Рішення № 72876217, 19.03.2018, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Номер провадження 2/243/454/2018

Номер справи 243/7004/14

РІШЕННЯ

І м е н е м У к р а ї н и

«19» березня 2018 року Слов’янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

Головуючого - судді Хаустової Т.А.,

за участю: - секретаря судового засідання – Кобець О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі №19 Слов’янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «РОДОВІД БАНК» звернулося до Слов’янського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 13 грудня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством «РОДОВІД БАНК», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «РОДОВІД БАНК» та ОСОБА_2 було укладено Кредитний Договір №Д002/АА-215.06.1.

Відповідно до умов Кредитного договору Банк взяв на себе зобов'язання надати ОСОБА_2 кредит на загальну суму 34300,00 доларів США терміном до 12 грудня 2011 року включно.

Факт видачі кредиту ОСОБА_2 за Кредитним договором підтверджується Заявою на видачу готівки № 96_ 66 від 13 грудня 2006 року.

Таким чином Банк в повному обсязі виконав свої обов'язки перед ОСОБА_2 за Кредитним договором. Кредит був виданий за умови сплати ОСОБА_2 Банку процентів за користування грошовими коштами в розмірі 12,5 процентів річних.

Відповідно до пп. 3.1. - 3.3. Кредитного договору ОСОБА_2 взяв на себе обов’язок, починаючи з місяця, наступного за місяцем, в який укладено цей Договір, щомісяця до 10 числа включно кожного календарного місяця, частково погашати заборгованість за кредитом згідно з Додатком № 1 до цього Договору на рахунок, вказаний у пункті 1.3 Кредитного договору, шляхом внесення готівкою чи перерахування зі свого поточного рахунку повернути одержаний кредит не пізніше 12 грудня 2011 року та сплачувати Банку нараховані проценти за користування кредитом щомісяця до 10-го числа включно кожного календарного місяця, наступного за звітним, а також 12 грудня 2011 року або в день повного дострокового погашення заборгованості за кредитом.

ОСОБА_2 в супереч вимогам п.п.3.1-3.3 Кредитного договору зобов’язання не виконував, тому станом на 25 вересня 2014 року заборгованість за кредитним договором складає 29334,58 доларів США та 3564793,32 гривень, зокрема:

- заборгованість за кредитом - 24513,98 доларів США;

- заборгованість по сплаті процентів - 4820,60 доларів США;

-пеня за порушення строків повернення кредиту - 2910630,23 гривень;

- пеня за порушення строків сплати відсотків - 596545,40 гривень;

-3% річних за прострочення виконання зобов’язань зі своєчасного повернення кредиту - 47816,91 гривень;

- 3% річних за прострочення виконання зобов'язань зі своєчасної сплати нарахованих відсотків - 9800,78 гривень.

В забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором №Д002/АА-215.06.1. між ВАТ «РОДОВІД БАНК» та ОСОБА_3 було укладено Договір Поруки № Д002/АА-215/2.06.1 від 13 грудня 2006 року, відповідно до умов п.п. 1.1. якого, ОСОБА_3 зобов'язався солідарно відповідати перед Банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язання ОСОБА_2 за Кредитним договором.

Просить суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» заборгованість за Кредитним договором № Д002/АА-215.06.1 від 13 грудня 2006 року, яка станом на 25 вересня 2014 року складає 29334,58 доларів США та 3564793,32 гривень, а також судові витрати по справі у сумі 3654,00 грн.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з’явився, про місце, дату та час судового засідання був повідомлений своєчасно та належним чином. 19 березня 2018 року до суду надав Заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с. 190). Також 28 грудня 2017 року до Слов’янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_2 надав Відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. За таких обставин вважає, що правильним, законним та обґрунтованим буде висновок про часткове задоволення позову у зв'язку з пропущенням Позивачем строку позовної давності, на застосуванні якої він наполягає.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Визначення поняття зобов’язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов’язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (ст. ст. 530, 631 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

Враховуючи, що для погашення кредиту та процентів обумовлені щомісячні платежі, і кожний з них має свій, встановлений Кредитним договором термін сплати, Позивач міг пред'явити позов до ОСОБА_2 щодо стягнення заборгованості за кредитом та процентами у такі строки:

- до 11 січня 2010 року, щодо стягнення заборгованості за першим щомісячним платежем (строк сплати першого щомісячного платежу 10 січня 2007 року включно);

- до 11 грудня 2014 року, щодо стягнення заборгованості за останнім щомісячним платежем (строк сплати останнього щомісячного платежу -10 грудня 2011 року включно), а фактично пред’явив 10 грудня 2014 року.

Такими чином, в межах строку позовної давності заявлені вимоги, щодо стягнення суми щомісячного платежу за кредитом та процентами за період з 01 листопада 2011 року по 30 листопада 2011 року, строк сплати якого - до 10 грудня 2011 року включно.

З доданих Позивачем доказів, не можливо встановити суму щомісячного платежу за кредитом та процентами за період з 01 листопада 2011 року по 30 листопада 2011 року.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. З ст. 549 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Враховуючи, що кредит надавався йому зі строком користування до 12 грудня 2011року, при цьому порядок погашення кредитної заборгованості встановлювалась щомісячно не пізніше 10 числа (включно) кожного місяця, вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності при зверненні до суду із позовом про стягнення пені у грудні 2014 року.

З метою забезпечення належного виконання зобов’язання за Кредитним договором 13 грудня 2006 року між ВАТ «РОДОВІД БАНК» та ОСОБА_3 укладено договір поруки № Д002/АА-215/2.06.1, за умовами якого останній поручився відповідати в повному обсязі за виконання зобов’язань ним за Кредитним договором. Відповідальність його та поручителя є солідарною.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Отже, оскільки Кредитним договором передбачено, що чергові платежі він повинен був здійснювати не пізніше 10 числа включно кожного місяця (п. 3.1, 3.3), а за Договором поруки відповідальність Поручителя наступає в тому ж обсязі, на тих же умовах та в ті ж строки, що і його, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до ст. 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до нього та обрахування встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до Поручителя.

У разі пред'явлення Позивачем вимог до Поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Крім того, згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимог порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Отже, порука - це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. ст. 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови Договору поруки про його дію до повного погашення ОСОБА_2 та/або Поручителем заборгованості за Кредитним договором не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Позивач звернувся з позовними вимогами до Поручителя 10 грудня 2014 року, тобто з пропуском шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України, тому позовні вимоги до Поручителя не підлягають задоволенню.

Просить суд застосувати позовну давність до спірних правовідносин, які виникли між ПАТ «РОДОВІД БАНК» та ним, ОСОБА_2 на підставі кредитного договору № Д002/АА-215.06.1 від 13 грудня 2006 року, та позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши з нього на користь ПАТ «РОДОВІД БАНК» суму щомісячного платежу за кредитом та процентами за період з 01 листопада 2011 року по 30 листопада 2011 року, в іншій частині позову відмовити (а.с. 106-112).

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_4, який діє на підставі Договору про надання правової допомоги (ОСОБА_2) від 15 листопада 2017 року (а.с. 65, 66), в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. 19 березня 2018 року до суду надав Заяву в якій просив суд розглянути справу у його відсутності. Також просив суд застосувати позовну давність до спірних правовідносин. (а.с. 189)

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з’явився, про місце, дату та час судового засідання був повідомлений своєчасно та належним чином (а.с. 182).

Представник позивача ОСОБА_5, яка діє на підставі Довіреності № 281 від 20 грудня 2017 року (а.с.120), в судове засідання не з’явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином. 19 березня 2018 року до суду надала Заяву, в якій просила розглянути справу у її відсутності. (а.с. 185). Також 22 січня 2018 року до суду надала Відповідь на Відзив на позовну заяву, в якій зазначила, що відповідно до ст. 2 Закону, банківський кредит - будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Відповідно до Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, ст. 41 Закону України «Про Національний банк України», ч. ч. 1, 2 ст. 68 Закону У країни «Про банки та банківську діяльність», Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Отже, банківські виписки є належними доказами підтвердження видачі Кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦКУ, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦКУ, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернуті позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконані сторонами.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чин відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як роз’яснено у п. 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування су законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України.

Позивач не порушив строку позовної давності та вчасно звернувся із позовними вимогами до суду з метою захисту своїх порушених прав. Позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором до 12 грудня 2014 року Відповідач ОСОБА_2 зобов’язався повернути одержаний кредит згідно з умовами кредитного договору не пізніше 12 грудня 2011 року.

Відповідно до ст. 256, 257 ЦК України, Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.).

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Окрім цього, ОСОБА_2 був ознайомлений з умовами кредитного договору та погодився із умовами, підписав кредитний договір, прийняв кредитні зобов’язання, отримав кредит.

Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 10 січня 2018 року, який додається до відповіді на відзив у розділі «погашення кредитної заборгованості», ОСОБА_2 виконував кредитні зобов’язання та сплачував кредитну заборгованість починаючи з 29 січня 2007 року до 16 жовтня 2008 року, та сплатив 16519,46 доларів США, що складається з:

9 786,02 долари США - сума погашення заборгованості по кредиту,

6 733,44 долари США - сума погашених нарахованих процентів за кредитом.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до ч.1 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до Правової позиції N 6-369цс15 Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України «У разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.»

Вирішення питання щодо одночасного стягнення процентів, визначених статтями 536, 1048, 1056-1,1061 ЦК України і 3 % річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

При розгляді цього питання слід мати на увазі, що проценти, визначені статтями 536,1048, 1056-1, 1061 ЦК України, є платою за користування чужими грошовими коштами, яка, за відсутності іншої домовленості сторін, сплачується боржником за весь період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення. Поряд з цим за порушення виконання грошового зобов'язання на боржника покладається відповідальність відповідно до ст. 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов'язку, нового додаткового обов'язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Беручи до уваги різну правову природу процентів, передбачених статтями 536, 1048,1056-1, 1061 ЦК України, і процентів, що стягуються у відповідності до ст. 625 ЦК України, а також відсутність в чинному законодавстві обмежень, одночасне стягнення процентів, передбачених ст. 536 ЦК України та іншими статтями, та відшкодування інфляційних збитків за весь час прострочення, а також сплата трьох процентів річних від простроченої суми, передбачених ст. 625 ЦК України, є правомірним (за умов, що такі вимоги заявлені кредитором).

Ця позиція підтверджується практикою Верховного Суду України (постанова ВСУ від 29 травня 2013 року у справі № 6-39цс13), відповідно до якої правильним є стягнення з відповідача на користь позивача процентів за банківськими вкладами за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів вкладнику, а також 3 % річних та суми відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 55, 124 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Представник ОСОБА_2 зазначає, що розмір позовних вимог не підлягає задоволенню, але разом із тим не надає альтернативний розрахунок заборгованості, відповідно до якого можливе стягнення заборгованості.

Просить суд стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ «РОДОВІД БАНК» заборгованість за Кредитним договором № Д002/АА-215.06.1 від 13 грудня 2006 року в сумі 29334,58 доларів США та 3564793,32 грн., а також судовий збір у сумі 3654 грн. та затрати зв’язані з опублікуванням оголошення у газеті «Урядовий кур’єр» у розмірі 630 грн. (а.с. 131-135).

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» до ОСОБА_2, підлягають частковому задоволенню, а позовні вимоги ОСОБА_1 акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Руїз Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994, заява № 18390/91 вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Згідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає з суті кредитного договору.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до вимог частин 1,3 ст. 626 ЦК України «Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору».

Отже, договір є правовою формою ( засобом) узгодження волі двох чи декількох сторін, спрямованої на досягнення певного правового результату.

Згідно до ст. 627 ЦК України «Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості».

Як встановлено у судовому засідання та вбачається з матеріалів справи, 13 грудня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством «РОДОВІД БАНК», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «РОДОВІД БАНК» та ОСОБА_2 було укладено Кредитний Договір №Д002/АА-215.06.1. Відповідно до умов Кредитного договору Банк взяв на себе зобов'язання надати ОСОБА_2 кредит на загальну суму 34300,00 доларів США терміном до12 грудня 2011 року включно, зі сплатою 12,5% річних (а.с. 6-8).

Факт видачі кредиту ОСОБА_2 за Кредитним договором підтверджується заявою на видачу готівки № 96_66 від 13 грудня 2006 року (а.с. 9).

Таким чином банк в повному обсязі виконав свої зобов’язання перед ОСОБА_2 за Кредитним договором.

В забезпечення виконання зобов’язання за Кредитним договором №Д002/АА-215.06.1. між ВАТ «РОДОВІД БАНК» та ОСОБА_3 було укладено Договір Поруки № Д002/АА-215/2.06.1 від 13 грудня 2006 року, відповідно до умов п.п. 1.1. якого, ОСОБА_3 зобов'язався солідарно відповідати перед Банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язання ОСОБА_2 за Кредитним договором.

Відповідно до п. 1.3 Договору поруки, сторони погодили, що поручитель бере на себе зобов’язання відповідати перед банком в тому ж обсязі на тих же умовах, що і позичальник (а.с. 22).

У відповідності з ч. ч. 2, 3ст. 554 ЦК України, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як вбачається з пп. 3.1. - 3.3. Кредитного договору ОСОБА_2 взяв на себе обов’язок, починаючи з місяця, наступного за місяцем, в який укладено цей Договір, щомісяця до 10 числа (включно) кожного календарного місяця, частково погашати заборгованість за кредитом згідно з Додатком № 1 до цього Договору на рахунок, вказаний у пункті 1.3 Кредитного договору, шляхом внесення готівкою чи перерахування зі свого поточного рахунку повернути одержаний кредит не пізніше 12 грудня 2011 року та сплачувати Банку нараховані проценти за користування кредитом щомісяця до 10-го числа (включно) кожного календарного місяця, наступного за звітним, а також 12 грудня 2011 року або в день повного дострокового погашення заборгованості за кредитом (а.с.6-8).

Так, ОСОБА_2, в супереч вимогам п.п.3.1-3.3 Кредитного договору, зобов’язання не виконував, тому станом на 25 вересня 2014 року заборгованість за кредитним договором складає 29334,58 доларів США та 3564793,32 гривень, зокрема:

- заборгованість за кредитом - 24513,98 доларів США;

- заборгованість по сплаті процентів - 4820,60 доларів США;

-пеня за порушення строків повернення кредиту - 2910630,23 гривень;

- пеня за порушення строків сплати відсотків - 596545,40 гривень;

-3% річних за прострочення виконання зобов’язань зі своєчасного повернення кредиту - 47816,91 гривень;

- 3% річних за прострочення виконання зобов'язань зі своєчасної сплати нарахованих відсотків - 9800,78 гривень.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Згідно ч. 1ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

У відповідності з ч.ч. 1, 2ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Стаття 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 213 ЦПК України, передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Стаття 77 ЦПК України передбачає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У статті 1 Загальної декларації прав людини проголошено, що всі люди народжуються вільними й є рівними за своєю гідністю та правами. Вони наділені розумом і совістю та повинні діяти один щодо одного в дусі братерства. Кожна людина має всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища (ст. 2).

Згідно зі статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, всі особи є рівними перед судами і трибуналами. Це основоположні міжнародні правові норми з питань рівності прав людини, на які орієнтується всі правові держави світу.

Конституція України закріплює основні засади правового статусу людини і громадянина в Україні, тобто ті провідні ідеї, що покладені в основу змісту й умов реалізації прав та обов'язків людини і громадянина в нашій державі. Передусім це стосується частин 1, 2 ст. 24 Конституції України, відповідно до яких: «Громадяни мають рівні« конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв і обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального поводження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками». Крім того, ч. 2 ст. 21 Конституції України закріплює засаду невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини. Відповідно до цієї засади не допускається не тільки відчуження прав і свобод, якими людина володіє, а й обмеження їхнього змісту, створення перешкод для їх реалізації тощо. Дані положення повною мірою поширюються і на передбачені цивільно-процесуальним законом права суб'єктів цивільного провадження.

У загальному розумінні рівність перед законом означає обов'язок всіх додержуватися приписів закону, використовувати закон у своїх інтересах. Закріплення рівності перед законом як засади здійснення правосуддя в цивільних справах означає, що жодна обставина не може стати підставою для надання будь-яких привілеїв або запровадження будь-яких обмежень, що суперечать приписам цивільно-процесуального закону щодо прав і обов'язків всіх суб'єктів провадження.

У відповідності до п. п. 10, 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» «Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом ( ст. 129 Конституції) зобов’язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.

Гарантоване право кожного подати будь-який позов до суду, що стосується його цивільних прав і обов’язків, передбачений пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку Держави.

Також, у відповідності до положень статей 55, 124 Конституції України та статті ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Так, відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, позивач та відповідач, як сторони по справі, зобов’язані довести ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх заперечень, зокрема виконання нею взятих на себе договором грошових зобов’язань подавши суду відповідний розрахунок, квитанції про сплату зобов’язань по кредиту, оскільки обов’язок подання доказів покладається на сторони.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання відповідачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов’язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.

Тобто, докази, які відповідач повинен подати в рахунок обґрунтування своїх заперечень, на які він посилається, як на підставу для відмови у задоволенні вимог позивача, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, повинні бути виключно належними та допустимими.

Як зазначалося вище, сторони встановили як строк дії договору - до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов'язань, так і строки виконання зобов'язань із періодичним погашенням платежів.

Таким чином, графіки платежів, які є складовими частинами договорів, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено днями.

Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов’язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов’язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов’язання як правового зв’язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов’язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов’язання надано право, що кореспондує обов’язку першої. Обов’язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов’язання (ст. 510 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов’язання" (ст.ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Про правові наслідки порушення зобов’язання боржником йдеться також в ч. 1 ст. 611, ч. 2-4 ст. 612, ч. 1,2 ст. 220 ГК України, які передбачають відповідальність боржника.

Цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов’язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

У той самий час, згідно із ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. На відміну від процентів, які є платою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов’язання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності.

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Аналіз правових норм, зокрема, ст. ст. 536, 549 ЦК України дає підстави для висновку про те, що проценти та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена.

У відповідності до Висновків Верховного Суду України, викладених в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України, за 2 півріччя 2013 року від 01.02.2014 року « У разі встановлення в договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за різні порушення його умов одночасне застосування таких заходів відповідальності не свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення ( Постанова судових палат у цивільних та у господарських справах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року у справі №6-116цс13)».

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо за договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Статтею 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

У відповідності до ст. 554 ЦК України, разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

У відповідності з ч.ч. 2, 3 ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно ч.4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв’язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов’язання не встановлено або встановлено моментом пред’явлення вимоги), якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб’єктивного права кредитора й суб’єктивного обов’язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред’явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов’язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред’явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред’явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

(ОСОБА_6 правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 17 вересня 2014 року у справі N 6-53цс14.)».

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В даному випадку судом встановлено, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору, а саме п.4.1 встановлено, що він діє до повного погашення позичальником або поручителем заборгованості за кредитним договором (а.с. 22).

Так, відповідно до частини першої статті 251 та частини першої статті 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

З кредитного договору № Д002/АА-215.06.1., укладеного 13 грудня 2006 року між ПАТ «РОДОВІД БАНК», та ОСОБА_2, за яким поручителем виступає ОСОБА_3, вбачається, що кредит ОСОБА_2 надавався строком до 12 грудня 2011 року (а.с. 6-8).

Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яку суд застосовує за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов'язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов'язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

У справі, яка переглядається, з договору поруки вбачається, що в них не встановлено конкретного строку, після закінчення якого порука припиняється, а умова договору поруки про дію договору до повного припинення усіх зобов'язань боржника за основним договором( пункт 13 договору) не вважається встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки це суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, у даній справі позивач звернувся до суду з позовними вимогами до поручителя ОСОБА_3 10 грудня 2014 року, тобто з пропуском шестимісячного строку, передбаченого ч.4 статті 559 ЦК України, а тому така порука є припинено.

Таким чином суд приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором не підлягають задоволенню, оскільки Договір Поруки № Д002/АА-215/2.06.1 від 13 грудня 2006 року, за Кредитним договором №Д002/АА-215.06.1., укладений між ПАТ «РОДОВІД БАНК» та ОСОБА_3, є припиненим.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК). Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК). Одним із видів порушення зобов’язання є прострочення - невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття - як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов’язання» (стст.530, 631 ЦК).

Якщо в зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Як убачається з матеріалів справи, сторони встановили як строк дії договору - до повного погашення позичальником заборгованості за кредитами та процентами за користування ними (п.7.6 кредитного договору), кінцевий строк повернення кредиту - до 12 грудня 2011 року (пп.1.1; 3.2 кредитного договору), так і строки виконання зобов’язань зі щомісячним погашенням платежів - щомісяця до 10 числа включно кожного календарного місяця для основної заборгованості (п.3.1 кредитного договору) і для процентів за користування кредитом (п.3.3 кредитного договору).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст.1050 ЦК. Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього кодексу (ч.2 ст.1050 ЦК).

Про правові наслідки порушення зобов’язання боржником йдеться також у ч.1 ст.611, ч.ч.2-4 ст.612 ЦК, чч.1, 2 ст.220 ГК, які передбачають відповідальність боржника.

Перевіряючи доводи ОСОБА_2 в частині застосування судами норм закону щодо позовної давності, суд виходить із такого.

Верховний суд України 16 листопада 2016 року у справі за № 6-2469цс16 зробив правовий висновок посилаючись на практику Європейського суду з прав людини. Зокрема суд вказав, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Суд констатує, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов’язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Як зазначалося вище, сторони встановили як строк дії договору - до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов’язань, так і строки виконання зобов’язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню у строк до 12 грудня 2011.

Таким чином, умовами Договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд з установленням строку дії Договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов’язання, згідно із ч.3 ст.254 ЦК України, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язаний його початок (ст.253 ЦК України).

Відповідно до ст.256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст.257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлено спеціальну позовну давність. Зокрема, ч.2 ст.258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Так, за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у стст.252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов’язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК України).

За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Судом встановлено, що згідно з умовами кредитного договору (пп.3.1, 3.3) позичальник зобов’язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та в строки, визначені договором, і щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, а також сплатити пеню за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним.

Оскільки умовами Договору передбачені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, ураховуючи, що за умовами Договору погашення кредиту повинно здійснюватися позичальником частинами до 10 числа кожного місяця, а процентів - кожного 10 числа (включно) кожного календарного місяця, наступного за звітним, у рахунок якого вносяться кошти, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов’язань.

Саме такою правовою позицією (справа № 6-154цс15) керувався Верховний Суд України у своїй Постанові від 23 січня 2018 року по справі № 405/2199/16-ц.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 останній раз сплачував заборгованість за Кредитним договором Д002/АА-215.06.1 від 13 грудня 2006 року, 16 жовтня 2008 року у сумі 1825,00 доларів США (а.с. 140), отже з 10 листопада 2008 року ОСОБА_2 перестав виконувати щомісячні зобов’язання з погашення кредиту та процентів за користування кредитом, у зв’язку із чим з 10 листопада 2008 року у нього утворилася заборгованість за кредитним договором.

У свою чергу Банк звернувся до суду з позовом до нього 10 грудня 2014 року, хоча мав можливість відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому з листопада 2008 року, коли йому стало відомо про порушення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вимог Кредитного договору.

Отже, аналізуючи умови Договору сторін і зміст зазначених правових норм, суд приходить до висновку про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки за умовами Договору погашення кредиту повинне здійснюватися позичальником частинами до 10 числа кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником цього зобов’язання.

Тому, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що в разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Судом встановлено, що ОСОБА_2, в супереч вимогам п.п. 3.1-3.3 Кредитного договору, зобов’язання не виконував.

З матеріалів справи вбачається, що останній платіж в рахунок погашення заборгованості за кредитом та процентами був здійснений ОСОБА_2 16 жовтня 2008 року (а.с. 140).

Сторони погодили, що ОСОБА_2 здійснює погашення заборгованості за Кредитним договором відповідно до Додатку 1 «Графік погашення заборгованості» (п.3.1) (а.с 6-8, 139 ).

Отже, про порушення свого права Банку було відомо у листопаді 2008 року, однак своїм правом щодо пред’явлення вимоги про дострокове стягнення заборгованості не скористався.

В силу ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 в ході судового розгляду справи заявили про застосування наслідків пропуску позивачем строків позовної давності за вимогами Банку.

З врахуванням заяви відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_4, суд вважає за необхідне застосовувати строк позовної давності, оскільки будь-яких доказів з боку позивача, щодо поважності пропуску звернення з вимогами про стягнення заборгованості суду не надано, в зв’язку з чим вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, нарахованих відсотків, 3% річних від суми заборгованості за Кредитом, підлягають задоволенню за період 3 роки з моменту звернення до суду, (грудень 2014 року по грудень 2011 року, яку відповідно до Графіку погашення зобов’язання за кредитним договором № Д002/АА-215.06.1 від 13 грудня 2006 року, ОСОБА_2 повинен був сплатити у грудні 2011 року) і становить 557,75 доларів США та 17,74 грн., зокрема:

-заборгованість за кредитом – 552,00 доларів США (заборгованість за кредитом згідно графіку погашення заборгованості (а.с. 139), яка повинна була сплачуватися до 10 грудня 2011 року) (а.с. 139);

- заборгованість по сплаті процентів – 5,75 доларів США (552,00 доларів США х 1,04% на місяць (12,5%/12));

-3% річних за прострочення виконання зобов’язань зі своєчасного повернення кредиту – 1,36 доларів США (552 доларів США х 3% / 365 *30 днів), що за курсом НБУ 12,950572, станом на 25 вересня 2014 року, становить - 17,61 грн.;

- 3% річних за прострочення виконання зобов'язань зі своєчасної сплати нарахованих відсотків – 0,01 доларів США (5,75 доларів США х 3% / 365 *30 днів), що за курсом НБУ 12,950572, станом на 25 вересня 2014 року, становить - 0,13 грн..

Також з врахуванням положень ст. ст. 258, 267 ЦК України, суд вважає за необхідне застосувати положення про спеціальну позовну давність до вимог про стягнення пені з ОСОБА_2 за кредитним договором у сумі 3507175,63 грн., тому зазначені вимоги не підлягають задоволенню, оскільки в межах встановленої спеціальної позовної давності в один рік з моменту порушення свого права, позивач не звернувся з вимогами до відповідача про стягнення пені за Кредитним договором. Строк дії договору скінчився 12 грудня 2011 року, а позов до суду пред’явлено 10 грудня 2014 року.

Аналізуючи надані по справі докази, у їх сукупності, суд приходить до переконання, що позовні вимоги ПАТ «РОДОВІД БАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню у сумі 557,75 доларів США та 17,74 гривень, а позовні вимоги ПАТ «РОДОВІД БАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором не підлягають задоволенню.

Згідно із частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п/п 1 пункту 1 частини 2 ст. 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» з позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, справляється судовий збір в розмірі 1% відсотка ціни позову, але не менше 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.

Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи на 01 січня 2014 року складає 1218,00 грн.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 3654, 00 грн. (а.с.4).

Суд прийшов до висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» заборгованості за кредитним договором у сумі 557,75 доларів США та 17,74 гривень.

Отже процентне співвідношення задоволених вимог становить 1,90 % (557,75 доларів США. * / 29334,58 доларів США*100 %).

Тому судовий збір, що підлягає стягненню з відповідача становить: 69,43 грн. (3654 грн. * 1,90% / 100%).

Також з матеріалів справи вбачається, що позивач поніс судові витрати в сумі 630 грн. пов’язані з викликом відповідачів до суду та опублікуванням оголошення у газеті «Урядовий кур’єр» (а.с.34, 41).

Таким чином з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» також підлягають до стягнення витрати понесені відповідачем на публікування оголошення у газеті «Урядовий кур’єр» у співвідношенні до задоволених вимог у сумі 11,97 грн. (630 грн. х 1,90%).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 74, 77, 79, 88, 133, 141, 209, 212, 214-215, 218, 224-226 ЦПК України, ст. ст. 252-258, 268, 526, 527, 530, 553, 559, 1048, 1049, 1050 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, на користь ОСОБА_1 акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» код ЄДРПОУ 14349442, розташованого за адресою: місто Київ, вулиця Північно - Сирецька, 1-3, заборгованість за Кредитним договором № Д002/АА-215.06.1 від 13 грудня 2006 року, що складається з: заборгованості за кредитом – 552,00 доларів США; заборгованості по сплаті процентів – 5,75 доларів США; 3% річних за прострочення виконання зобов’язань зі своєчасного повернення кредиту – 17,61 грн.; 3% річних за прострочення виконання зобов'язань зі своєчасної сплати нарахованих відсотків – 0,13 грн., а всього 557,75 Доларів США (п’ятсот п’ятдесят сім доларів США 75 центів) та 17,74 грн. (сімнадцять грн. 74 коп.).

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, на користь ОСОБА_1 акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» код ЄДРПОУ 14349442, розташованого за адресою: місто Київ, вулиця Північно - Сирецька, 1-3, витрати зі сплати судового збору у розмірі 69,43 грн. (шістдесят дев’ять грн. 43 коп.) та витрати на публікування оголошення у газеті «Урядовий кур’єр» у розмірі 11,97 грн. (одинадцять грн. 97 коп.).

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

На рішення суду учасниками справи може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області через Слов’янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення постановлено та підписано у нарадчій кімнаті в одному екземплярі.

Повне судове Рішення складено 20 березня 2018 року.

Головуючий:

Суддя Слов’янського

міськрайонного суду ОСОБА_6