Рішення № 72856083, 21.03.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/340/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Кравченка М.М.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Громадянина ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_3 Тоан (АДРЕСА_1, 65001, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014, ідентифікаційний код 37811384) про визнання протиправним та скасування рішення від 20.12.2017 року № 292097, зобов’язання поновити дію посвідки на постійне проживання,

СУТЬ СПОРУ:

Громадянин ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_3 Тоан звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якій просив суд: визнати протиправним та скасувати рішення № 292097 про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 20.12.2017 року; зобов'язати поновити дію посвідки на постійне проживання.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне.

06.11.2017 року громадянин СРВ ОСОБА_3 Тоан звернувся до ГУДМС України в Одеській області щодо проставлення відмітки про отримання посвідки на постійне проживання в національний паспорт. Проте, 09.01.2018 року він отримав рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну № 292097 від 20.12.2017 року. Позивач вважає дане рішення незаконним та наполягає на його скасуванні. В 1999 році позивач прибув до нашої країни для возз’єднання з сім'єю, оскільки його батько ОСОБА_3 Нгок Ем 15.11. ІНФОРМАЦІЯ_1 є іммігрантом в Україну. В 2005 році позивач звернувся до ВПР та МР УМВС України в Одеській області із заявою щодо залишення в Україні на постійне проживання в Україні як син іммігранта. 14.07.2005 року він був документований посвідкою на постійне проживання серії ОД № 1802/05. 21.05.2012 року позивачу було здійснено заміну посвідки та документовано посвідкою серії ОД № 18466. За час проживання в Україні позивач створив тут сім'ю, має двох малолітніх дітей - ОСОБА_4 Хуен ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 Куанг Мінь ІНФОРМАЦІЯ_3, які за своїм територіальним походженням є громадянами України, що підтверджується довідкою № 314638 про реєстрацію особи громадянином України від 16.12.2008 року та довідкою № 359041 про реєстрацію особи громадянином України від 08.06.2016 року відповідно.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07.02.2018 року позовну заяву Громадянина ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_3 Тоан до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення від 20.12.2017 року № 292097, зобов’язання поновити дію посвідки на постійне проживання було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п’ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що після звернення ОСОБА_3 Тоан щодо проставлення відмітки про отримання посвідки на постійне проживання в національний НОМЕР_2 ГУ ДМС України в Одеській області було здійснено перевірку особової справи щодо надання дозволу на імміграцію в Україну та документування посвідкою на постійне проживання в Україні. В результаті перевірки матеріалів особової справи було встановлено, що відповідно до пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію в межах квоти імміграції надасться батькам, чоловіку (дружині) іммігранта та його неповнолітнім дітям, а позивачу на момент надання клопотання виповнилося двадцять три роки. Отже, з матеріалів справи вбачається ряд порушень Закону України «Про імміграцію» та відсутність у позивача підстав для імміграції в Україну за жодним із пунктів ст.4 Закону України «Про імміграцію». Громадянин ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_3 Тоан ІНФОРМАЦІЯ_4 дозвіл на імміграцію в Україну отримав в порушення Закону України «Про імміграцію» та посвідку на постійне проживання в Україні був документований безпідставно.

В судове засідання, призначене на 20.03.2018 року, сторони не з’явилися.

Відповідно до ч.3 ст.194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно з ч.9 ст.205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Суд, з урахуванням ч.3 ст.194 та ч.9 ст.205 КАС України, вирішив розглянути вказану справу в письмовому провадженні.

Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

В 1999 році Громадянин ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_3 Тоан ІНФОРМАЦІЯ_4 прибув на територію України для возз’єднання з сім'єю, оскільки його батько ОСОБА_3 Нгок Ем ІНФОРМАЦІЯ_5 є іммігрантом в Україні.

24.06.2005 року Громадянин ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_3 Тоан ІНФОРМАЦІЯ_4 звернувся до ВПР та МР УМВС України в Одеській області із заявою про залишення в Україні на постійне мешкання як син іммігранта.

Як підставу для цього та отримання посвідки на постійне проживання позивачем в заяві-анкеті було вказано, що він прибув до України у 1999 році з мстою возз’єднання сім’ї, оскільки його батько громадянин ОСОБА_2 ОСОБА_3 Нгок Ем 15.11.1964 року є іммігрантом в Україні, який документований посвідкою на постійне проживання серії ОД № 1600/02 та зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6. До заяви було долучено наступні документи: копія національного паспорту № РТ А 0046171 виданого 15.01.2002 року терміном дії до 15.01.2007 року, переклад паспорту на українську мову, копію свідоцтва про народження заявника ТР/НТ 199 А 2а, номер 33/98 книга № 01 видане 11.08.1988 року владою ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2, довідка Посольства ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 V106-CN від 18.05.2005 року про відсутність у позивача судимості на території ОСОБА_2, довідка Посольства ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2, довідка про відсутність заперечень щодо залишення на постійне місце проживання в Україні, копія національного паспорту батька.

14.07.2005 року Громадянин ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_3 Тоан ІНФОРМАЦІЯ_4 був документований посвідкою на постійне проживання серії ОД №1802/05.

21.05.2012 року Громадянину ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_3 Тоан ІНФОРМАЦІЯ_4 було здійснено заміну посвідки та документовано посвідкою серії ОД № 18466, відповідно до якої він зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_7.

06.11.2017 року Громадянин ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_3 Тоан ІНФОРМАЦІЯ_4 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо проставлення відмітки про отримання посвідки на постійне проживання в національний паспорт.

20.12.2017 року Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняло висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_3 Тоан, відповідно до якого, крім іншого, було скасовано повністю рішення відділу ГІРФО ГУ МВС України в Одеській області про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_3 Тоан ІНФОРМАЦІЯ_4 та посвідку на постійне проживання в України серії ОД № 18466 видану 21.05.2012 року ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню.

Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 20.12.2017 року № 292097 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_3 Тоан ІНФОРМАЦІЯ_4 було скасовано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі п.6 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію».

05.01.2018 року громадянин ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_3 Тоан отримав рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 20.12.2017 року № 292097 про скасування дозволу на імміграцію в Україну.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши законність дій та рішень відповідача, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Згідно з ст.2 Закону України «Про імміграцію» питання імміграції регулюються Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, що не повинні їм суперечити. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Відповідно до п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: 6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

Згідно з ст.6 Закону України «Про імміграцію» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Згідно з п.21 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 26.12.2002 року, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Відповідно до п.22 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 26.12.2002 року, для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Згідно з п.23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 26.12.2002 року, ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Відповідно до п.24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 26.12.2002 року, рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію». Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

В рішенні про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 20.12.2017 року № 292097 Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в якості підстави для скасування дозволу зазначає п.6 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію».

Разом з цим, зазначений п.6 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію» є відсилочною нормою, а саме при посиланні на неї має бути також зазначена норма іншого закону, яка передбачає інші підстави для скасування дозволу на імміграцію, крім тих, що наведені у п.п.1-5 ч.1 ст.12 цього Закону. Однак, в оскаржуваному рішення відсутні будь-які посилання на інші норми.

Також, з аналізу положень Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 26.12.2002 року, випливає, що процедура розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію є досить складною та, серед іншого, має часові обмеження (подання ініціатора скасування дозволу на імміграцію розглядається у місячний строк), передбачає також надсилання запитів для отримання додаткової інформації ініціатору подання, іншим органам виконавчої влади, відповідним юридичним і фізичним особам, а також запрошення для надання пояснень самих іммігрантів, стосовно яких розглядається таке питання.

Суд вважає, що відповідач порушив свій обов'язок щодо всебічності та повноти отримання необхідної інформації з різних, передбачених законодавством джерел (від ініціатора подання, органів виконавчої влади, відповідних юридичних і фізичних осіб), необхідної для вирішення питання щодо скасування відповідного дозволу на імміграцію.

Крім того, при винесенні оскаржуваного рішення відповідач також проігнорував обов'язок щодо запрошення для надання пояснень позивача стосовно якого і розглядалося відповідне питання про скасування дозволу на імміграцію. Також, відповідач не зробив відповідних запитів щодо обставин, з яких у нього виникли необґрунтовані підстави для прийняття оскаржуваного рішення.

Суд також враховує, що подані позивачем документи разом з заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну були достовірними, не підробленими та чинними.

З матеріалів справи вбачається, що з боку позивача не було допущено порушень при подачі документів для отримання дозволу на імміграцію в Україну: не було подано свідомо неправдивих відомостей, документи не містять недостовірних даних та не є підробленими.

Під час розгляду справи відповідач не надав суду доказів про існування інших підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію, які передбачені ст.12 Закону України «Про імміграцію», а саме: вироку суду, яким іммігранта засуджено до позбавлення волі; будь-яких доказів того, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; доказів того, що скасування дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; доказу, який би підтверджував порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Суд погоджується з позивачем, що факт видачі посвідки на постійне проживання в Україні в 2005 році, а пізніше в 2012 році свідчить про те, що уповноваженими на те органами було неодноразово проведено перевірку та підстави для надання йому дозволу на імміграцію, будь-яких порушень виявлено не було.

Згідно з ч.2 ст.13 Закону України «Про імміграцію» особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.

Відповідно до ч.3 ст.13 Закону України «Про імміграцію» якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка була до його надання визнана біженцем в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

Крім того, суд встановив, що під час проживання на території України позивач створив сім’ю та має двох дітей ОСОБА_4 Хуен ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 Куанг Мінь ІНФОРМАЦІЯ_3, які за своїм територіальним походженням є громадянами України, що підтверджується довідкою № 314638 про реєстрацію особи громадянином України від 16.12.2008 року та довідкою № 359041 про реєстрацію особи громадянином України від 08.06.2016 року.

Згідно з ст.51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 20.12.2017 року № 292097 про скасування Громадянину ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_3 Тоан дозволу на імміграцію в Україну є протиправним та належить до скасування.

Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер’їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов’язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити дію посвідки на постійне проживання Громадянину ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_3 Тоан.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Під час розгляду справи відповідач не надав доказів, які спростовують встановлені вище факти.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Громадянина ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_3 Тоан (АДРЕСА_1, 65001, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014, ідентифікаційний код 37811384) про визнання протиправним та скасування рішення від 20.12.2017 року № 292097, зобов’язання поновити дію посвідки на постійне проживання - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 20.12.2017 року № 292097 про скасування дозволу на імміграцію в Україну Громадянину ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_3 Тоан ІНФОРМАЦІЯ_4.

3. Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити дію посвідки на постійне проживання Громадянину ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_3 Тоан ІНФОРМАЦІЯ_4.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384) на користь Громадянина ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_3 Тоан (РНОКПП НОМЕР_1) суму сплаченого судового збору в розмірі 1409 (одна тисяча чотириста дев’ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя М.М. Кравченко