Постанова № 72865111, 15.03.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1174/18 Справа № 206/1761/17 Головуючий у 1 й інстанції - Сухоруков А. О. Доповідач - Каратаєва Л.О.

Категорія 21

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2018 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів: - Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.,

за участю секретаря - Хоменко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Самарського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 треті особи: приватні нотаріуси Дніпропетровського міського нотаріального округу Білоконь Раїса Василівна, Лозенко Валентина Володимирівна, про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку, скасування реєстрації права власності та поновлення реєстрації прав власності,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Самарського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2017 року з урахуванням ухвали про виправленні описки від 29 вересня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2017 у справі № 206/1761/17 провадження № 2/206/687/17. Скасовано заборону відчуження житлового будинку АДРЕСА_1. Скасовано заборону відчуження земельної ділянки АДРЕСА_1 (а.с.103-105, 109).

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_4 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі (а.с.113-116).

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 24 березня 2014 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 було укладено договір купілі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Білоконь Р.В. (а.с. 89).

Відповідно до цивільної справи № 206/5825/15-ц провадження 2/206/1533/15, 22 жовтня 2015 року до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою звернулося ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 902472,53грн та судових витрат в розмірі 3654,00 грн. (а.с. 2-3).

Ухвалою від 04 листопада 2017 року було відкрито провадження по даній цивільній справи (справа № 206/5825/15-ц, а.с. 22).

23 листопада 2015 року між власником майна ОСОБА_5 та обдаровувачем ОСОБА_6 за письмовою згодою ОСОБА_4 було укладено договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В.В., відповідно до якого ОСОБА_6 подарували зазначене майно (а.с. 67-69).

Відповідно до рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2015 року у задоволенні позовних вимог ПАТ "Укрсоцбанк" було відмовлено, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені, визнані припиненими правовідносини поруки за договором поруки № Б/н укладений 06.06.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" в ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_4, за яким ОСОБА_4 поручився за зобов'язанням ОСОБА_10 перед Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" за договір про надання відновлюваної кредитної лінії №92/07 від 06.06.2007 року ( справа № 206/5825/15-ц, а.с. 62-62).

Апеляційну скаргу позивача на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2015 року було повернуто позивачу, відповідно до ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2016 року (справа № 206/5825/15-ц, а.с. 123).

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2016 року було розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (а.с. 8).

24 січня 2017 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В.В., відповідно до якого ОСОБА_5 було подаровано зазначене майно (а.с. 70-31).

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Таких обставин позивачем та представником позивача не було доведено.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в повному обсязі.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, частиною п'ятою вказаної статті передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

ОСОБА_6, та ОСОБА_11, при підписанні договорів дарування, нотаріусом було роз'яснено вимоги законодавства щодо змісту, значення та наслідків правочину, передбачені ст. 182, 203, 209, 215-236, 334, 377, 640, 651, 653, 655, 657-662, 777, ч. 2 ст. 822 ЦК України, про що вказано в п. 14 цього договорів (а.с.38,39).

24 січня 2017 року приватний нотаріус Лозенко В.В. Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області на підставі договору дарування серії 116 від 24.01.2017 зареєструвала за ОСОБА_12 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, про що свідчить Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.40).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачами вчинені всі необхідні дії для виконання договору дарування, що узгоджується з вимогами ст.722 ЦК України, а тому даний договір не може бути визнаний фіктивним.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Позивачем в процесі розгляду спору не доведено відсутність у учасників оспорюваного правочину наміру створити юридичні наслідки цього правочину.

Отже, суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, обґрунтовано визнав, що ні позивачем ні його представником не надано достовірних доказів того, що при укладенні договорів дарування сторони не мали наміру на реальне настання правових наслідків.

Доводи апеляційної скарги не можна визнати переконливими, оскільки вони не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

Відповідно до норм ЦПК на кожну сторону покладається обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.

Судді: