Постанова № 72830612, 14.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 357/12095/17 Суддя (судді) першої інстанції: Кошель Б.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кобаля М.І.,

Суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали апеляційної скарги Білоцерківського об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, третя особа: Узинська міська рада Білоцерківського району Київської області про стягнення недоплаченої пенсії особі, яка постраждала внаслідок ЧАЕС, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 (далі по тексту - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (далі - Відповідач, Білоцерківське об'єднане УПФУ) в якому просив визнати протиправними дії відповідача та зобов'язати призначити виплату пенсії позивачу починаючи з 01.02.2017.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2017 року зазначений адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю (за текстом апеляційної скарги).

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апеляційний розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів (ч.1 ст. 311 КАС України).

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 являється особою, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 4, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, виданим 14.01.1994 року (а.с.8).

У 2016 році ОСОБА_3 звернувся до пенсійного органу із заявою встановленого зразка про призначенням пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

В грудні 2016 року ОСОБА_3 було призначено пенсію, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Однак у лютому 2017 року пенсійним органом було призупинено виплату пенсії позивачу. Зазначене, відповідач мотивував недостатністю підстав для підтвердження проживання позивача на території радіоактивного забруднення.

31.03.2017 ОСОБА_3 звернувся до Білоцерківського об'єднаного УПФУ з листом про надання інформації про причини зупинення виплати пенсії останнього.

Листом-рішенням від 26.04.2017 року №12/Г-01 позивачу було повідомлено, що подані останнім документи, які підтверджують період проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю потребують дооформлення, крім того, повідомлено, що пенсійним органом 12.04.2017 року було надіслано запит голові Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області з проханням надати копії первинних документів, які слугували підставою видачі довідки від 21.10.2016 року..

Узинською міською радою Білоцерківського району Київської області було направлено відповідачу відповідь на вказаний запит, що підтверджується листом №02-14-274 від 29.05.2017 року, з якого вбачається, що видана позивачу довідка про період проживання ОСОБА_3 є дійсною, та такою, що відповідає правдивим даним (а.с.13).

Між тим, пенсійним органом виплата пенсії позивачу відновлена не була, що змусило останнього звернутися до суду з даним адміністративним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4 зберігається за особою, якій він присвоєний, довічно, оскільки його отримання відбулось правомірно, адже територію де проживає позивач було віднесено посиленого радіоекологічного контролю. Також, позивачу було визначено статус особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи, видано відповідне посвідчення, що не позбавляє права позивача на призначення пенсії зі зниженням віку.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, соціального захисту потерпілого населення, визначено Законом УРСР від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із змінами і доповненнями (далі по тексту - Закон № 796).

Відповідно до ст. 9 Закону №796 особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є:

1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;

2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно пункту 4 ч. 1 ст. 11 Закону №796, до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Відповідно до пункту 4 ч.1 ст.14 Закону №796 встановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.

Згідно із ч. 3 ст. 15 Закону №796 визначено, що підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 15 Закону №796).

Частина 1 статті 65 Закону №796 визначає, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Згідно до ч. 4 ст. 65 Закону №796, видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.

Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51 (далі - Порядок) встановлено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», іншими актами законодавства.

Відповідно до п. 6 Порядку особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.

Згідно абзацу 2 п. 10 Порядку, видача посвідчень іншим потерпілим і учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також дружині (чоловіку) або опікуну дітей померлого громадянина, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання.

Правовими положеннями п. 4 ч. 1 ст. 11 Закону №796 до потерпілих від Чорнобильської катастрофи категорії 4 належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, з липня 1986 року по грудень 1995 року ОСОБА_3 працював у колгоспі «Шляхом Леніна» у м. Узин Білоцерківського району Київської області, що підтверджується витягами про нарахування заробітної плати за вказаний період.

Судом встановлено, що посвідчення потерпілого від наслідків аварії на ЧАЕС категорії 4 на ім'я ОСОБА_3 було видане Київською облдержадміністрацією, згідно якого йому присвоєно статус громадянина, який постійно працював чи працює, або проживав чи проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю.

Отже, оскільки саме уповноважений орган при прийнятті рішення про видачу посвідчення перевіряє надані для цього документи, то уповноваженим органом було підтверджено факт належності позивача до потерпілих від Чорнобильської катастрофи 4 категорії.

Крім того, 25.10.2016 року було складено акт про дійсність постійного проживання громадянина ОСОБА_3 на території Узинської міської ради без реєстрації на підставі свідчень сусідів заявника та засвідчено депутатами Узинської міської ради про те, що останній дійсно проживав в АДРЕСА_1 без реєстрації з 11.12.1979 року по 15.05.1996 року.

Згідно довідки, виданої Узинською міською радою Білоцерківського району Київської області від 27.10.2016 року, гр. ОСОБА_3 проживає в АДРЕСА_1 без реєстрації з 11.12.1979 року по 15.05.1996 року, а по АДРЕСА_2 зареєстрований з 15.05.1996 року по теперішній час.

Як вбачається із будинкової книги 15.05.1979 року Білоцерківським РОВД ОСОБА_3 було видано паспорт НОМЕР_2, а 03.01.1986 року Узинською міською радою Білоцерківського району Київської області позивача було взято на облік військовозобовязаних.

Разом з тим, розглянувши заяву гр. ОСОБА_3 та подані нею документи, пенсійним органом було прийнято рішення, в результаті якого в грудні 2016 року позивачу було призначено пенсію.

Між тим, ні на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії до відповідача, ні на час розгляду справи в суді, факту необґрунтованої видачі посвідчення потерпілого 4 категорії позивачу уповноваженим на те органом встановлено не було.

Крім того, посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії було видане позивачу обласною адміністрацією ще в 1994 році, і дане посвідчення уповноваженим органом не вилучалось, не визнавалось недійсним, і на даний час залишається чинним, а тому, відповідач безпідставно ставить під сумнів статус позивача, як потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії та заперечує його право на виплату пенсії за віком відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Проте, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції підлягає зміні, адже судом помилково зазначено про призначення пенсії ОСОБА_3, адже пенсія останньому вже була призначена в грудні 2016 року, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що не заперечувалося відповідачем.

Отже, в даному випадку, виплата пенсії позивачу була протиправно призупинена починаючи з 01.02.2017, а тому її виплата підлягає поновленню з проведенням відповідного перерахунку з урахуванням виплачених сум.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, Білоцерківським об'єднаним УПФУ, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності своїх дій та не надано обґрунтованих доводів призупинення виплати пенсії позивачу, відповідно до норм чинного законодавства.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам та правильно по суті вирішено справу, але з помилковим застосуванням норм матеріального права, в зв'язку з чим, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2017 зміні в резолютивній частині.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч.4 ст. 317 КАС України).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Білоцерківського об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області - задовольнити частково.

Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2017 в її резолютивній частині змінити.

Викласти абзац третій в наступній редакції:

«Зобов'язати Білоцерківського об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області поновити ОСОБА_3 виплату пенсії, починаючи з 01.02.2017 року у відповідності до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

В іншій частині постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2017 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Суддя-доповідач: М.І. Кобаль

Судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Карпушова О.В.

Епель О.В.