Постанова № 72831912, 15.03.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/2972/17

Головуючий у 1-й інстанції: Лабань Г.В.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

15 березня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Кузьмишина В.М.

суддів: Боровицького О. А. Сушка О.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року (прийняту у м. Хмельницькому та виготовлену в повному обсязі 04 грудня 2017 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

в жовтні 2017 року позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області про стягнення невиплаченої частини вихідної допомоги у розмірі 386,98 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 травня 2016 року по день ухвалення судом рішення.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року позов задоволено частково: стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області на користь ОСОБА_2 невиплачену частину вихідної допомоги у розмірі 386,98 грн., а також середній заробіток за час затримку розрахунку при звільненні за період з 19 січня 2017 по 29 листопада 2017 в сумі 3888 (три тисячі вісімсот вісімдесят вісім) гривень.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Сторони в судове засідання не з'явилися, повноважних представників до суду не направили, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції – без змін, виходячи з наступного.

Так, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами адміністративної справи, ОСОБА_2 з 02.03.2010 року працював на посаді начальника Полонського районного управління юстиції Хмельницької області, що підтверджується копією трудової книжки БТ-І №3044691, яка міститься в матеріалах справи.

Наказом Міністерства юстиції України №3213/к від 27.05.2016 року ОСОБА_2 звільнений з вищевказаної посади у зв'язку з ліквідацією Полонського районного управління юстиції Хмельницької області відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу", з припиненням державної служби.

Як встановлено судом при розрахунку в день звільнення ОСОБА_2 було виплачено вихідну допомогу у розмірі 2676,24 грн.

Разом з тим, як встановлено судом, позивачу під час роботи була виплачена премія у грудні 2015 року у розмірі 1834,09 грн., а в лютому в сумі 773,95 грн. Проте на підставі наказів начальника з позивача було утримано вказані виплати, зокрема у березні 2016 року в сумі 773,95 грн.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду у справі №822/2517/16 від 19 січня 2016 року, яка набрала законної сили 07 лютого 2017 року, адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено та стягнуто з ГТУЮ у Хмельницькій області на його користь заборгованість із заробітної плати за період січень - березень 2016 року в сумі 2608 грн. 04 коп.

З урахуванням зазначеного, позивач не погодився з розміром вихідної допомоги, у зв'язку з чим пред'явив вимоги щодо стягнення недоплачених йому сум та санкцій за затримку розрахунку при звільненні.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при звільненні не було проведеного повного розрахунку із позивачем, оскільки розмір суми, належної при звільненні, визначено лише за результатами судового розгляду справи, а тому недоплачена сума вихідної допомоги підлягає стягненню, проте з частковою компенсацією середнього заробітку, визначеною з урахуванням принципу справедливості та співмірності.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Законом України "Про оплату праці" визначені економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

Статтею 2 Закону України "Про оплату праці" визначено структуру заробітної плати. Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Суд звертає увагу на те, що визначати середню заробітну плату необхідно на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.

Абзацом третім пункту 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (п. 5 розд. IV Порядку № 100).

Згідно з абзацом першим пункту 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (середньогодинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

З огляду на викладене, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення) слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку № 100.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного ОСОБА_3 України від 1 березня 2017 року у справі № 6-2807цс16 (№ 635/2084/1 б-ц), який в силу вимог частини першої статті 2442 КАС України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

При цьому, відповідно до абзаців другого, третього пункту 8 розділу IV Порядку № 100, у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

В матеріалах справи міститься довідка ГТУЮ у Хмельницькій області від 13 березня 2017 року № 10.1-30/53 про середню заробітну плату ОСОБА_2 (для розрахунку виплат на випадок безробіття) та розрахунковий лист ГТУЮ у Хмельницькій області за березень, квітень і травень 2016 року за табельним № 616.

Враховуючи наведене, здійснюючи математичні розрахунки та враховуючи обставини справи й норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не врахував суму 773,95, утриману в березні 2016 року, при розрахунку середньомісячної заробітної плати, а також вимог Порядку № 100, розрахункових листів ГТУЮ у Хмельницькій області за березень 2016 року і квітень 2016 року за табельним № 616 та постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 січня 2017 року у справі № 822/2517/16.

Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на день звільнення позивача до виплати підлягала вихідна допомога в сумі 3063,22 грн, а не 2676,24 грн., у зв'язку чим додатково до відшкодування йому підлягає невиплачена сума у розмірі 386,98 грн.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

На момент звільнення позивача спору щодо розмірів належних йому виплат не було.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Як встановлено судом, відповідачем на день звільнення позивача - 27.05.2016 не доплачено частину вихідної допомоги в розмірі 386,98 грн., у зв'язку з чим суд дійшов висновку про її стягнення.

Вказані обставини дають підстави для висновку, що відповідачем при звільненні позивача не було проведено повного розрахунку, оскільки розмір суми належної позивачу при звільненні визначено лише за результатами судового розгляду справи.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що середній заробіток за час затримку розрахунку при звільненні слід обраховувати з 19 січня 2017, тобто з дати прийняття постанови Хмельницького окружного адміністративного суду у справі №822/2517/16.

Разом з тим, при розгляді цієї справи необхідно взяти до уваги і такі обставини ,як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості.

Враховуючи те, що середня заробітна плата позивача на момент звільнення, а тому й вихідна допомога при звільненні становила 3063,22 грн., а недоплачена сума - 368, 98 грн., то з урахуванням незначної істотності цієї суми відносно розміру вихідної допомоги, на думку колегії суддів, суд першої інстанції справедливо застосував принцип співмірності та зменшив розмір відшкодування заробітку за час затримки розрахунку.

Таким чином, враховуючи кількість днів затримки з 19.01.2017 року, істотність суми заборгованості, яка становить 12,63 %, принцип справедливості та співмірності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача 3 888 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного ОСОБА_3 України від 27.04.2016 року.

На підставі зазначеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_4 ОСОБА_3