Вирок № 72868185, 19.03.2018, Лисичанський міський суд Луганської області

справа № 415/637/18

провадження № 1-кп/415/299/18

ВИРОК

Іменем України

19.03.18 м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді: Старікової М.М.

за участю секретаря Демченко Е.Є.

прокурора Кадацької Д.М.

обвинуваченої ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Лисичанського міського суду Луганської області об'єднане кримінальне провадження у відношенні

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки міста Лисичанська Луганської області, громадянки України, з професійно-технічною освітою, не заміжньої, не працюючої, не є особою з інвалідністю, раніше судимої: 14.12.2017 року Лисичанським міським судом Луганської області за ст. 185 ч. 1 КК України до позбавлення волі строком на 1 рік, із застосуванням ст. 75 КК України зі звільненням від відбуття покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4,

обвинуваченої у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 185 ч.2, 190 ч.2 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

01 січня 2018 року, в денний час, більш точного часу в ході досудового розслідування встановити не надалось можливим, ОСОБА_1, перебуваючи в гостях у ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1, побачила мобільний телефон марки «BRAVIS LEO», що належав матері останнього ОСОБА_3, після чого в неї раптово виник умисел на таємне викрадення даного телефону. Реалізуючи свій злочинний умисел на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_1, діючи повторно, переконавшись, що за її діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу таємно викрала мобільний телефон марки «BRAVIS LEO», який належав потерпілій ОСОБА_3, а також сім-карту оператора «Водафон». Після чого ОСОБА_1, з місця вчинення кримінального правопорушення зникла, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим спричинила потерпілій майнову шкоду на суму 233 гривні 33 копійки.

10 січня 2018 року, в денний час, більш точного часу в ході досудового розслідування встановити не надалось можливим, ОСОБА_1, разом зі своєю знайомою ОСОБА_4, знаходячись за адресою: АДРЕСА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, діючи повторно, маючи умисел на заволодіння чужим майном, шляхом зловживання довірою, під приводом необхідності здійснення телефонного дзвінка, переконала ОСОБА_4 в порядності своїх дій та попросила у неї телефон марки «Nokia» модель 1280, обіцяючи повернути мобільний телефон після здійснення дзвінка, хоча с самого початку не мала наміру виконувати дану обіцянку. Отримавши вказаний мобільний телефон ОСОБА_5, ОСОБА_1 заволоділа ним та вийшла з будинку, після чого розпорядилась ним на власний розсуд, тим самим заподіяла потерпілій ОСОБА_4 майнову шкоду на суму 350 гривень 07 копійок.

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_1 свою вину у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 185 ч.2, 190 ч.2 КК України при обставинах, викладених у обвинувальних актах, визнала повністю, від надання вільних пояснень відмовилась Відповідаючи на питання суду зазначила, що час, місце та спосіб вчинення нею інкримінованих їй органом досудового розслідування злочинів, описаних в обвинувальних актах, викладені вірно та відповідають дійсності, і вона їх в повному обсязі підтверджує. Дійсно, 01 січня 2018 року перебуваючи в гостях у ОСОБА_2 таємно викрала мобільний телефон, точну назву якого сказати не може, що належав його матері ОСОБА_3, та який в подальшому продала раніше незнайомому перехожому за 50 гривень, гроші витратила на власні потреби. Крім того, 10 січня 2018 року в денний час, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_3, разом зі своєю знайомою ОСОБА_4, попросила у останньої скористатись її мобільним телефоном, під приводом необхідності зателефонувати, при цьому, не маючи наміру його повертати. Отримавши мобільний телефон від ОСОБА_4 вона вийшла з будинку та наступного дня продала телефон своїй знайомій на ім'я ОСОБА_7 за 100 гривень, а гроші витратила на власні потреби. У скоєному щиро розкаялась. Просила суд не позбавляти її волі та надати шанс на виправлення. Викрадене майно потерпілих було повернуто останнім співробітниками поліції, майнова шкода потерпілим відшкодована в повному обсязі. Вона являється матір'ю малолітньої дитини - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6, який з жовтня 2017 року знаходиться у будинку дитини у зв'язку з тим, що вона не має постійного проживання та веде антисоціальний образ життя.

Потерпілі ОСОБА_5 та ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилися, надавши до суду заяви, в яких просили проводити судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 без їх участі у зв'язку з поганим станом здоров'я. Майнових претензій до обвинуваченої вони не мають, викрадене майно повернуто. Покарання обвинуваченій потерпіла ОСОБА_3 просила призначити на розсуд суду, потерпіла ОСОБА_5 - на призначення суворого покарання не наполягала.

Враховуючи те, що обвинувачена в повному обсязі визнала свою вину у вчиненні інкримінованих їй органом досудового розслідування кримінальних правопорушень при обставинах, викладених в обвинувальних актах, та, беручи до уваги те, що прокурор також не оспорював фактичні обставини подій, і судом встановлено, що учасники зазначеного кримінального провадження, в тому числі обвинувачена, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз'яснивши учасникам процесу положення ст.349 ч.3 КПК України, відповідно до яких останні будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ст.349 ч.3 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин провадження, які ніким не оспорюються.

За таких обставин, суд, допитавши обвинувачену ОСОБА_1 та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченої, прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_1 у таємному викраденні чужого майна (крадіжки), вчиненого повторно, повністю доведена, а її дії суд кваліфікує за ч. 2 ст. 185 КК України.

Доведеною в судовому засіданні суд вважає винуватість ОСОБА_1 у заволодінні чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство), вчиненого повторно, а її дії суд кваліфікує за ч. 2 ст. 190 КК України.

При призначенні обвинуваченій ОСОБА_1 покарання, суд, на підставі ст.65 КК України, враховує:

- ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії злочинів середньої тяжкості;

- особу винної, яка незаміжня, не працює, постійного місця проживання не має, за останнім місцем мешкання характеризується позитивно (том ІІ а.с. 53), є матір'ю малолітньої дитини - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_7 року, який згідно рішення Лисичанської міської ради № 506 має статус дитини, позбавленої батьківського піклування та влаштований до обласного будинку дитини ( том І а.с.69-74), раніше судима (том ІІ а.с. 60-61), на обліку у лікаря нарколога не перебуває (том ІІ а.с. 58), перебуває під консультативним спостереженням у лікаря психіатра (том ІІ а.с.57), згідно висновку судово-психіатрічної експертизи № 59 від 06.03.2018 року та судово-психіатрічної експертизи № 12 від 23.01.2018 року ОСОБА_1 в період часу, що відноситься до діяння, у якому вона підозрюється, а саме 01.01.2018 року та 10.01.2018 року яким - не будь психічним захворюванням , слабоумством або іншим хворобливим станом психіки не страждала, у стані тимчасового розладу психічної діяльності не знаходилася. Виявляла ознаки явної акцентуації нестійких рис особистості, що є варіантом психічної норми. За своїм психічним станом може усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_1 вданий час будь-яким психічним захворюванням не страждає. Виявляє ознаки явної акцентуації нестійких рис особистості, що є варіантом психічної норми. За своїм психічним станом може усвідомлювати свої дії та керувати ними. У разі обвинувачення ОСОБА_1 за своїм психічним станом застосування примусових заходів медичного характеру не потребує (том І а.с.88-91, том ІІ а.с. 80-83);

- та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

В якості обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченої, згідно до ст. 66 КК України, суд визнає її щире каяття, визнання вини.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченої, відповідно до ст. 67 КК України, суд визнає вчинення злочину, передбаченого ст. 190 ч. 2 КК України особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.

Суд не визнає у якості обставини, що обтяжує покарання обвинуваченої повторність вчинених злочинів, зазначену в обвинувальному акті, оскільки дана обставина є кваліфікуючої ознакою злочинів, передбачених ст.ст. 185 ч.2, 190 ч.2 КК України, а тому відповідно до ст. 67 ч. 4 КК України не може бути врахована судом при призначенні покарання як така, що його обтяжує.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням вимог ст. 65 КК України про те, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, і що більш суворий вид покарання з числа передбачених за скоєний злочин призначається лише у випадку, якщо менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення особи і попередження вчинення нею нових злочинів, враховуючи суспільну небезпеку вчинених злочинів та кількість епізодів злочинної діяльності, наявність обставини, що обтяжує покарання обвинуваченої, беручи до уваги дані про особу обвинуваченої та її репутацію, яка на час вчинення злочинів не працювала, єдиного джерела доходів не має, маючи незняту та непогашену судимість за вчинення умисного, корисливого злочину, належних висновків для себе не зробила, на шлях виправлення не стала та знову в період відбування покарання, призначеного вироком Лисичанського міського суду від 14.12.2017 року, вчинила умисні, корисливі злочини проти власності, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії злочинів середньої тяжкості, що свідчить про антисоціальну спрямованість особи обвинуваченої, її схильність до вчинення кримінальних правопорушень, а тому суд вважає, що виправлення обвинуваченої ОСОБА_1 можливе лише із застосуванням покарання, пов'язаного з ізоляцією від суспільства - у виді позбавлення волі, в межах, передбачених санкціями ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 190 КК України.

При цьому, суд, з урахуванням загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, беручи до уваги щире каяття обвинуваченої, повне визнання вини останньою, поведінку обвинуваченої після вчинення злочинів, яка усвідомлюючи свою провину, зробивши належні висновки, в судовому засіданні вибачалась за вчинене, як під час досудового розслідування, так і в судовому засіданні надала правдиві свідчення про обставини вчинених нею кримінальних правопорушень, які повністю викривають її у вчинених злочинах, враховуючи думку потерпілих, які щодо призначення покарання обвинуваченій посилалися на розсуд суду та не наполягали на призначенні обвинуваченій суворого виду покарання, майнових претензій до останньої не мають, у зв'язку з поверненням викраденого майна, враховуючи позитивну характеристику обвинуваченої за останнім місцем проживання, вважає за необхідне призначити обвинуваченій ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі, найближче приближене до мінімальної міри покарання у виді позбавлення волі, передбаченого санкціями ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 190 КК України.

На переконання суду, таке покарання буде необхідним для виправлення обвинуваченої ОСОБА_1, запобігання вчиненню нових злочинів, відповідатиме особі обвинуваченої та є достатнім, для досягнення, відповідно до ст.50 КК України мети покарання.

У зв'язку з тим, що обвинувачена ОСОБА_1 скоїла більш одного злочину, при призначенні останній покарання, суд вважає за необхідне застосувати вимоги ст.70 ч.1 КК України, призначивши обвинуваченій ОСОБА_1 покарання, за сукупністю злочинів, застосувавши принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», за сукупністю вироків (ст. 71 КК) покарання призначається, коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин, а також коли новий злочин вчинено після проголошення вироку, але до набрання ним законної сили.

При застосуванні правил ст. 71 КК судам належить враховувати, що остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим, ніж покарання, призначене за новий злочин, і ніж не відбута частина покарання за попереднім вироком.

Судом встановлено, що обвинувачена ОСОБА_1 дані кримінальні правопорушення вчинила в період невідбутого покарання за вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 14 грудня 2017 року, яким останню було визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 185 КК України та засуджено до 1 року позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України зі звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік, а тому, суд вважає за необхідне застосувати правила ст.71 КК України, призначивши обвинуваченій ОСОБА_1 остаточне покарання, - за сукупністю вироків, частково приєднавши до призначеного за цим вироком покарання, покарання призначене вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 14 грудня 2017 року.

При цьому суд враховує, що відповідно до п. 10 абз. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» виходячи з положень частини 2 статті 75 КК України, а також змісту частини 3 статті 78 КК України, у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають розцінювати це як порушення умов застосування статті 75 КК про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання є неприпустимим, а тому підстав для призначення обвинуваченій ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст.75 КК України - зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, суд не вбачає.

Підстав для порушення питання перед службою в справах дітей або відповідним органом опіки та піклування щодо необхідності влаштування малолітньої дитини обвинуваченої, яка залишилася без нагляду відповідно до ст. 378 КПК України суд не вбачає, оскільки згідно рішення Лисичанської міської ради від 07.11.2017 року № 505 та № 506 дитині наданий статус дитини, позбавленої батьківського піклування та влаштовано до обласного будинку дитини.

Обставин, які б суттєво знижували ступінь тяжкості вчинених злочинів та являлись передумовою для застосування вимог ст. 69 КК України судом не встановлено.

При цьому, з метою забезпечення виконання даного вироку, враховуючи кількість епізодів злочинної діяльності, репутацію обвинуваченої та відсутність у останньої постійного місця проживання, а також те, що ОСОБА_1 засуджується за цим вироком до позбавлення волі, пов'язаного з реальним його відбуттям, суд вважає, що обвинуваченій ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили слід змінити запобіжний захід, обраний ухвалою слідчого судді Лисичанського міського суду 26.01.2018 року (том І а.с.96) з особистого зобов'язання на тримання під вартою.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_1 слід відраховувати з дня ухвалення вироку - з 19 березня 2018 року.

Цивільні позови у встановленому законом порядку потерпілими ОСОБА_5 та ОСОБА_3 не пред'явлені, що не позбавляє права останніх, відповідно до ч. 7 ст. 128 КПК України звернутися до суду з відповідними позовами у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України витрати на залучення експертів у зв'язку з проведенням в рамках досудового розслідування кримінального провадження стосовно ОСОБА_1:

- судової товарознавчої експертизи № 19/113/9-3/53е від 12.01.2018 року (а.с.46-48 том. І), що згідно довідки НДЕКЦ (а.с. 45 том І) складає 572 (п'ятсот сімдесят два) грн. 00 коп. та судової товарознавчої експертизи № 19/113/9-3/290е від 27.02.2018 року (а.с.45-47 том ІІ), що згідно довідки НДЕКЦ (а.с. 45 том ІІ) складає 429 (чотириста двадцять дев'ять) грн. 00 коп., а всього на загальну суму 1001 (одна тисяча одна) грн. 00 коп. (одержувач - УДКСУ у місті Лисичанську (місто Лисичанськ) 24060300, № рахунку 31117115700051, іден.код одержувача 37800278, банк одержувача, МФО - ГУДКСУ у Луганській області, 804013) - підлягають стягненню з обвинуваченої на користь держави;

Відповідно до ст. 100 КПК України речові докази:

-мобільний телефон марки «BRAVIS LEO» в корпусі чорного кольору, 2 сім-карти , які відповідно до постанови слідчого від 12 січня 2018 року (а.с. 49 том І), передані на зберігання потерпілій ОСОБА_3 - підлягають поверненню власнику - потерпілій ОСОБА_3;

-телефон марки «Nokia» модель 1280 в корпусі чорного кольору, який відповідно до постанови слідчого від 01 березня 2018 року (а.с. 48, 198 том ІІ), передані на зберігання потерпілій ОСОБА_5 - підлягають поверненню власнику - потерпілій ОСОБА_5

Керуючись ч. 3 ст. 349, ст. 368-370, ст. 373, ст. 374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_1 визнати винною у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 185 ч.2, 190 ч. 2 КК України та призначити їй покарання:

за ст. 190 ч. 2 КК України - у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік 6 (шість) місяців;

за ст. 185 ч. 2 КК України - у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.

На підставі ст.70 ч.1 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_1, покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.

На підставі ст.71 КК України, до призначеного за даним вироком покарання, частково приєднати невідбуте покарання за вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 14.12.2017 року у виді 6 (шести) місяців позбавлення волі, і, призначити ОСОБА_1 остаточне покарання, за сукупністю вироків, - у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки 6 (шість) місяців.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід у виді особистого зобов'язання, обраний згідно ухвали слідчого судді Лисичанського міського суду від 26.01.2018 року відносно ОСОБА_1 змінити - на тримання під вартою, взявши ОСОБА_1 під варту в залі суду негайно.

Початок строку відбування покарання обвинуваченій ОСОБА_1 обчислювати з дня ухвалення вироку - з 19 березня 2018 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави (одержувач - УДКСУ у місті Лисичанську (місто Лисичанськ) 24060300, № рахунку 31117115700051, іден.код одержувача 37800278, банк одержувача, МФО - ГУДКСУ у Луганській області, 804013) процесуальні витрати за проведення:

- судової товарознавчої експертизи № 19/113/9-3/53е від 12.01.2018 року у сумі 572 (п'ятсот сімдесят два) грн. 00 коп. та судової товарознавчої експертизи № 19/113/9-3/290е від 27.02.2018 року у сумі 429 (чотириста двадцять дев'ять) грн. 00 коп., а всього на загальну суму 1001 (одна тисяча одна) грн. 00 коп.

Речові докази:

-мобільний телефон марки «BRAVIS LEO» в корпусі чорного кольору, 2 сім-карти , які відповідно до постанови слідчого від 12 січня 2018 року, передані на зберігання потерпілій ОСОБА_3 - повернути власнику - потерпілій ОСОБА_3;

-телефон марки «Nokia» модель 1280 в корпусі чорного кольору, який відповідно до постанови слідчого від 01 березня 2018 року, передані на зберігання потерпілій ОСОБА_5 - повернути власнику - потерпілій ОСОБА_5

На вирок суду протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Луганської області через Лисичанський міський суд Луганської області, а обвинуваченим, який тримається під вартою, з моменту вручення йому його копії.

Відповідно до ч.2 ст.394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченій, прокурору та направити потерпілим, в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.

Суддя: М.М. Старікова