Постанова № 72815983, 13.03.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2946/18

Номер справи місцевого суду: 509/5351/15-ц

Головуючий у першій інстанції Кочко В. К.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Кононенко Н.А.,

Гірняк Л.А.,

за участю:

секретаря Цихиселі Л.Р.,

представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна набутого під час спільного проживання спільною сумісною власністю та розділ майна, що є спільною сумісною власністю,

встановила:

10 грудня 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду з вищевказаним позовом, та збільшивши позовні вимоги просила встановити факт спільного проживання однією сім'єю з відповідачем без реєстрації шлюбу та визнати майно набуте під час спільного проживання спільною сумісною власністю, розділити майно, що є спільною сумісною власністю та визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

В обґрунтування позову позивачка зазначала, що приблизно з серпня 1994 року по 2013 рік вона та відповідач - ОСОБА_3 почали фактично проживати разом однією сім'єю, як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу та вести спільне господарство. Реєструвати шлюб вони не поспішали, оскільки у цьому не було потреби.

З 1995 року по 1996 рік разом проживали у батьків позивачки в с. Капітанівка, Комінтернівського району Одеської області, займались сільським господарство (вирощували свиней на продаж). На початку 1997 року переїхали до м. Одеса, де півроку мешкали у батьків відповідача. В цьому ж році вони придбали земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яку за взаємною згодою оформили на відповідача. В 1998 році на вищевказаній земельній ділянці спільно розпочали будувати житловий будинок, але спочатку збудували гараж, в якому проживали разом до 2002 року. Кошти, які були необхідні для купівлі будівельних матеріалів та оплати праці будівельників, вони заробляли сумісною працею, а саме заснували виробництво тротуарної плитки та особисто виконували замовлення по її укладанню.

ІНФОРМАЦІЯ_3, у них народився син - ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1, зареєстрованого виконкомом Новомиколаївської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 07.08.2002 року, а/запис № 10. Після народження сина вони почали проживати в недобудованому будинку, за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірний житловий будинок).

В 2007 році, шляхом сумісної праці вони практично завершили будівництво та ввели будинок до експлуатацію. Але на початку 2013 року стосунки з відповідачем почали псуватись, між ними стали виникати сварки, які стали причиною непорозумінь та постійних претензій один до одного, що негативно почало впливати на нормальне існування сім'ї та виховання дитини. У зв'язку з цими обставинами, з листопада 2013 року вона з дитиною почала проживати окремо від чоловіка.

На протязі двох років, які вони разом не проживали, вона неодноразово зверталася до ОСОБА_3 з проханням розділити вищевказаний житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, який був набутий ними за час спільного проживання однією сім'єю, але угоди про добровільний поділ вищевказаного майна між ними не досягнуто, та як відповідач вважав, що будинок є його особистою власністю, у зв'язку з цими обставинами, позивачка вирішила звернутися до суду з вищевказаними позовними вимогами.

Представник відповідача на попередньому судовому засіданні заперечував проти задоволення позову.

Справа була розглянута у відсутність відповідача та його представника.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2017 року позов ОСОБА_5 було задоволено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 ставить питання про скасування зазначеного судового рішення із ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що спірний житловий будинок збудований сторонами за спільні кошти і в період сумісного проживання, а тому у відповідності до ст. 74 СК України є їх спільною сумісною власністю.

З таким висновком суду повністю погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Так, дійсно згідно ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Таким чином, суду при вирішенні даного спору належало встановити факт сумісного проживання сторін однією сім'єю і факт сумісного будівництва спірного житлового будинку, оскільки саме на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь -якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 234, п. 5 ч. 1 ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, якщо від встановлення цього факту залежить подальша охорона, підтвердження або створення умов здійснення фізичною особою особистих немайнових або майнових прав.

Згідно ч. 6 ст. 235 ЦПК України такий факт розглядається в позовному провадженні, якщо між заінтересованими у його встановленні особами існує спір про право.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007року № 11 « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» встановлено, що під час застосування ст. 74 ЦК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися відносини, що притаманні подружжю.

Положеннями вказаних норм передбачено, що для визначення та встановлення, що майно є спільною сумісною власністю подружжя необхідні умови - проживання однією сім`єю, спільне проживання, яке пов'язано спільним побутом, із взаємними правами та обов'язками, що і є ознаками сім`ї.

Як вбачається з матеріалів справи, починаючи з серпня 1994 року по 2013 рік позивачка та відповідач фактично проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство, що підтверджується рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 09.11.2016 року, яке набрало законної сили 21.11.2016 року (а.с.121-123).

Так, вказаним судовим рішенням відповідача ОСОБА_3 було визнано батьком неповнолітнього сина сторін - ОСОБА_7 та на утримання останнього з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_5 було стягнуто аліменти. Також вищевказаним рішенням було встановлено та підтверджено письмовими доказами і поясненнями свідків той факт, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 перебували у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу з 1994 року, оскільки із вказаного часу проживали як чоловік та жінка однією сім'єю та вели спільне господарство по 2013 рік. В результаті цих стосунків, ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_8

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, в редакції, яка була чинною на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, обставини встановленні судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Посилання заявника апеляційної скарги на те, що на даний час ним оскаржене вказане судове рішення в апеляційному порядку, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки відповідних даних вказаних обставин колегії суддів надано не було, відомостей про відкриття апеляційного провадження матеріали справи не містять.

Крім цього, факт проживання однією сім'єю позивачки та відповідача без реєстрації шлюбу підтверджується також довідкою про склад сім'ї, яка була видана відповідачу ОСОБА_3 Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області від 10.08.2009 року за № 1174, в якій зазначено, що його сім'я складається з 3-х осіб, а саме ОСОБА_3, ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_2 і що вони проживають з ним у спірному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.111).

Також суд першої інстанції обгрунтовано виходив із того, що спірний житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами був введений в експлуатацію згідно Акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту від 28.09.2007 року, затвердженого розпорядженням Овідіопольської райдержадміністрації від 22.11.2007 року за № 1509, та зареєстрованого в інспекції ДАБК від 06.12.2007 року (а.с.79-81).

В подальшому спірний житловий будинок оформлений на ім'я відповідача ОСОБА_3, що підтверджується Свідоцтвом про право власності від 23.12.2007 року, виданого на підставі витягу з розпорядження Овідіопольської райдержадміністрації за № 1509 від 22.11.2007 року, зареєстрованого КП «Овідіопольське районне бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Овідіопольське РБТІ) від 28.01.2008 року, згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за № 17530482 (а.с.82).

У відповідності до технічного паспорту, складеного вищевказаним КП «Овідіопольське РБТІ» спірний житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами складається в цілому: з одного житлового будинку, зазначеного на плані технічного паспорту під літ. А , мансарди під літ. А1, загальною площею 192,3 кв. м. , житловою 81,8 кв.м.; та споруд: під літ. а - балкону , під літ. Б - гаражу , під літ. б - оглядової ями, під літ. -В сараю , під літ. в - погрібу , під літ. Г - вольєру , № I,II - вимощення , № 1-13 споруди.

Статтею 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно житлові будинки, будівлі, споруди, тощо, виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного і обгрунтованого висновку, що оскільки сторони процесу фактично проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу майже дев'ятнадцять років, в інших шлюбах не перебували, на протязі всіх цих років вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, з 24.05.2002 року спільно виховували сина, і в цей період сумісно почали будувати спірний житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, який закінчили будувати в 2007 році, то вказаний спірний житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя.

При цьому суд обгрунтовано виходив і того, щостаттями 368,372 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. У разі поділу майна, що є спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Крім того, згідно ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Таким чином, враховуючи, що право власності на спірний житловий будинок було набуте після 2004 року, а саме в 2007 році, в період проживання однією сім'єю та збудований за спільні кошти сторін, то суд дійшов правильного висновку, що він є спільною сумісною власністю сторін, оскільки набутий сторонами та підлягає розподілу між ними в рівних частках кожному.

За змістом ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач ОСОБА_3 а також заявник апеляційної скарги посилались на ті обставини, що спірний житловий будинок був збудований ним за особисті кошти до 2004 року, а тому суд незаконно застосував до спірних правовідносин норми СК України, який набув чинності з 01.01.2004 року.

Однак, дані доводи є безпідставними, а тому суд першої інстанції обгрунтовано відхилив їх, з чим повністю погодився суд апеляційної інстанції, з огляду на наступні обставини.

Так, вищевказані доводи відповідача ОСОБА_3 спростовуються тим, що він не надав суду доказів того, що спірний житловий будинок був збудований ним особисто за власні кошти.

Разом з тим, як було зазначено вище, в період з 1994 по 2013 рік сторони проживали разом, вели спільне господарство, у них був загальний бюджет, в ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народився син - ОСОБА_9, в цей період вони розпочали будувати спірний житловий будинок для проживання сім'ї і закінчили його будівництво в 2007 році, а потім до 2013 року, тобто ще 6 років спільно проживали в цьому будинку однією сім'єю.

Всі вищевикладені обставини в своїй сукупності свідчать про те, що спірний житловий будинок будувався для сім'ї сторін, за їх спільні кошти і був закінчений будівництвом в 2007 році, тобто в період дії ЦК України, який набрав чинності 01.01.2004 року.

Доводи відповідача і скаржника ОСОБА_3 про те, що спірний житловий будинок був збудований до 2004 року спростовуються також Актом про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту від 28.09.2007 року. Так, згідно цього Акту будівництво спірного житлового будинку було розпочато 1999 році і закінчено в 2007 році (а.с.80).

За загальним правилом та у відповідності до ч.1 ст.58 Конституції України дії законів та інших нормативно - правових актів у часі, норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто після 1 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права і обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України, що прямо передбачено п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».

Таким чином, враховуючи, що ст. 74 СК України набрала чинності з 01.01.2004 року, та якою регулюються майнові правовідносини між чоловіком і жінкою у фактичному шлюбі та не має зворотної дії у часі, то суд дійшов правильного висновку про те, що слід вважати доведеним факт проживання однією сім'єю позивачки ОСОБА_5 з відповідачем ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу у період з 1994 року по 01.02. 2013 року, але юридичний факт проживання сторін однією сім'єю без перебування у шлюбі, слід встановити тільки з 01.01.2004 року.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного рішення суду та доводів апеляційної скарги.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у повній відповідності до вимог матеріального і процесуального права.

У зв'язку з цим, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381- 384, 390 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено: 1 5.03.2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

Н.А. Кононенко

Л.А. Гірняк