Рішення № 72874602, 24.03.2017, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/29379/15-ц

Провадження № 2/761/311/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Гуменюк А.І.

при секретарі Бондарю В.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», ОСОБА_2, про визнання недійсною додаткової угоди до кредитного правочину, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - Позивач), в особі свого представника, 07 жовтня 2015 року звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» (далі - Відповідач № 1), ОСОБА_2 (далі - Відповідач № 2), про визнання додаткових угод недійсними.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 28 жовтня 2011 року між Позивачем, Відповідачем № 1 та Відповідачем № 2 було укладено Додаткову угоду № 4 (далі - Додаткова угода, Спірний правочин) до Кредитного договору № 014/1349/18/02422 від 17 травня 2007 року. Вважає, що при укладенні вказаної додаткової угоди, Відповідач № 1 діяв неправомірно, здійснюючи нечесну підприємницьку практику, оскільки не було дотримано вимог чинного законодавства щодо надання споживачеві інформації відповідно до вимог законодавства про захист прав споживачів, в тому числі, не дотримано вимоги, передбачені Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затвердженні Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року за № 168. Як наслідок чого, Позивач була позбавлена можливості знати про права та обов'язки щодо кредитного договору. Крім того, Позивач зазначила, що не отримала ні Кредитного договору у попередній редакції, ні в новій, передбаченої Додатковою угодою. Просила суд ухвалити судове рішення, яким визнати Додаткову угоду № 4 від 28 жовтня 2011 року до Кредитного договору № 014/1349/18/02422 від 17 травня 2007 року, такою, що укладена з використанням нечесної підприємницької практики та недійсною з моменту укладення.

У судовому засіданні представники Позивача позов з підстав, зазначених у позовній заяві, підтримали. Позовні вимоги просили суд задовольнити у повному обсязі.

Представник Відповідача № 1 у судовому засіданні позов не визнала, у задоволенні позовних вимог просила суд відмовити у повному обсязі. Підтримала правову позицію, викладену у письмових запереченнях проти позову, де зазначено, що Позивач необґрунтовано посилається на Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затвердженні Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року за № 168, оскільки вказані Правила вступили в законну силу 05 червня 2007 року, а Кредитний договір № 014/1349/18/02422 укладено 17 травня 2007 року, тому норми, що затверджені Правилами не застосовувалися при укладенні Кредитного договору від 17 травня 2007 року. Зауважив, що вимога про надання Позивачеві інформації про сукупну вартість кредиту була дотримана Відповідачем при укладенні 30 квітня 2014 року Додаткової угоди № 6 до Кредитного договору № 014/1349/18/02422 від 17 травня 2007 року. Крім того, представник Відповідача № 1 звернулася до суду із усною заявою про застосування позовної давності.

Відповідач № 2 у судове засідання жодного разу не з'явився. Про місце, день та час судового розгляду справи повідомлений в установленому законом порядку. Про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, клопотання про відкладення судового розгляду, чи про розгляд справи у його відсутність, як і пояснень чи заперечень на позовну заяву, до суду не подавав.

Суд вбачає можливим розгляд справи у відсутність останнього, оскільки інші особи, які беруть участь у справі з приводу розгляду справи у відсутність Відповідача № 2 не заперечували.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд знаходить позов таким, що не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Виходячи зі змісту, статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

За змістом частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини 1 статті 1055 Цивільного кодексу України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Судом встановлено, що 28 жовтня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Ерсте Банк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Додаткову угоду № 4 до Кредитного договору № 014/1349/18/02422 від 17 травня 2007 року (про заміну сторони за кредитним договором), згідно з яким у зв'язку з укладенням між сторонами Договору про переведення боргу від 28 жовтня 2011 року, внаслідок чого відбулася заміна зобов'язаної сторони (Позичальника) у зобов'язанні, що виникає із Договору, Сторони домовились про переведення на користь Позичальника боргу Первісного Позичальника перед Кредитором, обумовленого умовами Договору.

Згідно пункту 1.1. Додаткової угоди № 4, Кредитор на положеннях та умовах цього Договору надає Позичальнику кредит в сумі 163 000 доларів США, зі строком користування кредитними коштами (кредитом) до 15 травня 2026 року (включно), зі сплатою 12,5 процентів річних (а.с. 14-16).

Згідно з частиною 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При зверненні із позовом до суду, Позивач стверджує, що при укладенні вказаної додаткової угоди, Відповідач діяв неправомірно, здійснюючи нечесну підприємницьку практику, оскільки не було дотримано вимог чинного законодавства щодо надання споживачеві інформації відповідно до вимог законодавства про захист прав споживачів, в тому числі, не дотримано вимоги, передбачені Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затвердженні Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року за № 168. Як наслідок чого, Позивач була позбавлена можливості знати про права та обов'язки щодо кредитного договору.

Варто зауважити, що Закон України «Про захист прав споживачів» діє з 12 травня 1991 року, Додаткова угода № 4, яку Позивач просить визнати недійсною, укладена 28 жовтня 2011 року.

Крім того, із наданої представником Відповідача довідки № 19-3-9/3862-ЦРД від 23 липня 2014 року, виданої ОСОБА_1 за місцем вимоги, станом на 23 липня 2014 року залишок заборгованості за Кредитним договором № 014/1349/18/02422 від 17 травня 2007 року складає 151 842,46 доларів США. На дату видачі цієї довідки Позичальник не має простроченої заборгованості перед Банком по кредиту та відсотках.

Виходячи з вищевикладеного, враховуючи цивільно-правовий принци свободи договору, суд приходить до висновку, що Позивач не була позбавлена можливості обрати інші умови кредитування та не укладати правочин, умови якого, на її думку, є завідомо несправедливими для однієї із сторін. Кредитний договір укладено в письмовій формі та підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, Позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови.

Крім того, відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як встановлено судом, Додаткова угода № 4 до Кредитного договору № 014/1349/18/02422 від 17 травня 2007 року діє з 28 жовтня 2011 року та тривалий час Позивач виконувала свої кредитні зобов'язання за нею, звернувшись до суду із позов про визнання Додаткової угоди № 4 недійсною лише 07 жовтня 2015 року.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З урахуванням викладеного, виходячи із фактичних обставин справи, встановлених судом, суд не приймає позицію Позивача і вважає за можливе застосувати позовну давність, про що усно заявлено представником Відповідача в судовому засіданні, і з цих підстав відмовити у задоволенні позову.

З урахуванням викладеного, на підставі статей 203, 215, 256, 257, 261, 267, 627, 628, 629, 1054, 1055 Цивільного кодексу України, керуючись статтями 10, 11, 13, 60, 61, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», ОСОБА_2 про визнання недійсною додаткової угоди до кредитного правочину - в і д м о в и т и у повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Шевченківський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а у разі, якщо рішення було проголошено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків або після розгляду справи в апеляційному порядку Апеляційним судом м. Києва, якщо воно не буде скасоване.

СУДДЯ :