Рішення № 72875694, 21.03.2018, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Провадження № 2/243/805/2018

Справа № 243/700/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І м е н е м У к р а ї н и

21 березня 2018 року Слов’янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Кузнецова Р.В.,

при секретареві Малиновській І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Слов’янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради Донецької області про визнання права власності в порядку спадкування, -

В С Т А Н О В И В :

30 січня 2018 року до Слов’янського міськрайонного суду Донецької області звернулась ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2 міської ради Донецької області про визнання права власності в порядку спадкування. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що 15 березня 2014 року в м. Горлівка Донецької області помер її батько – ОСОБА_3. Після його смерті відкрилась спадщина до складу якої увійшли автомобіль ВАЗ 2105, 1982 року випуску, та грошові кошти на рахунку у ПАТ «Державний ощадний банк України». На момент смерті ОСОБА_3 разом із ним постійно проживала мати позивачки – ОСОБА_4, яка фактично прийняла спадщину після смерті чоловіка, однак у встановленому законом порядку її не оформила, та 05 квітня 2016 року померла.

У зв’язку із наведеним, враховуючи, що позивачка є єдиним спадкоємцем за законом після смерті матері, і в даному випадку позбавлена можливості іншим чином аніж як через звернення до суду реалізувати свої спадкові права, вона вимушена була звернутися до суду із даним позовом та просити суд ухвалити рішення яким визнати за нею, як за спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_4, яка померла 05 квітня 2016 року в м. Горлівка Донецької області право власності на легковий автомобіль марки ВАЗ 2105, 1982 року випуску, двигун № НОМЕР_1, шасі ОС 0284528, кузов ОС 0284528, блакитного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2, та на грошові кошти (вклад) з усіма нарахуваннями та нарахованими відсотками, розташовані на рахунку № 116818 відкритому у ПАТ «Державний ощадний банк України» на ім’я ОСОБА_3.

Позивачка ОСОБА_1, будучи належним чином повідомленою про місце, дату та час розгляду справи, у судове засідання не з’явилась, подала до суду заяву з проханням розгляд справи проводити у її відсутності за участю її представника ОСОБА_5, позов задовольнити (а.с.17).

Представник позивачки ОСОБА_5, який діє на підставі ордера ДН № 00023653 від 29 січня 2018 року (а.с. 15), будучи належним чином повідомленим про місце, дату та час розгляду справи, у судове засідання не з’явився, подав до суду заяву з проханням розгляд справи проводити у його відсутності, позов задовольнити.

Відповідно до ч. 7 ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається:

1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Під час розгляду справи, судом приймалися усі передбачені діючим законодавством заходи щодо належного повідомлення відповідача про місце, день та час розгляду справи. Згідно із Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження» та Указу Президента від 14 листопада 2014 року № 875/2014 про введення в дію рішення РНБО «Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях», пересилання пошти не здійснюється, зокрема, до м. Горлівка Донецької області, що є останньою відомою адресою місцезнаходження відповідача, що позбавляє суд можливості надіслання поштою судової повістки за місцезнаходженням відповідача (ч. 7 ст. 128 ЦПК України). У зв’язку із чим, відповідно до вимог ч. 11 ст. 128 ЦПК України, виклик у судове засідання відповідача був здійснений шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Представник відповідача ОСОБА_2 міської ради Донецької області, будучи повідомленим у встановленому законом порядку (належним чином) про час і місце судового розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, не використав наданого законом права на безпосередню участь у судовому засіданні, та не з’явився у судове засідання без повідомлення причин, заяв про відкладення судового засідання, чи розгляд справи у його відсутності від нього до суду не надходило.

З огляду на викладене, оскільки відповідач будучи повідомленим належним чином про дату, час і місце судового засідання, повторно не з’явився у судове засідання, суд приходить до переконання, що у суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, а тому, зі згоди позивачки, вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів відповідно до ч. 4 ст. 223, ст. 280, 281 ЦПК України.

Суд, дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради Донецької області про визнання права власності в порядку спадкування підлягають задоволенню з огляду на їх законність та обґрунтованість.

У судовому засіданні встановлено, що згідно із свідоцтвом про народження серія: ГД № 568019, позивачка народилась 23 грудня 1956 року в с. Красногвардійське Красногвардійського району Крим, та мала дівоче прізвище ОСОБА_3. Її батьками в свідоцтві записані: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 7).

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серія: ІІІ-НО № 440296, 27 вересня 1981 року позивачка уклала шлюб із ОСОБА_6, та здобула таким чином прізвище ОСОБА_6 (а.с. 8).

Згідно із свідоцтвом про смерть серія: І-НО № 758199, 15 березня 2014 року в м. Горлівка Донецької області помер ОСОБА_3 (а.с. 9).

Відповідно до свідоцтва про смерть серія: І-ВЛ № 539710, 05 квітня 2016 року в м. Горлівка Донецької області померла ОСОБА_4 (а.с. 10).

Згідно із технічним паспортом на автомобіль марки ВАЗ 2105, 1982 року випуску, двигун № НОМЕР_1, шасі ОС 0284528, кузов ОС 0284528, блакитного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2, зареєстрований за ОСОБА_3 (а.с. 11).

Згідно із відомостями ощадної книжки вкладника ОСОБА_3, на його ім’я в ПАТ «Державний ощадний банк України» відкритий рахунок № 116818 (а.с. 12).

Позивачка є єдиним спадкоємцем який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4, інші спадкоємці відсутні, що підтверджується даними витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 44771538 від 15 серпня 2016 року (а.с. 14).

Згідно із постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 03 листопада 2016 року № 1976/02-31, державним нотаріусом Третьої харківської державної нотаріальної контори ОСОБА_7, позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно, що залишилось після смерті її матері ОСОБА_4, яка померла 05 квітня 216 року, оскільки нею було надано довідки щодо місця реєстрації померлої по день її смерті та осіб, які були з нею зареєстровані на той же час, та щодо місця реєстрації чоловіка померлої ОСОБА_3, який помер 15 березня 2014 року, по день його смерті та осіб, які були з ним зареєстровані на той же час (оскільки, як стверджує спадкоємиця, після нього залишилась спадщина, яку його дружина, ОСОБА_4, прийняла, але не оформила своїх спадкових прав), які були видані їй комунальним підприємством «Сервіс», адреса якого у штампі та у печатці зазначена як: «Донецька народна республіка, м. Горлівка», у зв’язку із чим вказані довідки є недійсними і не створюють правових наслідків (а.с. 13, 13 з.б.).

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Згідно із ч.4 ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Відповідно до ст. 346 ЦК України, право власності припиняється у разі смерті власника.

Приписами ст. 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб спадкоємців.

Згідно із ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 2 ст. 1228 ЦК України, право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним.

Згідно із ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч.3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє права на спадщину.

Згідно із роз’ясненнями викладеними в Постанові Пленуму ВССУ від 07 лютого 2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК). Суди повинні мати на увазі, що законом може бути встановлений інший момент (підстава) набуття права власності. Зокрема, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п’ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

За приписами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення ОСОБА_8 національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно Указу Президента України "Про рішення ОСОБА_8 національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р, м. Горлівка Донецької області визначено як населений пункт, в якому проводилась антитерористична операція.

До складу тимчасово окупованої території України, визначеної Верховною ОСОБА_8 України, входять тимчасово окуповані території України, особливий правовий режим яких встановлено відповідно до Законів України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VII від 15 квітня 2014 року, а також «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» №1680- VII від 16 вересня 2014 року та постанови Верховної ОСОБА_8 України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-VIII від 17 березня 2015 року.

Відповідно ст.ст. 1, 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована територія України є невід’ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Статтею 9 цього Закону передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом України. Будь-який акт (рішення, документ), виданий такими органами та/або особами, є недійсним і не створює правових наслідків.

Згідно із ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Вирішуючи питання щодо допустимості та належності доказів у сенсі глави 5 ЦПК України, суд приймає до уваги довідки щодо місця реєстрації ОСОБА_4 по день її смерті та осіб, які були з нею зареєстровані на той же час, та щодо місця реєстрації чоловіка померлої ОСОБА_3, який помер 15 березня 2014 року, по день його смерті та осіб, які були з ним зареєстровані на той же час, видані КП «Сервіс», розташованим в м. Горлівка Донецької області, які хоч і не є офіційними документами, що створюють самі по собі правові наслідки, однак, на думку суду, можуть слугувати джерелом тих фактичних даних, які підтверджують наявність вказаних у позовній заяві обставин.

Крім того, застосовуючи Рішення Європейського Суду, як джерело «живого» права, суд також зазначає, що в ситуаціях, подібним тим, що приводяться у вказаній справі, обов’язок ігнорувати, не приймати до уваги дії існуючих de facto інститутів далекий від абсолютного. Для людей, які проживають на цій території життя продовжується. І це життя потрібно зробити більш стерпним і терпимим, воно повинно бути захищено від влади de facto, включаючи і їх суди, і саме в інтересах жителів цієї території дії згаданих властей, що мають відношення до сказаного, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами в тому числі і цим. Думати інакше означало б зовсім позбавляти проживаючих на цій території людей всіх їх прав кожного разу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, це означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать.

Така позиція висловлена у Рішенні Європейського Суду по справі «Кипр проти Турції» від 10 травня 2001 року (, де також у п. 93 Суд нагадує, що в своєму Консультативному Висновку по Намібії Міжнародний Суд заявив наступне (1971 ICJ Reports, p. 56, § 125): "Загалом непризнання північно-африканської адміністрації цієї Території не повинно привести позбавлення народу Намібії вигод від міжнародної співпраці. Зокрема в той час як дії офіційного характеру, які здійснюються урядом Північної Африки від імені або по відношенні Намібії після спливу відомого мандата, являються незаконними та такими, що не мають сили, ця неспроможність не може бути розповсюджена на такі дії, як наприклад реєстрація народження, смерті, шлюбу, наслідки подібних дій можуть бути проігноровані в погіршення мешканців цієї Території».

Частина 1 ст. 55 Конституції України передбачає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені чи порушуються, створені чи створюються перешкоди для їх реалізації чи мають місце інші обмеження прав і свобод.

Згідно із ч. 1 ст. 64 Основного Закону, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Аналіз досліджених у судовому засіданні доказів у своїй сукупності дозволяє суду дійти висновку, що спадкодавцю ОСОБА_3 за життя належали автомобіль марки ВАЗ 2105, 1982 року випуску, двигун № НОМЕР_1, шасі ОС 0284528, кузов ОС 0284528, блакитного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2, та грошові вклади розміщені ним в ПАТ «Державний ощадний банк України», разом із нарахованими на них процентами, та вони увійшли до складу спадщини після його смерті. Як встановлено у судовому засіданні і видно із матеріалів справи, після смерті чоловіка, його дружина ОСОБА_4 прийняла спадщину, однак у встановленому законом порядку своє право на вказане спадкове майно не зареєструвала і померла. Позивачка, як єдиний спадкоємець першої черги за законом після смерті ОСОБА_4, прийняла спадщину, однак є позбавленою можливості оформити право власності на належне їй спадкове майно відповідно вимог закону з тих підстав, що реєстрація права власності на вказане майно за спадкодавцем ОСОБА_4 не проведена, а остання померла.

З огляду на викладене, аналізуючи норми законодавства та враховуючи роз’яснення ВССУ, суд приходить до висновку, що автомобіль марки ВАЗ 2105, 1982 року випуску, двигун № НОМЕР_1, шасі ОС 0284528, кузов ОС 0284528, блакитного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2, та грошові вклади розміщені ОСОБА_3 в ПАТ «Державний ощадний банк України» за життя належали ОСОБА_4 як спадкоємцю після смерті ОСОБА_3, а отже увійшли до складу спадщини після її смерті. Окрім позивачки, інших спадкоємців які б прийняли спадщину після ОСОБА_4 не встановлено.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15,16,25,328, 373, 374, 392, 1216- 1218, 1220, 1221, 1222, 1223,ч.1ст.1225, ч.3 ст.1268, ст. 1269, ч.1 ст. 1270 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 14, 81,82, 89, 259, 263 – 265, 273, ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради Донецької області про визнання права власності в порядку спадкування – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженкою ІНФОРМАЦІЯ_2 Крим, як за спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_4, яка померла 05 квітня 2016 року в м. Горлівка Донецької області, право власності на:

- автомобіль марки ВАЗ 2105, 1982 року випуску, двигун № НОМЕР_1, шасі ОС 0284528, кузов ОС 0284528, блакитного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2, зареєстрований за ОСОБА_3.

- грошові кошти (вклад) з усіма нарахуваннями та нарахованими відсотками, розміщені на рахунку № 116818 відкритому в публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України» на ім’я ОСОБА_3.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

На рішення суду позивачем може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області через Слов’янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а відповідачем, в такий же строк з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Слов'янського

міськрайонного суду ОСОБА_8