Рішення № 72825021, 12.03.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2018 р. Справа№805/834/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка О.М. при секретарі судового засідання Дремової І.М., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківці Донецької області

про визнання протиправним та скасування рішення №180929 від 01.09.2017 року та зобов’язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м.Дружківці Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення №180929 від 01.09.2017 року та зобов’язання перевести з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-XII «Про державну службу» з 23 серпня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вона отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та її пенсійна справа перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Дружківка Донецької області. 23 серпня 2017 року вона звернулась до відповідача з заявою про переведення її на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Рішенням за №180929 від 01 вересня 2017 року позивачу було відмовлено у перерахунку пенсії по заробітній платі. Відмовляючи в задоволенні заяви відповідач посилався на те, що станом на 01.05.2016 рік за займаною посадою було встановлено спеціальне звання радника податкової та митної справи ІІ рангу, а також на те, що в наданих документах не вказано дату присвоєння рангу та звання держслужбовця. З посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 12.09.1997 року №503-р

«Про віднесення посад працівників місцевих державних податкових адміністрацій до відповідних категорій посад державних службовців», яке 06.08.2016 року втратило чинність на підставі Кабінету Міністрів України від 22.07.2016 року № 465 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України», було віднесено до 4-ї категорій посад державних службовців відповідні посади в місцевих державних податкових адміністраціях. Аналізуючи законодавство, відповідач прийшов до висновку, що періоди роботи в державних податкових органах не відносяться до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року, а тому на думку відповідача, право на пенсію за віком відповідно до пунктів 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII відсутнє. Позивач вважає, що відповідач не вірно тлумачить діюче законодавство, через що прийняте ним рішення №180929 від 01.09.2017 року є протиправним та позбавляє права позивача про на отримання пенсії в більшому розмірі. Просив суд визнати протиправним та скасувати рішення №180929 від 01.09.2017 року та зобов’язати перевести з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-XII «Про державну службу» з 23 серпня 2017 року.

Ухвалою від 08 лютого 2018 року суд відкрив провадження у справі, призначивши до розгляду на 28 лютого 2018 року за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

28 лютого 2018 року було оголошено перерву до 12 березня 2018 року.

Позивач просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

27 лютого 2018 року відповідач надав через канцелярію суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого, просив суд відмовити у задоволені позовних вимог. Зазначив, що відповідно пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889 (далі - Закон №889) для осіб, які на день набрання чинності цим Законом №889 мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723 та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців. Згідно трудової книжки позивач має загальний трудовий стаж 34 роки 10 місяців 15 днів, з яких на державній службі 20 років 4 місяці 18 днів (з 13.06.1994 по 31.01.1995 та з 01.02.1995 по 31.10.2014). При цьому під час перебування на державній службі з 14.05.1996 Позивачу було присвоєно спеціальне звання радника податкової служби 3 рангу. Вказані обставини не є спірними та знайшли своє підтвердження. Спірним питання в цій справі є наявність права Позивача у зарахуванні періоду роботи у державній податковій службі на посадах за якими присвоюються спеціальні звання, до 20-річного стажу роботи на посадах віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії державного службовця незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Відповідно до частини 1 статті 37 Закону №3723, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Враховуючи те, що на час призначення пенсії, тобто 21.11.2014 року, а також на час подання заяви про переведення на пенсію державного службовця, позивач не перебувала на посаді державного службовця, тому положення наведеної статті щодо права на призначення пенсії державного службовця з урахуванням стажу державної служби не менш як 10 років на час досягнення пенсійного віку для жінок, які працювали на посадах державних службовців перед виходом на пенсію, на позивача не розповсюджуються. Посади працівників державних податкових адміністрацій (інспекцій) до вказаного статтею 25 Закону №3723 переліку категорій посад державних службовців не віднесені. У той же час, частиною 3 вказаної статті визначено, що віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року №503-р із змінами і доповненнями, прийнятим відповідно до статті 25 Закону №3723, віднесено посади працівників державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і державних податкових інспекцій у районах, містах, районах у містах, до певних категорій посад державних службовців, крім тих, які мають спеціальних звань. Таким чином, посадові особи органів державної податкової служби, які мають спеціальні звання. Законом України «Про державну службу» і Кабінетом Міністрів України не віднесені до відповідних категорій посад державних службовців. Враховуючи викладене, періоди роботи у державній податковій службі на посадах, за якими присвоюються спеціальні звання, до 20-річного стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії державного службовця незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку, не зараховується. Таким чином період роботи Позивача на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, складає менше 20 років, тому управління правомірно відмовило Позивачу у переведенні її на пенсію відповідно до Закону №889, а тому позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

23 серпня 2017 року позивач звернулась до Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківці Донецької області з заявою про переведення з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

Рішенням відповідача від 01 вересня 2017 року в переведенні з одного виду пенсії до іншого ОСОБА_1 відмовлено. В обґрунтування прийнятого рішення відповідач зазначив, що з огляду на положення пунктів 10, 12 розділу №889 «Про державну службу» право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723 мають особи, які не день набрання чинності Законом №889 (на 01.05.2016 року) мали відповідний стаж на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України №3723 «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України. Статтею 25 Закону України №3723 визначено сім категорій посад державних службовців, які вони могли обіймати у відповідних державних органах, та передбачено, що віднесення існуючих на той час посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців провадиться Кабінетом Міністрів України за погодження з відповідним державним органом. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.09.1997 року №503-р «Про віднесення посад працівників місцевих державних податкових адміністрацій до відповідних категорій посад державних службовців» яке 06.08.2016 року втратило чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів від 22.07.2016 №465, було віднесено до 4-категорій посад державних службовців відповідні посади в місцевих державних податкових адміністраціях. Відтак, період роботи посадових осіб в органах податкової служби на посадах, і період перебування на яких були присвоєні персональні, чи спеціальні звання – не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Враховуючи дані трудової книжки та приписи Закону України «Про державну службу», вважає за можливе врахувати до стажу державної служби, що дає право на призначення пенсії відповідно з Законом №889 періодів роботи на посаді інспектора, головного спеціаліста в виконкомі Донецької міської ради з 16.06.1994 по 31.01.1995 та на посаді головного спеціаліста, начальника відділів аудиту, оподаткування фізичних осіб, головного державного інспектора сектору обслуговування платників податків з 01.02.1995 по 31.10.2014, що становить 20 років 4 місяці 18 днів, що дає право на призначення пенсії згідно пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №889-VIII. В той же час право на призначення пенсії згідно пункту 10 відсутнє, оскільки на 01.05.2016 ОСОБА_1 за займаною посадою встановлено спеціальне звання радника податкової та митної справи ІІ рангу. Крім того, повідомлено, що в наданих документах не вказано дату присвоєння рангу та звання держслужбовця.

Предметом спору у даній справі є оцінка наявності у позивача стажу роботи на державній службі необхідного для призначення пенсії державного службовця; правомірності рішення відповідача щодо відмови позивачу у переведенні його на пенсію державного службовця.

З підстав викладеного суд зазначає наступне.

Згідно з п.12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (надалі - Закон №889-VIII) для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII (надалі - Закон №3723-ХІІ) на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Пунктом 17 частини третьої статті 3 Закону №889-VIII визначено коло осіб, на яких дія цього Закону не розповсюджується, а саме: осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання, якщо інше не передбачено Законом.

Згідно з пунктами 343.1, 343.2 та 343.3 статті 343 Податкового кодексу України посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи.

Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України. У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.

Пунктом 344.1 статті 344 Податкового кодексу України визначено, що пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».

При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

Викладена правова позиція також узгоджується з постановою Верховного Суду України від 22.10.2013 у справі № 21-340а13.

Відповідно до статті 1 Закону №3723-ХІІ державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Згідно з частиною другою статті 9 зазначеного Закону регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України. Із наведеної норми вбачається, що правове становище державних службовців, які працюють в апараті інших органів, може регулюватися іншими спеціальними законами.

Згідно записів трудової книжки серії БТ-І №8142927 (що також знаходиться в матеріалах справи) позивач має загальний трудовий стаж 34 роки 10 місяців 15 днів, з яких на державній службі 20 років 4 місяці 18 днів (з 13.06.1994 по 31.01.1995 та з 01.02.1995 по 31.10.2014).

При цьому у період з 13.06.1994 по 31.01.1995 ОСОБА_2 працювала у відділі місцевих податків і зборів виконкому Донецької міської ради народних депутатів.

Зі змісту довідки Головного управління ДФС у Донецькій області від 16.08.2017 року №25992/10/05-19-01, що ОСОБА_1 працювала в Державній податковій інспекції по м. Донецьку з 01.02.1995 року та з 31.10.2014 року звільнена за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію.

На теперішній час, позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та стаж його роботи на посадах державної служби становив більше 20 років, що підтверджується записами в його трудовій книжці.

Згідно відомостей трудової книжки позивачу під час проходження нею служби у податковому органі присвоєно спеціальні звання: з 14.05.1996 - радник податкової служби ІІІ рангу, з 01.10.2004 - радник податкової служби ІІ рангу.

У своєму відзиві на позов відповідач вказує, що позивачу не враховано до стажу державної служби роботу в податкових органах з посиланням на розпорядження КМУ від 12.09.1997 №503-р «Про віднесення деяких посад працівників місцевих державних податкових адміністрації до відповідних категорій посад державних службовців», вказуючи на те, що посадові особи органів державної податкової служби, які мають спеціальні звання Законом України «Про державну службу» і Кабінетом Міністрів України не віднесені до відповідних категорій посад державних службовців.

Однак, як видно з абзацу 1 даним розпорядженням до державних службовців відносилися посади працівників державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і державних податкової інспекції у районах, містах, районах у містах, які не мають спеціальних звань. Натомість, як встановлено вище, позивачу присвоювалися спеціальні звання.

Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України від 04.12.1990 №509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (надалі - Закон №509-XII).

Згідно з частиною першою статті 4 Закону №509-XII Державна податкова служба, якій за змістом частини другої цієї статті підпорядковані державні податкові інспекції в областях, районах, містах і районах у міста, є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів податків, зборів та інших платежів і неподаткових доходів і внесків до державних цільових фондів, встановлених законодавством України.

Посадовою особою органу державної податкової служби, за правилами частини першої статті 15 Закону №509-XII, може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством фінансів України. Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації, після якої таким особам присвоюються спеціальні звання (частини перша, четверта статті 15 цього Закону).

Цією ж нормою установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондують вимогам статей 5, 12 Закону №3723-ХІІ щодо обмежень пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.

Статтею 6 Закону №509-XII було встановлено, що видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.

Підсумовуючи все сказане слід зробити висновок про те, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету дійсно перебувають на державній службі та є державними службовцями.

Абзацами третім та п'ятим пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (в редакції, чинній на момент виникнення права на пенсію як держслужбовця), передбачено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.

Отже, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію.

Таким чином на позивача розповсюджується дія Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до частини 3 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Відповідно до приписів ст.ст.9,77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на наведене вище суд дійшов висновку, що Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківці Донецької області, відмовляючи позивачу у переведенні на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» діяло всупереч закону, тому прийняте рішення від 01.09.2017 року №180929 є протиправним та підлягає скасуванню.

Таким чином, за вказаних обставин, суд вважає, що позивач, в даному випадку, має усі законні права на переведення з пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв’язку із чим, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тож сплачена позивачем сума судового збору підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківці Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення №180929 від 01.09.2017 року та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківці Донецької області від 01.09.2017 №180929.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківці Донецької області (84204, Донецька область, м. Дружківка, вул. Я. Мудрого, буд. 40, ЄДРПОУ 23179481) перевести ОСОБА_2 (84200, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-XII «Про державну службу» з 23 серпня 2017 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувать Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківці Донецької області (84204, Донецька область, м. Дружківка, вул. Я.Мудрого, буд. 40, ЄДРПОУ 23179481) на користь ОСОБА_1 (84200, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) сплачену суму судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Повний текст рішення складено та підписано 19 березня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної

сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Кониченко О.М.