Рішення № 72852592, 12.03.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2018Справа № 910/19297/17

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Лук'янчук Д.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження господарську справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-сервіс груп"

до Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

про стягнення 498 812,17 грн.

за участю представників:

від позивача:Луценко В.П. - представник за довіреністю № 4110/10 від 16.10.2009 р. від відповідача:Іващенко О.В. - представник за довіреністю № 17072008 від 20.07.2017 р.

В С Т А Н О В И В:

До господарського суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Житло-сервіс груп" (далі - ТОВ "Житло-сервіс груп", позивач) з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (далі - ПАТ "Київенерго", відповідач) про стягнення 498 812,17 грн.

Свої вимоги ТОВ "Житло-сервіс груп" обґрунтовує тим, що у період з квітня 2015 року по квітень 2016 року позивачем була здійснена переплата коштів за спожиту теплову енергію за договором № 8363048 від 01.11.2006 р. у зв'язку із визнанням нечинною постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) № 613 від 03.03.2015 р. "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго".

У позові ТОВ "Житло-сервіс груп" просить суд стягнути з відповідача надмірно сплачені грошові кошти у сумі 498 812,17 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 07.11.2017 р. за вказаним позовом було порушене позовне провадження у справі.

Згідно з ухвалою господарського суду м. Києва від 11.01.2018 р. розгляд справи було вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін за правилами, встановленими новою редакцією ГПК України, що набрала чинності з 15.12.2017 р.

У судовому засіданні представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, зазначив, що підстав для повернення суми грошових коштів, нарахованих за тарифом, встановленим постановою НКРЕКП № 613 від 03.03.2015 р., та сплачених за договором № 8363048 від 01.11.2006 р. немає, оскільки будь-які зміни до договору сторонами не вносились, хоча постанова НКРЕКП № 613 від 03.03.2015 р. була скасована. Натомість між сторонами була укладена угода про реструктуризацію наявної у позивача заборгованості за вказаний період, у цій угоді останній її визнав та зобов'язався сплатити.

Також у судовому засіданні представник відповідача заявив клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, у якому судом було відмовлено, як у необгрунтованому, оскільки рішення господарського суду по даній справі не вплине на права і обов'язки НКРЕКП, яка не є стороною зобов'язальних відносин та ця особа не буде наділена новими правами та на неї не будуть покладені нові обов'язки у майбутньому.

Крім того, представник відповідача заявив клопотання про закриття провадження у справі, посилаючись на ту ж угоду, укладену між сторонами про реструктуризацію № Р8373209-04/16 від 26.04.2016 р., у зв'язку з чим вважав, що предмет спору між сторонами відсутній. Розглянувши вказане клопотання, суд відмовив у його задоволенні з тих підстав, що укладення між сторонами угоди про реструктуризацію, предметом якої є фактичне розстрочення наявної у позивача заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 8363048 від 01.11.2006 р., не свідчить про відсутність предмету спору у даній справі - повернення надмірно сплачених грошових коштів у зв'язку із визнанням нечинною постанови НКРЕКП № 613 від 03.03.2015 р.

Отже, розглянувши справу по суті, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що 01.11.2006 р. між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житло-Сервіс Груп" (далі - абонент або споживач) був укладений договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 8363048 (далі - договір). Відповідно до цього договору постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов договору.

Згідно з п. 2.1 при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що необумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Відповідно до п. 2.2 договору енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення, гарячого водопостачання, а споживач зобов'язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру, не допускаючи перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії, виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, визначені договором (п. 2.3 договору).

З матеріалів справи вбачається, що у період з квітня 2015 року по квітень 2016 року загальний обсяг споживання ТОВ "Житло-сервіс груп" теплової енергії за договором № 8363048 від 01.11.2006 р. склав 1 764,085 Гкал. Розрахунок вартості послуг з постачання теплової енергії у гарячій воді зроблений відповідачем, виходячи із тарифу, встановленого постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго", а саме - у розмірі 531,10 грн. за 1 Гкал.

Також встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 р. у справі № 826/15733/15 постанову НКРЕКП "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго" № 613 від 03.03.2015 р. визнано незаконною з дня її прийняття.

Позивач вважає, що нарахування вартості послуг у період з квітня 2015 року по квітень 2016 р. мало здійснюватись згідно тарифу встановленого постановою НКРЕП № 465 від 23.04.2014 р. у розмірі 293,50 грн. за Гкал, а тому, оскільки підвищені тарифи були скасовані, позивач переплатив кошти за спожиту теплову енергію на суму 498 812,17 грн., отже, вказана сума має бути йому повернута.

Вирішуючи спір по суті та перевіряючи доводи сторін, суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Тарифи повинні враховувати повну собівартість теплової енергії і забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Сторонами не заперечується, що у період з квітня 2015 року по квітень 2016 року відповідачем надавались позивачу узгоджені сторонами послуги з постачання теплової енергії у гарячій воді за тарифом, встановленим постановою НКРЕКП № 613 від 03.03.2015 р. - у розмірі 531,10 грн. за 1 Гкал., що також підтверджується наявними у матеріалах справи обліковими картками та актами приймання-передавання товарної продукції за вказаний період.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що, враховуючи неналежне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором щодо своєчасної оплати вартості наданих ТОВ "Житло-сервіс груп" послуг з постачання гарячої води, відповідач станом на 01.04.2016 р. нарахував останньому заборгованість у сумі 485 785,49 грн. Також встановлено, що 26.04.2016 р. сторони уклали угоду № Р8373209-04/16 про реструктуризацію вказаної заборгованості (далі - угода), відповідно до якої споживач визнає та підтверджує заборгованість перед енергопостачальною організацією за договором № 8363048 від 01.11.2006 р. у загальній сумі 485 785,49 грн. (п. 1).

При цьому надані послуги, за якими виникла реструктуризована сума заборгованості (визнана позивачем), була нарахована ПАТ "Київенерго" за діючим на той час тарифом, встановленим постановою НКРЕКП "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго" № 613 від 03.03.2015 р.

Пунктом 2 вищевказаної угоди споживач визнав свій обов'язок сплатити зазначену у п. 1 цієї угоди суму заборгованості протягом квітня 2016 р. - березня 2018 років щомісячними платежами згідно з додатком 1 до цієї угоди до 25 числа кожного місяця, за тарифною групою згідно з вищевказаним договором.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Суд вважає, що оскільки угодою про реструктуризацію заборгованості за договором № 8363048 від 01.11.2006 р. позивач визнав наявну у нього заборгованість, погодився з її сумою та зобов'язався її оплатити, то він має виконати цю угоду належним чином.

При цьому будь-яких змін до угоди № Р8373209-04/16 від 26.04.2016 р., зокрема, в частині зазначеної у ній суми заборгованості ТОВ "Житло-сервіс груп" сторони не вносили та такої пропозиції у зв'язку зі зміною тарифу від позивача не надходило. На час розгляду справи указана угода є дійсною.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам, визначати умови такого договору. Однак, під час укладення договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

Суд зазначає, що договір про реструктуризацію № Р8373209-04/16 від 26.04.2016 р. був укладений між ТОВ "Житло-сервіс груп" та ПАТ "Київенерго" за взаємної згоди і за відсутності законодавчих заборон на укладення таких угод, а зміст вказаного договору був визначений на власний розсуд сторін та не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Отже, оскільки укладеною угодою про реструктуризацію № Р8373209-04/16 від 26.04.2016 р. позивач погодився на її умови, зокрема в частині суми заборгованості, та сторонами до угоди зміни не вносились (згідно з постановою Київського апеляційного адміністративного суду по справі № 826/15733/15 від 06.07.2016 р.), тому доводи позивача є необгрунтованими та підстави для стягнення надмірно сплачених коштів - відсутні.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що заявлена до стягнення сума також належним чином позивачем не обгрунтована та не підтверджена належними доказами, а відповідач заперечує правильність розрахунку позивача. При цьому надані позивачем платіжні доручення не свідчать про сплату коштів у більшому розмірі за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 8363048 від 01.11.2006 р., як вважає позивач.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та недоведеність позивачем належними доказами своїх доводів, тому вимоги ТОВ "Житло-сервіс груп" про стягнення надмірно сплачених грошових коштів у сумі 498 812,17 грн. задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі відмови у позові покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73-79, 129, 236-238, Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-сервіс груп" до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення 498 812,17 грн.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 12 березня 2018 року.

Повний текст рішення складений 19 березня 2018 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.