Рішення № 72819207, 06.03.2018, Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа 688/3132/17

№ 2/688/67/18

Рішення

Іменем України

06 березня 2018 року м.Шепетівка

Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючої – судді Козачук С.В.,

з участю секретаря судового засідання – Гаврилової Н.К.,

позивача – ОСОБА_1,

представника позивача – ОСОБА_2,

представника відповідача – ОСОБА_3,

третьої особи – ОСОБА_4,

представника третьої особи – ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в місті Шепетівці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Шепетівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на строні відповідача ОСОБА_4, про визнання протиправним та скасування розпорядження виконавчого комітету Шепетівської міської ради, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, скасування запису про реєстрацію права власності,

встановив:

23 жовтня 2017 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Шепетівської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження виконавчого комітету Шепетівської міської ради, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, скасування запису про реєстрацію права власності.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що у 1981 році почав працювати на «Шепетівському заводі культиваторів». У 1983 році як працівник заводу на підставі ордеру вселився в гуртожиток за адресою: вул. Героїв Небесної Сотні, 31-А, кім. 84. У кімнаті став проживати разом з ОСОБА_7 З 26.02.1988 року та по даний час зареєстрований по даній адресі. Проживав у кімнаті постійно до 2006 року. В 2006 році захворів, з 22.01.2006 року знаходився на лікуванні у хірургічному відділенні Шепетівської центральної районної лікарні, згодом був переведений у хірургічне відділення Хмельницької обласної лікарні з діагнозом шлунково - кишкова кровотеча. На протязі тривалого часу продовжував хворіти, потребував догляду, який за ним здійснювала сестра. В 2007 році прийшовши до кімнати, не зміг до неї потрапити, оскільки у дверях був замінений замок. Оскільки був включений заводом у списки на приватизацію за вищевказаною адресою, вважав кімнату своєю, тому не став нікуди звертатись. На вказану адресу приходила кореспонденція, повідомлення про участь у виборах. Так продовжувалось до 2016 року. Прийшовши в черговий раз за кореспонденцією у гуртожиток, від сусідів дізнався, що його кімнату приватизували та продають. За його зверненням, відповідач підтвердив інформацію про приватизацію ОСОБА_4 даної кімнати на підставі розпорядження виконавчого комітету Шепетівської міської ради №304 від 26.03.2013 року та видачу останній 29.03.2013 року свідоцтва про право власності на неї.

Вважає, що законно вселився у кімнату гуртожитку на підставі ордеру, який здав на зберігання коменданту гуртожитку заводу культиваторів, відповідальність за його збереження несе підприємство, набув прав та обов’язків наймача, на час приватизації був зареєстрований, однак тимчасово не проживав у спірній кімнаті, у встановленому законом порядку не був позбавлений чи обмежений у праві на користування цією кімнатою, будучи наймачем спірної кімнати письмової згоди на відчуження цього житла не давав та участі в приватизації не брав, а ОСОБА_4, яка не є членом його сім’ї з порушенням закону була в 2004 році зареєстрована в його кімнату, але в ній не проживала, а тільки змінила замок на дверях, отже мав право на приватизацію даної кімнати.

Оскільки розпорядження про приватизацію та свідоцтво про право власності на житло видані з порушенням вимог чинного законодавства та його прав, довідки подані ОСОБА_4 для здійснення приватизації не підписані належною особою, не містять інформацію про його реєстрацію, мають різні дати, заява на приватизацію та розпорядження датовані одним числом та заповнені однією особою, належна перевірка вказаних документів відповідачем не проведена, просить суд визнати протиправним та скасувати розпорядження виконавчого комітету Шепетівської міської ради №304 від 26.03.2013 року, визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності б/н від 29.03.2013 року, скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на кімнату № 84 в будинку № 31-А по вул. Героїв Небесної Сотні (до перейменування вул. ОСОБА_8) в м.Шепетівка Хмельницької області, номер запису про право власності – 1165537, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна 74169068107 та стягнути з відповідача на його користь судовий збір.

Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 05.12.2017 року за клопотанням представника відповідача до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено ОСОБА_4

05.01.2018 року представником відповідача виконавчого комітету Шепетівської міської ради ОСОБА_3 подано відзив на позов, у якому проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що рішенням сесії Шепетівської міської ради №16 від 19.05.2006 року була надана згода на прийняття у комунальну власність територіальної громади м. Шепетівка від ВАТ «ШЗК» (далі ВАТ «ШЗК») гуртожитку за адресою: вул. Героїв Небесної Сотні (ОСОБА_8), 31-А м.Шепетівка. Разом із прийняттям у комунальну власність гуртожитку до Шепетівської міської ради були передані покімнатні картки реєстрації мешканців у гуртожитку, які в подальшому були передані до ПП УК «Управдом», яка здійснює управління та утримання даним гуртожитком. Відповідно до покімнатної картки на кімнату №84 гуртожитку по вул. Героїв Небесної Сотні, 31-А, на час приватизації в даній кімнаті було зареєстроване лише місце проживання ОСОБА_4, відомості про реєстрацію ОСОБА_1 у паспортному відділі ПП «УК «Управдом» відсутні. Позивач посилаючись на реєстрацію за вказаною адресою, що підтверджується відповідним відбитком штампа в паспорті, вважає, що відповідачем порушено його право на приватизацію житлового приміщення у гуртожитку. Однак, реєстрація місця проживання до паспорту громадянина України позивача була проставлена шляхом перенесення з паспорта громадянина СРСР без вчинення посадовими особами будь-яких інших перевірочних дій. Крім того, факт реєстрації не підтверджує фактичність постійного проживання особи у кімнаті та користування нею, що є головним аспектом у визначені права особи на приватизацію жилих приміщень у гуртожитку. Надані позивачем розрахунки оплати за послуги водопостачання, копії з медичної карточки ОСОБА_1 підтверджують факт не проживання позивача у кімнаті №84, оскільки згідно доданих розрахунків оплату за послуги водопостачання і водовідведення здійснює ОСОБА_4 Відповідно до поквартирної картки на кімнату № 84 в гуртожитку за адресою: вул. Героїв Небесної Сотні, 31А в період з 1997 р. по 27.04.2000 р. в вищезазначеній кімнаті було зареєстроване місце проживання сім'ї ОСОБА_9, а з 2004 року було зареєстроване місце проживання сім'ї ОСОБА_4. Вказане ще раз доводить, що позивач фактично не проживав у кімнаті № 84 в гуртожитку, не здійснював послуги наймача кімнати, а тому і не набув права на її приватизацію. Разом з тим, ОСОБА_6 отримував у користування лише «ліжко-місце» у спірній кімнаті, за наданням усієї кімнати у користування жодного разу до виконавчого комітету не звертався, питання про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення у кімнату поставив лише у 2016 році, а саме в момент розгляду у суді справи про визнання його таким, що втратив право користування кімнатою №84 по вул. Героїв Небесної Сотні, 31-А. Не звертався позивач до 2016 року і з заявою про приватизацію кімнати, хоча мав можливість дізнатись хто та на яких підставах користується кімнатою, однак жодних дій, щодо отримання інформації та вселення у кімнату ним вчинено не було. Отже, фактично позивач і не набув права на приватизацію кімнати, оскільки отримував у користування не всю кімнату, а «ліжко-місце» у кімнаті, ордер про надання йому кімнати №84 у гуртожитку за адресою: вул. Героїв Небесної Сотні, 31-А відсутній. ОСОБА_4 був поданий до виконавчого комітету Шепетівської міської ради весь необхідний пакет документів для надання дозволу на приватизацію кімнати, який передбачений п.18 «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», на підставі яких видано розпорядження виконавчого комітету Шепетівської міської ради № 304 від 26.03.2013 року на приватизацію спірної кімнати та свідоцтво про право власності на неї. Більше того, на підставі рішення Шепетівського міськрайонного суду від 10.04.2017 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 27.06.2017 року, ОСОБА_1 визнано таким, що втратив право користування кімнатою № 84 в гуртожитку за адресою: вул. Героїв Небесної Сотні, 31А м. Шепетівка та 14.07.2017 року знято з реєстрації місця проживання, однак позивач продовжує і далі мати реєстрацію в паспорті місця проживання у вищезазначеній кімнаті. А тому, просила у задоволенні позову відмовити.

29.01.2018 року позивачем ОСОБА_1 подано відповідь на відзив, у якій вказав, що внесений заводом в списки по приватизації на спірну кімнату, з 21.04.1998р. по 31.12.2002р. доглядав батька інваліда 1 групи, а тому тимчасово не проживав, будучи наймачем спірної кімнати, письмової згоди на відчуження цього житла з державного до приватного житлового фонду не давав та участі у приватизації не брав. Крім того, зазначив, що з інвентарної справи на кімнату №84 по вул. Героїв Небесної Сотні, 31-А слідує, що ОСОБА_4 до заяви від 26.03.2013 року про надання дозволу на приватизацію подано неповний пакет документів, який не перевірено відповідачем. В спірній кімнаті, де він був зареєстрований і проживав, незаконно була зареєстрована сім’я ОСОБА_9 в період з 1997р по 27.04.2000р., а з 2004р. сім’я ОСОБА_4. С.В. та останній незаконно видано ордер на зайняття кімнати. В спірній кімнаті було зареєстровано 5 осіб, а довідки обслуговуючих організацій видавалися ОСОБА_4 тільки про її реєстрацію в спірній кімнаті. А тому, просить позов задовольнити в повному обсязі.

09.02.2018 року представником відповідача виконавчого комітету Шепетівської міської ради ОСОБА_3 подано заперечення, у якому проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що для здійснення приватизації жилих приміщень у гуртожитках необхідно підтвердити реєстрацію місця проживання у гуртожитку більше п’яти років і фактичність проживання у ньому. Тому, саме для підтвердження реєстрації та фактичності проживання у ньому ОСОБА_4В була подана довідка №837 від 21.03.2013 року, друга довідка про склад сім’ї була заповнена паспортистом підприємства, що обслуговує гуртожиток з зазначенням кількості зареєстрованих осіб в жилому приміщенні та дати реєстрації. Відповідно до інвентаризаційної справи на кімнату №84 в гуртожитку за адресою: вул. Героїв Небесної Сотні, 31-А, м.Шепетівка ОСОБА_4 був поданий весь необхідний пакет документів для надання дозволу на приватизацію кімнати, а тому було видано розпорядження виконавчого комітету Шепетівської міської ради №304 від 26.03.2013 року. Позивач в позовній заяві, так і у відповіді на відзив на позовну заяву, вказує, що він набув права на приватизацію кімнати № 84 в гуртожитку за адресою: вул. Героїв Небесної Сотні, 31-А м. Шепетівка, оскільки був включений у списки по приватизації за вище вказаною адресою. Станом на 1992 р. позивач дійсно міг бути включений у списки по приватизації за адресою: м. Шепетівка вул. Героїв Небесної Сотні (ОСОБА_8), 31-А, кім. 84, оскільки до 1992 року був працівником ВАТ «ШЗК» та проживав у гуртожитку заводу. Однак, у 1993 р. позивач був звільнений з роботи у ВАТ «ШЗК» за власним бажанням. Відповідно до ст.ст. 127, 132 ЖК України гуртожитки використовуються для проживання робітників у період роботи на підприємстві і їх може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин. Таким чином. надана позивачем довідка підтверджує факт включення позивача у списки на приватизацію, однак жодним чином не підтверджує факт проживання у кім. № 84 гуртожитку та виникнення у нього права на приватизацію саме цієї кімнати, оскільки приватизація кімнат у гуртожитку була розпочата лише у 2008 р. з прийняттям ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків». Разом з тим, довідка №1333 від 28.10.2016 року про те, що позивач ОСОБА_6 проживав у ІНФОРМАЦІЯ_1 та доглядав за хворими батьками з 21.04.1998 року по 31.12.2002 року, жодним чином не підтверджує порушення виконавчим комітетом Шепетівської міської ради його права на приватизацію, оскільки до 2006 року гуртожиток за адресою: вул. Героїв Небесної Сотні, 31-А, не належав до комунальної власності м.Шепетівка. Оскільки позивачем не додано до позовної заяви жодних доказів фактичного проживання у кімнаті та користування нею, доказів сплати комунальних послуг за користування кімнатою та доказів щодо вирішення питання в усуненні перешкод, просила у задоволенні позову відмовити.

09.02.2018 року третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 подано пояснення на підтримку заперечень відповідача щодо позову, у якому зазначила, що у травні 2004 р. вона разом із сім'єю: чоловіком та двома малолітніми синами, як працівник ВАТ «ШЗК», вселилася в кімнату гуртожитку №84, що в будинку №31-А по вул. К.Маркса в м.Шепетівки на підставі ордеру № 741 від 30.04.2004 року. В кімнаті на той час ніхто не проживав і ніяких речей у ній не було. В період з 1997 по 2000 р.р. в даній кімнаті проживала сім'я ОСОБА_9, яка була переселена в більшу кімнату цього гуртожитку, а сім'я ОСОБА_4 до вселення в кімнату № 84, проживала також в цьому гуртожитку, але в меншій кімнаті. 23.05.2013 року приватизувала кімнату та набула на неї права власності. Для приватизації зібрала та передала пакет необхідних документів відповідно до вимог закону. З моменту заселення в кімнату і до цього часу справно сплачує всі комунальні платежі. З метою оформлення субсидії, в жовтні 2016 р. звернулася у відділ реєстрації місця проживання Шепетівської міської ради для отримання довідки про склад зареєстрованих у кімнаті осіб та виявила, що в кімнаті зареєстрований ОСОБА_6, після чого відшукала його телефон та попросила виписатись. З того часу ОСОБА_6 став претендувати на її кімнату у спосіб сплати йому за кімнату половину грошей та вселення, що намагався зробити шляхом звернення до Шепетівського міськрайонного суду із зустрічним позовом на її позов про визнання його таким, що втратив право проживати в кімнаті гуртожитку (цивільна справа за № 688/3805/16-ц). Суд ухвалив рішення, яке набрало чинності на підставі ухвали апеляційного суду Хмельницької області від 27.06.2017 р. на її користь, а в позові ОСОБА_1 відмовив. В грудні 2016 року ОСОБА_6 звернувся до Шепетівського міськрайонного суду з адміністративним позовом з аналогічними вимогами, де йому було відмовлено у задоволенні його вимог, а Вінницький апеляційний адміністративний суд закрив провадження у справі з підстав, що такі спори вирішуються у цивільному провадженні. Відповідно до законодавства право на приватизацію мають особи, які постійно проживають в кімнатах гуртожитків чи квартирах. Оскільки ОСОБА_6 у спірній квартирі не проживав, ніхто йому не створював перешкод у цьому, вважає, що він не мав і юридичного права на приватизацію цієї кімнати в гуртожитку, а тому, у задоволенні позову просила відмовити.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_6 позов підтримав та суду пояснив, що у 1983 році як працівник заводу культиваторів поселився в кімнату №84 гуртожитку заводу по вул.К.Маркса, 31-А в м.Шепетівка. У кімнаті проживав разом із ОСОБА_7 до 1987 року, після того як останній отримав квартиру, у кімнаті залишився проживати один. Був зареєстрований за цією адресою 26.02.1988 року. Постійно проживав у кімнаті до 2006 року, мав там особисті речі, меблі, сплачував коменданту гуртожитку плату за проживання у ньому до 2007 року. В період часу з 1998 по 2002 р.р. тимчасово не проживав у кімнаті, оскільки здійснював догляд за хворим батьком інвалідом І групи. У 2006 році захворів, тривалий час знаходився на лікуванні, потребував стороннього догляду, а тому проживав у сестри, яка його доглядала. У 2006 р. прийшовши до кімнати у гуртожиток та не міг до неї потрапити, оскільки у дверях було замінено замок. Проте, нікуди з даного приводу не звертався, вважаючи кімнату своєю. У 2016 році вирішив її приватизувати та звернувся до відповідача, щоб зібрати пакет документів, де і дізнався, що кімнату вже приватизовано ОСОБА_4 Вважає, що приватизація проведена незаконно, оскільки він зареєстрований у кімнаті і згоди на її приватизацію не давав, іншого житла не має, а тому просив позов задовольнити повністю.

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні позов підтримала з підстав, викладених у ньому, у відповіді на відзив та з урахуванням того, що позивач зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_2, кім 84, був включений у списки на приватизацію за даною адресою, згоди на приватизацію ОСОБА_4 не давав, а службовими особами відповідача порушено права останнього на приватизацію, просила позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача виконавчого комітету Шепетівської міської ради ОСОБА_3 у судовому засіданні позов не визнала, проти його задоволення заперечила з підстав, викладених у поданих нею відзиві та запереченнях. Звертала увагу суду на те, що позивач отримував у користування лише ліжко-місце у кімнаті №84 гуртожитку по вул.Героїв Небесної Сотні, 31-А, за наданням усієї кімнати жодного разу не звертався, а право на приватизацію жилих приміщень виникає лише у наймача. Також, позивач не довів суду факт постійного проживання у гуртожитку та користування ним, що є головним аспектом у визначенні права особи на приватизацію жилих приміщень у гуртожитку, був лише зареєстрований за даною адресою та у 1992 р. включений у списки на приватизацією, оскільки до 1993 р. дійсно працював на заводі та проживав у гуртожитку. Проте, приватизація кімнат у гуртожитку розпочата лише у 2008 році з прийняттям ЗУ “Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків”, а ОСОБА_6 звільнився з роботи у 1993 р. та міг бути виселений із даної кімнати за рішенням адміністрації заводу. Оскільки відповідачем жодним чином не порушено прав позивача, що підтверджується, в тому числі доказами, наданими позивачем, просила у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Третя особа ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 проти задоволення позову заперечили з підстав, викладених у письмових поясненнях, просили у задоволенні позову відмовити. При цьому, ОСОБА_4 суду пояснила, що як працівник ВАТ «ШЗК» отримала кімнату у гуртожитку. На підставі ордеру у 2004 р. поселилась в кімнату № 84, яка на той момент пустувала, нічиїх речей та меблів у ній не було. З моменту поселення та по даний час справно сплачує усі платежі за користування кімнатою, про що надала копії усіх квитанцій та розрахунків з моменту поселення. За час постійного проживання у кімнаті з 2004 року, ОСОБА_6 жодного разу не з'являвся у кімнату. Став претендувати на неї після того, як вона звернулась до Шепетівського міськрайонного суду із позовом до нього про визнання його таким, що втратив право користування житлом. Проте, рішенням суду її позов задоволено, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про вселення відмовлено та у липні 2017 року останнього знято з реєстрації за адресою вул.Героїв Небесної Сотні, 31-А, кім. 84, однак позивач по паспорту і досі значиться зареєстрованим за цією адресою.

Вислухавши пояснення позивача, його представника, предтавника відповідача, третьої особи та її представника, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, докази по справі, суд дійшов висновку у задоволенні позову відмовити з наступних підстав.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У ст. 345 ЦК України закріплено право фізичної або юридичної особи набувати право власності на майно у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності у порядку, встановленому законом. Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» № 2482-XII від 19 червня 1992 року.

Статтею 8 Закону України № 2482-XII від 19 червня 1992 року визначено такі основні умови, виключно з дотриманням яких може відбутись приватизація: здійснення приватизації уповноваженими на це органами; згода всіх повнолітніх членів сім’ї; постійне проживання у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку; згода тимчасово відсутніх членів сімї, за якими зберігається право на житло.

Порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків, жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян визначений Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, яке затверджено Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №396 від 16.12.2009 року.

Згідно п.4 вказаного Положення передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника.

Приватизація квартир (будинків), жилих приміщень в гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд (далі - орган приватизації) п.13 Положення).

Громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію. Зразок бланка заяви наведено у додатку 2. Громадянином до органу приватизації зокрема подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; копія документа, що посвідчує особу; довідка про склад сім'ї та займані приміщення; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім'ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі.

Як встановлено в суді та вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_6 у 1987 році як працівник «Шепетівського заводу культиваторів» вселився в гуртожиток, а саме в кімнату №84 по вул.К.Маркса (після перейменування ОСОБА_10 Сотні), 31-А в м.Шепетівка, з 26.02.1988 року зареєстрований за вказаною адресою.

Згідно довідки ТВБВ №10022/0115 філії - Хмельницьке облуправління АТ «Ощадбанк» від 12.05.2017 року, позивач був включений у списки на приватизацію за даною адресою.

Порядок надання жилої площі в гуртожитку передбачений ст. 128 ЖК Української PCP, відповідно до якої жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства та відповідного профспілкового комітету.

На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу (ст. 129 ЖК Української PCP).

Пунктом 10 Примірного положення про гуртожитки передбачено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Ордер може бути виданий лише на вільну жилу площу.

З пояснень позивача, наданих у судовому засіданні, слідує, що у дану кімнату він вселився на підставі ордеру та проживав у ній разом із ОСОБА_7 з 1983 року по 1987 рік, а в подальшому постійно проживав один до 2006 року, до 2007 року виконував обов'язки наймача, здійснюючи оплату за проживання у ній.

Проте, на підтвердження таких пояснень позивачем не надано ордеру на поселення у дану кімнату та належних, допустимих, достатніх доказів факту постійного проживання у ній до 2006 року, здійснення оплати за проживання у ній до 2007 року. Натомість, такі пояснення спростовуються дослідженими в ході судового розгляду доказами.

Так, як вбачається з трудової книжки серії БТ-І № 0569900, заведеної 21.07.1978 року на ім’я позивача, 12.08.1987 року він був прийнятий на роботу на «Шепетівський завод культиваторів» та звільнений з роботи 06.05.1993 року за власним бажанням. З 13.05.1993 року працював водієм в Шепетівській ЦРЛ і був звільнений з роботи 14.04.1998 року за власним бажанням по догляду за інвалідом І групи.

Відповідно до довідки №1333 від 28.10.2016 року, виданої ОСОБА_1, жителю с.Вовківчики, останній перебував на обліку в Управлінні соціального захисту населення Шепетівської РДА як одержувач допомоги по догляду за інвалідом І групи ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3, в період з 21.04.1998 року по 31.12.2002 року.

Згідно оглянутого у судовому засіданні оригіналу поквартирної картки на кімнату №84 в гуртожитку по вул. К.Маркса, 31-А у м. Шепетівці, що збергіається у ПП «УК «Управдом», яке здійснює його обслуговування, з 20.08.1997 року по 27.04.2000 року у ній була зареєстрована та проживала сім'я ОСОБА_9, а саме: ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_13, а з 07.05.2004 року сім'я ОСОБА_4, а саме: ОСОБА_4, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16

З оглянутого у судовому засіданні оригіналу ордеру №741 від 30 квітня 2004 року, вбачається, що він виданий третій особі ОСОБА_4, як працівнику ВАТ «Шепетівський завод культиваторів» на право зайняття кімнати №84 по вул.К.Маркса, 31-А в м.Шепетівка, житловою площею 13,2 кв.м. Ордер виданий на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету товариства №12 від 14 квітня 2004 року.

Як пояснила в судовому засіданні свідок ОСОБА_17, вона з 1994 року по 2006 рік працювала на посаді начальника житлового відділу ВАТ «ШЗК» та займалась поселенням робітників у гуртожиток, який розташований по вул. К.Маркса (на даний час вул. Героїв Небесної Сотні), 31-А в м. Шепетівка Хмельницької області. Позивачу ОСОБА_1, як працівнику заводу було надане ліжко-місце у кімнаті 84 даного гуртожитку та зареєстровано місце проживання за вказаною адресою, оскільки у ній уже проживав працівник заводу. На заводі швидко змінювались працівники, а тому під час поселення у гуртожиток адміністрація заводу ознайомлювала усіх під розпис, в тому числі позивача, про необхідність звільнення кімнати у разі припинення роботи на заводі та необхідність зняття з реєстрації. На підставі клопотання, профспілковим комітетом розглядалось питання про поселення робітників, холостяків селили по декілька чоловік в одну кімнату. Підставою для вселення був ордер, який видавався лише на вільну кімнату. Вказала, що станом на 1994 р. поквартирні картки вже велись, однак відомості про позивача у них відсутні, оскільки він там не проживав. У 1995 році відбувались рейди по гуртожитку, оскільки багато зареєстрованих у ньому осіб не проживали та було складено списки на 200 осіб для зняття їх з реєстрації, які були передані до паспортного столу, до яких був включений і позивач. Оскільки ОСОБА_6 на заводі не працював, у гуртожитку не проживав, до нього не приходив, він повідомлявся по місцю проживання у с.Вовківчики про необхідність зняття з реєстрації у гуртожитку. Стверджувала, що в паспорті ОСОБА_1 мала стояти печатка про реєстрацію саме ліжко-місця у кім. №84, після звільнення позивач мав знятись з реєстрації у гуртожитку самостійно, однак цього не зробив. З 1997 року у кімнаті проживала сім’я ОСОБА_13. Далі кімната 3 роки пустувала, в неї поселяли тимчасово відряджених осіб. Поквартирні картки у грудні 2006 року були передані у КП «Житлосервіс», яке обслуговувало гуртожиток. Ордера у ОСОБА_1 не було, оскільки усі наявні ордери були прикріплені до карток і разом із ними в подальшому передані до управлінської компанії. Якщо надавалось ліжко-місце, то з метою отримання всієї кімнати необхідно було звертатись з таким клопотанням, яке вирішував профком. Однак, ОСОБА_6 з даного приводу не звертався та таке питання не вирішувалось. В даний час працює майстром у ПП «УК «Управдом» на цій же дільниці. ОСОБА_6 у 2013 р. чи у 2014 р. звертався за отриманням довідки, однак у її видачі було відмовлено, оскільки він там не проживав та комунальні платежі не сплачував. З 2007 року працювала безпосередньо у гуртожитку. А тому знає, що у 2004 р. у вільну кімнату № 84 на підставі ордеру вселилась ОСОБА_4 із сім’єю, з того часу там постійно проживає, сплачує комунальні послуги.

Свідок ОСОБА_18 суду пояснила, що працювала у паспортному відділу у КП «Житлосервіс», а з 2011 р. в ПП «УК «Управдом». В 2006 році із заводу культиваторів було передано покімнатні картки у гуртожитку по вул.К.Маркса, 31-А, в м.Шепетівка. Згідно наявної у картках інформації у кімнаті 84 була зареєстрована з 1997 р. сім’я ОСОБА_13, з 2004 р. сім’я ОСОБА_4 Картки на позивача ОСОБА_1 окремо не було. Згідно переданої картотеки, люди значились зареєстрованими на ліжко-місце у гуртожитку. Коли відбувалась приватизація за зверненням людини надавались довідки. Знає третю особу ОСОБА_4 як власника кім №84 по вул. Героїв Небесної Сотні, 31-А, оскільки до них неодноразово зверталась за отриманням довідок. Поквартирні картки передавались із КП «Житлосервіс» у 2011 році в ПП «УК «Управдом» разом із наявними ордерами. Позивача ОСОБА_1 не знає, раніше до них він не звертався.

Дані обставини не були спростовані позивачем доказами по справі, а тому дають підставу суду стверджувати, що законним правом на проживання у спірній кімнаті гуртожитку після звільнення у 1993 році з роботи за власним бажанням позивач наділений не був.

Рішенням Шепетівської міської ради ІІІ сесії 5 скликання від 19.05.2006 року №16 надано згоду на прийняття від ВАТ «ШЗК» гуртожитку по вул.К.Маркса, 31-А, загальною площею 1966,1 кв.м. в комунальну власність територіальної громади міста.

Згідно рішення Шепетівської міської ради Х сесії 5 скликання від 30.11.2016 року №30 затверджено акт приймання-передачі від ВАТ «ШЗК» у власність територіальної громади міста гуртожитку, розміщеного по вул.К.Маркса, 31-А та передано його на баланс КП «Житлосервіс» для обслуговування.

З метою отримання ордеру на кім. №84 вцілому по вул.К.Маркса в м.Шепетівка позивач не звертався ні до ВАТ «ШЗК», ні до виконавчого комітету Шепетівської міської ради, що підтверджується поясненнями позивача, його представника, наданими у судовому засіданні.

Правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які тривалий час на законних підставах проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей регулюються Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» №500-VІ від 04.09.2008 року.

Статтею 4 Закону України №500-VІ від 04.09.2008 року передбачено, що громадяни та члени їхніх сімей, на яких поширюється дія цього Закону, мають право на приватизацію жилих приміщень у гуртожитках, що перебувають у власності територіальних громад і можуть бути приватизовані відповідно до цього Закону за рішенням місцевої ради.

Як вбачається з матеріалів реєстраційної справи, ОСОБА_4 подано до органу приватизації необхідний пакет документів, передбачений п.18 «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», а саме: оформлена заява на приватизацію жилого приміщення у гуртожитку; копія документа, що посвідчує особу; довідка про склад сім'ї та займані приміщення; довідка про дату реєстрації та кількість зареєстрованих осіб, що підтвердила також у судовому засіданні представник відповідача. А тому, на їх підставі, згідно чинного законодавства, було видано розпорядження виконавчого комітету Шепетівської міської ради №304 від 26.03.2013 року, яким задоволено заяву ОСОБА_4 щодо приватизації кімнати, що знаходиться за адресою: вул.К.Маркса, 31-А/84, м. Шепетівка Хмельницької області, в якій вона мешкає та передання її в приватну власність останньої.

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 29 березня 2013 року, виданого виконкомом Шепетівської міської ради кімната № 84 в гуртожитку, який знаходиться за адресою: вул. К.Маркса, 31-А, м. Шепетівка Хмельницької області, дійсно належить на праві приватної власності ОСОБА_4 та приватизована згідно з Законами України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», «Про приватизацію державного житлового фонду». Вказане також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 4342165 від 04.06.2013 року.

В період часу з травня 2004 року по даний час ОСОБА_4 постійно здійснює оплату за надані послуги ПП «УК «Управдом», де відкрито на її ім’я рахунок №20953, Шепетівського підприємтва теплових мереж, ТОВ «Шепетівка енергоінвест», де відкрито рахунок 23084, Шепетівського КПВКГ, де відкрито рахунок №9947. Заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг немає. Що спростовує пояснення позивача про те, що ним здійснювалась оплата за житло, у якому він постійно проживав до 2007 року.

Згідно із ч. 3 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням і накше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Виходячи з аналізу змісту ст.ст. 1, 5, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у поєднанні з нормами ст. ст. 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а від так і право на приватизацію разом з іншими членами сім’ї.

Таким чином, не слід пов'язувати право осіб на приватизацію з фактом їх реєстрації у спірній кімнаті, яка здійснюється на підставі Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а не з їх правом на житло та фактом проживання у квартирі, оскільки це суперечить положенням законодавства, що регулює правовідносини щодо приватизації. Така правова позиція, висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 січня 2013 року в справі №6-125цс12.

Згідно із ч.4 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» право на приватизацію жилих приміщень у гуртожитках мають громадяни, які не мають власного житла, більше п’яти років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках та фактично проживають у них.

Тобто, для підтвердження права на приватизацію жилих приміщень у гуртожитках доведенню підлягає факт постійного проживання у гуртожитку та користування житловим приміщенням, а не факт реєстрації.

Відповідно до інформації Шепетівського міського відділу УДМС в Хмельницькій області №42/3191 від 12.12.2017 року ОСОБА_6 документований паспортом громадянина України серії НВ №253036 07.06.2003 року Шепетівським МРВ УМВС України, взамін раніше виданого паспорта громадянина колишнього СРСР, реєстрація місця проживання проставлена з паспорта, що підлягав обміну.

Згідно п.7 «Інструкції щодо правил та порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України», затвердженої наказом МВС України від 17.08.1994 року №316 (чинної на момент обміну паспорта) при обмінні паспортів громадянами подаються до паспортної служби органів внутрішніх справ паспорти, що підлягають обміну, заява форми №1 і дві фотокартки розміром 35х45 мм.

А отже, саме шляхом перенесення реєстрації місця проживання без вчинення будь-яких дій з метою її перевірки, до паспорту ОСОБА_1 занесені відомості про його реєстрацію з 26.02.1988 року по вул.К.Маркса, 31-а, кім. 84 в м.Шепетівка.

Крім того, не підтверджує і постійність проживання ОСОБА_1 включення його заводом у списки по приватизації за вищевказаною адресою.

Так, приватизація державного житлового фонду розпочата у зв'язку із прийняттям 19.06.1992 року Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Постановою Кабінету ОСОБА_19 України 25.11.1992 року прийнято постанову № 656, якою було затверджено «Положення про порядок складання та уточнення списків громадян, які мають право на одержання приватизаційних паперів» (наданий час втратила чинність ) та зобов'язано ОСОБА_19 Республіки Крим, обласні, районниі, Київські та Севастопольські міські державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у місті, селищних, сільських ОСОБА_19 народних депутатів утворити комісії для складання та уточнення списків громадян, які мають право на одержання приватизаційних паперів, створити належні умови для роботи цих комісій, зобов'язавши їх здійснити відповідні організаційні та практичні заходи і передати до 1 грудня 1992 р. списки відповідним відділенням Ощадного банку України.

Крім того, «Положенням про порядок складання та уточнення списків громадян, які мають право на одержання приватизаційних паперів» визначено, що до списків включаються громадяни України, які проживають на її території та проживають у будинках державного і громадського житлового фонду.

Разом з тим, Положенням не визначено, що якщо людина включена в списки по приватизації за реєстрацією місця проживання станом на 1992 рік, то вона має право на приватизацію саме вказаного в списку приміщення.

Включення громадян до списків на приватизацію передбачає можливість громадян здійснити своє право на відчуження з державного житлового фонду жилих приміщень. А тому, станом на 1992 рік, позивач був включений у списки по приватизації за адресою: м. Шепетівка вул. Героїв Небесної Сотні (ОСОБА_8). 31а кім. 84, оскільки до 1992 року був працівником ВАТ «ШЗК» та проживав у гуртожитку заводу.

У 1993 році позивач був звільнений з роботи з ВАТ «ШЗК» за власним бажанням. Відповідно до ст.ст. 127, 132 Житлового кодексу Української РСР, гуртожитки використовуються для проживання робітників у період роботи на підприємстві і їх може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин.

Отже, надана позивачем довідка ТВБВ № 10022/0115 філії - Хмельницьке облуправління АТ «Ощадбанк» від 12.05.2017 року підтверджує факт включення позивача у списки на приватизацію, однак жодним чином не підтверджує факт проживання у кім. № 84 гуртожитку та виникнення у нього права на приватизацію саме цієї кімнати, оскільки приватизація кімнат у гуртожитку була розпочата лише у 2008 році з прийняттям Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», а звільнився позивач з роботи у 1993 році та міг бути виселений із даної кімнати за рішенням адміністрації заводу.

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 10 квітня 2017 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 27 червня 2017 року, задоволено позов ОСОБА_4 про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування кім.84 по вул.Героїв Небесної Сотні, 31-А, в м.Шепетівка, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення відмовлено. 14 липня 2017 року ОСОБА_1 знято з реєстрації місця проживання за вищевказаною адресою.

Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 4 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Крім того, Верховний Суд України в своєму Листі від 1 квітня 2014 року «ОСОБА_9 практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України» значив, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відсутність порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод чи інтересів позивача у правовідносинах, які склалися між ним та відповідачем та їх недоведеності в суді.

Стаття 13 ЦПК України визначає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Згідно ст.ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на викладене вище та досліджені в судовому засіданні докази, суд вважає встановленим, що законним правом на проживання у спірній кімнаті гуртожитку та її приватизацію була наділена лише ОСОБА_4

Доводи позивача, що він тимчасово не проживав у спірній кімнаті та у ній залишились його речі, а тому кімната не була вільною на час прийняття рішення про видачу ордеру третій особі, не можуть бути підставою для задоволення позову, так як позивачем не надано доказів правомірності проживання у спірній кімнаті гуртожитку та правомірності її зайняття після звільнення із роботи у ВАТ «ШЗК» у 1993 році.

Натомість, наданим у судовому засіданні спеціальним ордером № 741 від 30 квітня 2004 року на право зайняття кімнати №84 у гуртожитку по вул. К.Маркса, 31-А, виданим ОСОБА_4, яка працювала у ВАТ «ШЗК», спростовуються доводи позовної заяви щодо постійного проживання у ній позивача до 2006 року, оскільки у травні 2004 року остання вселилась у спірну кімнату і з того часу постійно проживає у ній.

ОСОБА_4 був наданий повний пакет документів для здійснення приватизації, на підставі яких і було її здійснено та отримано свідоцтво від 29 березня 2013 року про право власності на кімнату 84 у гуртожитку по вул. К.Маркса, 31-А, в м.Шепетівка. Отже, розпорядження від 26 березня 2013 року виконавчого комітету Шепетівської міської ради є законним, прийняте у межах повноважень, у спосіб та у строки, передбачені законом, а тому вимоги про визнання його протиправним та скасування задоволенню не підлягають. Оскільки інші позовні вимоги є похідними від вказаної вимоги, то і в їх задоволенні суд вважає за необхідне відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд -

вирішив:

в позові ОСОБА_1 до виконавчого комітету Шепетівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на строні відповідача ОСОБА_4, про визнання протиправним та скасування розпорядження виконавчого комітету Шепетівської міської ради, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, скасування запису про реєстрацію права власності - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного суду Хмельницької області через Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 16 березня 2018 року.

Суддя С.В. Козачук