Рішення № 72881219, 13.03.2018, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2018 р. м. Житомир Справа № 906/723/17

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Шніт А.В.

секретар судового засідання: Овсієнко Т.Ю.

за участю представників сторін:

прокурор: Шпірук М.В. - службове посвідчення №044798 від 09.11.2016

від 1-го позивача: не з'явився

від 2-го позивача: не з'явився

від 1-го відповідача: ОСОБА_1 - дов. від 12.03.2018

від 2-го відповідача: ОСОБА_2 - дор. №03-11/403 від 12.03.2018

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі 1) Міністерства оборони України

2) Квартирно-експлуатаційного відділу м.Житомир

до 1) Житомирського обласного мисливсько-рибальського клубу "Халзан"

2) Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства

про визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства від 04.07.2016

Військовий прокурор Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м.Житомир звернувся з позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства Житомирський обласний мисливсько-рибальський клуб "Халзан" від 04.07.2016, укладеного між відповідачами.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на відсутність у 2-го відповідача достатніх повноважень на укладення оспорюваного договору. В якості правових підстав прокурор зазначає ст.ст.19, 131-1 Конституції України, ст.ст.20, 21, 77, 92, 115, 116, 141, 142 Земельного кодексу України, ч.10 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.1 Закону України "Про використання земель оборони".

Ухвалою суду від 16.11.2017 провадження у справі №906/723/17 зупинено до набрання рішенням законної сили у справі №906/799/17 Господарського суду Житомирської області.

22.01.2018 до суду від Військової прокуратури Житомирського гарнізону надійшло клопотання №33-6-372вих-18 від 22.01.2018 про поновлення провадження у справі №906/723/17, у зв'язку з набранням законної сили рішенням Господарського суду Житомирської області у справі від 21.09.2017 №906/799/17.

Відповідно до ст.230 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017) (далі - ГПК України), провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу.

З огляду на викладене, ухвалою суду від 25.01.2018 провадження у справі №906/723/17 поновлено; справу призначено до розгляду в засіданні суду; постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження на стадії розгляду справи по суті.

Прокурор у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник 1-го позивача в судове засідання не з'явився. 12.03.2018 на електронну пошту від останнього надійшла заява №394 від 12.03.2018 про розгляд справи без його участі. Крім того, зазначено, що Міністерство оборони України позовні вимоги підтримує в повному обсязі з підстав, викладених, зокрема, у письмових поясненнях №1465 від 20.09.2017 (а.с. 42, т.2).

Представник 2-го позивача в засідання суду не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений вчасно і належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 40, т.2).

Представник 1-го відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив. Вважає, що Житомирським обласним мисливсько-рибальським клубом "Халзан" умови користування земельною ділянкою, що є предметом оспорюваного договору, не порушено. Тому, просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник 2-го відповідача в засіданні суду проти позову заперечив у повному обсязі з підстав, зазначених у наданому до суду 20.02.2018 відзиві на позовну заяву від 20.02.2018.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Житомирської обласної ради 4 сесії 7 скликання №261 від 19.05.2016 вирішено надати у користування Житомирському обласному мисливсько-рибальському клубу "Халзан" (1-ий відповідач) мисливські угіддя загальною площею 3004,4га в межах Житомирського району, у тому числі: на території Новогуйвинської селищної ради - площею 1342,9га, Тетерівської сільської ради - площею 1079,5га, Зарічанської сільської ради - площею 582,0га, із них на землях військової частини А0339 - площею 752,0га, Державного підприємства "Житомирський військовий лісгосп" (квартали №2-28, 30) - площею 2252,4га, терміном на 25 років (а.с. 20, т.1).

На виконання вищевказаного рішення 04.07.2016 між Житомирським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (2-ий відповідач) та Житомирським обласним мисливсько-рибальським клубом "Халзан" укладено договір про умови ведення мисливського господарства (далі - Договір) (а.с. 38-39, т.1).

За змістом п.1.1 Договору 1-му відповідачу надано мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 3004,4га, у тому числі: лісові угіддя - 2845,8гп, польові - 5,2га, водно-боолотні - 153,4га, терміном до 19.05.2041 року. Дані мисливські угіддя знаходяться на території Житомирського району, а саме: в межах Новогуйвинської селищної ради - площею 1342,9га, Тетерівської сільської ради - площею 1079,5га, Зарічанської сільської ради - площею 582,0га, із них на землях військової частини А0339 - площею 752,0га, Державного підприємства "Житомирський військовий лісгосп" (квартали №2-28, 30) - площею 2252,4га.

Військовий прокурор Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м.Житомир, посилаючись на відсутність у 2-го відповідача достатніх повноважень на укладення оспорюваного договору, звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом про визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства Житомирський обласний мисливсько-рибальський клуб "Халзан" від 04.07.2016, укладеного між відповідачами.

Оцінивши в сукупності докази, які знаходяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд приходить до висновку про задоволення позову, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.

Тобто, мисливські угіддя фактично є частиною земної (або водної) поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, а також з визначеними щодо неї правами та порядку надання і користування такими правами, а відтак - мисливські угіддя не можуть існувати окремо від земельної ділянки, на якій провадиться мисливське господарство.

Таким чином, порядок та підстави надання у користування мисливських угідь мають визначатись з урахуванням положень законодавства України, що регулює земельні відносини, та повноважень відповідних суб'єктів щодо розпорядження земельним фондом України.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно положень статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

За змістом статті 2 Земельного кодексу України суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно п."ж" ч.1 ст.19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на: землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи, державного акту на право користування землею серії Б №022537 1978 року, згідно якого Житомирська КЕЧ, правонаступником якої є Квартирно-експлуатаційний відділ м.Житомир (2-ий позивач), є постійним користувачем земельної ділянки площею 15724,8га, у межах відповідно до плану землекористування для державних потреб (а.с. 21-22, т.1). Даний державний акт зареєстровано у Книзі записів державних актів на право користування землею за №9.

Так, спірна земельна ділянка загальною площею 3004,4га в межах Житомирського району (з яких: землі військової частини А0339 - площею 752,0га та Державного підприємства "Житомирський військовий лісгосп" - площею 2252,4га) входить до складу земель площею 15724,8га, закріплених за Житомирською КЕЧ в/ч 29261 згідно Державного акту на право користування землею серії Б за №022537.

Відповідно до відомостей наявності та використання земельних ділянок за КЕВ м.Житомир станом на 01.01.2016 вищезазначена земельна ділянка зайнята з метою розміщення учбового центру та госпрозрахункового підприємства (а.с. 26, т.1, на звороті).

Згідно довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями №34-603-0.5-9697/2-15 від 03.08.2015, наданої Управлінням Держземагентства у Житомирському районі Житомирської області Головного управління Держземагентства у Житомирській області, Квартирно-експлуатаційному відділу м. Житомир, земельна ділянка, розташована на території Новогуйвинської селищної ради, Буківської, Глибочанської, Денишівської, Корчацької, Р-Городищенської, Сінгурівської, Тетерівської, Троянівської сільських рад, належить до категорії земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (відповідно до матеріалів лісовпорядкування ДП "Житомирське лісове господарство" та ДП "Житомирський військовий лісгосп" частина земель одночасно є землями лісогосподарського призначення). Цільове призначення даної земельної ділянки - для розміщення та постійної діяльності Збройних сил України (а.с. 27, т.1).

Статтею 65 Земельного кодексу України передбачено, що землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

Згідно ст.77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Відповідно до статей 1 та 2 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини). Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Нормами статті 10 Закону України "Про оборону України" передбачено, що Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань. Міністерство оборони України здійснює, зокрема, управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

За змістом положень Законів України "Про оборону України" та "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном.

Отже, виходячи з вищенаведених норм чинного законодавства України, спірна земельна ділянка належить до земель оборони в розумінні положень Закону України "Про використання земель оборони", Закону України "Про оборону України", Закону України "Про Збройні Сили України", уповноваженим державою органом управління якою є Міністерство оборони України.

Порядок використання земель оборони встановлюється законом. Порядок використання земель оборони в господарських цілях визначено ст.4 Закону України "Про використання земель оборони". У разі відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, в порядку, визначеному статтею 20 Земельного кодексу України, така ділянка не може використовуватися у господарських цілях, у зв'язку з чим укладені договори, об'єктами яких є землі оборони, підлягають визнанню недійсними.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема, для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, а також визнання недійсними угод щодо відповідних земельних ділянок (ст.21 Земельного кодексу України).

Будь-яких документально підтверджених відомостей про зміну правового статусу та/або цільового призначення спірної земельної ділянки у встановленому законом порядку матеріали справи не містять.

Крім того, положеннями ч.1 ст.22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" передбачено, що мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням територіального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань лісового і мисливського господарства та полювання, погодженим із ОСОБА_2 Міністрів АРК, обласними, Київською та Севастопольською державними адміністраціями, територіальними органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Частиною 5 статті 20 Земельного кодексу України встановлено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та з е м е л ь о б о р о н и) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються в и к л ю ч н о згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

Як судом зазначалося вище, відповідно до норм Закону України "Про використання земель оборони", Закону України "Про оборону України", Закону України "Про Збройні Сили України" уповноваженим державою органом управління землями оборони є Міністерство оборони України. Таким чином, саме Міністерство оборони України в спірних правовідносинах мало бути суб'єктом, який повинен вирішувати питання щодо надання (погодження) 1-му відповідачу як користувачу мисливських угідь права користування земельною ділянкою для потреб мисливського господарства, яке б в подальшому (право) і було підставою для прийняття рішення про надання мисливських угідь та укладення оспорюваного договору про умови ведення мисливського господарства.

При цьому, статтею 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" встановлено, що відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами.

Статтею 24 цього ж Закону передбачено, що користування мисливськими угіддями є платним. Розмір та порядок внесення плати за користування мисливськими угіддями визначаються у договорі між користувачем мисливських угідь та власником або постійним користувачем земельних ділянок, на яких знаходяться ці угіддя.

Отже, приписами ст.ст.21, 24 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" передбачено укладання договорів виключно між користувачем мисливських угідь та власником або постійним користувачем земельних ділянок (як особою, яка має державний Акт на право постійного користування земельною ділянкою).

Разом з тим, відповідачами в порушення вищевказаних приписів законодавства питання щодо надання права користування земельною ділянкою для потреб мисливського господарства не погоджено з Міністерством оборони України. Таким чином, договір про умови ведення мисливського господарства укладено з порушенням вимог вищевказаного законодавства.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Тобто, при розгляді справ про визнання правочинів недійсними залежно від предмета і підстав позову необхідно застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Слід враховувати, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_2 України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (ст.8 Конституції України).

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Враховуючи вищевикладене, зокрема, факт належності спірної земельної ділянки до земель оборони та порушення 2-им відповідачем господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) щодо розпорядження земельною ділянкою вказаної категорії, суд вважає, що оспорюваний договір укладений відповідачами з порушенням вимог чинного законодавства.

Окрім того, як судом зазначалося вище, договір про умови ведення мисливського господарства Житомирський обласний мисливсько-рибальський клуб "Халзан" від 04.07.2016 укладений відповідачами на виконання рішення Житомирської обласної ради 4 сесії 7 скликання №261 від 19.05.2016 (а.с. 20, т.1).

Разом з тим, рішенням Господарського суду м. Києва від 16.11.2016 у справі №910/14573/16 за позовом Тимчасово виконуючого обов'язки військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомир до Житомирської обласної ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Військової частини А0339 Міністерства оборони України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державного підприємства "Житомирський військовий лісгосп", третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Житомирського обласного мисливсько-рибальського клубу "Халзан", третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державного агентства лісових ресурсів України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Житомирської обласної державної адміністрації, про визнання незаконним та скасування рішення позов задоволено повністю; визнано незаконним та скасовано рішення Житомирської обласної ради четвертої сесії VІІ скликання від 19.05.2016 №261 "Про надання у користування мисливських угідь Житомирському обласному мисливсько-рибальському клубу "Халзан" (а.с. 51-55, т.1). Водночас, рішення суду постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 21.06.2017 залишено без змін (а.с. 44-50, 56-58, т.1).

Зокрема, суди різних інстанцій при розгляді справи №910/14573/16 дійшли висновку що надані відповідачу в користування мисливські угіддя площею 3004,4га в межах Житомирського району (з яких: землі військової частини А0339 - площею 752,0га та державного підприємства "Житомирський військовий лісгосп" - площею 2252,4га) входять до складу земель площею 15724,8га, закріплених за Житомирською КЕЧ в/ч 29261 (правонаступником якої є Квартирно-експлуатаційний відділ м.Житомир) згідно Державного акту на право користування землею серії Б за №022537 та є землями оборони в розумінні положень Закону України "Про використання земель оборони", Закону України "Про оборону України", Закону України "Про Збройні Сили України" уповноваженим державою органом управління якими є Міністерство оборони України, котрим не надавалися відповідний дозвіл на припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою або відмова від прав на вказану земельну ділянку у розумінні законодавства про землі оборони.

Також, судами зазначено, що відсутнє погодження Міністерства оборони України щодо надання відповідачу права користування земельною ділянкою для потреб мисливського господарства.

При цьому, за змістом ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, з огляду на викладене, факт незаконності рішення Житомирської обласної ради четвертої сесії VІІ скликання від 19.05.2016 №261 "Про надання у користування мисливських угідь Житомирському обласному мисливсько-рибальському клубу "Халзан", на виконання якого відповідачами укладено оспорюваний договір, встановлено у справі №910/14573/16 та доказуванні у даній справі не потребує.

Судом не приймаються до уваги доводи 1-го відповідача щодо залишення позовної заяви без розгляду на підставі п.1 ч.1 ст.81 ГПК України (у редакції, чинній, до 15.12.2017), у зв'язку з тим, що, на думку останнього, прокурор не мав права звернутися до господарського суду в інтересах держави в особі позивачів з відповідним позовом, з огляду на наступне.

За змістом ст.29 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017, яка діяла станом на день звернення прокурора до суду з відповідними позовними вимогами, що є предметом у даній справі) та ст.53 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017) у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Так, згідно ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Як судом встановлено вище, земельна ділянка, яка є предметом оспорюваного договору належить до земель оборони, тому органом, уповноваженим здійснювати розпорядження такою ділянкою, є Міністерство оборони України та Квартирно-експлуатаційний відділ м.Житомир як постійний користувач даною земельною ділянкою.

При цьому, підставою для представництва прокурором інтересів держави у господарському суді стала, зокрема, і бездіяльність позивачів, оскільки останні належним чином не здійснюють захист інтересів держави у вигляді звернення до суду з позовними вимогами щодо визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства Житомирський обласний мисливсько-рибальський клуб "Халзан" від 04.07.2016, укладеного між відповідачами.

Окрім того, варто зауважити, що в матеріалах справи наявне повідомлення Військової прокуратури Житомирського гарнізону №33-4511 вих-17 від 27.07.2017, адресоване позивачам, яким останніх поінформовано про намір прокурора звернутися до суду з відповідним позовом (а.с. 111, т.1).

Таким чином, Військовою прокуратурою Житомирського гарнізону виконані передбачені чинним законодавством вимоги та належним чином обґрунтовано підстави для представництва інтересів держави в господарському суді.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про безпідставність доводів 1-го відповідача стосовно того, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Згідно ч.2, ч.3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідачів.

Керуючись ст.ст.123, 129, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним Договір про умови ведення мисливського господарства Житомирський обласний мисливсько-рибальський клуб "Халзан" від 04.07.2016, укладений між Житомирським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (10029, м. Житомир, вул. Хлібна, 41, ідентифікаційний код 35238267) та Житомирським обласним мисливсько-рибальським клубом «Халзан" (12445, Житомирська обл., Житомирський район, с.Пряжів, вул. Шевченка, 32, ідентифікаційний код 25313312).

3. Стягнути з Житомирського обласного мисливсько-рибальського клубу "Халзан" (12445, Житомирська область, Житомирський район, с.Пряжів, вул. Шевченка, 32, ідентифікаційний код 25313312) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м.Житомир (10014, м. Житомир, вул. Д.Донцова, 20, ідентифікаційний код 08492505) 800,00грн, сплаченого судового збору.

4. Стягнути з Житомирського обласного управлінням лісового та мисливського господарства (10029, м. Житомир, вул. Хлібна, 41, ідентифікаційний код 35238267) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м.Житомир (10014, м.Житомир, вул. Д.Донцова, 20, ідентифікаційний код 08492505) 800,00грн, сплаченого судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 22.03.18

Суддя Шніт А.В.

Віддрукувати:

1 - у справу

2, 3 - позивачам (рек. з пов.)

4, 5 - відповідачам (рек. з пов.)

6 - Військовому прокурору Житомирського гарнізону (рек.з пов.)