Рішення № 72852345, 12.03.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 5/148/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2018 Справа № 908/2038/17

Суддя Проскуряков К.В., при секретарі судового засідання Рачук О.О., розглянувши матеріали справи

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Логіст-хім" (69034, м. Запоріжжя, вул. Цимлянська, буд. 29)

До відповідача: Управління Державної казначейської служби України у Дніпровському районі м. Запоріжжя (69096, м. Запоріжжя, вул. Штурмова, буд. 9)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Запорізька митниця Державної фіскальної служби України (69041, м. Запоріжжя, вул. Сергія Синенка, буд. 12)

про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 1 653,60 грн.

Представники сторін:

Від позивача: Волтер О.В., довіреність №б/н від 20.09.2015 р.

Від відповідача: Васильченко І.Г., довіреність №01-08/4-68 від 12.01.2018 р.

Від третьої особи: Прокоф’єв С.А., довіреність №785/92/08-70-10 від 14.12.2017 р.

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.10.2017 р. у справі №908/2038/17 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Логіст-хім" до Управління Державної казначейської служби України у Дніпровському районі м. Запоріжжя про стягнення 1 653,60 грн. повернуто позивачу без розгляду на підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15.11.2017 р. по справі №908/2038/17 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Логіст-хім" задоволено, ухвалу господарського суду Запорізької області від 10.10.2017 р. у справі №908/2038/17 скасовано, справу № 908/2038/17 (матеріали позовної заяви б/н від 25.09.2017р.) передано на розгляд до господарського суду Запорізької області.

Ухвалою суду від 05.12.2017 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №908/2038/17, справі присвоєно номер провадження - 5/148/17, розгляд справи призначено на 17.01.2018 р. Вказаною ухвалою суду залучено до участі у справі №908/2038/17 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Запорізьку митницю Державної фіскальної служби України.

У зв'язку із набранням чинності 15.12.2017 р. нової редакції Господарського процесуального кодексу України, ухвалою суду від 17.01.2018 р. відкрито провадження у справі №908/2038/17 у порядку спрощеного позовного провадження, перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 12.02.2018р. з повідомленням (викликом) сторін. У судовому засіданні 12.02.2018 р. було оголошено перерву до 12.03.2018 р.

В судовому засіданні 12.03.2018 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Судові засідання у цій справі відповідно до ч. 1 ст. 222 ГПК України здійснювались із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу за допомогою ПАК "Оберіг".

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Логіст-хім" визначаючи відповідачем Управління Державної казначейської служби України у Дніпровському районі м. Запоріжжя, вказує зокрема на те, що йому було завдано шкоду протиправною поведінкою (прийнятими рішеннями) органів державної влади, яка полягає у наступному: Київський апеляційний господарський суд та господарський суд міста Києва прийняли незаконні рішення, які в подальшому були скасовані постановою Вищого господарського суду України від 27.06.2017 р; Запорізька митниця ДФС України, яка при поданні касаційної скарги до Вищого господарського суду України неправильно визначила розмір судового збору у розмірі 120% від суми, яка підлягала сплаті при поданні позову (0 грн.), у зв'язку із чим заявила клопотання про відстрочення сплати судового збору у розмірі 1653,60 грн. до закінчення розгляду справи; Вищий господарський суд України внаслідок відстрочення Запорізькій митниці ДФС сплати судового збору у розмірі 1653,60 грн. до закінчення розгляду касаційної скарги, та за результатами розгляду справи стягнув з ТОВ "Логіст-Хім" витрати за подання Запорізькою митницею ДФС касаційної скарги. На підставі викладеного, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 653,60 грн. матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями державних органів та незаконними діями їх посадових осіб. Жодного нормативного обґрунтування підстав стягнення збитків позивач не зазначив ні у позовній заяві, ні в заявах по суті справи.

Представник відповідача підтримав доводи, викладені у відзиві від 17.01.2018 р. за вих. №04-12.1/6-82 на позовну заяву, зазначивши, що позивач не надав належних доказів, які б підтверджували заявлені вимоги до управління та вважає, що позивач не вірно визначив відповідача, оскільки обґрунтовує завдання шкоди саме діями Запорізької митниці ДФС, а не діями або бездіяльністю управління. Відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити.

Представник Запорізької митниці Державної фіскальної служби України підтримав позицію, викладену у письмових поясненнях від 10.01.2018 р. за вих. №007/92/08-70-10 та зазначив, що позивач жодним чином нормативно не обґрунтував свою позицію стосовно того, чому сплата судового збору визначена Законом є його реальними збитками в розумінні статті 22 ЦК України. Також, вважає, що сплата судового збору визначена чинним законодавством не є шкодою, а отже вказані витрати не є збитками. З урахуванням викладеного, вважає, що пред'явлений позов необґрунтований, безпідставний та просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.04.2016 р. у справі №908/1023/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Логіст-Хім» до Державної казначейської служби, Запорізької митниці Державної фіскальної служби України про стягнення 29 294,16 грн. збитків, завданих неправомірними діями посадових осіб Запорізької митниці, припинено провадження у справі №910/1023/16 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 р. у справі №910/1023/16 апеляційну скаргу ТОВ «Логіст - Хім» залишено без задоволення, ухвалу господарського суду м. Києва від 15.04.2016 р. залишено без змін. Матеріали справи№910/1023/16 повернуто до господарського суду м. Києва.

26.07.2016 р. Вищий господарський суд України прийняв постанову у справі №910/1023/16, якою касаційну скаргу ТОВ «Логіст - Хім» задоволено, постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 р. та ухвалу господарського суду м. Києва від 15.04.2016 р. у справі №908/1023/16 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Рішенням господарського суду м. Києва від 22.11.2016 р. у справі № 910/1023/16 за позовом ТОВ «Логіст-Хім» до ДКСУ, Запорізької митниці ДФС про стягнення 29 294,16 гри. матеріальної шкоди, завданої протиправним рішенням та діями Запорізької митниці, припинено провадження у справі в частині стягнення 24 411,88 грн. боргу, позов задоволено, стягнуто із державного бюджету України із Запорізької митниці ДФС з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання даного рішення суду, на користь ТОВ «Логіст-Хім» 4 882,28 грн. матеріальної шкоди.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 р. апеляційну скаргу Запорізької митниці ДФС на рішення господарського суду м. Києва від 22.11.2016 р. у справі №910/1023/16 задоволено частково; пункт 3 резолютивної частини рішення господарського суду м. Києва від 22.11.2016 р. у справі № 910/1023/16 змінено, виклавши в наступній редакції: «Стягнути з Державного бюджету України через ГУ ДКСУ шкоду завдану незаконним рішенням Запорізької митниці ДФС на корись ТОВ «Логіст-Хім» 4 882,28 грн. матеріальної шкоди; в решті рішення господарського суду м. Києва від 22.11.2016 р. у справі № 910/1023/16 в частині припинення провадження у справі про стягнення 24 411,88 грн. боргу та задоволення позову (п. 1, 2 резолютивної частини) залишено без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.05.2017 р. у справі №910/1023/16 прийнято касаційну скаргу Запорізької митниці Державної фіскальної служби на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 у справі № 910/1023/16 до провадження. Призначено розгляд касаційної скарги у засіданні колегії суддів, на 13.06.2017 р. Відмовлено Запорізькій митниці Державної фіскальної служби в зупиненні виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 р. Відстрочено Запорізькій митниці Державної фіскальної служби сплату судового збору у розмірі 1 653,60 грн. до закінчення розгляду касаційної скарги по справі.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.06.2017 р. у справі №910/1023/16 касаційну скаргу Запорізької митниці Державної фіскальної служби України задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 та рішення господарського суду м. Києва від 22.11.2016 у справі № 910/1023/16 скасовано в частині стягнення матеріальної шкоди, завданої незаконним рішенням Запорізької митниці Державної фіскальної служби України у сумі 4 882, 28 грн., у позові в цій частині відмовлено. В решті рішення та постанову залишено без змін. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Логіст-Хім" на користь Запорізької митниці Державної фіскальної служби України 1 653,60 грн. витрат судового збору за подання касаційної скарги. Доручено господарському суду м. Києва видати відповідний наказ.

У вказаній вище постанові ВГСУ встановлено, що «Відтак, враховуючи викладене, для покладення на відповідача відповідальності, передбаченої зазначеними положеннями законодавства, судам необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу правопорушення: протиправної поведінки, складу і розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками.

Суди встановили, що за своїм складом заявлена до стягнення шкода полягала у надмірній сплаті платежів до бюджету (митних платежів та ПДВ).

Відповідно до статті 301 Митного кодексу України повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового

В силу статті 43 Податкового кодексу України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Враховуючи наведені норми права, повернення відповідних платежів має відбуватися у встановленому, спеціальному порядку та з урахуванням вказаних вище норм матеріального права; повернення надміру сплаченого податку, що суди визначили як матеріальну шкоду, повертається за заявою про повернення суми бюджетного відшкодування, поданою до податкової звітності з податку на додану вартість відповідного податкового періоду.

Вказаних обставин суди не врахували, відтак, рішення та постанова судів попередніх інстанцій в частині визначення надміру сплаченої суми ПДВ в розмірі 4882,28 грн., як матеріальної шкоди є необґрунтованими та такими, що не відповідають наведеним нормам чинного законодавства. При цьому матеріали справи не містять будь-яких доводів та доказів відмови позивачу в поверненні надміру сплачених сум, неможливості їх повернення у законодавчо визначеному порядку. …

Взявши до уваги, що господарські суди попередніх інстанцій встановили істотні обставини справи, дослідили зміст вимог позивача, однак, не застосували положення наведеного вище чинного законодавства відповідно до змісту спірних правовідносин та підстав поданого позову, судова колегія вбачає наявність підстав для скасування судових рішень у даній справі та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні поданих позовних вимог в частині стягнутої суми матеріальної шкоди.

Касаційна скарга не містить доводів щодо підстав скасування судових рішень в частині припинення провадження у справі, відтак у решті рішення та постанову судів попередніх інстанцій слід залишити без змін.

Статтею 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що стороні, на користь якої відбулося рішення, суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони; таким чином, сплачений скаржником судовий збір при поданні касаційної скарги в межах суми, встановленої вимогами статті 4 Закону України "Про судовий збір" підлягає стягненню з позивача в рахунок відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з оплатою судового збору за розгляд касаційної скарги.»

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як пояснив представник Запорізької митниці ДФСУ на виконання постанови Вищого господарського суду України від 27.06.2017 р. господарський суд м. Києва 24.07.2017 р. видав наказ про примусове виконання постанови по справі № 910/1023/16 щодо стягнення з ТОВ «Логіст-Хім» на користь Запорізької митниці ДФСУ 1 653,60 грн. витрат судового збору за подання касаційної скарги. В добровільному порядку ТОВ «Логіст-Хім» не виконало рішення суду та Запорізька митниця ДФСУ звернулася до Заводського відділу Державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Цивільним кодексом України передбачено декілька підстав відшкодування шкоди, завданої особі, а саме у Главі 82. Зі змісту позовної заяви можна дійти висновку, що позивач вбачає завдання йому шкоди саме в діях державного органу - Запорізької митниці ДФСУ, тому суд зазначає, що підставами позову є статті 1166, 1173 ЦК України: відшкодування шкоди, завданої юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Проте, для усіх видів відшкодування шкоди необхідно встановити наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, вина.

Аналізуючи матеріали справи в контексті вказаних ознак підстав для деліктної відповідальності, суд зазначає наступне. Завдання позивачу шкоди, на його думку, є постанова ВГСУ від 27.06.2017 р. у справі №910/1023/16, якою прийнято рішення про стягнення з позивача судового збору; протиправною поведінкою заподіювача шкоди, а саме Запорізької митниці є неповідомлення нею в судах апеляційної та касаційної інстанцій про відсутність предмету спору у справі №910/1023/16 й подання митницею касаційної скарги на рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача (Запорізької митниці ДФСУ) полягає в тому, що за результатами розгляду касаційної скарги ВГСУ прийнято постанову, якою стягнуто з ТОВ «Логіст-Хім» на користь Запорізької митниці судовий збір за подання касаційної скарги. Однак, Запорізька митниця ДФСУ не вирішувала питання про стягнення судового збору з ТОВ «Логіст-Хім», оскільки тільки до повноважень ВГСУ при прийнятті судового рішення входить обов'язок розподілу судового збору за подання касаційної скарги до суду; вина Запорізької митниці ДФСУ відсутня, оскільки митниця ніяким чином не могла вплинути на вказане судове рішення ВГСУ.

До вказаного висновку суд приходить з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК (в редакції ГПК України, який діяв станом на 27.06.2017 р.) відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, яка діяла з 01.01.2017 р. по 08.07.2017 р.) судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Згідно з ч. 5 статті 49 ГПК України (в редакції від 04.06.2017 р.) стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Як вбачається з позовної заяви, позивач обґрунтовує завдані, на його думку, збитки саме діями Запорізької митниці Державної фіскальної служби України, які полягають у неповідомленні Київського апеляційного господарського суду під час розгляду апеляційної скарги Запорізької митниці ДФС на рішення господарського суду м. Києва від 22.11.2016 р. у справі №910/1023/16 про існування висновку митниці про повернення надміру сплачених коштів, а отже відсутність предмету спору та в подальшому Запорізькою митницею ДФСУ було подано касаційну скаргу за результатами розгляду якої ВГСУ прийняв 27.06.2017 р. постанову про часткове задоволення касаційної скарги, постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 та рішення господарського суду м. Києва від 22.11.2016 у справі № 910/1023/16 скасовано в частині стягнення матеріальної шкоди, завданої незаконним рішенням Запорізької митниці Державної фіскальної служби України у сумі 4 882, 28 грн., у позові в цій частині відмовлено. В решті рішення та постанову залишено без змін. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Логіст-Хім" на користь Запорізької митниці Державної фіскальної служби України 1 653,60 грн. витрат судового збору за подання касаційної скарги. Доручено господарському суду м. Києва видати відповідний наказ.

Також, позивач просить стягнути з Управління Державної казначейської служби України у Дніпровському районі м. Запоріжжя матеріальну шкоду обґрунтовуючи свою вимогу тим, що заподіювач (Запорізька митниця ДФСУ) шкоди обслуговується у вказаному управлінні.

Згідно п. 36 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 03.08.2011 р. № 845 (зі змінами), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, - у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України, Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

У пункті 6 зазначеного Порядку визначено, що якщо у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній, оригінал виконавчого документа, судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності), оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

У пункті 3 Порядку зазначено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Пунктом 47 Порядку встановлено, що безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих: 1) органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника; 2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Таким чином, Управління Державної казначейської служби України у Дніпровському районі м. Запоріжжя може виступати відповідачем у справах, пов'язаних саме з виплатою з державного бюджету певних коштів як особа, на яку законодавством покладено відповідальність за виконання державою відповідних бюджетних зобов'язань, а не як особа, відповідальна від імені держави за неправомірні дії державних органів або посадових осіб.

Саме Державна казначейська служба України здійснює стягнення по відшкодуванню шкоди, за встановленою бюджетною програмою, а не територіальне управління, в якому обслуговується державний орган, який заподіяв шкоду.

Також, суд зазначає, що Запорізька митниця ДФСУ подаючи касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 та рішення господарського суду м. Києва від 22.11.2016 у справі № 910/1023/16 користувалась своїми процесуальними правами, передбаченими нормами Господарського процесуального кодексу України та гарантоване право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р.

Фактично позивач вбачає завдані йому збитки в обов'язку ТОВ «Логіст-Хім» сплатити судовий збір, покладений на нього постановою ВГСУ від 27.06.2017 р. у справі №910/1023/16 за результатом розгляду касаційної скарги.

Проте, зазначені витрати не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків. Вказана правова позиція також викладена у постанові Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування розділу VI ГПК України» від 21.02.2013 р. №7.

Протиправна поведінка Запорізької митниці ДФСУ, на думку позивача, полягає у незаконності її дій та вбачається в тому, що вона невірним чином визначила розмір судових витрат, які митниця мала сплатити за подання касаційної скарги, оскільки спори з відшкодування шкоди завданої державними органами не підлягають оплаті судовим збором, а ВГСУ не перевіривши вказане, поклав такий обов'язок з відшкодування судового збору на ТОВ "Логіст-хім".

Однак, у випадку незгоди позивача по справі № 910/1023/16 з розподілом судових витрат, який було здійснено ВГСУ у постанові від 27.06.2017 р., він мав право звернутися до відповідного суду з клопотаннями в порядку статті 89 ГПК України, в редакції яка діяла на час прийняття судом касаційної інстанції цієї постанови, щодо виправлення описки, роз'яснення постанови або оскаржити вказану постанову до Верховного суду України.

Таким чином, судом встановлено, що обов'язок відшкодування понесених судових витрат виник у ТОВ «Логіст-Хім» на підставі постанови ВГСУ від 27.06.2017 р. у справі №910/1023/16, а не в наслідок неправомірної поведінки Управління Державної казначейської служби України у Дніпровському районі м. Запоріжжя або Запорізької митниці ДФСУ.

При цьому, законодавством України визначений особливий порядок оскарження судових рішень в порядку передбаченому процесуальним законодавством, зокрема Господарським процесуальним кодексом України, яким встановлено порядок та підстави перегляду рішення господарських судів Верховним судом України, а саме розділом XII2, в редакції ГПК України, яка діяла на час прийняття відповідного судового рішення.

ТОВ «Логіст-Хім» своїм процесуальним правом щодо оскарження постанови ВГСУ від 27.06.2017 р. у справі №910/1023/16 не скористалось, проте безпідставно звернулось до суду з цим позовом, фактично поклавши відповідальність за винесеною постановою ВГСУ на Управління Державної казначейської служби України у Дніпровському районі м. Запоріжжя та Запорізьку митницю ДФСУ.

Проте, порядок відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, визначений частиною 5 статті 1176 ЦК України, однак, позивач свої позовні вимоги вказаною нормою не обґрунтовує, доказів оскарження та скасування вказаного судового рішення у справі №910/1023/16 у встановленому процесуальним законодавством порядку позивач суду не надав, отже воно набрало чинності та підлягає виконанню.

Господарський суд Запорізької області як суд першої інстанції не наділений повноваженнями давати оцінку судовим рішенням, прийнятих судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Таким чином, судом при розгляді цієї справи встановлено, що позивач не довів належними засобами доказування як наявності самої шкоди так і підстав для настання відповідальності державних органів за її завдання.

Крім цього, враховуючи, що у постанові ВГСУ від 27.06.2017 р. по справі №910/1023/16 вирішено питання щодо розподілу судового збору, Управління Державної казначейської служби України у Дніпровському районі м. Запоріжжя не є належним відповідачем у справі, оскільки саме Державна казначейська служба України здійснює стягнення по відшкодуванню шкоди, за встановленою бюджетною програмою, позивач обґрунтовує свої позовні вимоги з посиланням саме на дії Запорізької митниці ДФСУ, а не на дії або бездіяльність УДКСУ у Дніпровському районі м. Запоріжжя, та позивачем під час розгляду справи в суді не було подано клопотання в порядку статті 48 ГПК України про залучення до участі у справі співвідповідача або заміна неналежного відповідача, отже суд приходить до висновку, що позивач обрав неналежних спосіб захисту свого порушеного права, оскільки подав позов до неналежного відповідача, тому в задоволенні позову слід відмовити.

Щодо витрат по сплаті судового збору у цій справі, суд зазначає, що у постанові Донецького апеляційного господарського суду від 15.11.2017 р. у справі №908/2038/17, якою апеляційну скаргу ТОВ «Логіст - Хім» задоволено, ухвалу господарського суду Запорізької області від 10.10.2017 р., яку прийнято на підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України скасовано, зазначено, що розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом апеляційної скарги позивача, має бути здійснено місцевим судом за результатами розгляду справи, згідно ст. 49 ГПК України (із врахуванням роз'яснень викладених в п. 4.8. постанови пленуму ВГСУ від 21.02.2013 р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI ГПК України»).

Враховуючи, що відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, яка діяла з 01.01.2017 р. по 08.07.2017 р.) судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога про відшкодування шкоди, заподіяної особі неправомірним рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, отже судовий збір за подання до суду позовної заяви, апеляційної скарги на судові рішення не здійснюється.

Відповідно до ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно з п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Отже, враховуючи положення п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» та те, що в задоволенні заявлених позовних вимог у цій справі відмовлено, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги до суду покладаються на позивача без присудження стягнення з нього таких судових витрат.

Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні заявлених позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 19.03.2018 р.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.