Постанова № 72863330, 20.03.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 рокуЛьвів№ 876/11441/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Сеника Р.П.,

суддів Попка Я.С., Хобор Р.Б.,

з участю секретаря судового засідання Мацьків М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Львові апеляційну скаргу Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року у справі № 807/1035/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

судді в 1-й інстанції - Гаврилко С.Є.,

час ухвалення рішення - 26.10.2017 року, не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення - 31.10.2017 року,

В С Т А Н О В И В :

18 вересня 2017 року до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Закарпатській області, якою просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 235-17 від 12 червня 2015 року, яким ДПІ у м. Ужгороді ГУ ДФС у Закарпатській області визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання в розмірі 25000,00 грн.; стягнути з Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 надмірно сплачене грошове зобов'язання в розмірі 25000,00 грн.

Позовні вимоги мотивує тим, що контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Ф" за № 235-17 від 12 червня 2015 року, відповідно до якого позивачеві нараховано транспортний податок з фізичних осіб в сумі 25000 грн.. Позивач з даним рішенням відповідача не погоджується, вважає його прийнятим не в порядку й не у спосіб передбачений чинним законодавством, а тому просить визнати протиправним таке рішення і скасувати його.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року у справі № 807/1035/17 позовні вимоги задоволено частково.

Постанову суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на неї апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт покликається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи" № 71-VIII від 28 грудня 2014 року внесено низку змін до Податкового кодексу України. З 01 січня 2015 року набрала чинності стаття 267 ПКУ "Транспортний податок" відповідно до якої введено в дію новий місцевий податок. Підпунктом 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України визначено, що платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1. пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування. При вирішенні питання про співвідношення норм в правовому регулюванні місцевих податків, які є обов'язковими згідно з ПК, норма підпункту 12.3.5 є спеціальною. У зв'язку з цим транспортний податок, як обов'язковий місцевий податок, підлягає сплаті, виходячи з норм статті 267 ПК, починаючи з 1 січня 2015 року, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК. Вказана позиція висвітлена у постанові ВАСУ по справі № 826/18692/15 від 28 вересня 2016 року.

Просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року у справі № 807/1035/17 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що позивач є власником транспортного засобу марки Toyota Land Cruiser 150, легковий універсал - В, 2013 року випуску із об'ємом двигуна 3956 кб. см. (а.с. 18).

12 червня 2015 року відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Ф" за № 235-17, відповідно до якого позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: транспортний податок з фізичних осіб (код платежу 18011000) в сумі 25000 грн., із зазначенням граничного строку для сплати - 60 днів з дня вручення (а.с. 17).

Задовольняючи частково позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що Закон № 71-VIII був прийнятий 28.12.2014 року і набув чинності з 01.01.2015 року, а відповідно до підпункту 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України один із принципів оподаткування є стабільність, який полягає в тому, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Тому, на думку позивача, ст. 267 Податкового кодексу України в частині введення нового транспортного податку та визначення об'єкта оподаткування цим податком не могла бути застосована у 2015 році.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З 01.01.2015 року набули чинності зміни до ст. 267 Податкового кодексу України, внесені відповідно до Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", зокрема, було введено новий транспортний податок.

Так, пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України було визначено, що платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Згідно з пп. 267.2.1 п. 267.1 цієї статті об'єктом оподаткування було визначено легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

А відповідно до пп. 267.3.1 п. 267.1 даної статті базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно з п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 цього Кодексу базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно з пп. пп. 267.6.1, 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 цього Кодексу обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року). Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності. Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Таким чином, відповідно до змісту наведених норм з 01.01.2015 року, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку, що правильно зазначив суд першої інстанції.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

В переліку загальнодержавних податків та зборів, встановлених ст. 9 цього Кодексу, транспортний податок відсутній, а відповідно до п. 9.4 цієї статті установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

В переліку місцевих податків, встановлених ст. 10 цього Кодексу, транспортний податок також прямо не визначений, але пп. 10.1.1 цієї статті передбачений податок на майно.

Відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 01.01.2015 року) податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Проаналізувавши положення наведених норм Податкового кодексу України, колегія судів вважає, що транспортний податок є місцевим податком.

При цьому, колегія суддів зазначає, що нормами цього Кодексу визначені певні особливості запровадження місцевих податків, які полягають в тому, що ці податки не можуть бути встановлені безпосередньо законом, оскільки Верховна Рада України може встановлювати лише перелік місцевих податків і їх параметри, а саме встановлення місцевих податків на підставі встановлених законом критеріїв належить до компетенції відповідних місцевих рад.

Відповідно до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Пунктом 4.4 ст. 4 цього Кодексу визначено, що установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Повноваження місцевих рад встановлювати місцеві податки на відповідних територіях визначені також ч. 1 ст. 143 Конституції України та п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Також відповідно до норм пп. пп. 12.3.1-12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору. Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно з п. 12.5 ст. 12 цього Кодексу офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Таким чином, відповідно до змісту наведених норм транспортний податок на певній території встановлюється виключно відповідним рішенням місцевої ради.

При цьому, таке рішення повинне бути оприлюдненим не пізніше 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування цього місцевого податку (плановий період), а у випадку оприлюднення такого рішення пізніше вказаної дати його норми можуть застосовуватись не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Відповідно до ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Враховуючи в системному зв'язку положення наведених норм законодавства в контексті спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що в даному випадку плановий період - це 2015 рік, а бюджетний період - 2016 рік.

Отже, нові місцеві податки не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

Як встановив суд, рішенням 27 сесії 6-го скликання Ужгородської міської ради від 16 січня 2015 року № 1618 було затверджено Положення про транспортний податок в місті Ужгороді (з інформації, яка наявна в мережі інтернет на офіційному сайті відповідного органу місцевого самоврядування), тобто норми даного Положення могли застосовуватись у 2016 бюджетному році, але не у 2015 році.

В свою чергу, пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Проаналізувавши та порівнявши положення наведених вище норм Податкового кодексу України, які регулюють питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати місцевих податків, в тому числі транспортного податку, колегія суддів вважає, що вони є неузгодженими, тобто у спірному випадку наявне неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Для вирішення спору колегія суддів вважає можливим та необхідним застосувати встановлений пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України принцип презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Аналогічна норма міститься також в п. 56.21 ст. 56 цього Кодексу, відповідно до якого у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Враховуючи наведені вище обставини та положення норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що застосування контролюючим органом положень ст. 267 Податкового кодексу України у вказаній вище редакції з метою оподаткування транспортним податком у 2015 році є помилковим і суперечить ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Також колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), де Суд в своїх рішеннях встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, вказавши, що органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення від 12 червня 2015 року за № 235-17 підлягає скасуванню.

Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції, прийшла до висновку про відсутність підстав, які свідчили б про неправильне застосування судом першої інстанції матеріального або процесуального права.

На підставі наведеного колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції, при вирішенні оскаржуваної постанови вірно дано правову оцінку обставинам справі та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно ст. 316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 229, 311, 313, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області - залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року у справі № 807/1035/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Я. С. Попко Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 21.03 2018 року