Рішення № 72834610, 21.02.2018, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

21.02.2018 Єдиний унікальний номер 205/7492/17

єдиний унікальний номер № 205/7492/17

провадження № 2/205/686/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2018 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді - Басової Н.В., за участю секретаря судового засідання - Сахончик Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення авансового платежу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач 13.11.2017 року звернулась до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ТОВ «Єврокар Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення авансового платежу. В обґрунтування позову позивач посилалась на те, що 30.10.2017 року між нею та ТОВ «Єврокар Україна» укладено договір фінансового лізингу № 4346. Підставою звернення позивача до ТОВ «Єврокар Україна» було бажання придбати автомобіль «ВАЗ-2110», 2015 року випуску, за 83500 грн. 30.10.2017 року позивачем було здійснено авансовий платіж за договором фінансового лізингу у розмірі 18900,00 грн. та комісію за здійснення вказаного платежу в розмірі 151,20 грн. Приїхавши до офісу ТОВ «Єврокар Україна» 02. і 03.11.2017 року позивач дізналась, що фірма зачинена. Тобто при вчиненні правочину та сплаті грошових коштів, з урахуванням внесення до договору лізингу хибних даних щодо предмету договору лізингу та його вартості, він був здійснений під впливом обману.

Позивач просила суд визнати недійсним договір фінансового лізингу № 4346 від 30.10.2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Єврокар Україна»; стягнути з ТОВ «Єврокар Україна» на її користь авансовий платіж згідно договору № 4346 від 30.10.2017 року у розмірі 18900,00 грн., суму інфляційних втрат у розмірі 10,80 грн., комісію за здійснення банківського переказу в сумі 151,20 грн., а разом - 19062,00 грн.

У заяві від 21.02.2018 року позивач просила розглядати справу без її участі та без фіксації судового засідання технічними засобами, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача ТОВ «Єврокар Україна» у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином. Про причини своєї неявки суд не повідомив. Письмових заяв від нього не надходило.

На підставі ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим розглядати справу за відсутності відповідача.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.11.2017 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Єврокар Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення авансового платежу - відмовлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що 30.10.2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Єврокар Україна» укладено договір фінансового лізингу № 4346 (далі - Договір), за умовами якого ТОВ «Єврокар Україна» зобов'язалося придбати в свою власність предмет лізингу транспортний засіб, зазначений у Специфікації, та передати цей автомобіль у користування позивача. Остання зобов'язалась сплачувати передбачені договором періодичні лізингові платежі (а.с. 12-26).

Відповідно до квитанцій від 30.10.2017 року № 3 та № k 3 позивачем було здійснено авансовий платіж за Договором фінансового лізингу у розмірі 18900,00 грн. та комісію за здійснення вказаного платежу в розмірі 151,20 грн. (а.с. 30).

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строку лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

За змістом ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі, а договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Норми ч. 1 ст. 220 ЦК України передбачають нікчемність договору у разі недодержання сторонами вимоги закону про його нотаріальне посвідчення.

Всупереч викладеним вимогам оскаржуваний Договір фінансового лізингу не було посвідчено нотаріально, що є підставою для його недійсності.

Крім того, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

За правилами п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою, а відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягає такий вид господарської діяльності як надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів).

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено в постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 року у справі № 6-2766цс15.

Беручи до уваги, що Договір фінансового лізингу від 30.10.2017 року № 4346 частково виконаний лише позивачем, з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню всі кошти, сплачені за недійсним правочином.

3 % річних за період з 30.10.2017 року по 07.11.2017 року (7 діб) становить 10,80 грн.: 18900,00 грн./100 % = 189х3% = 567,00 грн. за рік. 567/365 = 1,55 грн. х 7 = 10,80 грн.

Враховуючи вищевказане, суд доходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а отже сплачений позивачем судовий збір у розмір 640,00 грн. необхідно відшкодувати за рахунок відповідача (а.с. 4).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 215-216, 220, 227, 799, 806 ЦК України, ст. ст. 1, 2, 6, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 4, 12-13, 82, 141, ч. 4 ст. 223, ч. 2 ст. 247, 258-259, 263-266, 280, 282-284, 289, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, проживає за адресою: АДРЕСА_1) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (код ЄДРПОУ: 40481805, місцезнаходження: 02099 м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, корп. 57, офіс 57/1) про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення авансового платежу - задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 4346 від 30.10.2017 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна (код ЄДРПОУ: 40481805, місцезнаходження: 02099 м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, корп. 57, офіс 57/1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, проживає за адресою: АДРЕСА_1), сплачений за договором фінансового лізингу № 4346 від 30.10.2017 року авансовий платіж у розмірі 18900,00 грн. (вісімнадцять тисяч дев'ятсот гривень), суму інфляційних втрат у розмірі 10,80 грн. (десять гривень вісімдесят копійок), комісію за здійснення банківського переказу в сумі 151,20 грн. (сто п'ятдесят одна гривня двадцять копійок), а всього - 19062,00 грн. (дев'ятнадцять тисяч шістдесят дві гривні).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна (код ЄДРПОУ: 40481805, місцезнаходження: 02099 м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, корп. 57, офіс 57/1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, проживає за адресою: АДРЕСА_1) судовий збір у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивачем може бути подана апеляційна скарга на рішення суду, яка відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення складено 23.02.2018 року.

Суддя Н.В. Басова