Постанова № 72867455, 21.03.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/12496/17 Головуючий у І інстанції Ковальчук Л. М.Провадження № 22-ц/780/1270/18 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Н. В.Категорія 26 21.03.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 березня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Ігнатченко Н.В.,

суддів : Кулішенка Ю.М., Сушко Л.П.,

за участю секретаря судового засідання - Шуляка Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 грудня 2017 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 10 червня 2014 року між банком та ОСОБА_2.було укладено кредитний договір б/н, згідно умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 2 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідно до умов укладеного договору, він складався із заяви позичальника, Умов та Правил надання банківських послуг, й Тарифів банку, з якими відповідач була ознайомлена.Оскільки відповідач свої зобов'язання за цим договором належним чином не виконувала, у неї станом на 24 жовтня 2017 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 15 217,19 грн., яку позивач просив стягнути на свою користь.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 грудня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2. користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 10 червня 2014 року б/н в загальному розмірі 4 367,02 грн., яка складається із: 727,01 грн. - тіло кредиту; 1 739,19 грн. - відсотки за користування кредитом; 700,00 грн. - пеня; 500,00 грн. - штраф (фіксована складова); 700,82 грн. - штраф (процентна складова), а також понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 600,00 грн. В задоволені решти позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині зменшення розміру нарахованої пені, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції неправомірно застосував до спірних правовідносин щодо стягнення пені спеціальну позовну давність в один рік, оскільки позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, чого відповідачем зроблено не було.

Отже, відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку лише в частині стягнення пені за кредитним договором.

Відзив на апеляційну скаргу відповідача до апеляційного суду не надійшов.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 10 червня 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2.було укладено кредитний договір б/н шляхом приєднання (ч. 1 ст. 634 ЦК України), згідно умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 2 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послугй Тарифами банкускладає між нею та банком договір про надання банківських послуг. При цьому відповідач ознайомилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також з Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення у письмовому вигляді.

Згідно із пунктом 1.1.7.11. Умов та Правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він пролонговується на такий самий термін.

У зв'язку з невиконанням взятих на себе зобов'язань станом на 24 жовтня 2017 року відповідач має заборгованість в загальному розмірі 15 217,19 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 727,01 грн., заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 1 739,19 грн., заборгованості за нарахованою пенею - 11 550,17 грн., штрафу (фіксованої частини) - 500,00 грн. та штрафу (процентна складова) - 700,82 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості.

Ухвалюючи рішення про зменшення розміру нарахованої пені з 11 550,17 грн. до 700,00 грн., суд першої інстанції виходив з того, що її стягнення обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з місяця, з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою (за відсутності про це заяви сторони у спорі).

Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку (штраф, пеню) виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Таким чином, пеня це санкція, яка нараховується від першого дня прострочення виконання зобов'язання й до того дня, доки зобов'язання не буде виконане.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Чинне цивільне законодавство передбачає два види позовної давності загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Спеціальна позовна давність встановлена законом для окремих видів вимог. Так, спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена, зокрема, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України.

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується.

Тобто цією нормою встановлені суб'єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв'язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.

Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні.

В матеріалах справи відсутня заява ОСОБА_2.про застосування строків позовної давності, яка подана до винесення місцевим судом рішення, згідно вимог частини третьої статті 267 ЦК України.

Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин і аналізуючи норми розділу V ЦК України «Строки та терміни. Позовна давність» у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони.

Таким чином, суд першої інстанції за власною ініціативою не мав права застосувати позовну давність, а як наслідок зменшувати розмір нарахованої пені.

За положеннями частини 4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Так, цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами кредитного договору, а саме пунктом 2.1.1.12.6.1. Умов та Правил надання банківських послуг, передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.

У той самий час, згідно з пунктом 2.1.1.7.6. цих Умов, передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань по кредитному договору, процентів за користування кредитом, комісії за обслуговування.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договору свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Такий же висновок застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 165/260/16-ц.

Однак, у заявлених позовних вимогах позивач вимагав стягнення одночасно заборгованості за пенею (неустойкою), штрафу (фіксована частина) та штрафу (процентна складова) і суд частково їх задовольнив.

У зв'язку з наведеним, висновок суду першої інстанції в частині стягненні пені з одночасним стягненням штрафів не узгоджується з нормами матеріального права та правовою позицією Верховного Суду, що є безумовною підставою для скасування рішення суду в оскаржуваній частині та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову в частині стягнення пені з підстав, встановлених статтею 379 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до статтей 141, 382 ЦПК України з відповідача на користь позивача не підлягає до стягнення судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, оскільки в задоволенні позову в оскаржуваній позивачем частині відмовлено.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 грудня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» нарахованої за кредитним договором від 10 червня 2014 року б/н пені в розмірі 700,00 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: Ю.М. Кулішенко

Л.П. Сушко