Постанова № 72814773, 14.03.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/527/17 14.03.2018

Провадження №22-ц/784/422/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 490/527/17

Провадження № 22-ц/784/422/18

Категорія 20

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2018 року Судова колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання - Лівшенко О.С.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк (далі - ПАТ КБ) «ПриватБанк» на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 вересня 2017 року, постановлене під головуванням судді Гуденко О.А. в приміщенні суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Корабельного відділу Державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, третя особа ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання права власності на транспортний засіб та зняття арешту з автомобіля, -

В С Т А Н О В И Л А :

В січні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому посилався на те, що 01 травня 2008 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу автомобілю, за умовами якого він придбав транспортний засіб GEELY CK 1.5, бежевого кольору, державний номер НОМЕР_1, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_3. На підставі п.5.1. укладеного договору, того ж дня транспортний засіб було передано йому на підставі акту прийому - передачі. Також, ОСОБА_4 надала йому технічний паспорт на автомобіль та довіреність на розпорядження вищевказаним автомобілем, після чого він забрав автомобіль та став ним користуватися у своїх цілях, вважав його своєю власністю та технічно його обслуговував. Повний розрахунок за придбаний транспортний засіб згідно умов укладеного договору, мав місце 25.07.2012 року. Згодом він звернувся до ОСОБА_4 з приводу нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, однак остання повідомила, що за сімейними обставинами не має такої можливості. Коли він намагався звернутися до неї вдруге, її телефон був вимкнений. В подальшому він звернувся до відповідного територіального органу, що здійснює державну реєстрацію транспортних засобів з метою переоформити автомобіль на своє ім'я, але дізнався, що вищевказаний автомобіль є обтяжений та не може бути переоформленим з тих підстав, що у провадженні Корабельного ВДВС Миколаївського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження щодо стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитної заборгованості, в рамках якого накладено арешт на рухоме майно боржника. На підставі викладеного, позивач просив суд визнати дійсним договір купівлі - продажу транспортного засобу GEELY CK 1.5, бежевого кольору, державний номер НОМЕР_1, 2006 року випуску, укладений 01 травня 2008 року між позивачем та ОСОБА_4

В подальшому позивач звернувся до суду з уточненою позовною заявою, в якій посилався вже на те, що 01 травня 2008 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі - продажу спірного автомобіля. На підставі п.1.5 цього договору того ж дня транспортний засіб було передано йому на підставі акту прийому - передачі. Також ОСОБА_4 надала йому технічний паспорт на автомобіль та довіреність на розпорядження вказаним автомобілем. Тому на його думку між ними фактично було укладено договір купівлі - продажу автомобіля у простій письмовій формі. Позивач забрав автомобіль, став ним користуватися, технічно обслуговувати та вважав його своєю власністю. Повний розрахунок за придбаний транспортний засіб згідно умов укладеного договору, мав місце 25.07.2012 року. Згодом, виконуючи вимоги закону, він звернувся до відповідного територіального органу, що здійснює державну реєстрацію транспортних засобів з метою переоформити автомобіль на своє ім'я, але дізнався, що вищевказаний автомобіль є обтяжений та не може бути переоформленим з тих підстав, що у провадженні Корабельного відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження щодо стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитної заборгованості, в рамках якого накладено арешт на рухоме майно боржника. Посилаючись на те, що реєстрацію транспортного засобу не було здійснено ним вчасно з поважних причин, а також на дійсність договору купівлі - продажу спірного автомобіля, просив визнати за ним право власності на транспортний засіб GEELY CK 1.5, бежевого кольору, державний номер НОМЕР_1, 2006 року випуску, та скасувати арешт вказаного транспортного засобу, накладений Корабельним відділом державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції в рамках виконавчого провадження по виконанню рішення суду про стягнення на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» з ОСОБА_4 кредитної заборгованості.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 вересня 2017 року уточнений позов ОСОБА_3 задоволено. Судом визнано за ОСОБА_3 право власності на легковий автомобіль марки GEELY CK 1.5, державний номер НОМЕР_1, рік випуску 2006, колір бежевий, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_4 та звільнено зазначений автомобіль з-під арешту, накладеного Корабельним відділом ДВС Миколаївського міського управління юстиції Постановою від 23 жовтня 2014 року, ВП № 41591034 та скасовано заборону на його відчуження. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з зазначеним рішенням, ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Позивач звернувся до суду із відзивом на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

В судовому засіданні представник позивача не визнав доводи апеляційної скарги, просив її відхилити, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. При цьому пояснив, що звернувшись до суду з уточненою позовною заявою, позивач фактично відмовився від первісного позову, змінивши як правове обґрунтування позову, так і спосіб захисту права, який він просить суд застосувати до відповідачів.

Інші учасники процесу до судового засідання не з'явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Аналогічні положення містяться в ст. 5 ЦПК України діючої редакції.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 213 ЦПК України в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення, та ст.263 ЦПК України діючої редакції).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 214 ЦПК України в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення, та ст. 264 ЦПК України діючої редакції).

Рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Так, судом було встановлено, що 11.10.2006 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 230/А-16, за яким позичальник отримала кредит у сумі 13 000 доларів США на строк до 11.10.2012 року, в забезпечення зобов'язань за даним договором Банком прийнято в заставу легковий автомобіль марки GEELY CK 1.5, державний номер НОМЕР_2, рік випуску 2006, колір бежевий.

Крім того, суд вважав встановленим, що між позивачем та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу автомобіля від 01 травня 2008 року марки GEELY CK 1.5, державний номер НОМЕР_2, рік випуску 2006, колір бежевий, який належав ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 від 10.10.2006 року. За умовами даного договору, продавець зобов'язаний надати покупцеві документи на транспортний засіб та акт прийому-передачі (підписаний сторонами того ж дня), а покупець зобов'язаний прийняти товар та проводити оплату за транспортний засіб щомісячно не пізніше 11 числа кожного місяця у розмірі 181 долари США, а з 29 по 31 число кожного місяця у сумі 108 дол. США. Оплату проводити на розрахунковий рахунок ОСОБА_4 в ЗАТ «Укргазбанк» згідно кредитного договору.

Згідно довідки відділення № 216/14 АБ «Укргазбанк» на адресу начальника Миколаївського відділу РЕР УДАІ УМВС та за місцем вимоги від 07.06.2017 року, ОСОБА_4 користувалася кредитними коштами на придбання автомобіля GEELY CK 1.5, державний номер НОМЕР_2 , станом на 25.97.2012 року заборгованість по кредиту та відсоткам погашено в повному обсязі.

Згідно витягу про реєстрацію у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за № 52504254 від 09.06.2017 року, постановою Центрального ВДВС Миколаївського МУЮ від 03.05.2011 року за № 26332452 на все рухоме майно боржника ОСОБА_4 накладено 13 лютого 2012 року арешт та оголошено заборону на його відчуження; постановою Корабельного ВДВС Миколаївського МУЮ від 23.10.2014 року за № 41591034 на все рухоме майно боржника ОСОБА_4 накладено 23 жовтня 2014 року арешт та оголошено заборону на його відчуження; постановою Центрального ВДВС м.Миколаїв ГТУЮ від 31.01.2017 року за № 52484829 на все рухоме майно боржника ОСОБА_4 накладено 31 січня 2017 року арешт та оголошено заборону на його відчуження .

11.09.2016 року вказаний автомобіль було затримано працівниками поліції за розшуком Корабельного ВДВС майна боржника ОСОБА_4

Таким чином, суд вважав встановленим, що позивач фактично є власником вказаного автомобіля, оскільки з відповідачем було укладено договір купівлі продажу з досягненням згоди по всім істотним умовам правочину, так як відповідно до ст. 2014 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, але провести державну реєстрацію за собою права власності на нього не має можливості через наявність арешту на все рухоме майно продавця.

Оскільки позивач не зареєстрував придбаний у відповідача транспортний засіб у визначений законом термін з поважних причин, а відповідно до ст. ст. 321, 391 ЦК України право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, суд вважав, що заперечення ПАТ «ПриватБанк» не заслуговують на увагу.

Крім того, приймаючи рішення, суд виходив з того, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майно. Відповідно до ст. 59 ЗУ Про виконавче провадження, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Проаналізувавши зазначені вище обставини по справі та врахувавши положення ст. ст. 15, 16, 205, 220, 317,319, 321, 328, ст. 334 ч.1, ст. ст. 655, 657, ЦПК України, ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої законом від 17.07.97 № 475/97-ВР, Правил державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. N 1388 (п.п. 7,8), постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справі № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» (п.5), постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справі № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» (п.5), суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

При цьому суд не взяв до уваги посилання представника третьої особи на постанову ВСУ по справі №6-688цс15, оскільки зазначена постанова не містить правовий висновок про подібні правовідносини, оскільки, як зазначив суд, в постанові ВСУ підставою для позову про право власності була лише довіреність без укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу, а в даній справі позивач посилається на укладений договір купівлі-продажу, у зв'язку із чим відсутні підстави передбачені ст.360-7 ЦПК України.

Проте, приймаючи рішення по справі, суд не в повній мірі врахував, що як зазначено в п. 2 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» № 5 від 03 червня 2016 р. позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в такій справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Як убачається з матеріалів справи позивач просив суд не тільки визнати за ним право власності на транспортний засіб GEELY CK 1.5, бежевого кольору, державний номер НОМЕР_1, 2006 року випуску, але й зняти арешт з вказаного транспортного засобу, накладений Корабельним відділом державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції в межах виконавчого провадження по виконанню рішення суду про стягнення на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» з ОСОБА_4 кредитної заборгованості.

Отже, за даним виконавчим провадженням боржником є ОСОБА_4, а особою, в інтересах якої накладено арешт на її майно, - ПАТ КБ «ПриватБанк» і саме ці особи мають бути належними відповідачами за позовом ОСОБА_3, а Корабельний відділ державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції мав бути залучений до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Суд, розглядаючи справу, не дав належної правової оцінки тому, що в позові навпаки у якості відповідача зазначено Корабельний відділ державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, а у якості 3-ї особи - ПАТ КБ «ПриватБанк», що свідчить про те, що позов заявлено до неналежного відповідача.

На час розгляду справи судом першої інстанції суд згідно ч.1 ст.33 ЦПК України міг лише за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінити первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучити до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Пленум Верховного Суду України у п.8 постанови від 12 червня 2009р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснив, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не звертався до суду з клопотанням щодо залучення до участі у справі належного відповідача. Апеляційний суд позбавлений можливості залучити до участі у справі належного відповідача, оскільки не має передбачених законом повноважень змінювати склад осіб, які беруть участь у справі, крім випадків процесуального правонаступництва.

Участь ПАТ КБ «ПриватБанк» у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не впливає на необхідність залучення його до участі у справі саме у якості відповідача, оскільки як правове положення так і права і обов'язки відповідача та третьої особи різні.

Крім того, згідно п.11 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» № 5 від 03 червня 2016 р. при розгляді позову про визнання права власності на арештоване майно та/або зняття арешту з майна судам слід всебічно і повно з'ясовувати обставини, наведені позивачем на підтвердження своїх вимог, неухильно додержуючись при цьому як правових норм, що гарантують права осіб, які беруть участь у справі, так і положень про належність та допустимість доказів.

Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд обирає способи захисту цивільного права. Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст. 16 ЦК України. Так під способами захисту суб'єктивних цивільних прав та інтересів розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких суд здійснює поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав чи інтересів та вплив на правопорушника. Підставами позову, які суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а предметом позову, є спосіб захисту права, який він просить суд застосувати до відповідача.

Як убачається з тексту уточненої позовної заяви, позивач просив визнати за ним право власності на транспортний засіб, власником якого він став на підставі договору купівлі - продажу від 01 травня 2008р., оскільки його право власності не визнається іншими особами та існують перешкоди в реєстрації належного йому на підставі договору права власності на транспортний засіб. Вимоги про визнання дійсним договору купівлі - продажу від 01 травня 2008р. в даному позові він не заявляв, а раніше заявлені позовні вимоги в первісному позові не підтримав.

Приймаючи рішення в межах заявлених в установленому законом порядку та підтриманих в судовому засіданні позовних вимог, суд не в повній мірі врахував, що загальний порядок укладення договорів будь - якими учасниками цивільних відносин визначено у главі 53 ЦК України.

До принципово важливих складових цієї процедури відносяться зміст та форма договору, спосіб, місце укладення.

Правове регулювання відносин, пов'язаних з купівлею - продажою транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Зокрема, п.8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388, який діяв на час підписання позивачем та відповідачем ОСОБА_4 договору купівлі - продажу спірного автомобіля, передбачалося, що реєстрація транспортних засобів здійснюється на підставі заяви власника, поданої особисто, і документів, що посвідчують його особу, правомірність придбання транспортного засобу, оцінку його вартості, яка провадиться спеціалістом, що пройшов необхідну підготовку у порядку, встановленому МВС, Мін'юстом, Держпромполітики, Держмитслужбою та Фондом державного майна і має відповідні документи, відповідність конструкції транспортного засобу встановленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Правомірність придбання транспортних засобів, складових частин, які мають ідентифікаційні номери, підтверджується документами, скріпленими підписом відповідної посадової особи і печаткою, виданими суб'єктами підприємницької діяльності, які реалізують транспортні засоби та видають довідки-рахунки, митними органами, судами, нотаріусами, органами соціального захисту населення, підприємствами-виробниками транспортних засобів та підрозділами ДАІ, а також угодами, укладеними на товарних біржах.

Такими документами можуть бути:

довідка-рахунок за формою згідно з додатком N 1 до цих Правил, видана суб'єктом підприємницької діяльності, який реалізує транспортний засіб;

договори, в тому числі угоди, укладені на товарних біржах, та інші посвідчені в установленому порядку документи, що встановлюють право власності на транспортний засіб;

копія рішення суду, засвідчена в установленому порядку, із зазначенням юридичної чи фізичної особи, яка визнається власником транспортного засобу, його марки, моделі, року випуску, а також ідентифікаційних номерів складових частин;

довідка органу соціального захисту населення, який виділив автомобіль або мотоколяску;

акт приймання-передачі транспортного засобу за формою згідно з додатком N 6 до цих Правил, виданий підприємством - виробником транспортного засобу чи його складових частин або підприємствами, які переобладнали чи встановили на транспортному засобі спеціальний пристрій згідно із свідоцтвом про відповідність конструкції транспортного засобу вимогам безпеки дорожнього руху, із зазначенням їх ідентифікаційних номерів та конкретного одержувача, скріплений підписом посадової особи підприємства і печаткою;

посвідчення митного органу про реєстрацію транспортного засобу або його складових частин, що мають ідентифікаційні номери, в підрозділах ДАІ - для фізичних осіб, вантажна митна декларація - для юридичних осіб або належним чином оформлені довідка-рахунок та вантажна митна декларація (засвідчена митним органом копія) - для фізичних та юридичних осіб;

договір фінансового лізингу.

Для реєстрації транспортних засобів, що перебували в експлуатації і зареєстровані в підрозділах ДАІ, крім названих документів, додається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) з відміткою підрозділу ДАІ про зняття транспортного засобу з обліку. Перед відчуженням, передачею такий транспортний засіб повинен бути знятий з обліку в підрозділі ДАІ. Відчуження, передача власником придбаних транспортних засобів, не зареєстрованих у підрозділах ДАІ, не проводиться.

Отже, даним Порядком встановлені спеціальні правила правового регулювання відносин, пов'язаних з купівлею - продажом саме транспортних засобів, які діяли на час підписання сторонами договору від 01 травня 2008р.

Згідно з Порядком здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200, який діяв на час як зазначив позивач повного розрахунку за придбаний транспортний засіб, оформлення на товарних біржах договорів купівлі-продажу транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, здійснюється з використанням облікованих відповідно у територіальному органі з надання сервісних послуг МВС і Держсільгоспінспекції бланків біржових угод.

Оформлення договорів купівлі-продажу транспортних засобів може проводитися в територіальному органі з надання сервісних послуг МВС.

У разі продажу транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, філією суб'єкта господарювання або уповноваженим дилером, крім акта приймання-передачі підприємства-виробника, покупцеві видається акт приймання-передачі, що укладається між суб'єктом господарювання (його філією) та уповноваженим дилером.

Під час продажу транспортних засобів, що перебувають (перебували) на обліку в уповноваженому органі МВС або Держсільгоспінспекції, покупцеві територіальним органом з надання сервісних послуг МВС видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) або Держсільгоспінспекцією - свідоцтво про реєстрацію машини з відміткою про зняття машин (тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо - будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів) з обліку чи акт технічного стану.

У разі зняття з обліку транспортного засобу покупцеві видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі.

Отже, продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).

Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що договір купівлі - продажу транспортного засобу укладений громадянами в простій письмовій формі без його відповідного оформлення в належній установі, якій надано право посвідчувати такі договори, без зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт), при наявності заборон на його відчуження, тощо, фактично є побутовою угодою і не вважається укладеним відповідно до закону договором купівлі - продажу транспортного засобу, а тому не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка його придбаває.

Матеріалами справи встановлено, що автомобіль марки GEELY CK 1.5, державний номер НОМЕР_2, рік випуску 2006, колір бежевий, належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 від 10.10.2006 року і є зареєстрованим в ММРЕВ УДАІ УМВС в Миколаївській області. Даних про те, що даний автомобіль знімався з обліку в підрозділі ДАІ з метою його відчуження в 2008р. матеріали справи не містять. Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) на ім'я ОСОБА_4 також не містить відмітки підрозділу ДАІ про зняття транспортного засобу з обліку.

В той же час, дане свідоцтво містить відмітку про заборону відчуження від 10.10.2006р. у зв'язку з кредитом у ВАТ АБ «Укргазбанк». Згідно п.3.3.10 кредитного договору № 230/А-16 від 11.10.2006 року, укладеного між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_4 для придбання спірного автомобіля, легковий автомобіль марки GEELY CK 1.5, державний номер НОМЕР_2, рік випуску 2006, колір бежевий є предметом застави за договором застави від 11 жовтня 2006р., укладеним між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_4 Доказів отримання у ВАТ АБ «Укргазбанк» згоди на продаж даного автомобіля станом на 2008р. матеріали справи також не містять.

Аналіз зазначених вище обставин справи та норм матеріального права свідчить про те, що договір купівлі - продажу транспортного засобу, укладений позивачем та відповідачем ОСОБА_4 в простій письмовій формі без його відповідного оформлення в належній установі, якій надано право посвідчувати такі договори, без зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт), отримання дозволу ВАТ АБ «Укргазбанк», в заставі у якого перебував спірний автомобіль, не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є сам по собі підставою для набуття права власності на транспортний засіб позивачем без визнання його дійсним за рішенням суду.

Позивач звертався в суд з первісним позовом про визнання дійсним договору купівлі - продажу спірного автомобіля від 01 травня 2008р., однак потім його не підтримав і звернувся до суду з іншим позовом про визнання за ним право власності на транспортний засіб GEELY CK 1.5, бежевого кольору, державний номер НОМЕР_1, 2006 року випуску, та зняття арешту з вказаного транспортного засобу, накладеного Корабельним ВДВС Миколаївського міського управління юстиції в рамках виконавчого провадження по виконанню рішення суду про стягнення на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» з ОСОБА_4 кредитної заборгованості, посилаючись на дійсність договору купівлі-продажу автомобіля від 01 травня 2008р. та на оспорення вже існуючого на підставі зазначеного договору купівлі - продажу права власності позивача на цей автомобіль іншими особами. При цьому в тексті уточненої позовної заяви посилався на необхідність захистити його права з посиланням на ст. ст. 391 та 392 ЦК України.

Суд даним обставинам належної правової оцінки не дав і помилково визнав за позивачем право власності на спірний автомобіль, посилаючись на ст. 220 ЦК України, яка передбачає можливість визнання договору дійсним, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, а також на інші загальні норми ЦК України про набуття права власності за договором купівлі - продажу без урахування положень зазначених вище Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388, хоча позовні вимоги за первісним позовом про визнання дійсним договору купівлі - продажу спірного автомобіля позивачем в установленому законом порядку по справі підтримані не були та не були предметом розгляду суду.

Що стосується позовних вимог про захист прав позивача з посиланням на ст. ст. 391 та 392 ЦК України, то слід зазначити, що позов про визнання права власності є спеціальним або допоміжним речово - правовим засобом захисту права власності. Цивільне законодавство визначає особливості реалізації правомочності власника.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності. Позивачем у позові про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред'явлення позову).

Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.

Оскільки матеріалами справи, яка переглядається, встановлено, що договір купівлі-продажу спірного автомобіля не укладався з урахуванням положень зазначених вище Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388, що спірний автомобіль не знятий з обліку в уповноваженому органі МВС та зареєстрований до цього часу за ОСОБА_4, без визнання його дійсним на підставі рішення суду, правові підстави для задоволення позовних вимог позивача про визнання права власності на автомобіль на підставі статті 392 ЦК України також відсутні.

Проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, колегія суддів вважає, що в межах заявлених в установленому законом порядку та підтриманих в судовому засіданні позовних вимог, суд помилково дійшов висновку про їх обґрунтованість.

Крім того, приймаючи остаточне рішення по справі, апеляційний суд згідно ч.4 ст. 367 ЦПК України вважає також необхідним вийти за межі апеляційної скарги, так як під час розгляду справи було встановлено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 374, 376,381,382 ЦПК України, судова колегія,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задовольнити.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 вересня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Корабельного відділу Державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, третя особа ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання права власності на транспортний засіб та зняття арешту з автомобіля відмовити.

Постанова набирає законної сили негайно з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови складено 19 березня 2018 року