Рішення № 72881623, 13.03.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.03.2018Справа № 910/23308/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Купної В.В., розглянув матеріали господарської справи

за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Борен-А»

про стягнення 7 293,12 грн.

за участю представників сторін:

від позивача Чекалюк О.А. - представник (довіреність № 0117-305 від 29.12.2017),

від відповідача Нестеренко Є.П. - адвокат (посвідчення № 1969 від 09.01.2018)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2017 року приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» (далі - ПрАТ «СК «УСГ», позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Борен-А» (далі - ТОВ «Борен-А», відповідач) про стягнення 7 293,12 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач - ПрАТ «СК «УСГ» внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплатив страхове відшкодування потерпілій особі, оскільки є страховиком особи, винної у ДТП, на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/6640375. Зважаючи на те, що ані страхувальник, ані водій транспортного засобу, застрахованого за вказаним полісом, не повідомили позивача у встановлений законодавством строк про настання ДТП, останній вважав, що набув право зворотної вимоги до відповідача - ТОВ «Борен-А», як роботодавця водія, винного у ДТП, на підставі ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ст. 1172 Цивільного кодексу України. У зв'язку з цим, позивач направив відповідачу претензію з вимогою відшкодувати сплачену позивачем страхову виплату. Враховуючи, що відповідачем не відшкодована заявлена сума, позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 7 293,12 грн. у судовому порядку.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.01.2018 вищевказану позовну заяву ПрАТ «СК «УСГ» залишено без руху.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.01.2018 відкрито провадження у справі № 910/23308/17 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 13.02.2018.

25.01.2018 відділом автоматизованого діловодства суду був зареєстрований відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначив, що оскільки відповідач не був учасником ДТП, у нього був відсутній обов'язок повідомити страховика про настання такого страхового випадку. Також відповідач вказав, що положеннями ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено право страховика на звернення до суду з регресним позовом, а лише покладено на осіб, причетних до ДТП, обов'язок вжити заходи, спрямовані на запобігання чи зменшення подальшої шкоди. Крім того, відповідач вказав, що страхувальником за полісом № АІ/6640375 є товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі - ТОВ «Порше Лізинг Україна»), а не відповідач, оскільки транспортний засіб, за участю якого трапилась ДТП, належав саме ТОВ «Порше Лізинг Україна» та перебував у користуванні відповідача на підставі договору про фінансовий лізинг № 00008415 від 17.09.2013. Також відповідач не погоджувався з розміром страхового відшкодування та вважав вартість відновлювального ремонту завищеною.

У судовому засіданні 13.02.2018 судом оголошено перерву до 27.02.2018.

21.02.2018 відділом автоматизованого діловодства суду були зареєстровані доповнення до відзиву, в яких відповідач вказав, що на нього, як лізингоодержувача транспортного засобу, за участю якого трапилась ДТП, умовам договору фінансового лізингу не покладався обов'язок повідомити позивача, як страховика, про настання ДТП. Крім того, відповідач зазначив, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом відповідач не є власником вказаного транспортного засобу, оскільки той був відчужений на користь третьої особи на підставі договору купівлі продажу № 3243/2017/346033 від 24.02.2017.

26.02.2018 відділом автоматизованого діловодства суду була зареєстрована відповідь на відзив та доповнення до нього, в яких позивач зазначив, що оскільки особа (водій), з вини якої була заподіяна шкода майну, перебувала у трудових відносинах з відповідачем і така шкода була заподіяна вказаною особою під час виконання нею трудових обов'язків, а також зважаючи на те, що такою особою, як учасником ДТП, не було повідомлено позивача про настання страхового випадку, в силу приписів ст. 1172 Цивільного кодексу України та ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу здійснену ним страхову виплату.

У судовому засіданні 27.02.2018 судом оголошено перерву до 13.03.2018, ухвалою господарського суду м. Києва від 27.02.2018 здійснено виклик позивача.

05.03.2018 відділом автоматизованого діловодства суду було зареєстроване подане відповідачем клопотання про врегулювання спору за участю судді.

07.03.2018 відділом автоматизованого діловодства суду були зареєстровані подані відповідачем додаткові пояснення, в яких останній вказав, що ним, як страхувальником за іншим полісом № АІ/0623819 від 12.09.2014, укладеним з товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (далі - ТДВ «СК «Альфа-Гарант») щодо того самого транспортного засобу, що й поліс № АІ/6640375 (укладений між позивачем та ліщингодавцем - ТОВ «Порше Лізинг Україна»), було здійснено повідомлення про настання страхового випадку. Викладене, на думку відповідача, свідчить про виконання ним відповідного обов'язку страхувальника перед своїм страховиком та підтверджує відсутність обов'язку направлення повідомлення про ДТП позивачу.

У судовому засіданні 13.03.2018 представник позивача позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та правомірними, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, вважав їх необґрунтованим та безпідставними, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Крім того, судом було розглянуте клопотання відповідача про врегулювання спору за участю судді та залишено його без розгляду, як таке, що подане з порушенням строку, встановленого ч. 1 ст. 186 Господарського процесуального кодексу України, на підставі ч. 2 ст. ст. 118 вказаного Кодексу.

Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, у судовому засіданні 13.03.2018 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

17.09.2013 між ТОВ «Порше Лізинг Україна» (лізингодавець) та ТОВ «Борен-А» (лізингоодержувач) був укладений договір про фінансовий лізинг № 00008415 (далі - договір про фінансовий лізинг), згідно з умовами якого лізингодавець зобов'язувався набути у власність і передати у користування лізингоодержувачу на визначений строк за встановлену плату (лізингові платежі) транспортний засіб - VW CaddyGP Kombi 1/6 I TDI, 2013 року випуску, шасі № НОМЕР_3, двигун CAY W94008 (далі - об'єкт лізингу).

Факт передання ТОВ «Порше Лізинг Україна» об'єкту лізингу у користування ТОВ «Борен-А» сторонами спору визнається та не заперечується, а суд не має сумнівів щодо достовірності вказаних обставин та добровільності їх визнання, відтак в силу приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України вказані обставини можуть не доводитись перед судом.

Пунктом 11.1 договору про фінансовий лізинг передбачено, що ТОВ «Порше Лізинг Україна» забезпечує та підтримує страхування об'єкта лізингу від страхових випадків, вказаних у п. 11.3, а також обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів протягом усього строку дії контракту.

Відповідно до п. 11.3 договору про фінансовий лізинг страхування, яке зобов'язане забезпечити ТОВ «Порше Лізинг Україна», має покривати, зокрема, такий страховий випадок: пошкодження, заподіяні внаслідок ДТП за участю об'єкта лізингу іншим учасникам дорожнього руху та об'єктам, яким завдано пошкодження у цій пригоді.

На виконання вищенаведених умов договору про фінансовий лізинг 04.08.2014 між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та позивачем - ПрАТ «СК «УСГ» був укладений договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підтверджується відповідним полісом № АІ/6640375 зі строком дії з 25.09.2014 до 24.09.2015 включно, згідно з умовами якого був застрахований транспортний засіб - Volkswagen CaddyGP Kombi, 2013 року випуску, шасі № НОМЕР_3, державний номерний знак НОМЕР_1.

29.10.2014 у м. Києві на перехресті вулиць Нижній Вал та Глибочицька трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки Volkswagen Caddy, державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4, та автомобіля марки Subaru Forester, державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_5 Внаслідок вказаної ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Подільського районного суду м. Києва від 12.11.2014 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено на останнього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

14.09.2015 позивачем на підставі претензії № 160115-12901/к від 16.01.2015 від ПрАТ «СК «Арсенал страхування», яке виступало страховиком потерпілої у ДТП особи, був складений страховий акт № ДКЦВ-9429 та визначено, що розмір страхового відшкодування становить 7 293,12 грн.

При цьому суд зазначає, що страхове відшкодування не обов'язково має визначатись з урахуванням оціненої шкоди, оскільки звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є платіжний документ про здійснення такої виплати (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 3-50гс15).

На виконання умов договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховик - ПрАТ «СК «УСГ» сплатив в порядку суброгації на користь ПрАТ «СК «Арсенал страхування» грошові кошти в розмірі 7 293,12 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 17262 від 16.09.2015.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на те, що виплативши страхове відшкодування страховику постраждалої у ДТП особи в порядку суброгації, він набув право вимоги до відповідача, як юридичної особи, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, оскільки такий працівник, як водій та учасник ДТП не повідомив позивача про настання страхової події.

Перевіряючи такі доводи позивача, розглядаючи та вирішуючи даний спір по суті суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Поліс № АІ/6640375 є договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а відтак, між сторонами виникли правовідносини, що підпадають під правове регулювання в тому числі, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, здійснивши виплату страхового відшкодування, позивач набув права кредитора до особи, відповідальної за завдану шкоду у межах фактичних витрат.

Факт наявності вини ОСОБА_4 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 29.10.2014, підтверджується постановою Подільського районного суду м. Києва від 12.11.2014 у справі № 758/13332/14-п та на підставі положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України повторного доведення не потребує.

Судом встановлено, що автомобіль марки Volkswagen Caddy, державний номерний знак НОМЕР_1, на момент скоєння ДТП перебував у користуванні ТОВ «Борен-А» на підставі договору про фінансовий лізинг № 00008415 від 17.09.2013.

Також матеріалами справи (листом ОСОБА_4 без номеру та дати) підтверджено, що винний у вчиненні ДТП водій транспортного засобу марки Volkswagen Caddy, державний номерний знак НОМЕР_1, - ОСОБА_4 на момент вчинення ДТП перебував у трудових відносинах з ТОВ «Борен-А» (займав посаду водія) та здійснював керування автомобілем виконуючи трудові обов'язки. Вказані обставини відповідачем не заперечувались.

Статтею 1172 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду завдану їхнім працівником під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно з пунктом 2 статті 1187 Цивільного кодексу України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пп. 33.1.4. п. 33.1. ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

Наведений обов'язок встановлено законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам.

Відповідності до п.п. «ґ» п.п. 38.1.1 п. 38.1 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

При цьому, Законом України від 17.02.2011 № 3045-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування» внесено зміни у статтю 33 Закону № 1961-IV, зокрема розширено перелік обов'язків учасників ДТП, у зв'язку із чим обов'язок вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів повідомлення страховика про настання ДТП був викладений уже в підпункті 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону № 1961-IV. Проте вказані зміни щодо нумерації зазначеного підпункту до підпункту "ґ" підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону № 1961-IV, у якому міститься відсилання на відповідні номери пунктів та підпунктів статті 33 цього Закону щодо строків та умов обов'язкового повідомлення страховика про настання ДТП, внесені не були.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що в разі, якщо страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, не повідомив у встановлені строки страховика про настання такої події, внаслідок чого в останнього виникли необґрунтовані виплати, то після виплати страхового відшкодування страховик має підстави для регресного позову до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП (постанова судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 30.03.2016 у справі № 6-186цс16, Висновки Верховного Суду України, викладені в постановах, прийнятих за результатами розгляду справ із підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за I півріччя 2016 року).

Таким чином, у випадку неналежного повідомлення страхувальником або водієм забезпеченого транспортного засобу, з вини якого трапилась ДТП, страховик має право на подання регресного позову до вказаних осіб у відповідності до підп. «ґ» підп. 38.1.1 п. 38.1 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Отже, право страховика подати регресний позов до страхувальника регламентовано положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» і пов'язується саме із встановленим фактом неповідомлення (несвоєчасного повідомлення) страхувальником про настання ДТП у встановлені таким Законом строки.

Суд зазначає, що приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України на кожну із сторін покладений обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами, як письмові, речові електронні докази.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України).

Крім того, докази, надані стороною спору на підтвердження своїх вимог або заперечень, повинні відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності, встановленим ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідачем належними та допустимими доказами, в розумінні вищенаведених норм Господарського процесуального кодексу України, не доведено факту повідомлення позивача як страховика за полісом № АІ/6640375 про настання дорожньо-транспортної пригоди у строк, передбачений Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Доказів існування поважних причин відсутності можливості виконати обов'язок щодо повідомлення страховика про настання страхового випадку вчасно відповідачем також не надано.

Суд зазначає, що з огляду на наведені приписи чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини, ним відхиляються доводи відповідача наведені у відзиві на позовну заяву.

Крім того, щодо посилань відповідача на інший поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/0623819 від 12.09.2014, страховиком за яким є ТДВ «СК «Альфа-Гарант», суд зазначає, що за вказаним полісом був застрахований автомобіль з іншим номером шасі - № WV2ZZZ2KZEX018768, у той час як об'єктом договору фінансового лізингу був автомобіль з шасі № НОМЕР_3.

Поряд з цим, суд зазначає, що згідно з приписами чинного законодавства права кредитора переходять до особи, яка здійснила страхове відшкодування, і в даному випадку такою особою є позивач, доказів виплати страхового відшкодування страховиком відповідача - ТДВ «СК «Альфа-Гарант» суду не надано. До того ж відповідач всупереч вимогам ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не надав суду доказів повідомлення ТДВ «СК «Альфа-Гарант» про настання страхового випадку.

За таких обставин, в силу положень ст. 1172 Цивільного кодексу України та ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд вважає обґрунтованими заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача сплаченого позивачем страхового відшкодування в розмірі 7 293,12 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача страхового відшкодування в розмірі 7 293,12 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Борен-А» (03146, м. Київ, вул. Качалова, буд. 5-В, ідентифікаційний код 36942319) на користь приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» (03038, м. Київ, вул. Федорова Івана, буд. 32 літ.А, ідентифікаційний код 30859524) витрати по сплаті страхового відшкодування в розмірі 7 293,12 грн. (сім тисяч двісті дев'яносто три грн. 12 коп.) та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 600,00 грн. (одна тисяча шістсот грн. 00 коп.).

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 22.03.2018.

Суддя О.Г. Удалова