Рішення № 72872804, 12.02.2018, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/23468/17

Провадження № 2-а/752/174/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

12 лютого 2018 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі

головуючого по справі судді Мирошниченко О.В.

за участю секретаря Мархотка А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, суд -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він з 1999 року здобув право на отримання пенсії за віком, яка була призначена та нараховувалась за місцем його Управління Пенсійного фонду України у м.Єнакієве Донецької області, що підтверджується пенсійним посвідченням.

У квітні 2014 р. на території, де мешкав позивач ОСОБА_1 - м.Єнакієве Донецької область, розпочалась антитерористична операція, яка продовжується по сьогодні, у зв'язку з чим у населеному пункті, де він мешкав, було припинено здійснення повноважень відповідним управлінням пенсійного фонду України. Внаслідок зазначених обставин, з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, порушень прав людини позивач, взимку 2015 року був змушений покинути своє місце проживання та переселитись до с. с.Біленьке м.Краматорськ Донецької області , де став на облік як внутрішньо переміщена особа та перевів пенсійні виплати.

До початку червня 2017 р. позивач разом з дружиною мешкав у м.Краматорськ, проте з березня 2017 р. виплату пенсії йому було призупинено з невідомих підстав.

У травні 2017 р. в зв'язку із складним матеріальним положенням, відсутність пенсійних виплат позивач з дружиною були вимушені переміститися з м.Краматорськ до м.Києва до дочки.

Після переміщення, як стало відомо, рішення Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради від 19.06.2017 р. довідку ВПО на ім'я ОСОБА_1 скасовано з підстави не підтвердження місця проживання останнього, бо на цей час він же знаходився у м.Києві.

02 серпня 2017р. ОСОБА_1 змінив місце постійної реєстрації з м. Єнакієве на м. Київ, зареєструвавшись за адресою: АДРЕСА_1, згідно вимог Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» № 1382-ІУ від 11 грудня 2003 року.

Після зміни місця реєстрації позивач звернувся заяву про перевід пенсійної справи та виплату пенсії на загальних підставах до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, однак відповідно до листа від 14.08.2017р. повідомлено позивача про обов'язок надати довідку внутрішньо переміщеної особи або відмову у взятті на облік позивача, як внутрішньо переміщену особу для можливості отримувати надалі пенсію.

Відповідно до вимог Закону № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», зрозуміло, що постановка на облік та отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є правом такої особи, а не її обов'язком.

Відповідно до норм діючого законодавства та визначення поняття внутрішньо переміщеної особи - Управління праці та соціального захисту населення не має законних підстав надати Позивачу відмову у взятті його на облік, як ВПО.

У свою чергу позивач не бажав більше отримувати довідку ВПО, бо вже має постійне місце проживання у м. Києві, де й зареєстрований. 07 серпня 2017р. на запит позивача Управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації надало лист, про те, що ОСОБА_1 не перебуває у них на обліку, як внутрішньо переміщена особа.

У своїх відповідях відповідач посилається на той факт, що підставою для виплати пенсії особам, місце проживання яких є підконтрольна територія, в той час як пенсійні справи знаходиться в окремих районах Луганської та Донецької областей є або довідка ВПО або відмова Управління соціального захисту у видачі такої довідки. Проте така інформація не відповідає нормам діючого законодавства України та міжнародним нормам права

Діями, що полягають у невиплаті пенсії, відповідач грубо порушив охоронювані Конституцією та Законами України права позивача, тим самим позбавивши єдиного джерела для існування.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги позовної заяви та просив її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення адміністративного позову з посиланням на письмові заперечення, які долучені до матеріалів справи.

Вислухавши поясненя учасників процесу, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, з 1999 року ОСОБА_1 здобув право на отримання пенсії за віком, яка була призначена та нараховувалась за місцем його Управління Пенсійного фонду України у м.Єнакієве Донецької області, що підтверджується пенсійним посвідченням.

У квітні 2014 р. на території, де мешкав ОСОБА_1 - м.Єнакієве Донецької область, розпочалась антитерористична операція, яка продовжується по сьогодні, у зв'язку з чим у населеному пункті, де він мешкав, було припинено здійснення повноважень відповідним управлінням пенсійного фонду України. Внаслідок зазначених обставин, з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, порушень прав людини позивач, взимку 2015 року був змушений покинути своє місце проживання та переселитись до с. с.Біленьке м.Краматорськ Донецької області , де став на облік як внутрішньо переміщена особа та перевів пенсійні виплати.

До початку червня 2017 р. позивач ОСОБА_1 разом з дружиною мешкав у м.Краматорськ, проте з березня 2017 р. виплату пенсії йому було призупинено з невідомих підстав.

У травні 2017 р. в зв'язку із складним матеріальним положенням, відсутність пенсійних виплат позивач з дружиною були вимушені переміститися з м.Краматорськ до м.Києва до дочки.

Після переміщення, як стало відомо, рішення Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради від 19.06.2017 р. довідку ВПО на ім'я ОСОБА_1 скасовано з підстави не підтвердження місця проживання останнього, бо на цей час він же знаходився у м.Києві.

02 серпня 2017р. ОСОБА_1 змінив місце постійної реєстрації з м. Єнакієве на м. Київ, зареєструвавшись за адресою: АДРЕСА_1, згідно вимог Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» № 1382-ІУ від 11 грудня 2003 року.

Після зміни місця реєстрації позивач звернувся заяву про перевід пенсійної справи та виплату пенсії на загальних підставах до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, однак відповідно до листа від 14.08.2017р. повідомлено позивача про обов'язок надати довідку внутрішньо переміщеної особи або відмову у взятті на облік позивача, як внутрішньо переміщену особу для можливості отримувати надалі пенсію.

Відповідно до вимог Закону № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», зрозуміло, що постановка на облік та отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є правом такої особи, а не її обов'язком.

Відповідно до норм діючого законодавства та визначення поняття внутрішньо переміщеної особи - Управління праці та соціального захисту населення не має законних підстав надати позивачу відмову у взятті його на облік, як ВПО.

Відповідно до ст. 19 Конституції України Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд вважає, що у даному випадку дії відповідача, який є органом державної влади, щодо припинення виплати пенсії за віком та фактична відмова у її поновленні не відповідають вимогам вказаної норми Конституції України.

Оцінюючи спірні правовідносини суд застосовує норму прямої дії , а саме відповідно до положень Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загально обов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Ні воєнний, ні надзвичайний стан ні в Україні в цілому, ні на окремих територіях Луганської області на теперішній час не запроваджено.

Згідно з частиною 2 ст. 14 Закону України від 20.03.2003 р. «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Статтею 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 р. № 405/2014.

Вказані Закони не містять будь-яких обмежень та/чи застережень прав громадян України щодо пенсійного забезпечення.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 р. № 1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція, до якого у Луганській області у числі інших населених пунктів, включено м. Луганськ.

Отже особи, які переселяються з таких населених пунктів можуть набувати статусу внутрішньо переміщених осіб.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014р. №1706-VII.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Однак, вказаний Закон також не містить обмежень права на отримання належних таким особам пенсій.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Єдиним законом, який в Україні регулює пенсійні питання громадян України, є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

На теперішній час будь-які зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року щодо обмеження права осіб, які проживають на території, яка не контролюється органами державної влади, або набули статусу внутрішньо переміщених осіб, на отримання пенсійних виплат, не вносилися.

Порядок виплати пенсій врегульований статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено порядок та підстави припинення виплати пенсії:

1. Виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-VI не передбачає будь-яких підстав призупинення виплати пенсій, є тільки підстави припинення виплати відповідно до вказаної статті 49 цього Закону, але жоден з таких випадків відповідачем стосовно позивача не застосований та не доведений.

Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до статті 29 ЦК України місце проживання фізичної особи житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина шоста статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.

Виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та рівні перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користування правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

Суд звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа Мюллер проти Австрії).

Отже, належна громадянинові України пенсія за віком, яка є виплатою довічною та постійною, у сенсі вказаної Конвенції, є його майном, право власності на яке відповідно до Конституції України є непорушним.

Суд застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV.

Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 8 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Таким чином, як Законом України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні», так і практикою ЄСПЛ встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.

З огляду на викладене, суд вбачає в діях відповідача відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно діючого законодавства, що є ознакою дискримінації по відношенню до позивача, як внутрішньо переміщеної особи.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення, тощо.

Таким чином суд вважає, що призупинення Відповідачем виплати пенсії позивачу у зв'язку з тим, що позивач є особою, переміщеною з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, та в порушення вимог ст.19 Конституції України, ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» без прийняття рішення про таке припинення і за відсутності законодавчо встановлених підстав для такого припинення, зроблено протиправно та є дискримінацією за ознакою місця проживання.

Та обставина, що 21 травня 2015 року постановою Верховної Ради України №462-VIII схвалена Заява Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» щодо відступу від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України, на право позивача на отримання належної йому пенсії не впливає, оскільки на теперішній час Україна від зобов'язань, визначених статтями 1, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.

Згідно ч.2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. А отже, виплата мені пенсії підлягає поновленню починаючи з 01.04.2017 року, тобто з часу припинення виплати.

Згідно статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Таким чином, суд вважає встановленим, що відповідачем порушено вимоги ст.19 Конституції України, ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки з 1 квітня 2017 року позивачу призупинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав, тобто відповідач діяв не на підставі, та не в межах повноважень та у спосіб, що не передбачені Конституцією та законами України, а тому порушені права позивача на отримання пенсії підлягають поновленню з моменту їх порушення.

Посилання відповідача, наведені у його відзиві та поясненнях, на увагу не заслуговують.

Стаття 12 «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014р. №1706-VII, на яку посилається відповідач у своїй відповіді позивачеві, регулює порядок видачі та підстави для скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб. Вона не містить підстав для припинення або призупинення виплати пенсії таким особам.

Доказів того, що щодо позивача мали місце встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підстави для припинення виплати пенсії суду не надано.

Постанова Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 « Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, якою затверджені Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, на яку також посилається відповідач, є підзаконним актом, прийнята не на виконання Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» України, а тому вона не може скасовувати положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та встановлювати нові правила виплати пенсій пенсіонерам України.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України, як актом прямої дії.

Враховуючи, що пенсія за віком - є виплатою довічною та постійною, а вчинені відповідачем дії щодо призупинення виплати пенсії позивачеві без прийняття відповідного рішення, неповідомлення позивача про факт призупинення його пенсії та підстави такого призупинення, не поновлення її виплати, є протиправними та такими, що порушують його конституційне право на пенсію за віком, яке охороняється законом, суд дійшов до висновку, що заявлені вимоги слід задовольнити.

Керуючись 241-247, 293, 295-297 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В И В:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати дії Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо не здійснення поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 - протиправними.

Зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м.Києві поновити виплату пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на загальних підставах за місцем реєстрації з моменту припинення.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, сплачений судовий збір в сумі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя