Рішення № 72820959, 06.03.2018, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06.03.2018 Справа № 905/3064/17

Господарський суд Донецької області у складі:

Головуючого судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання (помічник судді) Степанян К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Перша дорожньо-будівельна компанія» (08600, Київська область, місто Васильків, вулиця Володимирська, будинок № 57-А, офіс № 11; код ЄДРПОУ - 35174848)

до Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (85307, Донецька область, місто Покровськ, вулиця Захисників України, будинок № 2, код ЄДРПОУ - 32001618 )

про стягнення 972 673,36 гривень, -

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 06.10.2017)

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність №282 від 24.11.2017)

С У Т Ь С П О Р У

Товариство з обмеженою відповідальністю «Перша дорожньо-будівельна компанія» звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення 972 673,36 гривень, з яких 372 481,52 гривень заборгованості, 67 791,63 гривень пені, 58 716,95 гривень 3% річних та 473 683,25 гривень інфляційних втрат.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що в порушення умов договору на надання послуг №1 від 05.01.2012 відповідач за надані послуги не розрахувався, тому за ним налічується борг за прострочку оплати якого нараховуються пеня, а також інфляційні та річні на підставі ст.625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 22.12.2017 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/3064/17.

Вказаною ухвалою вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.01.2018, встановлено строк на подання документів.

Відповідачем 11.01.2018 подано відзив на позовну заяву, у якому останній просить застосувати позовну давність щодо всіх позовних вимог ТОВ «ПДБК» та в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Щодо актів звіряння розрахунків, відповідач вважає, що заступник головного бухгалтера ДП «Донецьких облавтодор» не є посадовою особою відповідача, уповноваженою на підписання акту звіряння взаєморозрахунків з ТОВ «ПДБК», зазначає, що акт звіряння розрахунків №464 від 01.11.2016 підписано після спливу строку позовної давності. В якості додатків до відзиву, відповідачем надано, зокрема, копії посадових інструкцій заступника головного бухгалтера та головного бухгалтера підприємства, табелю обліку робочого часу за листопад 2016 року, копію довідки №01-24/1003 від 01.12.2017, копію наказу про переведення ОСОБА_3

В підготовчому судовому засіданні 18 січня 2018 року оголошено перерву до 24.01.2018 для підготування сторонами відповіді на відзив та заперечень.

Ухвалою господарського суду від 24.01.2018 продовжено строк підготовчого провадження, відкладено судове засідання на 20.02.2018.

Ухвалою суду від 20.02.2018 відкладено підготовче судове засідання на 27.02.2018.

Від представника позивача 21.02.2018 надійшла відповідь на відзив.

Також, 27.02.2018 від представника позивача надійшли пояснення щодо розбіжностей у сумі основного боргу за спірним договором в актах звіряння взаємних розрахунків.

Ухвалою суду від 27.02.2018 закрито підготовче провадження та призначено розгляд по суті на 06.03.2018.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, в обґрунтування своїх вимог посилався на укладання договору про надання послуг №1 від 05.01.2012 із відповідачем, невиконання останнім за ним своїх зобов'язань з оплати вартості виконаних робіт, внаслідок чого утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування 3% річних, інфляційних втрат та пені.

Представник відповідача, у свою чергу, заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини, викладені у поданому до суду відзиві на позовну заяву.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд –

В С Т А Н О В И В

05.01.2012 між ДП «Донецький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» (далі - Замовник) та ТОВ «Перша дорожньо-будівельна компанія» (далі - Виконавець) був укладений договір про надання послуг №1(далі за текстом Договір), за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов’язання з надання послуг при зимовому утриманні автодоріг своїми механізмами за замовленням замовника, згідно Додатку №1.

За п 2.1. Договору ціна послуг, що надається виконавцем згідно п.1.1. договору за 1машино-годину роботи, визначається у відповідності з калькуляціями, які є додатками до цього договору. Загальна вартість робіт послуг визначається шляхом складення вартості наданих послуг за весь період дії цього договору.

Відповідно до п.2.4. Договору, замовник зобов’язується оплатити надані виконавцем послуги протягом 20 календарних днів з дня підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг і виставлення рахунка-фактури.

Згідно з п.8.1. Договору, , останній набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2012.

Позивач протягом 2012 року надав відповідачу передбачені договором послуги на загальну суму 909 711,54 гривень:

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №0У-0000002 від 31.01.2012 на суму 182 337,44 гривень;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №0У-0000006 від 29.02.2012 на суму 174 419,42 гривень;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №0У-0000010 від 12.03.2012 на суму 16 050,42 гривень;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №0У-0000013 від 30.04.2012 на суму 20 544,24 гривень;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №0У-0000014 від 30.04.2012 на суму 19 798,68 гривень;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №0У-0000015 від 14.05.2012 на суму 42 682,27 гривень;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №26 від 31.05.2012 на суму 63 951,65 гривень;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №27 від 31.05.2012 на суму 17 445,90 гривень;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №48 від 20.07.2012 на суму 225 542,82 гривень;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №60 від 30.08.2012 на суму 92 711,60 гривень;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №131 від 31.12.2012 на суму 54 227,10 гривень.

Вказаний факт відповідачем у відзиві на позовну заяву визнається, а тому додаткового доказування не потребує.

Крім того, факт виконання позивачем прийнятих на себе зобов’язань за договором на загальну суму 909 711,54 гривень підтверджується актами звіряння взаємних розрахунків від 08.06.2015 та №464 від 01.11.2016.

Позивач частково розрахувався за надані послуги 15.06.2016 на суму 100 000,00 гривень, 11.07.2016 - на суму 56 663,25 гривень, що підтверджується випискою по особовому рахунку позивача.

Враховуючи відсутність у призначенні платежу посилання на конкретний акт здачі-приймання, часткові оплати зараховано позивачем в рахунок погашення заборгованості за ОСОБА_1 №0У-0000002 від 31.01.2012 на суму 182 337,44 гривень, оскільки зобов’язання з його оплати виникли у позивача раніше за всі інші.

Наведе також свідчить про визнання відповідачем наявності заборгованості перед позивачем за договором про надання послуг №1 від 05.01.2012.

Судом встановлено, що зобов’язання з оплати вартості виконаних робіт за договором про надання послуг №1 від 05.01.2012 відповідачем не виконані в повному обсязі, вартість робіт у розмірі 753 048,29 гривень станом на час розгляду справи не сплачена.

Також, з матеріалів справи вбачається, що між сторонами 08.06.2015 було підписано та скріплено печатками підприємств акт звіряння взаємних розрахунків за період 01.01.2011 по 08.06.2015, зі змісту якого вбачається, що станом на 08.06.2015 заборгованість ДП «Донецький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» на користь ТОВ «Перша дорожньо-будівельна компанія» за договором №1 від 05.01.2012 становить 909 711,54 гривень.

01.11.2016 між позивачем та відповідачем було підписано та скріплено печатками підприємств акт №464 звіряння взаємних розрахунків, у якому зазначається, що за період з 01.10.2016 по 31.10.2016 сторони визнають заборгованість за ДП «Донецький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» у сумі 26 291 556,99 гривень, зокрема за договором №1 від 05.01.2012 у сумі 753 048,29 гривень.

З метою вирішення питання погашення виниклої заборгованості позивач 13.06.2017 звернувся до відповідача з вимогою №06/09 щодо сплати заборгованості за договором про надання послуг №1 від 05.01.2012.

Проте, відповіді за значену вимогу відповідач не надав, оплату за надані послуги не здійснив, що стало підставою для звернення ТОВ «Перша дорожньо-будівельна компанія» до господарського суду Донецької області з позовом.

Проаналізувавши укладений сторонами договір про надання послуг №1 від 05.01.2012, суд дійшов висновку, що останній за своєю правовою природою є договором про надання послуг, отже, правовідносини сторін підпадають під регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Статтею 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов’язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені норми узгоджуються з вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав у відповідача для ухилення від виконання свого обов’язку за договором стосовно оплати наданих послуг, як це визначено пунктом 2.4. договору, протягом 20 календарних днів після підписання сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт.

Позивач самостійно застосовує до спірних правовідносин строк позовної давності та просить стягнути заборгованість за актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №48 від 20.07.2012, №60 від 30.08.2012, №131 від 31.12.2012 на загальну суму 372 481,52 гривень.

Вказані акти підписані повноважними представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками підприємств.

Граничним строком оплати виконаних робіт, згідно з пунктом 2.4. договору:

- за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №48 від 20.07.2012 на суму 225 542,82 гривень – є 09.08.2012;

- за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №60 від 30.08.2012 на суму 92 711,60 гривень – є 19.09.2012;

- за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №131 від 31.12.2012 на суму 54 227,10 гривень – є 20.01.2013.

Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається здійснення відповідачем розрахунку з позивачем впродовж вказаного строку, що призвело до порушення відповідачем зобов’язання з оплати наданих послуг, як боржником, який прострочив виконання, у розумінні ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про надання послуг №1 від 05.01.2012, у сумі 372 481,52 гривень обґрунтованими та доведеними матеріалами справи.

Крім стягнення основної заборгованості позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 58 716,95 гривень за період з 10.09.2012 по 13.12.2017, оцінюючи правомірність нарахування яких суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що вказаний розрахунок є арифметично невірним, на підставі чого суд зробив власний розрахунок.

За здійсненим господарським судом перерахунком, розмір 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача за вказаний період становить 58 128,06 гривень.

Позивачем також відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України нараховані інфляційні втрати за прострочення оплати вартості наданих послуг у розмірі 568 519,29 гривень за період з 10.09.2012 по 13.12.2017.

Згідно з пунктом 6 Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженої Наказом Державного комітету статистки України від 27 липня 2007 року № 265 індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції обчислюється виходячи з суми боргу, що мав місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

У пунктах 3.1, 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши арифметичний розрахунок інфляційних втрат за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «ЛІГА ОСОБА_4», враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань», інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року та приписи статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання зобов’язань», господарський суд дійшов висновків, що розмір нарахованих позивачем інфляційних втрат є завищеним.

За здійсненим господарським судом перерахунком сума інфляційних втрат становить 473 557,00 гривень.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення пеню на суму 67 791,63 гривень за період з 10.09.2012 по 13.12.2017, виходячи з розміру 0,1% в день від вартості неоплачених робіт за кожний день прострочення.

Оцінюючи правомірність нарахування якої суд зазначає наступне.

Приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).

Аналогічні норми містяться в ст. 549 Цивільного кодексу України, згідно з якими штрафом/пенею визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема, в разі прострочення виконання.

За приписами ст.231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах, зокрема, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Разом з тим, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п.2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013, за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Перевіривши розрахунок пені, суд дійшов висновку, що вказаний розрахунок є арифметично вірним.

Розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат було здійснено за допомогою програмного забезпечення ОСОБА_4.

Разом з тим, відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд застосувати строк позовної давності щодо основної суми боргу, пені, 3% річних та інфляційних нарахувань.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Зі змісту ч. 1 ст. 260 ЦК України вбачається, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

З положень ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України вбачається, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

З приводу застосування ст. 264 ЦК України Пленум Вищого господарського суду України у п. 4.4.1 Постанови від 29 травня 2013 року N 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», роз’яснив, щодо дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Матеріали справи свідчать, що обома сторонами було підписано та скріплено печатками наступні акти звіряння взаємних розрахунків:

- акт звіряння взаємних розрахунків за період 01.01.2011-08.06.2015 станом на 08.06.2015;

- акт №464 звіряння взаємних розрахунків від 01.11.2016.

З огляду на наведене, суд констатує, що 08.06.2015 та 01.11.2016 строк позовної давності щодо стягнення з відповідача заборгованості, яка становить предмет спору у даній справі, перервався та почав свій перебіг заново.

За викладених обставин, суд дійшов висновку, що позивач звернувся з даним позовом (20.12.2017 про що свідчить відбиток штемпелю відділу документального забезпечення та контролю господарського суду Донецької області) в межах трирічного строку позовної давності, а тому заява відповідача про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин в частині стягнення основного боргу не підлягає задоволенню.

Посилання відповідача на неможливість доведення факту переривання строку позовної давності на підставі вказаних актів у зв’язку з тим, що відповідні акти підписано не уповноваженою особою зі сторони відповідача, базуються на довільному тлумаченні вимог чинного законодавства.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації, однією з яких є введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером.

За приписами ч. 7 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема, організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Пунктами 2.1 Посадової інструкції заступника головного бухгалтера ДП «Донецькій облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» визначено, що заступник головного бухгалтера самостійно складає та приймає до виконання від відповідальних працівників у повному обсязі оформлені первинні документи. Правильно вносить одержану в первинних документах інформацію до відповідних бухгалтерських регістрів і звітності. Здійснює синтетичний та аналітичний облік за рахунками, зокрема, 631 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками». Веде облік розрахунків з постачальниками, підрядниками за одержані товарно-матеріальні цінності, виконанні роботи і надані послуги. Своєчасно списує прострочену кредиторську заборгованість.

В свою чергу, відповідно до посадової інструкції головного бухгалтера ДП «Донецькій облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», головний бухгалтер забезпечує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх здійснених господарських операцій, подання оперативної інформації про фінансовий стан установи, складання у встановлені терміни звітності. Відповідно до Розділу ІІІ зазначеної інструкції, головний бухгалтер, зокрема, визначає, формулює, здійснює і координує організацію та ведення бухгалтерського обліку.

Таким чином, судом встановлено, що зі змісту вказаних законодавчих положень та наданих відповідачем посадових інструкцій заступника головного бухгалтера та головного бухгалтера вбачається наявність повноважень у заступника головного бухгалтера та головного бухгалтера на підписання актів звірки взаєморозрахунків.

Викладена правова позиція підтримана також Вищим господарським судом України, зокрема в постанові від 23 березня 2016 року у справі № 922/5747/15.

Окрім того, підпис заступника головного бухгалтера на акті звірки взаємних розрахунків засвідчено печаткою відповідача, якою також скріплено договір, заборгованість за яким становить предмет спору у даній справі.

Суд погоджується з твердження відповідача про те, що господарську операцію засвідчує первинний документ бухгалтерського обліку, яким акт звіряння взаємних розрахунків не є. Разом з тим, факт здійснення господарської операції, заборгованість з оплати якої становить предмет спору у даній справі, позивач підтверджує належними документами первинного бухгалтерського обліку (актом приймання виконаних робіт), а акт звіряння взаємних розрахунків є документом, що засвідчує факт визнання відповідачем заборгованості за відповідною господарською операцією.

Між іншим, у червні, липні 2016 року відповідач здійснив часткову оплату заборгованості за спірним договором. Даний факт також свідчить про визнання заборгованості, та відображений в акті звіряння взаєморозрахунків за 01.11.2016.

З наведених вище підстав, суд також відхиляє й інші заперечення відповідача, як такі, що необґрунтовані.

Стосовно застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне.

Згідно ч.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Пунктом 4.4.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» передбачено, що визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Позивач подав суду розрахунок пені за прострочення оплати виконаної роботи за період з 10.09.2012 по 21.07.2013 у сумі 67 791,63 гривень.

З врахуванням річного строку позовної давності, вимога позивача про стягнення 67 791,63 гривень за прострочення платежу погашена строком спеціальної позовної давності, а тому задоволенню не підлягає відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Стосовно застосування строку позовної давності щодо заявлених позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України від 06.06.2012 у справі N 6-49цс12, від 24.10.2011 у справі N 6-38цс11).

За приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено в три роки.

Перебіг позовної давності, відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України, починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Строк позовної давності тривалістю в три роки застосовується у вигляді загального правила, якщо для відповідної вимоги не встановлено спеціального строку.

Згідно зі статтею 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Як передбачено статтею 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в позові.

Стаття 264 названого Кодексу передбачає, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Зазначена стаття встановлює підстави, за наявності яких починається новий перебіг строку позовної давності, незалежно від строку, який сплив до часу виникнення цих обставин, за умови, якщо до виникнення цих підстав не сплив строк позовної давності. Норма частини 2 статті 264 Цивільного кодексу України визначає підставою для переривання перебігу позовної давності, зокрема, переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. При цьому, слід зазначити, що частиною вимоги може бути вимога про сплату інфляційних втрат та трьох відсотків річних за грошовим зобов'язанням (ч. 2 ст. 625 ЦК), які є складовою частиною основного боргу, а також сплата неустойки (штрафу, пені), якщо вони передбачені законом або договором.

В абзаці 1 п. 5.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» роз'яснено, що зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених ст. ст. 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж ст. 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

Отже, виходячи з наведених норм, та враховуючи вказану позицію Верховного Суду України, можна зробити висновок про те, що: - інфляційні втрати та 3% річних, передбачені ст.625 ЦК України, входять до складу грошового зобов'язання (яке має виконати боржник); - на такі вимоги розповсюджується загальна позовна давність, що й до вимог про повернення або сплату грошових коштів строком три роки; - зі спливом строку позовної давності до вимоги про стягнення грошових коштів спливають вимоги й до додаткових вимог, таких як стягнення інфляційних втрат та 3% річних; - переривання строку позовної давності можливе, зокрема, вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, якщо за характером відповідного зобов'язання припускається можливість відокремлення такої частини; - частиною вимоги може бути вимога про сплату інфляційних втрат та трьох відсотків річних за грошовим зобов'язанням, які входять до складу цього грошового зобов'язання.

Отже, враховуючи викладене, а також те, що своєю правовою природою суми втрат від інфляції та 3% річних є складовою основного боргу, суд дійшов юридично обґрунтованого висновку про переривання строку позовної давності у зв’язку з підписанням актів звіряння взаємних розрахунків, які свідчать про переривання строку позовної давності за основним боргом.

Посилання відповідача стосовно того, що на акті звіряння взаємних розрахунків з датою звірки до 08.06.2015, не стоїть дата його підписання та неможливо встановити чи мала ОСОБА_3 необхідні повноваження для його підписання чи вже перебувала на посаді заступника головного бухгалтера і, відповідно до посадової інструкції, не була наділена таким правом, відхиляються судом, оскільки:

- як і не заперечує відповідач, 08.06.2015 ОСОБА_3 ще перебувала на посаді головного бухгалтера, та заборгованість у зазначеному акті звіряння стоїть саме «на 08.06.2015», тобто на той період, в який остання ще займала посаду головного бухгалтера підприємства та мала повноваження підписувати акт звіряння.

- як встановлено вище судом, заступник головного бухгалтера ДП «Донецький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», відповідно до його посадової інструкції, також наділений правом підписання актів звірки з контрагентами.

У зв’язку з частковим задоволенням позову, судовий збір відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 96, 129, 185, 191, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

В И Р I Ш И В

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Перша дорожньо-будівельна компанія» до Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення 972 673,36 гривень – задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (85307, Донецька область, місто Покровськ, вулиця Захисників України, будинок № 2, код ЄДРПОУ - 32001618) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Перша дорожньо-будівельна компанія» (08600, Київська область, місто Васильків, вулиця Володимирська, будинок № 57-А, офіс № 11; код ЄДРПОУ - 35174848) 904 166,58 гривень, а саме 372 481,52 гривень заборгованості, 58 128,06 гривень 3% річних, 473 557,00 гривень інфляційних втрат, а також 13 562,51 гривень судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 06.03.2018 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 16.03.2018.

Головуючий суддя С.М. Фурсова