Постанова № 72831293, 12.03.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/4593/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Калиновського В.А.

суддів: Бондара В.О. , Кононенко З.О.

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С.

представник відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2017, суддя Волошин Д.А., м. Харків, повний текст складено 18.12.17 по справі № 820/4593/17

за позовом ОСОБА_2 Тоан

до Державної міграційної служби України

треті особи Управління Державної міграційної служби України у Київській області , Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_2 Тоан, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України, 3-ті особи: Управління Державної міграційної служби України у Київській області, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому, після уточнення позовних вимог, просив суд: скасувати пункт 13 (п.п. 13.1-13.3) наказу Державної міграційної служби України № 81 від 29.03.2017 "Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне місце проживання" щодо громадянина ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 ОСОБА_2 Тоан, ІНФОРМАЦІЯ_1

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звернувся до Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою щодо обміну посвідки на постійне місце проживання в Україні у зв’язку із досягненням 45-річного віку. Проте, 15.09.2017 він отримав лист, з якого дізнався, що посвідка на постійне проживання в Україні громадянина ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 ОСОБА_2 Тоан, ІНФОРМАЦІЯ_1 скасована згідно п. 13 наказу ДМС України № 81 від 29.03.2017. Позивач вважає вказаний наказ в частині пункту 13 протиправним, та таким, що порушує його права та підлягає скасуванню.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2017 року адміністративний позов ОСОБА_2 Тоан задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, а саме: Закону України "Про імміграцію", Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання" від 28 березня 2012 р. № 251, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судове засідання представник позивача та представники третіх осіб не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, справа розглядається за їх відсутності.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Громадянин ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 ОСОБА_2 Тоан, ІНФОРМАЦІЯ_1 прибув в Україну у 1989 році.

На підставі рішення ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області від 03.09.2004 та рішення УГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 11.04.2008 ОСОБА_2 Тоан документовано посвідкою на постійне проживання серії ХР номер 17985.

08 вересня 2017 року позивач звернувся із заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про обмін посвідки на постійне проживання у зв'язку із досягненням 45-річного віку.

Листом від 15 вересня 2017 року Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області № 04/1-23304 ОСОБА_2 Тоан повідомлено, про те, що наказом ДМС України № 81 скасовано посвідку на постійне проживання в Україні.

Відповідно до пункту 13 (підпункти 13.1 - 13.3) наказу № 81 Державної міграційної служби України "Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне місце проживання", на підставі висновку УДМС у Київській області від 22.03.2017 ОСОБА_2 Тоан скасовано рішення ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області від 03.09.2004 та рішення УГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 11.04.2008 про документування посвідкою на постійне проживання ОСОБА_2 Тоан, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання серії КВ № 8840/50857 від 03.09.2004 та серії ХР № 17985 від 11.04.2008 визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню.

Крім того, у висновку УДМС України в Київській області "Про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину ОСОБА_4 ОСОБА_2 Тоан", затвердженому 22.03.2017, зазначено, що рішення про видачу посвідки на постійне проживання ОСОБА_2 Тоан прийняте з порушенням вимог Закону України "Про імміграцію" та підлягає скасуванню наказом голови ДМС відповідно до вимог п. 2.9 розділу ІІ Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС України від 15.07.2013 № 681. Посвідки, що були видані на підставі рішень, які скасовані наказом Голови ДМС визнаються недійсними та підлягають вилученню.

Не погодившись з пунктом 13 (п.п. 13.1-13.3) наказу Державної міграційної служби України № 81 від 29.03.2017 "Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне місце проживання", позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що п. 13 (п.п. 13.1-13.3) наказу Державної міграційної служби України від 29.03.2017 № 81 прийнято з порушенням вимог статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку із чим, позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.

Судом встановлено, що позивачем у 2004 році для оформлення посвідки на постійне проживання в Україні було надано усі необхідні документи, будь-яких зауважень у ВГІРФО ГУМВС України в Київській області не було, відносно позивача було складено висновок, яким позивача документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії КВ № 8840/50857 від 03.09.2004.

Фактичною підставою для скасування посвідки на постійне проживання в Україні позивача стали висновки ДМС про те, що остання оформлена в порушення абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" від 7 червня 2001 року №2491-III, оскільки позивач звернувся про видачу посвідки після закінчення терміну, встановленого абз. 4 п. 4 Прикінцевих положень вказаного Закону, де зазначено, що вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Тобто зазначена норма регулює відносини, які виникають між уповноваженим органом та іноземцем при наданні дозволу на імміграцію, та не містить підстав та випадків визнання неправомірними рішень про документування посвідками на постійне проживання в Україні.

Згідно з пунктом 3 статті 5 та пункту 2 Розділу 5 "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію" Кабінет Міністрів України у двомісячний термін з дня набрання чинності цим Законом зобов'язаний був прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону.

07 серпня 2001 року з метою забезпечення виконання Закону України "Про імміграцію" Президентом України видано Указ №596, яким покладено на Міністерство внутрішніх справ України виконання функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та зобов'язано Кабінет міністрів України затвердити у двомісячний строк зразок посвідки на постійне проживання в Україні, правила та порядок її оформлення і видачі, а також порядок видачі посвідки на постійне проживання в Україні особам, зазначеним у пункті 4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію".

Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання" від 26.12.2002 №1983 була видана з простроченням встановленого терміну понад 1 рік 2 місяці. З цих підстав строки, зазначені в Прикінцевих положеннях Закону України "Про імміграцію" для подання заяв про документування, були продовжені до 26.06.2003.

З огляду на зазначене, оскільки до моменту прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 26.12.2002 №1983 був відсутній порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно вказав на те, що шестимісячний строк, встановлений абзацом 4 пункту 4 розділу V Закону України "Про імміграцію", розпочався 26.12.2002 та закінчився 26.06.2003.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року №3773-VI іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Згідно із частини 1 статті 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

За змістом частини 15 статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України. При цьому, документами, що засвідчують законність перебування іноземця, особи без громадянства на території України, можуть бути посвідка на постійне проживання та посвідка на тимчасове проживання.

Відповідно до абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. Дана норма скасована не була, а тому підстави вважати, що ця норма втратила чинність, відсутні.

Отже, складання висновку від 03.09.2004 про документування позивача посвідкою на постійне проживання в Україні, підтверджує, що позивач є таким, що має дозвіл на імміграцію в Україну, що і є підставою для видачі йому вказаної довідки.

Стаття 12 Закону України "Про імміграцію" передбачає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Колегія суддів зазначає, що при прийнятті відповідачем спірного наказу та в ході судового розгляду справи не було встановлено жодної з вказаних обставин, отже законодавчо визначені підстави для скасування дозволу на імміграцію позивачу відсутні.

Як свідчать матеріали справи, Державна міграційна України, при винесенні оскаржуваного наказу від 29.03.2017 № 81 "Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне місце проживання" щодо громадянина ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 ОСОБА_2 Тоан, ІНФОРМАЦІЯ_1 керувався висновком УДМС України в Київській області від 22.03.2017 та абз. 3 п. 2.9 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 липня 2013 року № 681, згідно якого рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, прийняті з порушенням вимог закону, скасовуються наказом голови ДМС повністю або в окремій частині. Посвідки, що були видані на підставі рішень, які скасовані наказом Голови ДМС, визнаються недійсними та підлягають вилученню.

Судом встановлено, що відповідач при наданні позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні у 2004 році проводив перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувався пунктом 4 Розділу V "Прикінцеві положення "Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив та надав посвідку на постійне місце проживання в Україні. Цією ж нормою Закону відповідач обґрунтовував прийняття протилежного рішення – висновку УДМС в Київській області від 22.03.2017.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає законним та обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що п. 13 (п.п. 13.1-13.3) наказу Державної міграційної служби України від 29.03.2017 № 81 прийнято з порушенням вимог статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови), у зв'язку із чим, позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2017 року по справі 820/4593/17 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2017 по справі № 820/4593/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_5Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_6 ОСОБА_7 Повний текст постанови складено 19.03.2018.