Постанова № 72879943, 12.03.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Справа № 752/21958/17-ц Головуючий у суді першої інстанції: ШевченкоТ.М.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/2237/18 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Слюсар Т.А., Панченка М.М.

при секретарі Маличівській Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 - представника ОСОБА_5 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 02 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 02 січня 2018 року заяву ОСОБА_6 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на 46/100 частин квартири АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі порушує питання про скасування ухвали суду першої інстанції, мотивуючи тим, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що спору між сторонами не існує. Відповідач ОСОБА_5 використала своє право та приватизувала 46/100 частини квартири АДРЕСА_1. Таке право має і позивач. Оскільки відповідач в подальшому розпорядилась своєю власністю, тому постановлена у справі ухвала порушує права та законні інтереси не тільки відповідача, а й нового власника 46/100 частин квартири.

Відповідно до п.8 ч.1 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_5 підтримала доводи апеляційної скарги. Позивач в судове засідання не з'явилась, про час і місце розгляду справи судом повідомлена у встановленому законом порядку. У поданому письмовому відзиві на апеляційну скаргу просила відхилити апеляційну скаргу, посилилась на те, що судом першої інстанції правомірно та законно забезпечено позов шляхом накладення арешту на 46/100 частин спірної квартири. У відповідності до вимог статті 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у її відсутності.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи заяву ОСОБА_6 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що заявлений вид забезпечення позову як накладення арешту на 46/100 частин квартири АДРЕСА_1 є співмірним із заявленими позовними вимогами.

Такий висновок суду першої інстанції є правильним.

Відповідно до вимог статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з положеннями статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

З матеріалів справи вбачається, що у жовтні 2017 року позивач ОСОБА_6 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням квартирою АДРЕСА_1.

06 грудня 2017 року позивачем подана заява про зміну предмету позову, в якій остання просила визнати недійсними розпорядження органу приватизації Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації № 39016 від 09.06.2017 про передачу в приватну власність ОСОБА_5 46/100 частин квартири АДРЕСА_1, свідоцтва про право власності на вказану частину квартири, виданого ОСОБА_5 на підставі оспорюваного розпорядження, а також визнати ОСОБА_5 такою, що втратила право користування вказаним житлом.

Отже, матеріально-правова вимога позивача до відповідачів щодо якої вона просить ухвалити рішення зводиться, в тому числі, до оспорювання підстав виникнення у відповідача ОСОБА_5 права власності на 46/100 частин квартири АДРЕСА_1.

Юридично закріплене право власності надає можливість власнику самостійно вирішувати юридичну і фактичну долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану чи призначення тощо (наприклад, продати, подарувати, передати за заповітом майно).

За змістом положення статі 149 ЦПК України забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Підставою для забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

При цьому, загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявна тоді, коли у сторони спору є можливість розпорядитися об′єктом прав, що став предметом спору.

Враховуючи характер спірних правовідносин, суд першої інстанції правомірно застосовував вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на 46/100 частин квартири АДРЕСА_1, які є предметом спору.

Доводи апеляційної скарги відповідача про відчуження 46/100 частин квартири АДРЕСА_1 під час знаходження позову ОСОБА_6 в суді свідчать про реальні дії відповідача щодо розпорядження об′єкта прав, що став предметом спору та підтверджують обставини, викладені в заяві про забезпечення позову про те, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулась.

Твердження відповідача про те, що постановлена у справі ухвала порушує права та законні інтереси нового власника 46/100 частин квартири не можуть бути предметом перевірки за поданою апеляційною скаргою ОСОБА_5, яка не підтвердила повноваженнями на ведення справи в суді від імені нового власника.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням вимог процесуального законодавства, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.

Керуючись ст.ст. 268, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - представника ОСОБА_5 відхилити.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 02 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 19 березня 2018 року.

Головуючий

Судді: