Постанова № 72815926, 15.03.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/508/18

Номер справи місцевого суду: 522/10094/16-ц

Головуючий у першій інстанції Тарасов А. В.

Доповідач Заїкін А. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2018 року м. Одеса

Справа № 522/10094/16-ц

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді - Заїкіна А.П.,

- суддів: - Калараш А.А., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря - Томашевської К.В.,

учасники справи:

- позивач - ОСОБА_4;

- відповідачі - 1) ОСОБА_5; 2) Одеська міська рада;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6, представника ОСОБА_5, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухваленого під головуванням судді Тарасова А.В. 19 жовтня 2017 рокуоб 11 годині 21 хвилині в м. Одесі,

встановила:

У червні 2016 р. ОСОБА_4звернувся до суду з позовом, в якому просив: 1) встановити факт проживання ОСОБА_4 та померлої ОСОБА_7 як чоловіка та жінки однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, у період з 14.06.2011 р. до ІНФОРМАЦІЯ_2 р.; 2) визнати за ОСОБА_4 право власності на спадкове майно після померлої жінки - ОСОБА_7, а саме на ? ч. квартири АДРЕСА_1; 3) визнати недійсним договір дарування укладений 10.10.2011 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, ? ч. квартири АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на цю частку квартири.

Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_4 з 1974 року перебував у шлюбі з ОСОБА_7. У 1995 р. в рівних частках приватизували квартиру АДРЕСА_1 (далі - Квартира).

14.06.2011 р. рішенням Приморського районного суду м. Одеси шлюб було розірвано. Однак, після розірвання шлюбу він продовжував проживати разом з ОСОБА_7 без припинення шлюбних відносин аж до її смерті, піклувався про неї та утримував її. За власні кошти здійснив її поховання. Розірвання шлюбу відбулося за формальних підстав, у зв'язку з необхідністю врегулювання внутрішньо-сімейних відносин.

10.10.2011 р. він подарував ? ч. квартири доньці - ОСОБА_8 (до шлюбу - ОСОБА_8). У свою чергу ОСОБА_8 12.10.2011 року подарувала йому належні їй 213/1000 частин квартири АДРЕСА_2. При укладенні зазначених договорів дарування сторони не мали наміру виконувати умови договорів, не зареєстрували право власності в Державному реєстрі нерухомості, фактично не передавали майно один одному.

Восени 2011 р. донька зареєструвала шлюб з ОСОБА_5. ІНФОРМАЦІЯ_1 донька померла, а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його дружина - ОСОБА_7.

У серпні 2016 р. ОСОБА_5, не визнавши первісний позов ОСОБА_4, звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив: 1) усунути ОСОБА_4 від права на спадщину, що залишилась після смерті колишньої дружини останнього - ОСОБА_7; 2) встановити факт сумісного проживання однією сім'єю ОСОБА_5 та ОСОБА_7 протягом більше п'яти років в квартирі АДРЕСА_1 до моменту відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що фактично шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 було припинено ще до його розірвання на підставі рішення суду. З початку 2009 р. ОСОБА_4 припинив проживати в квартирі АДРЕСА_1 та став проживати в квартирі АДРЕСА_2. У зв'язку з чим в подальшому і було укладено оспорюваний договір дарування. Після переїзду до іншої квартири, утриманням хворих дружини ОСОБА_8 та її матері - ОСОБА_7 займався виключно він. ОСОБА_4 жодної участі в утриманні колишньої дружини та доньки не приймав. Їх побутом та проблемами не цікавився, матеріально не допомагав.

Улистопаді 2016 р. ОСОБА_4 уточнив позовні вимоги і остаточно просив: 1) встановити факт проживання ОСОБА_4 та померлої ОСОБА_7 як чоловіка та жінки однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, у період з 14.06.2011 р. до ІНФОРМАЦІЯ_2 р.; 2) визнати за ОСОБА_4 право власності на спадкове майно після померлої жінки ОСОБА_7, а саме на ? ч. квартири АДРЕСА_1; 3) визнати недійсним договір дарування укладений 10.10.2011 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, ? ч. квартири АДРЕСА_1. та визнати за ним право власності на цю частку квартири; 4) визнати фіктивним факт розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04.06.2011 р.; 5) визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на ? частину квартири АДРЕСА_1, видане Другою державною нотаріальною конторою Одеського МУЮ на користь ОСОБА_5.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19.10.2017 р., ухваленого під головуванням судді Тарасова А.В., у задоволенні первісної позовної заяви ОСОБА_4 та у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_5 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що не можна визнати фіктивним розірвання шлюбу на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Факт припинення шлюбних відносин, ведення спільного побуту між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 встановлений рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14.06.2011 р. про розірвання шлюбу. Згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК України це рішення є преюдиційним.

Вимога про визнання за ОСОБА_4 права власності на спадкове майно після померлої ОСОБА_7, в порядку ст. 1264 ЦК України, є похідною від встановлення факту проживання однією сім'єю, а тому зазначена вимога не підлягає задоволенню.

Не проведення державної реєстрації права власності на отриману у дарунок частину квартири не є підставою для визнання договору дарування ? ч. спірної квартири недійсним.

Оскільки відсутні підстави для визнання недійсним договору дарування, на підставі якого ОСОБА_8 набула право власності на зазначену частину квартири, не підлягає задоволенню вимога ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину на ? ч. частину квартири АДРЕСА_1.

Відмова у задоволенні зустрічних позовних вимог обґрунтована тим, що оскільки судом не встановлено підстав для визнання права ОСОБА_4 на спадкування, то відсутні підстави для його усунення від спадщини.

ОСОБА_5 був у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8, а тому відсутні підстави для встановлення факту його проживання однією сім'єю з матір'ю його жінки - ОСОБА_7 (Т. 2, а. с. 50 - 56).

У жовтні 2017 р. до суду першої інстанції надійшла апеляційна скарга ОСОБА_4 на вищевказане рішення суду першої інстанції.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15.11.2017 р. апеляційна скарга ОСОБА_4 залишена без руху у зв'язку з необхідністю доплатити судовий збір. Ухвала була направлена апелянту. До апеляційного суду повернулося повідомлення про вручення поштового відправлення з приміткою про те, що копія ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не була вручена ОСОБА_4 у зв'язку із закінченням строку зберігання.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27.02.2018 р. апеляційна скарга ОСОБА_4 повернута апелянту. ОСОБА_4 остаточно не позбавлений можливості подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції на загальних підставах.

ОСОБА_6, представник ОСОБА_5, в апеляційній скарзі оскаржує рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову.Просить резолютивну частину рішення суду першої інстанції в оскарженій частині змінити, залишивши зустрічний позов без розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення в оскарженій частині ухвалено судом першої інстанції при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вказує на те, що суд безпідставно не взяв до уваги докази сумісного проживання ОСОБА_5 та його двох доньок разом із спадкодавцем.

ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримали викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги.

ОСОБА_4 письмового відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_5 не надав. У судовому засіданні він та його представник ОСОБА_9 вважали необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_6, представника ОСОБА_5, залишити без задоволення. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову залишити без змін. Посилалися на те, що ОСОБА_5, допомагаючи ОСОБА_7, ніколи не проживав однією сім'єю разом з померлою.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні первісного позову ОСОБА_4 не переглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги ОСОБА_6, представникаОСОБА_5, та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60 ЦПК України, які були чинними на час ухвалення рішення судом першої інстанції, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України, чинного на час розгляду справи апеляційним судом, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції на підставі наявних у справі, наданих сторонами і досліджених судом доказів, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5. Висновки суду відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального (ст. 3 СК України) та процесуального (ст. ст. 11, 60, 61, 179, 213 ЦПК України, які були чинними на час ухвалення рішення, ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України) права.

Висновки суду першої інстанції зроблені, відповідні правовідносини між сторонами встановлені на підставі наявних у справі, наданих сторонами і досліджених судом доказів.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 12.10.1974 року між позивачем ОСОБА_4 та ОСОБА_7 Жовтневим відділенням РАГСу м. Одеси було зареєстровано шлюб, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис за № 699 (Т. 1, а. с. 102).

Згідно копії свідоцтва про право власності на житло від 29.05.1995 року ОСОБА_4 та ОСОБА_7 на праві спільної часткової власності належала квартира за адресою - АДРЕСА_1 (Т. 1, а. с. 11 - 17, 105).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14.06.2011 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 розірвано. Рішення набрало законної сили - 27.06.2011 року (Т. 1, а. с. 27, 104). В даному рішенні вказано, що ОСОБА_4 у позові зазначив про припинення шлюбних відносин, ведення спільного господарства між сторонами з початку 2009 року, що кожен з них з цього часу живе власним життям. Спільне мешкання із ОСОБА_7 спричиняє йому душевні муки та непокій.

ОСОБА_8 є донькою ОСОБА_4 та ОСОБА_7, що підтверджується копією свідоцтва про народження (Т. 1, а. с. 91).

16.11.1996 року ОСОБА_8 уклала шлюб з ОСОБА_11, після одруження її прізвище - «ОСОБА_8». 05.08.2003 року даний шлюб розірвано, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу зроблено запис за № 293 (Т. 1, а. с. 6, 8) .

18.06.2011 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 228 (Т. 1, а. с. 89).

10.10.2011 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 укладено договір дарування, за яким ОСОБА_4 передав безоплатно у власність ОСОБА_8 ? частку квартири АДРЕСА_1. Договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кобзар О.Ю. та зареєстровано в реєстрі за № 1791 (Т. 1, а. с. 23 - 24).

12.10.2011 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 укладено договір дарування, за яким ОСОБА_8 подарувала, а ОСОБА_4 прийняв в дар 213/1000 часток квартири АДРЕСА_2. Договір посвідчено державним нотаріусом Другої одеської державної нотаріальної контори Арабаджи К.Г. та зареєстровано в реєстрі за № 567. Право власності ОСОБА_4 зареєстровано в державному реєстрі (Т. 1, а. с. 9 - 10).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла, про що 10.11.2015 року складено відповідний актовий запис № 11607 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Одеського міського управління юстиції, що підтверджується копією свідоцтва серії НОМЕР_1 від 10.11.2015 року (Т. 1, а. с. 94).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Одеського міського управління юстиції від ІНФОРМАЦІЯ_3 (Т. 1, а. с. 22).

27.05.2016 року державним нотаріусом Другої одеської державної нотаріальної контори Масловою М.В. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно якого ? ч. квартири АДРЕСА_1, після смерті ОСОБА_8 успадкували, ОСОБА_5 (чоловік - ? ч. у спадщині) та ОСОБА_4 (батько - ? ч. у спадщині) (Т. 2, а. с. 38 - 39).

Між ОСОБА_5, ОСОБА_4 та померлою ОСОБА_8 виникли правовідносини щодо спадкування. Чоловік померлої - ОСОБА_5 та батько померлої - ОСОБА_4 правомірно отримали кожний по ? ч. спадкового майна.

Щодо наявності між ОСОБА_5 та померлою матір'ю його жінки - ОСОБА_7 правовідносин проживання однією сім'єю, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із ч. ч. 2, 4 ст. 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 р., п. 5.1 інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13, при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.

До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Зазначене положення поширюється щодо осіб - чоловіка або жінки, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, але перебувають в іншому зареєстрованому шлюбі; проте не поширюється щодо інших осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, але проживали однією сім'єю зі спадкодавцем на інших засадах, ніж фактичні шлюбні відносини.

Відповідно до наявної у справі копії паспорту ОСОБА_7 (Т. 1, а. с. 26 - 26 зворотня сторона), довідки від 18.02.2016 р. (Т. 1, а. с. 21) остання до своєї смерті проживала і була зареєстрована за адресою - АДРЕСА_1. Разом з тим, відповідно до паспорту ОСОБА_5 (Т. 1, а. с. 86 - 87) він ніколи не був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1.

Оскільки беззаперечно встановлено, що ОСОБА_5 знаходився у зареєстрованому шлюбі, не проживав і не був зареєстрований у кватирі АДРЕСА_1, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_5 з померлою ОСОБА_7. Оскільки у ОСОБА_5 не виникло прав на спадкування після смерті ОСОБА_7, то правильним є висновок суду про відмову в задоволенні похідної вимоги про усунення від спадкування ОСОБА_4.

Апелянт не надав доказів, які б спростовували вищевказані висновки суду першої інстанції.

Доводи апелянта про те, що суд безпідставно не взяв до уваги докази сумісного проживання ОСОБА_5 та його двох доньок разом із спадкодавцем, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони не підтверджені належними доказами, суперечать встановленим по справі обставинам.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що за змістом ст. 377 ЦПК України можливим є скасування судового рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, в апеляційному порядку повністю або частково із залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 257 цього Кодексу.

Із матеріалів справи вбачається, що зустрічна позовна заява ОСОБА_5 вже розглянута по суті з ухваленням Приморським районним судом м. Одеси рішення від 19.10.2017 р.. У суді першої інстанції ОСОБА_5 заяву про залишення його зустрічного позову без розгляду до ухвалення рішення не подавав, і суд першої інстанції такої заяви не розглядав.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів не вбачає законних підстав для задоволення вимог апелянта про залишення зустрічної позовної заяви без розгляду.

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_6, представника ОСОБА_5, є безпідставною, а тому її треба залишити без задоволення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаженій частині є законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів ОСОБА_6, представника ОСОБА_5, а також для прийняття доводів апеляційної скарги останнього у суду апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6, представника ОСОБА_5, - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2017 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4, Одеської міської ради про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, про усунення колишнього чоловіка від права на прийняття спадщини - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 19 березня 2018 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: А. А. Калараш

О. М. Таварткіладзе