Постанова № 72811569, 14.03.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/145/2018(м)

266/4716/17

Головуючий в 1 інстанції Шишилін О.Г.

Доповідач Лопатіна М.Ю.

Категорія 23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

14 березня 2018 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Лопатіної М.Ю.,

суддів Баркова В.М., Биліни Т.І.,

при секретарі Зал Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом Маріупольської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати за користування земельною ділянкою,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 грудня 2017 року,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2017 року Маріупольська міська рада Донецької області звернулась до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що на підставі його рішення від 08 жовтня 2013 року № 6/30-3752, між ним та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки від 06 травня 2014 року, за умовами якого позивач передав, а ОСОБА_1 прийняв у строкове платне користування земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_1, площею 0,1930 га, строком на 10 років, тобто до 08 жовтня 2023 року, з фіксованою платою у розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки за рік. За період з січня 2016 року по січень 2017 року у відповідача утворилась заборгованість з орендної плати у розмірі 61 854,86 грн. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 у добровільному порядку не вживає належних заходів з погашення наявної заборгованості, позивач просив стягнути з нього на свою користь зазначену заборгованість, а також пеню, нараховану за порушення зобов'язань, у розмірі 8 366,78 грн.

Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 грудня 2017 року вищезазначений позов задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Маріупольської міської ради Донецької області заборгованість по орендній платі за користування земельною ділянкою у розмірі 61 854,86 грн., пеню у розмірі 1777,72 грн., а всього - 63 632 грн. 58 коп. та судовий збір у розмірі 1449, 92 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

З таким судовим рішенням не погодився відповідач та через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не враховано, що він, незважаючи на те, що працює електромонтером в ТОВ «Метінвест-промсервіс», фактично здійснює господарську діяльність, оскільки надає земельну ділянку, що розташована по АДРЕСА_1, в оренду суб'єктам господарювання, які, як його податкові агенти, сплачують від його імені податки до бюджету. З урахування наведеного, вважає, що до даних правовідносин підлягають застосуванню вимоги статті 6 Закону України «Про тимчасові заходи на час проведення антитерористичної операції», яка звільняє його від сплати податку за оренду землі.

Представник відповідача - адвокат ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційного суду підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Представник позивача у судове засідання не з'явися, згідно заяви, Маріупольська міська рада Донецької області просила розгляд справи відкласти, з огляду на те, що один її представник знаходиться на лікарняному, а другий - у відпустці.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 372 ЦПК України, таке клопотання позивача не підлягає задоволенню, з огляду на те, що позивач є юридичною особою, яка має достатній штат працівників, які могли б представляти інтереси ради у судовому засіданні, а тому відсутність на роботі двох працівників позивача не є поважною причиною неявки у судове засідання його представника.

Крім того, позивачем до суду апеляційної інстанції був поданий відзив на апеляційну скаргу, згідно якого Маріупольська міська рада Донецької області обґрунтувала заперечення щодо змісту і вимог скарги, просила залишити її без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до рішення Маріупольської міської ради Донецької області від 08 жовтня 2013 року № 6/30-3752, між нею та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки від 06 травня 2014 року, який було зареєстровано у Маріупольському міському відділі Донецької регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру», про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис НОМЕР_1 (а.с.9-11).

Згідно з умовами даного договору, Маріупольська міська рада Донецької області передала, а ОСОБА_1 прийняв у строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться по АДРЕСА_2, площею 0,1930 га, строком на 10 років, тобто до 08 жовтня 2023 року, з фіксованою платою у розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки за рік.

Відповідно до п.п.4.4.,.4.5 договору оренди землі, орендна плата за землю вноситься за базовий податковий (звітний) період щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Розмір орендної плати за земельну ділянку змінюється у разі індексації у встановленому законом порядку грошової оцінки. У разі індексації грошової оцінки земель міста Маріуполя орендар зобов'язаний вносити орендну плату у новому розмірі з дня індексації.

Крім того, сторони погодили у п.4.11 договору, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня, яка нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки НБУ, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, в залежності від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

Як вбачається з розрахунку заборгованості Департаменту фінансів Маріупольської міської ради станом на 31 січня 2017 року заборгованість з орендної плати у відповідача за договором оренди земельної ділянки від 06 травня 2014 року складає 70 221,64 грн., у тому числі пеня у розмірі 8 366,78 грн. (а.с.12).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача орендної плати та пені в межах строку позовної давності, суд першої інстанції, виходив із того, що підстав для звільнення відповідача від сплати за користування земельною ділянкою на підставі ст. 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» ( в редакції на час виникнення правовідносин) немає, оскільки останній не відноситься до суб'єктів господарювання.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та ґрунтуються на вимогах закону.

Рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивачем не оскаржувалось, тому апеляційним судом не перевірялось, що відповідає вимогам ч. 1 ст. 367 ЦПК України.

Так, відповідно до ст.206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі», орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду) є однією з істотних умов договору оренди земельної ділянки.

Земельним Кодексом України, а саме статтею 96, а також ст.. 24 Закону України «Про оренду землі», встановлений обов'язок землекористувачів, у тому числі орендарів, своєчасно сплачувати орендну плату за користування землею.

Таке ж право орендодавця закріплено у пп. 9.3.1.4 договору оренди, укладеного між сторонами.

Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

За ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Правовим наслідком порушення зобов'язання є, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 ЦК України)

З огляду на те, що в ході розгляду справи було встановлено, що відповідач належним чином не виконував свої зобов'язання за договором оренди землі та своєчасно не виплачував відповідну орендну плату, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості з орендної плати та пені за порушення зобов'язань.

Доводи відповідача про те, що на підставі вимог статті 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» він повинен бути звільнений від сплати орендної плати, є необґрунтованими з наступних підстав.

Так, дія Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі: Закон № 1669-VII) поширюється лише на визначене коло суб'єктів. Згідно преамбули Закону, він визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

За статтею 6 Закону № 1669-VII (в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин) під час проведення антитерористичної операції суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, звільняються від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Зі змісту ч.ч.1,2. Господарського кодексу, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Таким чином, оскільки відповідач не має всіх ознак суб'єкта господарювання, зокрема, не зареєстрований відповідно до закону як підприємець, на нього не розповсюджується дія ст. 6 Закону № 1669-VII ( в редакції, яка діяла на час утворення заборгованості). Та обставина, що ОСОБА_1 отримує дохід від здачі в оренду земельної ділянки суб'єктам господарювання, які, як податкові агенти сплачують податки до бюджету від імені та за рахунок відповідача, як платника податків, не є підставою для віднесення останнього до суб'єктів господарювання.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду, обґрунтовано викладені в мотивувальній частині оскарженого рішення. При вирішенні даної справи судом першої інстанції правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанцій - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374-375, 381- 382 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 грудня 2017 року залишити без змін.

Повний текст судового рішення виготовлено 19 березня 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: