Постанова № 72812992, 13.03.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №333/387/17 Головуючий у 1 інстанції: Фунжий О.А.

Провадження № 22-ц/778/450/18 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«13» березня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Подліянової Г.С.,

секретар: Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

В січні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнив, до Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що проходив військову службу на території Демократичної республіки Афганістан у період з 25 березня 1981 року по 12 листопада 1981 року.

При виконанні службового обов'язку отримав осколкові поранення голови, обох ніг у вигляді рубців на шкіри правої щічної ділянки, правої нижнє-щелепної ділянки, правої підочної ділянки, на переднє-зовнішній поверхні лівого стегна в середній третині, внаслідок чого у нього розвинулись захворювання: «Стійкі наслідки ЧМТ, контузії головного мозку (1981 p.). Посттравматичний церебральний арахноїдит з лікворо-динамічними кризами. Посттравматична енцефалопатія ІІ-ІІІ ст. (Церебральний атеросклероз II ст., МА брючної аорти, гіпертонічна хвороба II ст.) Двостороння пірамідна недостатність, виражені вестибуло-атактичні порушення. Кризи симпато-адреналового характеру 1-2 рази на тиждень. Стійкий цефалічний синдром. Гіпомнестичний синдром. Виражений антено-тривожно-невротичний синдром. Вірусний гепатит. Цукровий діабет. Стенокардія напруження III ФК.», що підтверджується постановою № 12 від 09 грудня 2016 року військово-лікарською комісією ДУ «ТМО МВС України по Запорізькій області», висновком спеціаліста судово-медичної експертизи № 2807/Ж від 01 грудня 2016 року, довідкою для МСЕК № 1634184 від 01 грудня 2016 року, виписними епікризами № 2415, № 3428, консультативним висновком № 19114/16 від 01 грудня 2016 року.

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ № 0820098 від 15 листопада 2016 року та серії АВ № 0823005 від 28 грудня 2016 року йому була встановлена перша «Б» група інвалідності.

Після проходження військової служби він отримав значні чисельні захворювання, які турбують його і по сьогоднішній день. Перебування на стаціонарному лікуванні призводило до нетривалого позитивного покращення. Внаслідок захворювань та поранень, отриманих під час проходження військової служби, він змушений тривалий час знаходитись на лікарняному, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури.

Його постійно турбують головні болі, які підсилюються при фізичному навантаженні, часто виникає запаморочення, похитування при ходінні, погіршення пам'яті, зниження слуху, працездатності, порушення сну, нудота, загальний озноб, дискомфорт в області серця, різка слабкість, оніміння язика, губ, кінцівок, закладеність носа, підвищення AT, тривога, дратівливість, біль в хребті та ногах. Також він хворіє на невроз.

У зв'язку з пораненнями та захворюваннями, отриманими під час захисту Вітчизни, порушено його нормальний життєвий стан, він позбавлений можливості реалізовувати свої нормальні життєві функції, звички та бажання. Він не може забезпечувати себе та свою родину на тому ж рівні, не може вести повноцінний образ життя, постійно відчуває страждання, психологічний комфорт, порушена його душевна рівновага, він відчуває себе втраченою для суспільства та родини людиною.

Моральну шкоду оцінює в 100 000 грн.

На підставі зазначеного просив стягнути з відповідача у відшкодування моральної шкоди 100 000 грн.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 вересня 2017 року позов задоволено.

Стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_3 100 000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України в дохід держави судовий збір у розмірі 1 600 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Міністерство внутрішніх справ України подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України).

Аналогічні норми містились в ст.213 ЦПК України в редакції на час ухвалення рішення суду першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив із положень ст. ст. 23, 1167 ЦК України, зазначаючи про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди, оскільки сам факт поранень та захворювань, одержаних в період проходження військової служби, та їх наслідки спричинили позивачеві втрати немайнового характеру у вигляді психологічного дискомфорту (переживаннях та хвилюваннях), душевних стражданнях, оскільки тривале лікування позначилося на здоров'ї позивача.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_3 на підставі наказу МВС СРСР від 27 квітня 1983 року №173 проходив військову службу на території Афганістану у період з 25 березня 1981 року по 12 листопада 1981 року. Згідно з переліком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 08 грудня 1994 року, на території Афганістану у період з квітня 1978 року по грудень 1989 року велися бойові дії (а.с.19).

При виконанні службового обов'язку отримав осколкові поранення голови, обох ніг у вигляді рубців на шкіри правої щічної ділянки, правої нижнє-щелепної ділянки, правої підочної ділянки, на переднє-зовнішній поверхні лівого стегна в середній третині, внаслідок чого у нього розвинулись захворювання: «Стійкі наслідки ЧМТ, контузії головного мозку (1981 p.). Посттравматичний церебральний арахноїдит з лікворо-динамічними кризами. Посттравматична енцефалопатія ІІ-ІІІ ст. (Церебральний атеросклероз II ст., МА брючної аорти, гіпертонічна хвороба II ст.) Двостороння пірамідна недостатність, виражені вестибуло-атактичні порушення. Кризи симпато-адреналового характеру 1-2 рази на тиждень. Стійкий цефалічний синдром. Гіпомнестичний синдром. Виражений антено-тривожно-невротичний синдром. Вірусний гепатит. Цукровий діабет. Стенокардія напруження III ФК.», що підтверджується постановою № 12 від 09 грудня 2016 року військово-лікарською комісією ДУ «ТМО МВС України по Запорізькій області», висновком спеціаліста судово-медичної експертизи № 2807/Ж від 01 грудня 2016 року, довідкою для МСЕК № 1634184 від 01 грудня 2016 року, виписними епікризами № 2415, № 3428, консультативним висновком № 19114/16 від 01 грудня 2016 року (а.с.11-18, 20, 22, 23).

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ № 0820098 від 15 листопада 2016 року та серії АВ № 0823005 від 28 грудня 2016 року йому була встановлена перша «Б» група інвалідності (а.с.18).

Статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться в установленому законодавством порядку.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (ст. ст. 23, 1167 ЦК України).

Відповідно до ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції посилався на те, що позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, внаслідок отримання поранень і хронічних захворювань та стійкої втрати працездатності, які пов'язане із проходженням в Демократичній Республіці Афганістан, і таке право на звернення до суду в нього виникло лише у зв'язку з певними юридичними фактами, а саме встановленням висновком МСЕК причинного зв'язку, саме: захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де проходили воєнні дії.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна з огляду на наступне.

Суд не звернув увагу на те, що на час проходження військової служби у період з 25 березня 1981 року по 12 листопада 1981 року не діяв Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», прийнятий 20 грудня 1991 року та ЦК України 2003 року.

Крім того, для військовослужбовців (за наявністю підстав) передбачено відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці - це особи, які проходять військову службу.

Однак суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач не є військовослужбовцем.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У відповідності із п.п. 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Разом з цим, суд не звернув увагу на те, що військовослужбовці та особи на яких поширюється дія законів «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» користуються усіма правами і свободами людини і громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України.

Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

Законодавство, що було чинним на момент отримання позивачем ушкодження здоров'я (1981 рік), не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, які особа зазнала у зв'язку з ушкодженням її здоров'я.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Враховуючи те, що позивач отримав поранення (травму) при виконанні службових обов'язків в Демократичній Республіці Афганістан, тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (який набув чинності після 20 грудня 1991 року) та ЦК України, коли діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, тому слід прийти до висновку, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають, оскільки шкода заподіяна позивачеві ще до 1991 року.

Оскільки допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з зазначених підстав.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задовольнити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 вересня 2017 року у цій справі скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 19 березня 2018 року.

Головуючий

Судді: