Рішення № 72819160, 16.03.2018, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/24781/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2018 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючого судді Мороз В.О.,

за участю секретаря – Козельської Г.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивач ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Хмельницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільної сумісної власності подружжя, -

встановив :

12 грудня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_4 на її користь грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля НОМЕР_1 в розмірі 195 000 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що між нею та відповідачем 29 серпня 1997 року було укладено шлюб, який розірвано 05 серпня 2015 року. Шлюбні стосунки припинені з березня 2015 року.

Під час спільного проживання у шлюбі ними за спільні кошти подружжя було придбано автомобіль НОМЕР_2. Право власності на придбаний автомобіль було зареєстровано на ім'я відповідача.

Однак, у травні 2015 року відповідач, на підставі довідки-рахунку, без її на це згоди відчужив означений автомобіль, а тому позов просить задовольнити.

Ухвалою суду від 04.01.2018 р. відкрито провадження у даній справі та призначено до підготовчого засідання.

26 січня 2018 року відповідач ОСОБА_4 направив суду відзив на позов, в якому зазначив, що дійсно у 2010 році під час перебування у шлюбі з позивачкою було придбано земельні ділянки та будинок з присадибними будівлями по вул. Сєльського, 36 в с. Вихилівка Ярмолинецького району та автомобіль НОМЕР_2, 2006 року випуску. За їх спільною домовленістю будинок та земельні ділянки були оформлені на позивачку, а автомобіль він оформив на себе. На той час в них не вистачало грошей для здійснення таких придбань, тому він позичив в своїх знайомих 14 тисяч доларів США, щоб розрахуватись за придбане майно, про що було відомо останній. Вказані гроші братись за спільною домовленість з колишньою дружиною, та були використані в інтересах сім’ї. А саме, у травні 2015 року, він за домовленістю з позивачкою вимушений був продати вказаний транспортний засіб, щоб розрахуватись з боргами. Таким чином, при розподілі майна подружжя між подружжям має бути поділено не тільки майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, а і борги подружжя (кредити і т. д.) та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї.

31.01.2018 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті із встановленням терміну для надання відповіді на відзив та заперечення.

16.03.2018 року в судовому засіданні позивач надала суду відповідь на відзив (про прийняття котрої заперечень не поступило) в якій зазначила, що ніяких коштів в борг вони не позичали, згоди на укладення будь-яких договорів позики не надавала. При цьому, укладення договору позики не може підтверджувати показаннями свідків.

В судовому засіданні позивач та її представник вимоги позовної заяви підтримали та просили задовольнити з підстав наведених у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позову, зазначивши, що даний автомобіль був дійсно придбаний за спільні кошти подружжя, однак про реалізацію даного автомобіля позивачу було достеменно відомо, так як за кошти, які були отримані від відчуження даного авто, було повернуто борг, який вони брали в інтересах сім’ї.

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши законодавство, яке регулює дані правовідносини, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, у зв’язку із наступним.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 29.08.1997 р., який було розірвано рішенням Хмельницького міськрайонного шлюбу від 05 серпня 2015 р, набрало законної сили 18.08.2015 р.

Шлюбні відносини припинили з березня 2015 р., що встановлено означеним рішенням.

Під час перебування у шлюбі сторонами 13.03.2010 р. придбано автомобіль НОМЕР_1., що підтверджується листом регіонального сервісного центру в Хмельницькій області від 18.01.2018 р. Право власності на придбаний автомобіль було зареєстровано на ім'я ОСОБА_5

Сторонами не заперечується, що даний автомобіль був придбаний за спільні кошти.

14.05.2015 року (після припинення шлюбних відносин) даний автомобіль, на підставі довідки рахунок був (перереєстрований) відчужений ОСОБА_6, що підтверджується листом регіонального сервісного центру в Хмельницькій області від 18.01.2018 р

Із висновку експерта № 077/18 від 27.02.2018 р. вбачається, що середня ринкова вартість автомобіля НОМЕР_1. на дату оцінки, складає 271 690 грн.

У відповідності до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Норма ст. 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року № 6-2333цс15 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України.

Таким чином, спірне майно, а саме автомобіль НОМЕР_1. є об’єктом спільної сумісної власності сторін як подружжя. Дане майно було придбане сторонами під час шлюбу за спільні кошти подружжя.

Статтею 63 СК України, встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено за домовленістю між ними.

Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Статтею 372 ЦК України передбачено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Пункт 24 постанови вказує, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

У п. 22, 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», зазначено, що у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження не в інтересах сім'ї, таке майно або його вартість враховується при поділі, при цьому вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

У постанові від 27 квітня 2016 року в справі № 6-486цс16 Верховний Суд України дійшов висновку про те, що частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Якщо при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один з подружжя здійснив відчуження цього майна чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується під час поділу. Крім того, в разі поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Оскільки відчужений автомобіль є неподільною річчю, був фактично зареєстрований на ім'я відповідача і перебував у його користуванні та відчужений відповідачем без відома позивача, що не спростовано відповідачем, а тому позивач як співвласник спірного майна має право отримати грошову компенсацію за свою частку у праві власності на автомобіль.

При цьому, визначаючи розмір компенсації за належну позивачу частку спірного автомобіля, суд бере до уваги висновок автотоварознавчої експертизи.

Суд відхиляє пояснення відповідача, що кошти від продажу автомобіля були витрачені на спільні інтереси сім’ї, а саме на повернення позики, оскільки таких доказів суду не надано.

Також не приймаються до уваги покази свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, щодо надання коштів в борг ОСОБА_4, оскільки такі не підтверджені належними доказами, а саме договорами позики. До того ж, дані свідки не володіють інформацією на що саме використані такі кошти ОСОБА_4, а позивач згоди на позику таких коштів не надавала. Матеріали справи таких не містять.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 81, 141, 258-273 ЦПК України, ст. ст. 60, 69, 70, 71 СК України, суд -

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, і.к. НОМЕР_3, місце реєстрації: АДРЕСА_1, паспорт серії НА810593, виданий Хмельницьким МВ УМВС України в Хмельницькій області 23.12.1999р) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, і.н. НОМЕР_4, проживаючої та зареєстрованої в ІНФОРМАЦІЯ_3) грошову компенсацію половини вартості автомобіля НОМЕР_1 в сумі 135 845 грн.

В іншій частині – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, і.к. НОМЕР_3, місце реєстрації: АДРЕСА_1, паспорт серії НА810593, виданий Хмельницьким МВ УМВС України в Хмельницькій області 23.12.1999р) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, і.н. НОМЕР_4, проживаючої та зареєстрованої в ІНФОРМАЦІЯ_3) судовий збір в сумі 946, 36 грн.

Повернути ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, і.н. НОМЕР_4, проживаючої та зареєстрованої в ІНФОРМАЦІЯ_3) надлишково сплачений судовий збір в сумі 591, 55 грн. згідно квитанції № 0.0.914117491.1 від 13.12.2017 р.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції- Апеляційного суду Хмельницької області через Хмельницький міськрайонний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя

Повний текс рішення виготовлено 26.03.2018 р.