Рішення № 72821140, 16.03.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2018

Справа № 910/23703/17

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом

Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м.Київ, вул.ЛЕЙПЦИЗЬКА, будинок 1-А)

до

Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація-109 Голосіївського району» (03187, м.Київ, вул. АКАДЕМІКА ЗАБОЛОТНОГО, будинок 20-А)

про

стягнення заборгованості 136 979,64 грн

Представники: без повідомлення представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (надалі також - «Позивач») звернулося звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація-109 Голосіївського району» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 136 979,64 грн.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що рішенням Господарського суду м. Києва від 12.01.2012 у справі №26/351 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” задоволено повністю; стягнуто з комунального підприємства “Житлово –експлуатаційна організація - 109” Голосіївської районної в м. Києві ради” на користь Публічного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” 475 172,52 грн основного боргу, 7 541,04 грн. пені, 1 459,56 грн. 3% річних, 4 841,75 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2012, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 15.05.2012, рішення Господарського суду м. Києва від 12.01.2012 у справі № 26/351 скасовано частково та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація - 109» Голосіївської районної в м. Києві ради» на користь Публічного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” 252 015,73 грн. основного боргу, 3 753,12 грн. пені, 726,41 грн. 3% річних, 2 564,95 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в іншій частині позову відмовлено. Як зазначає Позивач, вказане судове рішення суду набрало законної сили, проте Відповідачем здійснено сплату стягнутої за ним заборгованості в період з 07.03.2014 по 19.08.2016, а тому, враховуючи неналежне виконання Відповідачем рішення суду, Позивач просить суд стягнути з Відповідача 3% річних у розмірі 12 254,56 грн та інфляційні у розмірі 124 725,08 грн.

Заперечення Відповідача проти задоволення позовних вимог обґрунтовані тим, що вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних можуть бути пред’явлені тільки як невід’ємні частини вимоги про сплату суми основного боргу, а не окремо від нього.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.01.2018 позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація-109 Голосіївського району» про стягнення заборгованості у розмірі 136 979,64 грн. залишено без руху.

12.01.2018 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2018 відкрито провадження у справі №910/23703/17, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.

13.02.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

20.02.2018 відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Позивача надійшла відповідь на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 22.01.2018 була направлена на адреси Сторін, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення 25.01.2018 ухвали суду уповноваженій особі Позивача та 29.01.2018 уповноваженій особі Відповідача.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

02.03.2006 між Відкритим акціонерним товариством “Акціонерна компанія “Київводоканал” (постачальник) та Комунальним підприємством “ЖЕО-111” Голосіївської районної в м.Києві ради (абонент) укладено Договір на постачання питної води та прийняття стічних вод через приєднані мережі № 06420/2-01, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва приймати від нього стічні води у систему каналізації м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва, а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 року № 65, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 року за № 165/374 (далі – Правила приймання), правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 26.04.2002 року за № 403/6691, а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором. (а.с. 11-12)

Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.01.2012 у справі №26/351 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” задоволено повністю; стягнуто з комунального підприємства “Житлово –експлуатаційна організація - 109” Голосіївської районної в м. Києві ради” на користь Публічного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” 475 172,52 грн основного боргу, 7 541,04 грн. пені, 1 459,56 грн. 3% річних, 4 841,75 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу. (а.с. 13-14)

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2012, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 15.05.2012, рішення Господарського суду м. Києва від 12.01.2012 у справі № 26/351 скасовано частково та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація - 109» Голосіївської районної в м. Києві ради» на користь Публічного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” 252 015,73 грн. основного боргу, 3 753,12 грн. пені, 726,41 грн. 3% річних, 2 564,95 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в іншій частині позову відмовлено. (а.с. 15-20)

Як зазначає Позивач, вказане судове рішення суду набрало законної сили, проте Відповідачем здійснено сплату стягнутої за ним заборгованості в період з 07.03.2014 по 19.08.2016, а тому, враховуючи неналежне виконання Відповідачем рішення суду, Позивач просить суд стягнути з Відповідача 3% річних у розмірі 12 254,56 грн та інфляційні у розмірі 124 725,08 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” підлягають задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору на постачання питної води та прийняття стічних вод через приєднані мережі № 06420/2-01 від 02.03.2006 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду м. Києва від 12.01.2012 у справі №26/351 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” задоволено повністю; стягнуто з комунального підприємства “Житлово –експлуатаційна організація - 109” Голосіївської районної в м. Києві ради” на користь Публічного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” 475 172,52 грн основного боргу, 7 541,04 грн. пені, 1 459,56 грн. 3% річних, 4 841,75 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу. (а.с. 13-14). Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2012, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 15.05.2012, рішення Господарського суду м. Києва від 12.01.2012 у справі № 26/351 скасовано частково та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація - 109» Голосіївської районної в м. Києві ради» на користь Публічного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” 252 015,73 грн. основного боргу, 3 753,12 грн. пені, 726,41 грн. 3% річних, 2 564,95 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в іншій частині позову відмовлено. (а.с. 15-20)

Судом встановлено, що в період з 06.02.2014 по 19.08.2016 Комунальним підприємством “Житлово-експлуатаційна організація-109 Голосіївського району” на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2012 у справі №26/351 було погашено заборгованість в загальному розмірі 259 296,21 грн, в тому числі основний борг в розмірі 252 015,73 грн, а саме, 07.03.2014 – 1 005,92 грн, 03.02.2015 – 615,65 грн, 19.08.2016 – 257 674,64 грн, що підтверджується виписками по рахунку Позивача (а.с. 21-23). Тобто, основний борг було погашено Відповідачем у повному обсязі 19.08.2016.

Статтею 534 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Відповідно до норм статей 598 – 609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов’язання. В той же час, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання, суми інфляційних та процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов’язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.

Як вказано в ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, постанова Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2012 у справі № 26/351, яка набрала законної сили у встановленому порядку, не може бути поставлена під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть їй суперечити.

Відтак, не потребують доказуванню при розгляді цієї справи встановлений у вказаному судовому рішенні факт прострочення виконання грошового зобов’язання за Договором на постачання питної води та прийняття стічних вод через приєднані мережі № 06368/2-01 від 10.02.2006 та факт наявності заборгованості Відповідача перед Позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, основний борг Відповідача перед Позивачем за Договором на постачання питної води та прийняття стічних вод через приєднані мережі № 06368/2-01 від 10.02.2006 становив 252 015,73 грн., що є підставою для нарахування Відповідачу 3% річних та інфляційних за період прострочки виконання ним грошового зобов’язання з 01.01.2015 по 18.08.2016 (з урахуванням здійснених Відповідачем оплат).

При цьому Суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. (п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань»).

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 20 грудня 2010 р. у справі № 3-57гс10, від 4 липня 2011 р. у справі № 3-65гс11, від 12 вересня 2011 р. у справі №3-73гс11, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 3-89гс11, від 14 листопада 2011 р. у справі №3-116гс11, від 23 січня 2012 р. у справі № 3-142гс11, від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 27 вересня 2017 року у справі № 6-2096цс16.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 01.01.2015 по 18.08.2016 у розмірі 12 254,56 грн та інфляційні за загальний період прострочки з 01.01.2015 по 18.08.2016 у розмірі 154 725,08 грн.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитору зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем оплати за Договором на постачання питної води та прийняття стічних вод через приєднані мережі № 06368/2-01 від 10.02.2006 за загальний період прострочки з 01.01.2015 по 18.08.2016 з урахуванням здійсненої Відповідачем оплати вважає, що позовні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 12 254,56 грн підлягають задоволенню у заявленому Позивачем розмірі, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості виходити самостійно за межі заявлених позовних вимог. При цьому, суд зазначає, що Позивачем невірно здійснено розрахунок в частині визначення прострочених сум основного боргу та відповідно періодів прострочення їх сплати.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов»язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» №14 від 17.12.2013).

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов’язання в зв’язку з девальвацією грошової одиниці України, наданий Позивачем, вважає, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача інфляційних за загальний період прострочки з 01.01.2015 по 18.08.2016 з урахуванням здійсненої Відповідачем оплати підлягають задоволенню у заявленому Позивачем розмірі, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості виходити самостійно за межі заявлених позовних вимог. При цьому, суд зазначає, що Позивачем невірно здійснено розрахунок в частині визначення прострочених сум основного боргу та відповідно періодів прострочення їх сплати.

Судом розглянуті та відхилені аргументи Відповідача щодо необхідності відмови у задоволенні позовних вимог, обґрунтовані тим, що вимога про стягнення 3% річних та інфляційних може бути пред’явлена тільки як невід’ємна частина вимоги про сплату боргу, як хибні та такі, що не відповідають приписам чинного законодавства та спростовуються описаними вище обставинами.

Таким чином, з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація-109 Голосіївського району» на користь Приватного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” підлягає стягненню 3% річних у розмірі 12 254,56 грн та інфляційні у розмірі 124 725,08 грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позову покладаються на Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. Позов Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація-109 Голосіївського району» (03187, м.Київ, вул. АКАДЕМІКА ЗАБОЛОТНОГО, будинок 20-А, ідентифікаційний код 26385523) на користь Приватного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, ідентифікаційний код 03327664) 3% річних у розмірі 12 254 (дванадцять тисяч двісті п’ятдесят чотири) грн. 56 коп. та інфляційні у розмірі 124 725 (сто двадцять чотири тисячі сімсот двадцять п’ять) грн. 08 коп. та судовий збір у розмірі 2 054 (дві тисячі п’ятдесят чотири) грн. 70 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 16 березня 2018 року

Суддя О.В. Чинчин