Постанова № 72869197, 12.03.2018, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Соболєв Є.О.

Доповідач -Суддя доповідач: Лугансаька В.М.

Справа № 408/1606/17

Провадження № 22ц/782/475/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2018 року м. Сєвєродонецьк

Апеляційний суд Луганської області колегія суддів цивільної палати у складі:

головуючого Луганської В.М.,

суддів -Коротенка Є.В., Яреська А.В.

за участю секретаря: Перишкіна Т.М.

учасники справи

позивач - публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»

відповідач -ОСОБА_2

відповідач ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Луганської області у м. Сєвєродонецьку апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_2 на заочне рішення Біловодського районного суду Луганської області від 23 травня 2017 року ухваленого Біловодським районним судом Луганської області у складі головуючого: Соболєва Є.О. в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит,

в с т а н о в и в:

У березні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" звернулося до Біловодського районного суду Луганської області з позовною заявою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що між ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління та ОСОБА_2 був укладений договір про іпотечний кредит № 3222 від 09.10.2007 року. Відповідно до кредитного договору банк зобов'язався надати позичальнику на умовах договору кредит в сумі 1 210 000,00 грн., а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 15,2 % річних в порядку, на умовах та в строки, визначені кредитним договором. Кредит надавався строком на 190 місяців з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 08.08.2023 року на придбання житлового будинку та земельної ділянки. Згідно пункту 1.6.-1.6.1.3. кредитного договору позичальник зобов'язувався сплачувати проценти за користування кредитом щомісячно не пізніше останнього робочого дня місяця, проводити погашення кредиту рівними частинами в сумі 6 402,12 грн. та сплачувати нараховані банком на залишок заборгованості за кредитом, шляхом внесення готівки до каси банку або шляхом безготівкових перерахувань. У зв'язку з порушенням позичальником умов кредитного договору в частині своєчасної сплати основної суми кредиту та процентів за користування кредитом, на адресу реєстрації відповідача 08.06.2016 за вихідним № 46-15/871-1854 направлено вимогу про дострокове повернення кредиту за кредитним договором, якою повідомлено про наявність заборгованості за кредитом, необхідність погашення суми заборгованості. В якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором було укладено договір поруки № 856 від 09.10.2007 з ОСОБА_3, за яким поручитель несе з боржником солідарну відповідальність за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань по кредитному договору. У зв'язку з тим, що позичальник не виконав зобов'язання щодо погашення кредиту та своєчасної сплати процентів за його користування, позивачем з метою погашення простроченої заборгованості на адресу реєстрації поручителя 08.06.2016 за вихідним № 46-15/872-1858 направлено вимогу про усунення порушень за кредитним договором, якою повідомлено поручителя про наявну заборгованість за кредитом, необхідність виконання порушеного зобов'язання у 5-денний строк та попереджено про вжиття банком заходів щодо захисту порушених прав у порядку, передбаченому чинним законодавством України. Позивач зазначив, що заборгованість за кредитним договором відповідачами не погашено. У зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором іпотечний кредит станом на 24.02.17 р. в загальній сумі 1154139,04 грн., у тому числі: борг за кредитом - 704232,52 грн.; відсотки за користування кредитом з 02.07.2014 по 23.02.2017 - 291800,08 грн., інфляційні втрати банку з липня 2014 року по січень 2017 року за прострочення сплати кредиту - 57685,59 грн.; інфляційні втрати банку з липня 2014 року по січень 2017 року за прострочення сплати відсотків за користування кредитом - 80454,71 грн.; три проценти річних за прострочення сплати кредиту з 02.07.2014 по 23.02.2017 - 8337,67 грн.; три проценти річних за прострочення сплати відсотків за користування кредитом з 02.07.2014 по 23.02.2017 - 11628,47 грн. Просив суд стягнути з ОСОБА_3, яка є солідарним боржником з ОСОБА_4 на користь позивача заборгованість за договором іпотечний кредит станом на 24.02.17 р. в загальній сумі 1154139,04 грн., у тому числі: борг за кредитом - 704232,52 грн.; відсотки за користування кредитом з 02.07.2014 по 23.02.2017 - 291800,08 грн., інфляційні втрати банку з липня 2014 року по січень 2017 року за прострочення сплати кредиту - 57685,59 грн.; інфляційні втрати банку з липня 2014 року по січень 2017 року за прострочення сплати відсотків за користування кредитом - 80454,71 грн.; три проценти річних за прострочення сплати кредиту з 02.07.2014 по 23.02.2017 - 8337,67 грн.; три проценти річних за прострочення сплати відсотків за користування кредитом з 02.07.2014 по 23.02.2017 - 11628,47 грн. Просив суд стягнути з відповідачів суму судового збору у розмірі 17 312, 09 грн.

Заочним рішенням Біловодського районного суду Луганської області від 23 травня 2017 року позовні вимоги ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» задоволено частково. Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за договором про іпотечний кредит № 3222 від 09.10.2007 р. в загальній сумі 1154139,04 грн., витрати позивача, пов'язані із публікацією у пресі об'яви про виклик відповідача у сумі 420,00 грн., судовий збір в розмірі 17312,09 грн., а всього - 1 171 81,13 грн.

В частині позовних вимог до ОСОБА_3 відмовлено за необґрунтованістю.

Ухвалою Біловодського районного суду Луганської області від 09 червня 2017 року в рішенні Біловодського районного суду Луганської області від 23 травня 2017 року виправлено допущену описку в частині стягненої суми.

Не погодившись з вказаним рішенням ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» подано апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Біловодського районного суду Луганської області від 23 травня 2017 року в частині відмови у задоволенні заявлених вимог до поручителя ОСОБА_3 та стягнути з ОСОБА_3 кредитну заборгованість у повному обсязі. В апеляційній ПАТ «Державний ощадний банк» посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що порука припинилась 31.01.2015 року. Апелянт посилається на те, що банк в межах шестимісячного строку звернувся до суду з позовом до поручителя, оскільки цього ж дня змінено кінцевий термін повернення кредиту. Біловодським районним судом при ухваленні рішення, не враховано, що в разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

З рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач ОСОБА_2, в апеляційній скарзі просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення з нього кредитної заборгованості і в цій частині ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог банку про стягнення кредитної заборгованості та судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, зазначив, що ним умови кредитного договору виконувались своєчасно і в повному обсязі з листопада 2007 року по липень 2014 року, що вбачається із наданого позивачем розрахунку заборгованості.Судом першої інстанції при винесенні заочного рішення не було взято до уваги ті обставини, що з 6 червня 2014 року, за допомогу військовослужбовцям Збройних Сил України, він був викрадений ополченцями ЛНР і знаходився в полоні банд-формувань ЛНР до 29 грудня 2014 року, де до відповідача застосовувались фізичне насильство, тортури, побиття внаслідок чого після звільнення змушений був тривалий час лікуватись та відновлювати здоров'я. До часу викрадення 6 червня 2014 року, відповідач проживав в с.Широкий Станично- Луганського району Луганської області, яке розташоване на території де проводиться антитерористична операція, а після звільнення змушений був переселитись на материкову територію України, у зв'язку з чим не мав постійного місця проживання і не міг отримувати письмові вимоги позивача та повідомлення суду. Посилається на те, що суд першої інстанції не застосував норми ст.2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», суд не врахував, що банк безпідставно нарахував інфляційні витрати за прострочення сплати кредиту в розмірі 57685, 59 грн., інфляційні витрати за прострочення сплати відсотків за користування кредитом в розмірі 80 454, 71 грн., трьох процентів річних за прострочення сплати кредиту в розмірі 8 337, 67 грн., трьох процентів річних за прострочення сплати відсотків за користування кредитом в розмірі 11 628, 47 грн. Посилається на те, що банк неправомірно відмовив йому у реструктуризації заборгованості за кредитним договором.

В судовому засіданні представник ПАТ «Державний ощадний банк України» - Гребенар О.В. апеляційну скаргу банку підтримав, посилаючись на доводи викладені в апеляційній скарзі. Вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 не має, та просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні заявлених вимог до ОСОБА_3 і в цій частині постановити нове рішення, яким задовольнити вимоги банку до поручителя у повному обсязі.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник -ОСОБА_6 свою апеляційну скаргу підтримали, посилаючись на доводи апеляційної скарги. Апеляційну скаргу банку не визнали, заначили, що матеріали справи не містять оригіналу кредитного договору.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, про місце та час судового засідання була повідомлена у визначеному законом порядку, який передбачено ст. 12-1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції.

Від ПАТ «Державний ощадбанк України» надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в якому просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2. посилаючись на те, що ОСОБА_2 припинив повертати кредит та сплачувати проценти за його користування, починаючи з липня 2014 року, повідомлення ОСОБА_2 про зміну місця реєстрації свого постійного місця проживання не надходило, у зв'язку з чим 08.06.2016 року на відому адресу банком було направлено вимогу про дострокове припинення кредиту за кредитним договором, якою повідомлялось про наявність заборгованості за кредитом та необхідність погашення суми заборгованості. ОСОБА_2 знав про заборгованість за кредитним договором, звернувся до банку з проханням провести реструктуризацію заборгованості після ухвалення судом рішення. Посилання на безпідставність нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних не заслуговують уваги, оскільки застосування ст.625 ЦК України відповідає вимогам закону. Зазначив, що отримати оригінал кредитного договору банк не взмозі, оскільки він перебуває в будівлі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк», яка знаходиться на території України, яка не контролюється українською владою. Банком на підтвердження позовних вимог надано до суду роздруковану сканкопію договору про іпотечний кредит №3222 від 09.10.2007 року.

Заслухавши осіб, які з'явилися до судового засідання, доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України (на час ухвалення рішення суду) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 10 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) та ст.12 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) та ст.13 ЦПК України ( в редакції на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того, згідно ст.60 ЦПК України( в редакції на час ухвалення рішення) та ст.81 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Задовольняючи частково заявлені вимоги ПАТ «Державний ощадний банк України», суд першої інстанції виходив з того, що ним були встановлені наступні обставини: 09.10.2007 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 був укладений договір про іпотечний кредит №3222 згідно якого ОСОБА_2 отримав кредит на придбання будинку та земельної ділянки в сумі 1 210 000, 00 грн. під 15, 2% річних з кінцевим терміном повернення кредитних коштів не пізніше 08.08.2023 року. Згідно п.1.6 кредитного договору позичальник зобов'язувався сплачувати проценти за користування кредитом щомісячно не пізніше останнього робочого дня місяця, проводити погашення рівними частинами в сумі 6 402, 12 грн. та сплачувати проценти, нараховані банком на залишок заборгованості за кредитом шляхом внесення готівки до каси банку або шляхом безготівкових перерахувань з рахунків відкритих в банку, починаючи з листопада 2017 року. Із наданого банком розрахунку вбачається, що ОСОБА_2 перестав повертати кредит та сплачувати проценти за його використання з липня 2014 року. Виходячи з наданого розрахунку заборгованості суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені вимоги позивача до боржника ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитом у сумі 704 232, 52 грн. та відсотків за користування кредитом з 02.07.2014 року по 23.02.2017 року в сумі 291 800, 08 грн. обґрунтовані, а також дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог позивачем щодо стягнення інфляційних витрат та трьох процентів річних за невиконання грошового зобов'язання відповідно до ст.625 ЦК України.

Судом першої інстанції встановлено, що того ж дня коли було укладено договір про іпотечний кредит, між ОСОБА_3 та ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №856, згідно якого ОСОБА_3 зобов'язувалася перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язання боржника за кредитним договором №3222 від 09.10.2007 року. Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог до поручителя, суд першої інстанції виходи з того, що порука припинена.

Колегія суддів судової палати погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України).

За частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частин першої, третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

За статтею 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Судом встановлено, що 09.10.2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 укладено договір про іпотечний кредит №3222. (а.с.10, 11 т.с.1).

Згідно п.1.1 вказаного договору банк зобов'язується надати позичальнику грошові кошти в сумі 1210 000, 00 грн., а позичальник використати та повернути кредит у вказаній сумі, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 15, 2% на умовах та в строки, визначені договором.

В п.1.2 вказаного договору зазначено, що кредит надається на придбання жилого будинку та земельної ділянки за договором купівлі продажу від 09.10.2007 року.

Відповідно до п.1.6 вказаного договору позичальник зобов'язується сплачувати проценти за користування кредитом щомісячно не пізніше останнього робочого дня місяця, проводити погашення кредиту рівними частинами в сумі 6 402, 12 грн. та сплачувати проценти нараховані банком на залишок заборгованості за кредитом, шляхом внесення готівки до каси банку або шляхом безготівкових перерахувань , починаючи з листопада 2007 року.

Пунктом 3.4. договору про іпотечний кредит передбачено, що банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту в цілому, або у визначеній банком частині, сплати процентів за його користування та інших платежів, що належать до сплати за цим договором у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов'язань за цим договором.

Відповідач ОСОБА_2 належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором від 09.10.2017 року №3222 (а.с.6-9 т.с.1) вбачається, що станом на 24.02.2017 року існує заборгованість за договором про іпотечний кредит:

борг за кредитом - у розмірі 704 232, 52 грн.,

борг за відсотки за користування кредитом з 02.07.2014 по 23.02.2017 року у розмірі 291 800, 08 грн.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

Із наданого позивачем розрахунку вбачається, що інфляційні втрати банку з липня 2014 року по січень 2017 року за прострочення сплати кредиту складають - 57685,59 грн.; інфляційні втрати банку з липня 2014 року по січень 2017 року за прострочення сплати відсотків за користування кредитом складають - 80454,71 грн.; три проценти річних за прострочення сплати кредиту з 02.07.2014 по 23.02.2017 - 8337,67 грн.; три проценти річних по прострочених відсотках складає -11628, 47 грн.

Відповідачем ОСОБА_2 та його представником в судове засідання не надано належних та допустимих доказів на спростування суми заборгованості за кредитом.

На підставі вищевикладеного, апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог позивача щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_2 у сумі 1 154139,04 грн. правильний та відповідає вимогам закону.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 в частині того, що суд першої інстанції не застосував норми закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та безпідставно стягнув інфляційні витрати за прострочення сплати кредиту в розмірі 57685, 59 грн., інфляційні витрати за прострочення сплати відсотків за користування кредитом в розмірі 80 454, 71 грн., трьох процентів річних за прострочення сплати кредиту в розмірі 8 337, 67 грн., трьох процентів річних за прострочення сплати відсотків за користування кредитом в розмірі 11 628, 47 грн., виходячи з наступного. Відповідно до ст.2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи зобов'язані скасувати зазначеним особам у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем не заявлялися вимоги про стягнення з ОСОБА_2 пені та штрафу. Позивачем заявлялися вимоги про стягнення у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору виплат передбачених ст.625 ЦК України. Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не передбачено не застосування та/або заборону застосування у разі невиконання зобов'язань за кредитними договорами ст.625 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною другою ст.625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні 3 % річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.

Не заслуговують уваги посилання відповідача ОСОБА_2 та його представника на відсутність оригіналу кредитного договору, а копія договору, яка надана позивачем викликає сумнів, оскільки в судовому засіданні представник позивача зазначив, що оригінал договору про іпотечний кредит від 09.10.2007 року перебуває у будівлі філії - Луганського обласного управління банку у м. Луганську на території, яка не контролюється українською владою, до суду надано роздруковану сканкопію договору, яка наявна в електронному вигляді. До відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 позивачем надано письмові докази, а саме звернення банку до правоохоронних органів стосовно захоплення майна банку, які знаходяться на не підконтрольній Україні території. ОСОБА_4 не надано до суду належних та допустимих доказів, які б спростовували вимоги позивача щодо стягнення кредитної заборгованості, сам відповідач не заперечує укладання з банком кредитного договору.

Посилання відповідача на те, що банк неправомірно відмовив йому у реструктуризації заборгованості по кредитному договору не впливає на право позивача звернутися до суду з вимогами про дострокове стягнення кредитної заборгованості і не є підставою для скасування судового рішення. Наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_2 доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

В судовому засіданні встановлено, що, умовами договору про іпотечний кредит сторони встановили, що договір діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором (пункт 8.1 цього договору), кінцевий строк повернення кредиту - не пізніше 08 серпня 2023 року (пункт 1.2 договору про іпотечний кредит).

За змістом пункту 4.1 договору поруки, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язанням за договором про іпотечний кредит.

Пунктом 4.2 договору поруки порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання зобов'язань за кредитним договором №3222 від 09.10.2007 року не пред'явить вимоги до поручителя.

Суд дійшов обґрунтованого висновку, що умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України - порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Пунктом 3.4. договору про іпотечний кредит передбачено, що банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту в цілому, або у визначеній банком частині, сплати процентів за його користування та інших платежів, що належать до сплати за цим договором у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов'язань за цим договором.

Пунктом 4.3.3 договору про іпотечний кредит передбачено обов'язок позичальника у разі порушення цього договору достроково повернути кредит на вимогу кредитора.

Як встановлено судом, у зв'язку з порушенням ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором, 08.06.2016 року банк пред'явив ОСОБА_2 вимогу про дострокове повернення кредиту за договором про іпотечний кредит №3222 від 09.10.2007 року у сумі 918487, 65 грн.

08.06.2016 року банк направив таку вимогу про дострокове повернення кредиту і поручителю. Тобто, банк відповідно до положень ч.2 статті 1050 ЦК України скористався правом на повернення кредиту достроково, чим змінив дату виконання основного зобов'язання.

У пункті 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач, у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором банк скористався своїм правом дострокової вимоги до відповідачів про повернення кредиту, тобто строк виконання зобов'язання змінився.

У силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, настання строку виконання зобов'язання в повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково не пред'явить вимоги до поручителя.

На підставі викладеного, колегія суддів судової палати вважає, що висновок суду першої інстанції щодо припинення поруки правильний і відповідає вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги ПАТ «Державний ощадний банк України» в частині того, що порука не припинена, оскільки погашення кредитної заборгованості встановлено періодичними платежами і строк повинен обчислюватися з моменту настання строку кожного чергового платежу не заслуговують уваги, оскільки позивач у зв'язку з порушенням ОСОБА_2 умов кредитного договору щодо повернення кредиту відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов кредитного договору використав право достроково вимагати стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором, надіславши їм письмову вимогу від 08.06.2016 року про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів. Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й був зобов'язаний пред'явити позов до поручителя ? протягом шести місяців (частина четверта статті 559 ЦК України) від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

На підставі викладеного, колегія суддів судової палати приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційних скарг не має.

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 23 січня 2018 року ОСОБА_2 розстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення. При подачі апеляційної скарги ОСОБА_2 сплачено судовий збір у сумі 5 245, 57 грн., що підтверджується квитанцією (а.с.257 т.с.1). Відповідно до ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подачу апеляційної скарги сплачується судовий збір у розмірі 150 відсотків, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. За подачу позовної заяви фізичною особою судовий збір сплачується у розмірі одного відсотка ціни позову та не більше п'яти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Виходячи із положень ст.ст.133, 136, 141 ЦК України, ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір в дохід держави у сумі 2 754, 43 грн.

Керуючись ст.ст. 268, 375, 382, 383, 384, 386 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Біловодського районного суду Луганської області від 23 травня 2017 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь держави судовий збір у розмірі 2 754, 43 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги.

Повний текст постанови складено 16 березня 2018 року.

Головуючий В.М. Луганська

Судді Є.В. Коротенко

А.В. Яресько