Постанова № 72832482, 19.03.2018, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

іменем України

"19" березня 2018 р. м. Житомир Справа № 283/2033/17

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Моніча Б.С.

суддів: Капустинського М.М.

Охрімчук І.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департамент патрульної поліції на рішення Малинського районного суду Житомирської області від "20" грудня 2017 р. (судове рішення ухвалене суддею Тимошенко А.О. в м. Малин), відомості про час ухвалення судового рішення та дату складання повного тексту рішення відсутні) у справі за позовом ОСОБА_2 до Департаменту патрульної поліції про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі , -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суд з позовом до Департаменту патрульної поліції УПП у м. Житомирі, в якому просив скасувати постанову № 058824 серії БР від 25.10.2017 року про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 140 КУпАП, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 1020 гривень.

Постановою Малинського районного суду Житомирської області від 20.12.2017 року позов задоволено.

Скасовано постанову інспектора відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції у місті Житомирі ДПП лейтенанта поліції Павліківського О.В. № 058824 серії БР від 25.10.2017 року про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.140 КУпАП, якою ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 1020 гривень. Провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито.

Вважаючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням матеріального та процесуального права, Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу, просив суд скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що в жовтні 2017 року було виявлено, що на автодорозі Нова-Борова - Йосипівка - Малин позивач будучи посадовою особою відповідальною за експлуатацію доріг порушив правила, норми та стандарти щодо експлуатації, утримання автомобільної дороги згідно ДСТУ 3587-97, п.3 ст.12 Закону України "Про дорожній рух", п.1.5 ПДР України, а відтак останнього правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 140 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Розглянувши справу в межах, визначених статтею 311 Кодексу адміністративного судочинства України, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що 25 жовтня 2017 року інспектор відділу БДР Руденко Ю.В. склав акт обстеження ділянки вулично-шляхової мережі, в якому вказав, що дорога Нова Брова-Малин не відповідає ДСТУ 3587-97 "Безпека дорожнього руху. Автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди. Вимоги до експлуатаційного стану", а саме містить ями та вибоїни (а.с.5). В цьому з акті зазначено, що забезпечення безпечного експлуатаційного стану ділянки дороги покладено на Філію Малинського райавтодору, керівник ОСОБА_2

25.10.2017 року інспектором відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції у місті Житомирі ДПП лейтенант поліції Павліківський О.В. виносить припис, яким зобов'язує ОСОБА_2 усунути вищевказані недоліки утримання дороги (а.с.19).

Цього ж дня інспектор відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції у місті Житомирі ДПП лейтенант поліції Павліківський О.В. виніс постанову, якою притягнув ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 140 КУпАП у виді штрафу в розмірі 1020 гривень (а.с.18).

Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість судового рішення, яким задоволено адміністративний позов, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про дорожній рух" до компетенції власників автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважених ними органів у сфері дорожнього руху належить виявлення аварійно-небезпечних ділянок та місць концентрації дорожньо-транспортних пригод і впровадження у таких місцях відповідних заходів щодо удосконалення організації дорожнього руху; своєчасне виявлення перешкод дорожньому руху та їх усунення, а у разі неможливості - невідкладне позначення дорожніми знаками, огороджувальними і направляючими засобами.

Частиною 1 ст. 140 КУпАП встановлено, що порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху при утриманні автомобільних доріг і вулиць, залізничних переїздів, інших дорожніх споруд, невжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху при виникненні умов, які загрожують безпеці руху, або неприйняття своєчасних заходів до відновлення безпечних умов для руху - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від шістдесяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п. 1.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Особа, яка створила такі умови, зобов'язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити уповноважений підрозділ Національної поліції, власника дороги або уповноважений ним орган.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне та об'єктивне встановлення обставин справи, вирішення її у точній відповідності до закону.

При накладенні стягнення за скоєне адміністративне правопорушення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі (ч. 2 ст. 33 КУпАП).

Порядок розгляду справ про адміністративне правопорушення регламентований главою 22 КУпАП.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, які полягають, зокрема, у порушенні правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів, в тому числі відповідальність за які передбачена ч.3 ст. 140 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Згідно із ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення.

Наведеним вимогам оскаржена постанова не відповідає, оскільки містить виключно загальні фрази і не конкретизує об'єктивну сторону вчиненого правопорушення.

Акт обстеження ділянки та припис, наявні в матеріалах справи, свідчать про відсутність дорожньої розмітки, відсутність дорожніх знаків та наявність ямковості, тріщин та вибоїн.

Однак матеріали справи окрім акту не містять жодного доказу проте, що усунення порушень експлуатації дороги належить до компетенції ОСОБА_2 і що останній мав можливість усунути ці порушення.

Крім того з наданого завдання на утримання доріг місцевого значення в Малинському районі на жовтень 2017 року, яке складене: начальником відділу якості, технічного контролю та нових технологій Служби автомобільних доріг в Житомирській області, начальником відділу ремонту та експлуатаційного утримання автодоріг та штучних споруд, начальником відділу організації та безпеки дорожнього руху, інженером відділу якості, технічного контролю та нових технологій, вбачається, що жодних робіт по ремонту доріг не передбачено (а.с. 23).

Також матеріали справи не містять доказів того, яким чином інспекторами проводилося обстеження дороги А/д 0-61116 Нова-Борова - Йосипівка - Малин через Щербатівку та Слобідку, яким чином встановлено ямковість та вибоїни що не відповідають ДСТУ 3587-97.

Крім того, матеріали справи свідчать, що позивача притягнуто до відповідальності як посадову особу.

За змістом статтею 14 КУпАП передбачено, що посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, зв'язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків.

Враховуючи зазначену норму, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що у справах про притягнення до відповідальності посадових осіб постанова, окрім об'єктивної сторони правопорушення з покликанням на правила, норми чи стандарти, які порушені, має містити відомості про те, яку посаду обіймає посадова особу і які службові обов'язки на неї покладено.

Натомість спірна постанова не містить таких відомостей. Матеріали справи про адміністративне правопорушення також не містять жодних доказів, жодних посадових інструкцій, які б визначали його службові обов'язки.

За наведених вище обставин колегія суддів не може вважати спірну постанову законною, а тому погоджується з висновками суду першої інстанції про її протиправність та скасування.

Крім того, колегія суддів погоджується з доводами позивача про порушення процедури притягнення його до адміністративної відповідальності.

Так, положеннями ч. 2 ст. 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

У відповідності до ч. 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу.

Разом з цим, згідно ч. 5 ст. 258 КУпАП, якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185-3 цього Кодексу та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються ПРОТОКОЛОМ про адміністративне правопорушення, ПОЯСНЕННЯМИ ОСОБИ, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також ІНШИМИ ДОКУМЕНТАМИ.

Згідно п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Крім того, даною постановою зазначено - судам слід звернути увагу на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників.

Дійсно, за змістом ч.5 ст.258 КУпАП, відповідач не був зобов'язаний складати протокол у справі про адміністративне правопорушення. Разом з тим, він мав право це зробити. У випадку, коли особа заперечує факт вчинення правопорушення, саме протокол про адміністративне правопорушення відповідно до ст.251 КУпАП міг бути доказом його вчинення.

Цей же протокол був би доказом роз'яснення позивачу прав, передбачених ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП. У цьому ж протоколі позивач мав би змогу надати свої пояснення і це було б належним чином зафіксовано.

Підпис у постанові по справі про адміністративні правопорушення свідчить виключно про те, що позивач отримав копію спірної постанови. Жодних його пояснень по суті правопорушення ця постанова не містить.

Крім того, протиправними є і дії відповідача щодо негайного розгляду справи.

У справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення Конституційний суд України в своєму рішенні від 26 травня 2015 року №5-рп/2015 зазначив, що провадження у справі про адміністративне правопорушення передбачає низку визначених у законі послідовних дій відповідного органу (посадової особи). За загальним правилом фіксація адміністративного правопорушення починається зі складення уповноваженою посадовою особою протоколу про його вчинення.

Суд зазначав у наведеному Рішенні, що КУпАП визначає систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Вказані положення є законодавчими гарантіями об'єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності (п.2.2 Рішення).

Також Суд у наведеному Рішенні аналізує можливість притягнення особи до відповідальності у так званому у скороченому провадженні. При цьому Суд вказує, що скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення.

Тобто, позиція Суду полягає у тому, що навіть у випадку, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається, стадія фіксації адміністративного правопорушення та формування матеріалів справи є обов'язковою і має передувати такому розгляду справи.

Крім того, суд вказує, що словосполучення "за місцем його вчинення", застосоване у положенні частини першої статті 276 Кодексу, за якою "справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення", вказує на місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення у межах його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що словосполучення "за місцем його вчинення", яке міститься в положенні частини першої статті 276 Кодексу, визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.

Співставляючи вищезазначене з встановлевними обставинами справи колегія суддів вважає з необхідне зазначити, що розгляд справи про адміністративне правопорушення від імені органу уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення саме інспектором чи інспекторами патрульної поліції, які виявили правопорушення, не заборонений, однак він є НЕ БАЖАНИМ.

У такому випадку істотно змінюється правовий статус відповідного суб'єкта. З особи, яка виявила правопорушення, такий інспектор фактично має перетворитися у "квазісудовий" орган, який має забезпечити правопорушнику комплекс гарантованих йому прав та розглянути справу на основі об'єктивної оцінки доказової бази.

За загальним правилом розгляд справи починається оголошенням про те, яка справа розглядається, з'ясовується хто прибув на розгляд справи, встановлюються анкетні дані особи, яка притягається до відповідальності, роз'яснюються її права, надається можливість подати докази, заявити клопотання.

Якщо особа заявляє обґрунтовані клопотання про ознайомлення зі справою, про допуск захисника, про приєднання доказів тощо, то ці клопотання мають бути розглянуті, а права особи, яка притягується до відповідальності, забезпечені.

Лише після цього особа, яка розглядає справу, має оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Це пов'язано з тим, що силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Негайний розгляд справи без складання адміністративного протоколу чи документування у інший спосіб того, що розгляд справи відбувся з дотриманням прав та гарантій особи, яка притягується до адміністративної відповідальності також ставить під сумнів правомірність винесеної постанови, що є самостійною підставою для визнання її протиправною та скасування.

Відтак колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що постанова про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за ч.1 ст.140 КУпАП є протиправною й такою, що підлягає скасуванню.

Щодо доводів апеляційної скарги з приводу того, що суд не наділений повноваженнями закривати справу, оскільки це становить втручання у дискреційні повноваження відповідача, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на таке.

Відповідно вимог статті 213 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що органи та посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення поділені на дві групи:

- районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді), а у випадках, передбачених цим Кодексом, місцеві адміністративні та господарські суди, апеляційні суди, вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України;

- адміністративні комісії при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад; виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад та їх посадові особи; органи Національної поліції, органи державних інспекцій.

В першому випадку постанови в справах про адміністративні правопорушення переглядаються суддею апеляційного загального суду (стаття 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення). За наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право:

- залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін;

- скасувати постанову та закрити провадження у справі;

- скасувати постанову та прийняти нову постанову;

- змінити постанову.

В разі зміни постанови в частині накладення стягнення, в межах передбачених санкцією статті цього Кодексу, воно не може бути посилено.

В другому випадку постанови в справах про адміністративні правопорушення можуть бути оскаржені в вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі), визначеній частиною 1 статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, або до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду, в порядку визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями визначеними цим Кодексом.

При цьому відповідно статті 293 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з рішень:

- залишає постанову без змін, а скаргу без задоволення;

- скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;

- скасовує постанову і закриває справу;

- змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, однак, щоб стягнення не було посилено.

Якщо буде встановлено, що постанову винесено органом (посадовою особою), неправомочним вирішувати цю справу, то така постанова скасовується і справа надсилається на розгляд компетентного органу (посадової особи).

Аналізуючи зазначені норми законодавства, слід погодитись що положення статті 293 Кодексу України про адміністративні правопорушення прямо не вказують, що суд при розгляді справі в порядку Кодексу адміністративного судочинства України наділений повноваженнями, визначеними статтею 293 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Разом з тим, специфіка такого перегляду полягає в тому, що суд фактично і виконує повноваження органу (посадової особи), яка переглядає постанову у справі по адміністративне правопорушення.

Виходячи з положень частини 2 статті 124 Конституції України, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд який переглядає постанову у справі про адміністративне правопорушення не може мати менше повноважень, аніж вищестоящий орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення. Суд, який переглядає постанову в порядку Кодексу адміністративного судочинства України, з особливостями визначеними Кодексом України про адміністративні правопорушення, не може мати менші повноваження аніж апеляційний суд загальної юрисдикції.

Наведене вище дає підстави дійти висновку, що суд наділений усією повнотою тих повноважень, які визначені статтею 293 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в тому числі й правом змінити постанову в частині зміни заходу стягнення аж до звільнення особи від відповідальності у зв'язку з малозначністю або закриття справи у зв'язку зі відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Наведена юридична позиція апеляційного суду кореспондує і положенням частини 3 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Таким чином, колегія суддів відкидає доводи апелянта, що суд при розгляді скарги (позову) на постанову у справі про адміністративне правопорушення не може втручатися у дискреційні повноваження суб'єкта розгляду справи про адміністративне правопорушення поза межами критеріїв, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( в редакції до 15.12.2017р.).

Крім того, право суду змінювати рішення суб'єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності знайшло своє відображення і у положеннях ч.3 ст.286 КАС України, який набрав чинності з 15.12.2017 року, що підтверджує вірність висновків суду викладених вище.

Так, відповідно до ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін відповідно до вимог ст.316 КАС України.

Також суд враховує положення ч.3 ст.272 КАС України, що судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департамента патрульної поліції залишити без задоволення, рішення Малинського районного суду Житомирської області від "20" грудня 2017 р. без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Б.С. Моніч

судді: М.М. Капустинський

І.Г. Охрімчук

Повне судове рішення складено "19" березня 2018 р.