Постанова № 72861248, 20.03.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року справа №408/5085/17-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Казначеєва Е.Г., суддів Василенко Л.А., Компанієць І.Д., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на постанову Біловодського районного суду Луганської області від 30 жовтня 2017 р. у справі № 408/5085/17-а (головуючий І інстанції Цимбал Ю.Ю.) за позовом ОСОБА_1 до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) звернулась до Біловодського районного суду Луганської області з адміністративним позовом до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач, УПФУ), в якому просила: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо припинення виплати пенсії; зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії за віком позивачу з липня 2016 року на рахунок № НОМЕР_1, відкритий у філії Харківського обласного управління АТ «Ощадбанк»; стягнути з відповідача компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати з 01 липня 2016 року по день стягнення компенсації (а.с.2-4).

Постановою Біловодського районного суду Луганської області від 30 жовтня 2017 року позов задоволено, а саме: визнано протиправною бездіяльність Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1; зобов'язано Біловодське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з липня 2016 року та сплатити виниклу заборгованість з липня 2016 року на рахунок НОМЕР_2, відкритий у філії Харківського обласного управління АТ « Ощадбанк»; стягнув з Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати з 01 липня 2016 року по день стягнення компенсації; допустив до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 пенсії за один місяць; стягнув з Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок (а.с.16-19).

Відповідач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову, прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування зазначив, що виплата пенсії припинена на підставі Постанови КМУ від 08.06.2016 року № 365, у зв'язку із зміною рахунків з установи ПуАТ комерційний банк «ПриватБанк» на установу ПАТ «Державний ощадний банк». Пенсіонерів про зміну карткових рахунків було попереджено заздалегідь. За поновленням виплати пенсії у зв'язку із зміною карткового рахунку на установу ПАТ «Державний ощадний банк», позивач не звертався (а.с.25-27).

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановила наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення (а.с.5-7).

Відповідно до довідки від 12.01.2015 року № 926005447 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, позивач перебуває на обліку, як внутрішньо переміщена особа (а.с.25).

Відповідно до пояснень відповідач, позивач з липня 2016 року не отримував пенсію за віком.

Відповідно до пояснень відповідача, пенсія позивачу припинена на підставі Постанови КМУ від 08.06.2016 року № 365, у зв'язку із зміною рахунків з установи ПуАТ комерційний банк «ПриватБанк» на установу ПАТ «Державний ощадний банк»., та не поданням позивачем заяви про поновлення виплати пенсії.

Спірним у справі є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачеві з липня 2016 року.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058) встановлено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.

Статтею 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зміст цієї норми можна розуміти так, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених ст. 49 Закону № 1058.

Колегія суддів не приймає посилання апелянта на вимогу постанови Кабінету Міністрів України № 365 та те, що позивач отримував пенсію через рахунок установи ПуАТ комерційний банк «ПриватБанк», оскільки зазначені підстави не є передбаченими Законом підставами для припинення виплати пенсії. Постанова КМУ № 365 не є законом, а є підзаконними нормативно-правовими актом, який має нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем, а тому право позивача на отримання пенсії було безпідставно порушено відповідачем. Отже, зазначені відповідачем підстави не є належними для припинення пенсійних виплат в розумінні статті 49 Закону № 1058.

Так, за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058 в Україні як соціальній правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії.

Таким чином, зазначені відповідачем обставини не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

21 травня 2015 року постановою Верховної Ради України № 462-VIII схвалена Заява Верховної Ради України Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод щодо відступу від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8, та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

Отже, на теперішній час Україна від зобов'язань, визначених статтями 1, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.

Відповідно до ст.1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Крім того, частина території Донецької та Луганської області, яка не підконтрольна українській владі в наслідок чого на цій території органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та на якій по теперішній час проводиться АТО, є територією України.

Таким чином, позивачем не порушено порядку отримання пенсії в умовах проведення антитерористичної операції.

Враховуючи викладене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись статями 309, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на постанову Біловодського районного суду Луганської області від 30 жовтня 2017 р. у справі № 408/5085/17-а - залишити без задоволення.

Постанову Біловодського районного суду Луганської області від 30 жовтня 2017 р. у справі № 408/5085/17-а - залишити без змін.

Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 20 березня 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач: Е.Г. Казначеєв

Судді Л.А. Василенко

І.Д. Компанієць