Рішення № 72881399, 13.03.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.03.2018Справа № 910/2575/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В., за участі секретаря судового засідання Рижонкова С.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»

до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України

третя особа Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

про стягнення 1705952,74 грн.

за участі представників:

від позивача - Сєров Є.І. (представник за довіреністю);

від відповідача 1 - не з'явився;

від відповідача 2 - не з'явився;

від третьої особи - ОСОБА_3 (представник за довіреністю).

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, третя особа - Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення з Державного бюджету України шкоди в розмірі 1418362,99 грн. завданої незаконним стягненням виконавчого збору згідно з постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва Олександра В’ячеславовича ВП№50366945 від 10.03.2016.

Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок неправомірних дій головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва Олександра В’ячеславовича під час здійснення виконавчого провадження ВП№50366945 з рахунку позивача були списані грошові кошти в розмірі 1418362,99 грн. як виконавчий збір, у зв'язку із чим позивачу завдано шкоду у розмірі 1418362,99 грн., обов'язок по відшкодуванню якої покладається на державу.

Крім того, позивач просив стягнути на свою користь з Державного бюджету України три відсотка річних в розмірі 29544,51 грн. та інфляційні втрати в сумі 110632,30 грн.,

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.03.2017 у справі №910/2575/17 позов Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 1418362,99 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконним стягненням виконавчого збору згідно з постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва Олександра В'ячеславовича ВП № 50366945 від 10.03.2016. У задоволені позовних вимог в частині стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат відмовлено в повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017, апеляційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишено без задоволення, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» задоволено повністю, рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2017 у справі №910/2575/17 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийнято нове рішення яким позов задоволено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.09.2017 у справі 910/2575/17 вищезазначені судові рішення скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Дана постанова мотивована тим, що судами попередніх інстанцій, стягуючи з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь публічного акціонерного товариства «Укрнафта» 1418362,99 грн. сплачених ним як виконавчий збір згідно постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва Олександра В’ячеславовича ВП№50366945 від 10.03.2016, не з'ясовано, на які рахунки на підставі платіжного доручення №2302 від 04.04.2016 із призначенням платежу « 101;00015622; погашення в/збору відповідно до постанови про стягнення з боржника в/збору № 50366945(16) від 10.03.2016» було зараховано 1418362,99 грн. - грошові кошти, що надійшли на відповідний рахунок державної виконавчої служби при примусовому виконанні наказу господарського суду міста Києва від 25.02.2016 №910/13862/15 про стягнення з ПАТ «Укрнафта» на користь ТОВ «Інтербізнесконсалт» 14183629,97 грн., згідно розпорядження №50366945/16 відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 04.04.2016 (відповідно до статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV від 21.04.1999); за якими видатками (на які цілі) було використано стягнуті в порядку, встановленому статтею 28 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХІV від 21.04.1999, з боржника публічного акціонерного товариства «Укрнафта» 1418362,99 грн. як кошти виконавчого збору; чи було перераховано вказані грошові кошти до Державного бюджету України в порядку, встановленому чинним законодавством України.

22.09.2017 в результаті проведення автоматизованого розподілу судової справи, справа №910/2575/17 передана на розгляд судді Маринченко Я.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.09.2017 прийнято до провадження справу №910/2575/17 та призначено її до розгляду в судовому засіданні.

При новому розгляді справи позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Крім того, 23.11.2017 позивачем через загальний відділ діловодства господарського суду міста Києва було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій останній просив стягнути з Державного бюджету України на свою користь 1418362,99 грн. шкоди, 62070,03 грн. трьох відсотків річних та 225519,72 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування поданої заяви позивач посилався на те, що останнім збільшено період нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат у зв'язку із простроченням повернення незаконно стягнутих з ПАТ «Укрнафта» грошових коштів.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Судом вищевказана заява позивача прийнята до розгляду, та отже, у відповідності до ст.ст.42, 163 Господарського процесуального кодексу України, має місце нова ціна позову, з якої підлягає вирішенню спір по даній справі.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити позов.

Відповідач 1 - Міністерство юстиції України, відзиву на позов з урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 18.09.2017 протягом усього часу розгляду справи не подав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку.

Відповідач 2 - Державна казначейська служба України, відзиву на позов з урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 18.09.2017 протягом усього часу розгляду справи не подав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку.

Представник третьої особи - Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у поданих письмових поясненнях по справі, зокрема зазначив, що позов є безпідставним та необґрунтованим. На підставі викладеного просив суд відмовити у задоволенні позову.

Разом з тим, в ході розгляду справи, на виконання вимог постанови Вищого господарського суду України від 18.09.2017, ухвалою господарського суду міста Києва від 23.11.2017, судом було зобов'язано відповідачів подати суду письмові пояснення стосовно викладених обставин в постанові Вищого господарського суду України №910/2575/17 від 18.09.2017, а саме: на які рахунки на підставі платіжного доручення №2302 від 04.04.2016 із призначенням платежу « 101;00015622; погашення виконавчого збору відповідно до постанови про стягнення з боржника виконавчого збору №50366945(16) від 10.03.2016» було зараховано 1418362,99 грн. - грошові кошти, що надійшли на відповідний рахунок державної виконавчої служби при примусовому виконанні наказу господарського суду міста Києва від 25.02.2016 №910/13862/15?; за якими видатками (на які цілі) було використано стягнуті в порядку, встановленому статтею 28 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999, з боржника Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» 1418362,99 грн. як кошти виконавчого збору?; чи було перераховано вказані грошові кошти до Державного бюджету України в порядку, встановленому чинним законодавством України?.

Вказану ухвалу суду було отримано відповідачами 04.12.2017, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Проте суд зазначає, що станом на дату розгляду даної справи від відповідачів не надійшло на адресу суду жодних пояснень на виконання вимог ухвали господарського суду міста Києва від 23.11.2017 у справі №910/2575/17.

За приписами ч.9 ст.81 Господарського процесуального кодексу України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Враховуючи вищевикладене, з метою недопущення затягування судового розгляду даної справи, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка уповноважених представників відповідачів в судове засідання не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Так розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 19.08.2015 по справі №910/13862/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербізнесконсалт» до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортні автоматизовані системи» про стягнення 1033270,08 дол. США, що еквівалентно 21956989,20 грн. відмовлено у задоволені позову в повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 у справі №910/13862/15 рішення господарського суду міста Києва від 19.08.2015 по справі №910/13862/15 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 1998634,84 дол. США, що станом на день звернення позивача з позовом (20.05.2015) еквівалентно 21008490,35 грн. заборгованості і стягнення із відповідачів солідарно 10000 доларів, що станом на день звернення позивача з позовом (20.05.2015) еквівалентно 212500,00 грн. заборгованості та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задоволено, а в решті рішення господарського суду міста Києва від 19.08.2015 по справі № 910/13862/15 - залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.02.2016 постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 у справі №910/13862/15 змінено. Пункт 2 частини 3 резолютивної частини постанови Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 викладено в такій редакції: « 2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербізнесконсалт» 14183629,97 грн., що станом на 20.05.2015 еквівалентно сумі заборгованості у розмірі 32820321,10 рубль РФ». У решті вимог про стягнення основного боргу відмовлено. Пункт 3 частини 3 резолютивної частини постанови Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 скасовано та прийнято нове рішення - у позові до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортні автоматизовані системи» відмовлено. Частину 4 резолютивної частини постанови Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 щодо розподілу судових витрат викладено в такій редакції: «Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербізнесконсалт» 48720 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, 53593,34 грн. - за подання апеляційної скарги.». В решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 у справі №910/13862/15 залишено без змін. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербізнесконсалт» на користь Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» 29232 грн. витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

25.02.2016 на виконання вищевказаної постанови Вищого господарського суду України від 18.02.2016 у справі № 910/13862/15 видано відповідні накази.

В подальшому, постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було відкрито виконавче провадження ВП№50366945 з виконання наказу господарського суду міста Києва від 25.02.2016 по справі №910/13862/15 про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербізнесконсалт» 14183629,97 грн., що станом на 20.05.2015 еквівалентно сумі заборгованості у розмірі 32820321,10 рубль РФ.

10.03.2016 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєвим Олександром В’ячеславовичем було прийнято постанову ВП№50366945 про стягнення з ПАТ «Укрнафта» 1418362,99 грн. виконавчого збору.

Згідно із платіжною вимогою №312/16-100 від 21.03.2016 з рахунку позивача були списані грошові кошти у сумі 1418362,99 грн. як сплата виконавчого збору відповідно до постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 10.03.2016 №50366945, що підтверджується меморіальним ордером №312/16-100 від 31.03.2016.

11.05.2016 відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України закінчено виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 25.02.2016 по справі №910/13862/15.

В подальшому Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» звернулось зі скаргою на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. У якій останній просить суд визнати протиправними та скасувати постанову ВП№50366945 від 10.03.2016 про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» виконавчого збору у розмірі 1418362, 99 грн. та про арешт коштів боржника на суму 1418362, 99 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.04.2016 залишено без задоволення скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 21.09.2016, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на ухвалу господарського суду міста Києва від 22.04.2016 по справі №910/13862/15 задоволено, ухвалу господарського суду міста Києва від 22.04.2016 у справі №910/13862/15 скасовано.

Заяву ПАТ «Укрнафта» про визнання протиправними та скасування постанов ВП№50366945 від 10.03.2016 відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення з ПАТ «Укрнафта» виконавчого збору у розмірі 1418362,99 грн. та про арешт коштів боржника на суму 1418362,99 грн. задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва Олександра В'ячеславовича ВП№50366945 від 10.03.2016 про стягнення виконавчого збору. Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва Олександра В'ячеславовича ВП№50366945 від 10.03.2016 про арешт коштів боржника.

Так, позивач зазначає, що у зв'язку із визнанням судом дій головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва Олександра В’ячеславовича у виконавчому провадженні ВП№50366945 незаконними та скасуванням постанови про стягнення виконавчого збору в розмірі 1418362,99 грн. позивачу завдано шкоди у зв'язку з чим останній просить стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на свою корить 1418362,99 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконним стягненням виконавчого збору.

Відповідно до частини 1 статті Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Згідно із п.8 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, одним із способами захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Аналогічні норми містяться також в статті 20 Господарського кодексу України, якою встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування шкоди.

Застосування цього способу захисту визначається положенням ст.22 Цивільного кодексу України і проводиться як у договірних зобов'язаннях (ст.611 ЦК України), так і в позадоговірних зобов'язаннях (гл.82 ЦК України), якщо порушенням цивільного права особи їй завдано майнову шкоду.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності, відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України.

Спір у справі виник у зв'язку із спричиненням позивачу шкоди, завданої протиправними діями державного виконавця внаслідок стягнення виконавчого збору.

Відповідно до ч.1 ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення). Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, г) вина.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавала шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно із ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними свої повноважень.

Статтями 1173, 1174 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

У відповідності до приписів наведених норм, підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Таким чином, предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій органу державної влади (бездіяльності), виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) органу державної влади і заподіянням шкоди.

Разом з цим, неправомірність дій (бездіяльності) органу державної влади має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом, а тому предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.

У листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 28.01.2013 № 24-152/0/4-13 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення у цивільній справі» зазначено, що факт неправомірності (незаконності) дій державного виконавця, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку (ухвалою, рішенням, постановою, вироком суду).

Аналогічна позиція викладена і у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 07.02.2014 №6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах».

Матеріалами справи підтверджується, що 10.03.2016 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєвим Олександром В’ячеславовичем було прийнято постанову ВП№50366945 про стягнення з ПАТ «Укрнафта» 1418362,99 грн. виконавчого збору.

Згідно із платіжним дорученням №2302 від 04.04.2016, меморіальним ордером №312/16-100 від 31.03.2016 відповідно до платіжної вимоги №312/16-100 від 21.03.2016 з рахунку позивача були списані грошові кошти у сумі 1418362,99 грн. як сплата виконавчого збору відповідно до постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 10.03.2016 №50366945.

В подальшому, постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 21.09.2016, визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва Олександра В'ячеславовича ВП№50366945 від 10.03.2016 про стягнення виконавчого збору.

Під час розгляду скарги Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» апеляційним судом було встановлено, що при винесенні постанови ВП№50366945 від 10.03.2016 про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» виконавчого збору у розмірі 1418362,99 грн. державним виконавцем не було враховано здійснене боржником зарахування зобов'язань на суму 480388,66 грн., у зв'язку з чим передчасно було винесено вказану постанову.

Відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, суд при розгляді даної справи, приймає встановлені постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 по справі №910/13862/15 факти незаконності дій державного виконавця, які повторного доведення не потребують.

Таким чином, враховуючи встановлені у справі №910/13862/15 обставини, суд при розгляді даної справи приходить до висновку, що позивачу має бути відшкодована у повному обсязі шкода, завдана неправомірними діями державного виконавця.

Так суд зазначає, що неправомірні дії державного виконавця полягали у неврахуванні здійснених боржником зарахувань зобов'язань, у зв'язку з чим передчасно було винесено постанову про стягнення виконавчого збору; шкода полягає в безпідставному стягненні з боржника (позивача) виконавчого збору в сумі 1418362,99 грн.; причино-наслідковий зв'язок характеризується тим, що з огляду на наявність обставин, що виключають стягнення з боржника виконавчого збору, державним виконавцем стягнуто з боржника в примусовому порядку виконавчий збір.

Враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення шкоди в розмірі 1418362,99 грн.

Згідно із ст. 25 Бюджетного кодексу України, Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до пп. 2 п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, судом враховано позицію Конституційного суду України, викладену в своєму рішенні №12-рп/2001 від 03.10.2001 по справі № 1-36/2001, згідно з якою не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання органів державної влади.

З врахуванням наведених приписів законодавства, відшкодування шкоди у даній справі може здійснюватись лише за рахунок державного бюджету.

За таких обставин, заявлена до стягнення шкода підлягає стягненню з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 1418362,99 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконним стягненням виконавчого збору згідно з постановою Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва Олександра В’ячеславовича ВП№ 50366945 від 10.03.2016.

Разом з тим, щодо заявлених позивачем вимог про стягнення трьох відсотків річних в розмірі 29544,51 грн. та інфляційних втрат в сумі 110632,30 грн., нарахованих за період з 08.06.2016 по 28.03.2017 та інфляційні нарахування у сумі 124815,93 грн., нараховані за період за червень 2016 року по листопад 2017 року суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.3.1., п.4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати.

Стаття 625 Цивільного кодексу України регулює зобов'язальні правовідносини, тобто застосовується у разі порушення грошового зобов'язання.

Грошові зобов'язання, як і будь-які інші цивільно-правові або господарські зобов'язання, можуть виникати з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України.

Зобов'язанням, у відповідності до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, визначено правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч.1 ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Грошовим зобов'язанням, відповідно до ст.ст.524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України є виражене в грошових одиницях зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка відповідно має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що нарахування суми інфляційних втрат та 3% річних стосується прострочення саме грошових зобов'язань, а поняття «грошове зобов'язання» згідно з положеннями Цивільного кодексу України означає будь-яке зобов'язання, яке складається, в тому числі, з правовідносини, в якому права кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Суд зазначає, що положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України не поширюється на спірні правовідносини сторін, оскільки між ними відсутні будь-які договірні зобов'язальні правовідносини, а відшкодування шкоди у сумі 1418362,99 грн. здійснюється не на виконання грошових зобов'язань, а з інших підстав.

При цьому, відшкодовані позивачу 1418362,99 грн. відновили його порушене право, оскільки, шкода позивачу відшкодована шляхом присудження на його користь списаних з рахунку позивача коштів в сумі 1418362,99 грн.

За приписами п.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

За таких обставин, суд приходить до висновку щодо необґрунтованості позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, оскільки даний спір виник у зв'язку із заподіянням шкоди, а не у правовідносинах з виконання грошового зобов'язання, а відтак позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

В той же час, суд приходить до висновку щодо помилковості посилань позивача на постанову Верховного Суду України від 01.10.2014 по справі № 6-113цс14, оскільки предметом спору у зазначеній справі були вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання вироку суду в частині цивільного позову, в той час як у даній справі шкода у сумі 1418362,99 грн. виникла не у зв'язку із невиконанням рішення суду про стягнення такої суми, а внаслідок незаконного стягненням виконавчого збору згідно з постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Разом з тим, щодо викладених у постанові Вищого господарського суду України від 18.09.2017 у справі 910/2575/17 підстав направлення на новий розгляд вказаної справи суд зазначає, що ухвалою господарського суду міста Києва від 23.11.2017, судом було зобов'язано відповідачів подати суду письмові пояснення стосовно викладених обставин у зазначеній постанові. Проте в ході розгляду справи відповідачами не було надано жодних пояснень з цього приводу.

При цьому, як вбачається із платіжного доручення №2302 від 04.04.2016 отримувачем коштів є: Управління казначейства у Печерському районі, банком отримувача визначено - Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві, в графі рахунок отримувача вказано рахунок: №31319305700007, який використовується для зарахування виконавчого збору в дохід Державного бюджету України. Також у графі призначення платежу вказаного платіжного доручення зазначено: «погашення виконавчого збору відповідно до постанови про стягнення з боржника виконавчого збору №50366945(16) від 10.03.2016». Зазначене платіжне доручення містить відбиток календарного штемпелю Державної казначейської служби України з підтвердженням про сплату.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що виконавчий збір в розмірі 1418362,99 грн. було перераховано в дохід Державного бюджету України в порядку, встановленому чинним законодавством України. Доказів іншого матеріали справи не містять. Одночасно, суд вказує, що напрямки подальшого використання грошових коштів, зарахованих до держаного бюджету як сплата виконавчого збору не входить до предмету доказування у розглядуваній справі та не впливає на вирішення справи.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачами не надано суду належних та допустимих доказів, на спростування викладених у позові обставин.

Щодо розподілу судового збору суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За приписами п.13 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

За таких обставин, оскільки позовну вимогу про відшкодування шкоди у сумі 1418362,99 грн. заявлено позивачем у зв'язку із неправомірним стягненням виконавчого збору згідно з постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, судовий збір за вказану вимогу не справляється, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат в цій частині.

Разом з тим, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за вимогами про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат покладаються на позивача в повному обсязі.

Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6; ідентифікаційний код 37567646) на користь Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (04053, м. Київ, провулок Несторівський, 3-5; ідентифікаційний код 00135390) 1418362 (один мільйон чотириста вісімнадцять тисяч триста шістдесят дві) грн. 99 коп. завданої шкоди.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 21.03.2018

Суддя Я.В. Маринченко