Рішення № 72852962, 12.03.2018, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2018 р. Справа № 911/3794/17

Суддя Конюх О.В., при секретарі судового засідання Бойко О.Ю., розглянувши справу

за позовом приватного підприємства "Торговий дім Поляков", м. Черкаси,

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантік-Трейдінг"

м. Вишгород

про стягнення 29129,29 грн.

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 03.10.2016 №313;

від відповідача: не з’явився;

СУТЬ СПОРУ:

позивач – приватне підприємство "Торговий дім Поляков", м. Черкаси (далі по тексту ПП «ТД Поляков») звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою від 12.12.2017 №389 до товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантік-Трейдінг», м. Вишгород (далі по тексту – ТОВ «Атлантік-Трейдінг»), в якій просив суд стягнути з відповідача 29129,29 грн. заборгованості (яка складається з 21460,85 грн. основного боргу, 1230,19 грн. 20% річних, 2146,08 грн. штрафу (10%), 4292,17 грн. штрафу (20%) та покласти на відповідача відшкодування судових витрат (які складаються із суми судового збору 1600,00 грн. та оплачених позивачем банківських послуг в сумі 12,00 грн.).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання укладеного між позивачем та відповідачем договору поставки №П/Т-135 від 12.06.2014 позивач поставив відповідачу товар, який згідно умов договору повинен бути оплачений відповідачем протягом 28 календарних днів з моменту отримання товару. Відповідач свої обов’язки з оплати отриманого товару виконав неналежним чином, в результаті чого за ним утворилась прострочена заборгованість в сумі 21460,85 грн. За прострочення виконання грошового зобов’язання позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача також передбачені договором 20% річних, штраф за прострочення більше 30 днів в розмірі 10% від простроченої суми та штраф за прострочення понад 45 днів в розмірі 20% від простроченої суми.

Ухвалою суду від 15.01.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №911/3794/17; визначено, що справа №911/3794/17 розглядатиметься в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено 05.02.2018.

В судове засідання 05.02.2018 з'явився представник позивача. Відповідач в судове засідання не з'явився, свого представника не направив, відзив на позов не подав, про причини неявки суд не повідомив. Ухвалою від 05.02.2018 підготовче судове засідання відкладено на 26.02.2018.

В судове засідання 26.02.2018 відповідач повторно не з'явився, свого представника не направив, відзив на позов не подав.

Ухвалою суду від 26.02.2018 підготовче провадження закрито; призначено справу до судового розгляду по суті на 12.03.2018.

В судове засідання 12.03.2018 з'явився представник позивача. Відповідач в судове засідання повторно не з'явився.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно до частин 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи, що відповідач в судові засідання тричі не з'явився, відзив на позов та витребувані судом документи не надав, про причини неявки суд не повідомив, суд вважає за необхідне розглянути спір по суті за наявними матеріалами.

Розглянувши позов ПП «ТД Поляков» до ТОВ «Атлантик-Трейдинг», всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).

12.06.2014 між ПП «ТД Поляков» (постачальник) та ТОВ «Атлантік-Трейдінг» (покупець) було укладено договір поставки №П/Т-135 (далі по тексту – Договір), відповідно до умов якого:

- сума товару, ціна одиниці, асортимент, кількість товару, дата відвантаження визначені у накладній, яка є невід’ємною частиною даного договору; доставка товару здійснюється за рахунок постачальника (пункт 1.2);

- прийом-передача товару здійснюється повноважними представниками постачальника та покупця за адресою м. Київ, пр.-т ОСОБА_2 4-А (пункт 3.4 договору);

- покупець здійснює розрахунки за отриману кожну поставку товару окремо, шляхом перерахування 100% вартості на протязі 28 календарних днів з моменту отримання товару, або внесення 100% вартості готівкою в касу постачальника (пункт 4.2 договору);

- при порушення покупцем пункту 4.2 Договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення до дня фактичного розрахунку, крім цього збитки від інфляції та 20% річних від суми боргу за весь час прострочення (пункт 5.2 договору);

- при порушення покупцем умов пункту 4.2 договору на строк 30 днів, на покупця покладається відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 10% від простроченої суми (пункт 5.3 договору);

- при порушення покупцем умов пункту 4.2 договору на строк 45 днів, на покупця покладається відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 20% від простроченої суми (пункт 5.4 договору);

- договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014, а в частині зобов’язань до повного їх виконання. В разі, якщо жодна із сторін не пізніше ніж за 15 календарних днів до закінчення його дії не повідомила письмово іншу сторону про розірвання договору, він вважається щорічно пролонгованим на той самий строк на тих самих умовах (пункт 6.1 договору);

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На виконання вищевказаного договору поставки позивачем здійснювались поставки товару відповідачу, а відповідачем здійснювалась оплата отриманого товару, крім того, частина товару відповідачем була повернута.

Так, згідно підписаного обома сторонами акту звірки взаєморозрахунків за липень 2017 (який є підставою для остаточних розрахунків між сторонами згідно умов пункту 3.7 Договору), станом на 31.07.2017 визнана та узгоджена заборгованість відповідача перед позивачем становила 48055,02 грн.

Протягом серпня-вересня 2017 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 49668,25 грн., про що свідчать залучені до матеріалів справи копії видаткових накладних, підписані обома сторонами, оригінали яких було подано в судовому засіданні для огляду.

Подані позивачем копії платіжних документів та банківських виписок свідчать про те, що відповідач протягом серпня-листопада 2017 здійснив оплату товару всього на суму 50143,03 грн. Крім того, згідно залучених до матеріалів справи копій накладних на повернення, оригінали яких подані в судовому засіданні для огляду, відповідач повернув частину товару загалом на суму 26119,38 грн.

Отже, проаналізувавши подані позивачем первинні документи та здійснивши повторний розрахунок заборгованості, суд встановив, що вартість поставленого та неоплаченого відповідачем товару складає 48055,02 грн. (сальдо на 31.07.2017 згідно акту звірки) плюс 49668,25 грн. (вартість поставленого товару) мінус 50143,03 грн. (часткова оплата) мінус 26119,38 грн. (вартість прийнятого позивачем повернення товару) = 21460,86 грн.

Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин обов’язок доведення факту належної оплати за отриманий товар закон покладає на покупця.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов’язань за договором та сплати коштів за поставлений товар в розмірі більшому, ніж доводить суду позивач, не представив, доказів пред’явлення позивачу претензій та зауважень щодо кількості, якості та вартості товару, суду не надав, відповідно доводи позивача не спростував.

Враховуючи вище наведене, суд прийшов до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 21460,85 грн. є обґрунтованою, доведеною на підставі належно оформлених первинних документів, відтак підлягає задоволенню повністю в заявленій сумі.

У зв'язку з простроченням грошового зобов'язання позивач просить суд стягнути з відповідача, на підставі п. 5.2 договору 20% річних в сумі 1230,19 грн. за період з 02.09.2017 по 12.12.2017. Щодо зазначеної вимоги суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Інший розмір процентів встановлено сторонами у пункті 5.2 договору, згідно якого при порушення покупцем пункту 4.2 договору він сплачує збитки від інфляції та 20% річних від суми боргу за весь час прострочення.

Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 20 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перевірку розрахунку 20% річних (за заявлений позивачем період), суд встановив, що вірно розрахований розмір належних до стягнення з відповідача на користь позивача 20% річних становить 1313,59 грн. Позивачем заявлено до стягнення 1230,19 грн. процентів річних, суд, приймаючи рішення, не вправі виходити за межі позовних вимог, відтак зазначену вимогу слід задовольнити повністю в заявленій сумі.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача згідно пункту 5.3 Договору 10% штрафу в сумі 2146,08 грн. та згідно пункту 5.4 Договору 20% штрафу в сумі 4 292,17 грн. Щодо зазначених вимог суд зазначає наступне.

Статтями 216-218 ГК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема, є господарські санкції.

Відповідно до частини 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

У розумінні частин 1, 2 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Згідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі.

Згідно частини 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Відповідно до приписів частини 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Згідно частини 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За таких обставин умовою застосування до боржника штрафу є: по-перше, наявність порушення боржником зобов’язання, а по-друге, такий штраф за порушення зобов’язання має бути передбачений Договором.

Разом із тим, за правовим змістом штраф є одноразовою, а не триваючою санкцією, крім того, за положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Правова позиція щодо неможливості подвійної відповідальності за один вид порушення зобов’язання викладена в постанові Верховного суду України від 21.10.2015 по справі № 6-2003цс15.

Судом встановлено факт прострочення відповідачем оплати отриманого товару на суму 21460,86 грн. на строк понад 45 днів, відтак згідно умов пункту 5.4 Договору позивач набув право нарахувати та стягнути з відповідача 20% штрафу від простроченої суми в розмірі 4 292,17 грн.

Вимога про стягнення додатково 10% штрафу в сумі 2146,08 грн. згідно пункту 5.3 Договору задоволенню не підлягає.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи та первинним документам розрахунки заборгованості, надані позивачем, суд задовольняє позов приватного підприємства "Торговий дім Поляков" частково, приймає рішення про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантік-Трейдінг» 21460,85 грн. основного боргу, 1230,19 грн. 20% річних та 4292,17 грн. штрафу.

У позовній заяві позивач відніс до судових витрат судовий збір та суму 12,00 грн., сплачену позивачем згідно квитанції №22/К3 від 14.12.2017 в оплату комісії банку при перерахуванні судового збору. Згідно частини 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд зокрема враховує: 1) чи пов’язані витрати із розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін тощо. Згідно ст.123 ГПК України до витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати, пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Враховуючи, що сплата позивачем банківської комісії в сумі 12,00 грн. пов’язана із розглядом справи, а розмір її є обґрунтованим та підтвердженим належними документами, суд включає зазначену суму до судових витрат по справі.

Відповідно до частини 9 ст. 129 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Відтак суд покладає на відповідача відшкодування позивачу судові витрати (судовий збір в мінімальному законом встановленому 1600,00 грн. та оплата банківської комісії 12,00 грн.) повністю.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 73-92, 129, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов приватного підприємства "Торговий дім Поляков" задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантік-Трейдінг» (07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Симоненка, буд.4, ідентифікаційний код 39101878)

на користь приватного підприємства «Торговий дім Поляков» (18005, Черкаська область, м. Черкаси, вул. Чехова, буд. 41, ідентифікаційний код 32268131)

21460,85 грн. (двадцять одну тисячу чотириста шістдесят гривень вісімдесят п’ять копійок) основного боргу;

1230,19 грн. (одну тисячу двісті тридцять гривень девятнадцять копійок) 20% річних;

4 292,17 грн. (чотири тисячі двісті дев’яносто дві гривні сімнадцять копійок) штрафу;

1612,00 грн. (одну тисячу шістсот дванадцять гривень нуль копійок) судових витрат;

3. В іншій частині вимог в позові відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано 21.03.2018.

Суддя О.В. Конюх