Постанова № 72837778, 15.03.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/6590/17 Головуючий у І інстанції Волчко А. Я.Провадження № 22-ц/780/174/18 Доповідач у 2 інстанції Мельник Я. С.Категорія 54 15.03.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 березня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Матвієнко Ю.О., Мережко М.В.,

за участі секретаря Удовиченко В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з додатковою відповідальністю «Універсам № 12» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом, посилаючись на те, що з 03 січня 2013 року її прийняли на роботу на посаду контролера ІІІ категорії у ТДВ «Універсам № 12», а 01 вересня 2015 року її перевели на посаду продавця-касира. 27 березня 2017 року її звільнили з роботи за власним бажанням. Проте, отримавши на руки трудову книжку, виявила в ній запис про те, що її було звільнено з 29 січня 2016 року.

Вказує, що неодноразово зверталася до відповідача з клопотанням надати її копію наказу про звільнення та її заяву про звільнення, однак цих документів їй так і не надали. Крім того, звернувшись до Пенсійного фонду України вона виявила, що відповідач не сплачував за неї страхові внески у період з липня по грудень 2013 року, червень 2014 року, а також з серпня 2014 року по березень 2017 року, тому просила суд стягнути з ТДВ «Універсам №12» на її користь заробітну плату за період з 01 січня 2016 року по 27 березня 2017 року в розмірі 36 643, 48 грн., а також середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 28 березня 2017 року по 21 червня 2017 року у розмірі 13 401, 48 грн., а також просила зобов'язати відповідача подати до Пенсійного фонду України відомості про нарахування її доходу у період з липня по грудень 2013 року, червень 2014 року, а також з серпня 2014 року по березень 2017 року та сплатити страхові внески та податки з цього доходу.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено усіх письмових доказів та матеріалів справи, тому вважає висновок суду про відмову у задоволенні позову необґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження порушення відповідачем її трудових прав та невиплати ОСОБА_2

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_2 з 03 січня 2013 року працювала на посаді контролера ІІІ категорії у ТДВ «Універсам № 12».

01 вересня 2015 року її перевели на посаду продавця-касира, що підтверджується копією трудової книжки.

З копії наказу Товариства з додатковою відповідальністю «Універсам № 12» № 002/1-К та копії трудової книжки ОСОБА_2 вбачається, що позивачку звільнено з займаної посади з 29 січня 2016 року (а.с.209-211).

Крім того, із наданих представником ТДВ «Універсам № 12» письмових доказів вбачається, що відповідачем було сплачено відповідні страхові внески за позивачку до Пенсійного фонду України (а.с.207,208).

За змістом ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскільки позивачкою не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що її було звільнено саме з 27 березня 2017 року та наявності за відповідачем відповідної заборгованості по виплаті заробітної плати позивачці, то суд першої інстанції прийшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які, відповідно до ст. 376 ЦПК України, могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 375 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Головуючий: Судді: