Рішення № 72821177, 16.03.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.03.2018

Справа № 910/22311/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М. розглянув матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька 1-А)

до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Печерськжитло" (01103, м. Київ, бульв. Дружби народів, буд. 30/1)

про стягнення 127 983,00 грн.

Представники учасників судового процесу: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

12.12.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Печерськжитло" про стягнення 127 983,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем рішення Господарського суду міста Києва №5011-65/18027-2012 від 04.03.2013 року за період часу з 01.12.2014 по 21.08.2016, у зв’язку з чим за вказаний період позивачем нараховано інфляційні втрати у розмірі 116 850,90 грн. та 3% річних у розмірі 11 132,08 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 порушено провадження у справі № 910/22311/17 та призначено її розгляд на 06.02.2018 року.

15.12.2017 року набрав чинності Закон України від 03.10.2017. “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів”, яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ “Перехідні положення” ГПК України в редакції Закону України від 03.10.17., чинної з 15.12.17., передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Врахувавши, що оскільки у справі № 910/22311/17 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, в силу приписів ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України суд дійшов висновку, що дана справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, про що судом було прийнято відповідну ухвалу від 16.01.2018 року.

Крім того, ухвалою Господарського суд міста Києва від 16.01.2018 року встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов – протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) – протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив. Докази направлення відзиву та заперечень позивачу надати суду.

13.02.2018 року через канцелярію Господарського суду міста Києва представник відповідача подав відзив на позовну заяву.

16.02.2018 року через канцелярію Господарського суду міста Києва представник позивача подав відповідь на відзив

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.03.2004 року між Відкритим акціонерним товариством “Акціонерна компанія “Київводоканал” (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київводоканал”; далі по тексту – позивач, постачальник) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва “Печерськжитло” (далі по тексту – відповідач, абонент) укладено Договір №03854/2-06 про поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі (далі по тексту – Договір).

Згідно п 1.1 Договору цей договір укладається у відповідності із Законом України “Про питну воду та питне водопостачання”. За цим договором постачальник зобов’язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у міську каналізаційну мережу, а абонент зобов’язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65.

В зв’язку з порушенням відповідачем зобов’язання з оплати послуг, виконаних позивачем на за умовами Договору, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення: суми основного боргу за період з 01.05.2012 р. по 30.09.2012 р. в розмірі 392 748,23 грн., пені в сумі 8 207,39 грн., інфляційну складову боргу в розмірі 115,56 грн. та 3% річних в розмірі 1 641,48 грн. за період з 01.05.2012 р. по 30.09.2012 р., що разом складає 402 712,66 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2013 року (суддя Головіна К.І.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду №5011-65/18027-2012 від 28.05.2013 року, позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва “Печерськжитло” (01103, м. Київ, б-р. Дружби Народів, 30/1, ідентифікаційний код 03366569) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Публічного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-а, ідентифікаційний код 03327664) 215 203 (двісті п'ятнадцять тисяч двісті три) грн. 02 коп. – основної заборгованості, 7 158 (сім тисяч сто п’ятдесят вісім) грн. 13 коп. – пені та 1 435 (одну тисячу чотириста тридцять п’ять) грн. 55 коп. – 3% річних, 4 510 (чотири тисячі п’ятсот десять) грн. 38 коп. - витрати по сплаті судового збору.

10.06.2013 року на примусове виконання вищевказаного рішення, Господарським судом міста Києва видано відповідні накази.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем за рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2013 року у справі №5011-65/18027-2012, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду №5011-65/18027-2012 від 28.05.2013 року, яка набрала законної сили з 28.05.2013 року, становить 215 203,02 грн. (основної заборгованості), 7 158,13 коп. (пені), 1 435,55 грн. (3% річних) та 4 510,38 грн. (витрати по сплаті судового збору) і не потребує доказування.

22.08.2016 року на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2013 року у справі №5011-65/18027-2012 відповідачем сплачено на користь позивача 215 203,02 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача.

Спір виник внаслідок того, що відповідач виконав рішення суду щодо оплати заборгованості невчасно, а також у зв’язку із нарахуванням позивачем в порядку ст. 625 ЦК України 116 850,92 грн. (3% річних) та 11 132,08 грн. (інфляційних втрат) за невиконане грошове зобов'язання, за період з 01.12.2014р. по 21.08.2016р.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини;

Частинами 1, 3 ст. 202 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється, між іншим, виконанням, проведеним належним чином.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За змістом положень ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Підстави припинення зобов'язання передбачені ст. ст. 202 - 205 ГК України, ст. ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов’язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов’язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 626 ЦК України).

Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за Договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього Договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення (аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд України у своїй постанові від 26.04.2017 року №3-1522гс16).

Враховуючи вищевикладене суд дійшов до висновку, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України (аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд України у своїй постанові від 20.12.2010 року №3-57гс10).

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З наданих позивачем та не спростованих відповідачем доказів вбачається, що відповідач виконав рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2013 року у справі №5011-65/18027-2012 в частині сплати 215 203,02 грн. (основної заборгованості) лише 22.08.2016 року.

Згідно з ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

Суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права самостійно виконати рішення суду, яке набрало законної сили, не чекаючи примусового виконання, яке передбачено розділом V ГПК України, а позивач не зобов’язаний, а лише мав право пред’явлення наказу господарського суду до виконання.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 116 850,92 грн. (3% річних) та 11 132,08 грн. (інфляційних втрат), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Печерськжитло" (01103, м. Київ, бульв. Дружби народів, буд. 30/1; код ЄДРПОУ 03366569) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька 1-А; код ЄДРПОУ 03327664) 116 850 (сто шістнадцять тисяч вісімсот п’ятдесят) грн. 92 коп. - 3% річних, 11 132 (одинадцять тисяч сто тридцять дві) грн. 08 коп. - інфляційних втрат, 1 919 (одну тисячу дев’ятсот дев’ятнадцять) грн. 75 коп. – судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.17. № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя М.М. Якименко