Рішення № 72881546, 12.03.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.03.2018

Справа № 910/22345/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Демидова В.О., розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнясправу № 910/22345/17

за позовом приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», м. Київ,

до комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Липкижитлосервіс», м. Київ,

про стягнення 61 682,94 грн.,

без участі учасників справи.

Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі – Компанія) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з комунального підприємства по утриманню житлового господарства «Липкижитлосервіс» (далі – Підприємство) 56 430,39 грн. втрат від інфляції і 5 252,55 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням господарського суду міста Києва від 13.07.2011 у справі №52/182 з Підприємства на користь Компанії стягнуто 522 652,07 грн. заборгованості з оплати вартості послуг з водопостачання та водовідведення, 6 248,51 грн. 3% річних, 26 673,89 грн. втрат від інфляції, 14 769,98 грн. пені та 5 876,37 грн. судових витрат. Відповідачем вказане рішення виконано неналежним чином, у зв’язку із чим позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача втрат від інфляції у сумі 56 430,39 грн. та 3% річних у сумі 5 252,55 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.12.2017 порушено провадження у справі №910/22345/17 та призначено її до розгляду на 11.01.2018.

Відповідач 29.12.2017 подав суду пояснення, в яких зазначив таке: станом на сьогоднішній день (починаючи з 01.05.2015) балансоутримувачем майна, яке знаходиться на балансі Підприємства є комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва»; з 01.05.2015 відповідач не веде господарської діяльності та є збитковим підприємством; відповідач перебуває у тяжкому фінансовому стані; згідно із звітом про фінансовий стан підприємства на сьогоднішній день непокритий збиток складає 17 760 000 грн., кредиторська заборгованість складає 12 288 000 грн.; крім того, відповідач просить зменшити розмір санкцій.

15.12.2017 набрала чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, у відповідності до пункт 9 частини 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із статтею 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ. для яких пріоритетом є швидке вирішення справи.

Оскільки у справі №910/22345/17 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, в силу частини першої статті 247 Господарського процесуального кодексу України дана справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.01.2018 вирішено здійснювати розгляд справи №910/22345/17 у порядку спрощеного позовного провадження; запропоновано відповідачу у строк до 06.02.2018 подати до суду відзив на позовну заяву; позивачу у строк до 20.02.2018 подати відповідь на відзив.

Відповідач 06.02.2018 подав суду відзив на позовну заяву, в якому фактично виклав обставини, зазначені у поясненнях, поданих суду 29.12.2017.

Позивач 09.02.2018 подав суду відповідь на відзив, яв якій вказав, що позиція відповідача щодо відсутності правових підстав для стягнення заборгованості у даній справі не ґрунтується на нормах чинного законодавства України та є хибною.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

15.03.2004 Компанією (постачальник) і Підприємством (абонент) укладено договір №03970/2-06 на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі (далі – Договір), за умовами якого:

- Договір укладається у відповідності до Закону України «Про питну воду та питне водопостачання»; за Договором постачальник зобов’язувався надавати абоненту послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему каналізацій м. Києва за адресами об’єктів водоспоживання, зазначеними у дислокації об’єктів водоспоживання та водовідведення, яка є невід’ємною частиною Договору, та на підставі пред’явлених абонентом умов (дозволу) на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва, а абонент зобов’язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах Договору та дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 №190, Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 №37, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 26.04.2002 за №403/6691, Правилами приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва, затверджених розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради від 12.10.2011 за №1879, зареєстрованими в головному управлінні юстиції у м. Києві 17.10.2011 за №44/903, а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за Договором (пункт 1.1 Договору в редакції додаткової угоди від 28.05.2013);

- постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді – дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за надані послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему каналізації м. Києва відповідно до встановлених тарифів; тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством України та не підлягають узгодженню сторонами; у разі зміни тарифів у період дії Договору постачальник доводить абоненту нові тарифи у розрахункових документах без внесення додаткових змін до Договору стосовно строків їх введення та розмірів (пункт 2.2.1 Договору в редакції додаткової угоди від 28.05.2013);

- у розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів; оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у п’ятиденний строк з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента; за згодою постачальника оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України; в разі утворення боргу, оплата за надані послуги, що надходять від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу (пункт 2.2.2 Договору в редакції додаткової угоди від 28.05.2013);

- у разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості наданих йому послуг (пункт 2.2.3 Договору в редакції додаткової угоди від 28.05.2013);

- Договір укладається сторонами на один рік і набирає чинності з моменту його підписання сторонами; Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення (пункт 7.1 Договору в редакції додаткової угоди від 28.05.2013).

На виконання умов Договору позивачем в період з серпня 2010 року по травень 2011 року було надано відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 522 625,07 грн.

Відповідач свої обов'язки за Договором щодо своєчасної та повної сплати вартості наданих позивачем послуг не виконав, внаслідок чого у Підприємства утворилась перед Компанією заборгованість у сумі 522 625,07 грн.

У зв’язку з наявною у Підприємства заборгованістю у сумі 522 625,07 грн. Компанія звернулась до господарського суду міста Києва з вимогами про стягнення основної суми заборгованості, 38 931,68 грн. пені, 42 191,20 грн. втрат від інфляції та 7 535,16 грн. 3% річних, нарахованих за період з 01.08.2010 по 31.05.2011.

Зазначені обставини встановлені в рішенні господарського суду міста Києва від 13.07.2011 у справі №52/182 за позовом Компанії до Підприємства про стягнення 777 114,45 грн., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2011; вказаним рішенням позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Підприємства на користь Компанії: 522 652,07 грн. боргу; 6 248,51 грн. 3% річних; 14 769,98 грн. пені; 26 673,89 втрат від інфляції; 5 703,17 грн. державного мита та 173,20 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи склад сторін у даній справі та справі №52/182, обставини, встановлені судовим рішенням у справі №52/182, є преюдиційними для даної справи.

За таких обставин, розмір заборгованості Підприємства перед Компанією у сумі 522 652,07 грн. є встановленим юридичним фактом та доказуванню не підлягає.

Судом встановлено, що відповідачем в період з березня 2012 року по листопад 2016 року було виконано рішення суду від 13.07.2011, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

Позивач просить суд стягнути з відповідача відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України 56 430,39 грн. втрат від інфляції і 5 252,55 грн. 3% річних за період з 01.12.2014 по 29.11.2016.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню, враховуючи таке.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини, інші юридичні факти, а у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Внаслідок укладення Договору між сторонами виникли цивільні права та обов’язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акта законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно з абзацом другим пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов’язання не виконується й після вирішення питання про стягнення основного боргу.

У пункті 1.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі – Постанова №14) зазначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до абзацу другого пункту 7.1 Постанови №14 саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Судом встановлено, що позивач нараховує втрати від інфляції та 3% річних на суму 87 652,07 грн. (останній платіж, здійснений відповідачем на виконання рішення суду від 13.07.2011), стягнуту з відповідача за рішенням господарського суду міста Києва від 13.07.2011 зі справі №52/182.

Згідно з абзацами третім та четвертим пункту 7.1 Постанови №14 якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Судом встановлено, що рішення господарського суду міста Києва від 13.07.2011 зі справі №52/182 набрало законної сили 26.09.2011.

Враховуючи викладене, датою, з якої мають нараховуватися втрати від інфляції та 3% річних, є 27.09.2011.

Разом з тим, суд не може виходити за межі початку періоду, визначеного позивачем, а тому початком періоду нарахування втрат від інфляції та 3% річних є з 01.12.2014 (дата, визначена позивачем у розрахунку).

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача 56 430,39 грн. втрат від інфляції і 5 252,55 грн. 3% річних за період з 01.12.2014 по 29.11.2016.

Відповідно до пункту 3 Постанови №14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно з листом Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Судом перевірено здійснений позивачем розрахунок суми втрат від інфляції і період їх нарахування та встановлено, що він правильні.

Отже, стягненню з відповідача підлягає 56 430,39 грн. втрат від інфляції.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних і період їх нарахування, суд встановив, що період нарахування 3% річних є правильним, проте сума 3% річних розрахована позивачем не вірно.

За перерахунком суду сума 3% річних становить 5 259,12 грн.

Частиною другою статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Таким чином, стягненню з відповідача підлягає 5 252,55 грн. 3% річних за розрахунком позивача.

Що ж до прохання відповідача стосовно зменшення розміру санкцій на підставі частини першої статті 233 Господарського кодексу України, то слід зазначити таке.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною першою статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Разом з тим, суми втрат від інфляції і 3% річних у розумінні чинного законодавства України не є штрафними санкціями, а відтак у суду відсутні правові підстави для зменшення їх розміру.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Липкижитлосервіс» (01021, м. Київ, пров. Івана Мар'яненка, буд. 7; ідентифікаційний код 05756837) з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання даного рішення суду, на користь приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-А; ідентифікаційний код 03327664): 56 430 (п’ятдесят шість тисяч чотириста тридцять) грн. 39 коп. втрат від інфляції і 5 252 (п’ять тисяч двісті п’ятдесят дві) грн. 55 коп. 3% річних і 1 600 (одну тисячу шістсот) грн. судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 21.03.2018.

Суддя В.О. Демидов