Постанова № 72811515, 15.03.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 219/11736/16-ц Номер провадження 22-ц/775/136/2018

Доповідач Санікова О.С.

Категорія 34

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2018 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Санікової О.С.

суддів: Космачевської Т.В., Мальованого Ю.М.

за участю секретаря Кіпрік Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті цивільну справу №219/11736/16-ц

за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної гвардії України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Артемівської районної державної адміністрації Донецької області, за участю третьої особи - Служби безпеки України, про відшкодування матеріальної шкоди,

за апеляційними скаргами Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, яке діє в інтересах Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, до якої приєдналось Міністерство внутрішніх справ України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної казначейської служби України на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 20 листопада 2017 року,

(суддя - Чопик О.П., рішення ухвалене у м. Бахмуті Донецької області, повний текст рішення складено 24 листопада 2017 року),

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 та яка 16 липня 2014 року була пошкоджена снарядами в результаті проведення антитерористичної операції. В результаті цього квартира має нежилий стан, потребує ремонту, який вона немає змоги оплатити, оскільки є одинокою матір?ю трьох дітей. Посилаючись на положення ст.19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», ст.ст.22, 1166, 1177 ЦК України, ст.86 Кодексу цивільного захисту України, практику Європейського суду з прав людини, вважає, що відшкодовувати спричинену їй руйнуванням будинку матеріальну шкоду повинні всі відповідачі у справі солідарно, оскільки всі вони приймали участь у проведенні антитерористичної операції.

До початку судового розгляду справи представник позивача подала заяву про зменшення розміру позовних вимог. У зв'язку з отриманням звіту про визначення розміру збитків, що призвели до завдання майнової шкоди, просила стягнути солідарно з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України 17 600 грн. заподіяної їй матеріальної шкоди.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 20 листопада 2017 року позовні вимоги задоволені: відшкодовано ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України матеріальну шкоду, заподіяну під час проведення антитерористичної операції, в розмірі 17 600,00 грн.

В апеляційній скарзі Головне територіальне управління юстиції у Донецькі області, яке діє в інтересах Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 В обґрунтування доводів апеляційної скарги Кабінет Міністрів України, в інтересах якої діє ГТУЮ у Донецькі області, посилається на неправильне встановлення судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, неправильне дослідження та оцінку доказів, що призвели до порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема апелянт зазначає, що Законом України «Про боротьбу з тероризмом» не передбачено відшкодування збитків, що виникли у зв'язку із проведенням антитерористичної операції фізичним особам, тому судом першої інстанції помилково застосовано положення ст. 19 зазначеного закону. Крім того, судом не доведено вину відповідачів у спричиненні шкоди позивачу та при визначенні її суми не враховано неможливість оцінки майна, яке знищено або зруйновано; крім того витрати на відновлення будинку не враховані у звіті. Апелянт також зазначає, що судом помилково застосовані позиції Європейського суду з прав людини, які ґрунтуються на ствердженні про абсолютну відповідальність держави, зобов'язаної забезпечити в суспільстві мир і порядок і витікаючи з неї особисту і майнову безпеку людей, що знаходиться під її юрисдикцією, бо вони стосуються різних правовідносин.

До вказаної апеляційної скарги приєдналось Міністерство внутрішніх справи України та до початку розгляду справи подало заяву, яка містить тотожні зазначеним в апеляційній скарзі Кабінету Міністрів України, в інтересах якого діє ГТУЮ у Донецькій області, вимоги та мотиви, а саме просить скасувати рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 20.11.2017 року та відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі у зв'язку із неправильним застосуванням норм матеріального права та наголошує на тому, що положеннями Кодексу цивільного захисту України встановлений обов'язок держави по наданню потерпілим соціальної допомоги, а не відшкодування шкоди завданої внаслідок заподіяння протиправної дії (терористичного акту).

В обґрунтування доводів апеляційної скарги Державна служба України з надзвичайних ситуацій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповне з'ясування усіх фактичних обставин, що мають значення для справи та не дослідження , неналежну оцінку доказів у справі. Апелянт звертає увагу на те, що не є належним відповідачем у цій справі та позивачем не надано належних та допустимих доказів для підтвердження його незаконних рішень, дій чи бездіяльності як органу державної влади та доказів для встановлення причини пошкодження квартири НОМЕР_1. Крім того, враховуючи положення ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та ст. 1177 ЦПК України умовою відшкодування шкоди державою є наявність кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння та наявність шкоди, яка завдана саме ним. Також події, які сталися 16.07.2014 року у селі Серебрянка Бахмутського району Донецької області в результаті проведення антитерористичної операції не є надзвичайною ситуацією у розумінні чинного законодавства. Критерії забезпечення права постраждалих у наслідок надзвичайних ситуацій для отримання грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру закріплений ст. 86 Кодексу цивільного захисту України. Тому в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України просить скасувати рішення суду першої інстанції та слухати справу без участі їх представника. В обґрунтування доводів апеляційної скарги Державна казначейська служба України посилається на не дослідження судом першої інстанції обставин, що мають істотне значення для справи, адже казначейство не має правових підстав здійснювати відшкодування шкоди заподіяної громадянам терористичним актом, бо ці повноваження покладені на військово-цивільні адміністрації, які є розпорядниками бюджетних коштів. Апелянт також звертає увагу на те, що позивач не здійснював добровільної відмови від права власності на зруйновану квартиру в наслідок надзвичайної ситуації, що унеможливлює застосування норм Кодексу цивільного захисту України щодо забезпечення житлом або виплати грошової компенсації за рахунок держави.

У відзиві на апеляційну скаргу Державної казначейської служби України представник Бахмутської районної державної адміністрації заперечує проти доводів апеляційної скарги щодо відшкодування шкоди завданої внаслідок проведення антитерористичного операції саме місцевими державними адміністраціями. Та звертає увагу на те, що проведення антитерористичної операції або здійснення терористичного акту не є видом надзвичайних ситуацій, а районні державні адміністрації відповідно до положень Закону України «Про боротьбу з тероризмом» не віднесені до суб'єктів боротьби з тероризмом. При цьому зазначає, що судом першої інстанції не доведено вину відповідачів у спричиненні шкоди позивачу та не обґрунтовано застосовані положення ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та ст. 1177 ЦПК України, а докази, надані позивачем не підтверджують факту виникнення надзвичайної ситуації в селі Серебрянка Бахмутського району Донецької області 16.07.2014 року.

У поясненнях представник Антитерористичного центру при СБ України підтримує апеляційні скарги відповідачів щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Представник Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України - Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, представники Державної служби України з надзвичайних ситуацій у судовому засіданні підтримали доводи апеляційних скарг та просили їх задовольнити.

Представник позивачка заперечував проти доводів апеляційної скарги , вважаючи рішення законним та обґрунтованим.

Інші сторони у судове засідання апеляційного суду не з'явились; про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 що підтвердується свідоцтвом про право власності на житло, виданим 3 лютого 1999 року.

Згідно з актом обстеження технічного стану житлового фонду Серебрянської сільської ради з метою визначення збитків, понесених в результаті надзвичайної ситуації, що склалася 16 липня 2014 року в результаті обстрілу села Серебрянка реактивними снарядами, складеним комісією, особовий склад якої затверджений розпорядженням сільського голови с.Серебрянка Артемівського району Донецької області від 17 липня 2014 року №18, в результаті обстеження встановлено, що у двоповерховому восьмиквартирному АДРЕСА_1, пошкоджено 58 квадратних метрів скла віконного та 79 квадратних метрів шиферної покрівлі.

Як встановлено у судовому засіданні, чого не заперечували представники відповідачів, 16 липня 2014 року поруч з двоповерховим восьмиквартирним будинком по АДРЕСА_1 розірвався снаряд, внаслідок чого вибито вікна та віконні рами, вибуховою хвилею пошкоджено внутрішнє оздоблення квартири, міжкімнатні двері, у квартирі АДРЕСА_1

Відповідно до звіту про визначення розміру збитків, що призвели до завдання майнової шкоди ОСОБА_1, власнику квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 складеного суб'єктом оціночної діяльності фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 від 3 лютого 2017 року, на підставі даних підприємств, що спеціалізуються на виконанні будівельних та ремонтних робіт, вартість робіт становить: роботи з демонтажу 3 вікон та 3 дверей - 696 грн., роботи з демонтажу шпалер та штукатурки стелі в двох кімнатах - 1990 грн., внутрішнє опорядження (ґрунтовка стін, стелі, оклеювання шпалерами стін та стелі) - 1 359 грн., вартість та установка 3 пластикових вікон - 4 557 грн., вартість 3 міжкімнатних дверей - 3 342 грн. Відтак, розмір збитків, понесених в результаті надзвичайної ситуації, що склалась 16 липня 2014 року в результаті обстрілу села Серебрянка, завданих майну ОСОБА_1, складає 17 600 грн.

У провадженні слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Донецькій області перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером 12016050150003666 від 12 грудня 2016 року за ч.1 ст.258 Кримінального кодексу України, розпочате Бахмутським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області за фактом того, що 16 липня 2014 року в результаті проведення антитерористичної операції в с.Серебрянка Бахмутського району Донецької області снарядами пошкоджено, зокрема, майно, що належить ОСОБА_1, - житлову квартиру по АДРЕСА_1. 15 лютого 2017 року це кримінальне провадження об'єднано в одне з кримінальним провадженням за номером 12014050150001612 від 17 липня 2014 року за ч.1 ст.258, ч.3 ст.258, ч.1 ст.258 Кримінального кодексу України. На даний час досудове розслідування триває; про підозру за вказаним фактом нікому не повідомлено.

Крім того, ОСОБА_1 є потерпілою у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером 42014000000000457, за фактом розв'язання та ведення представниками Російської Федерації і Збройних Сил Російської Федерації та іншими особами за попередньою змовою групою осіб агресивної війни проти України, що спричинило загибель людей та інші тяжкі наслідки. Досудове розслідування у кримінальному провадженні триває.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суду суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно зі ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом,звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічне положення міститься і у частині 1 ст.4 ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб визначений законом або договором.

За змістом ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Задовольняючі позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що житлова квартира, що належить ОСОБА_1, зазнала пошкоджень 16 липня 2014 року в ході проведення антитерористичної операції, в результаті чого їй заподіяно збитки в розмвірі 17 600,00 грн., який встановлений звітом про визначення розміру збитків, обґрунтувавши свій висновок також тим, що Держава згідно зі ст. 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод бере на себе обов'язок вживати всіх можливих за¬собів для забезпечення прав і свобод людини на власній території. Цей обов'язок залиша¬ється в силі навіть тоді, коли застосування державою своєї влади обмежено на частині її території, й передусім держава зобов'язана вживати всіх відповідних, можливих і доступ¬них засобів для забезпечення прав і свобод людини на всій її території. Тому ОСОБА_1 правомірно просить (з урахуванням уточнених позовних вимог) відшкодувати їй завдану матеріальну шкоду за рахунок держави (з Державного бюджету України в цілому), а не з певного, визначеного органу державної влади (з частини коштів Державного бюджету України, які виділено на фінансування цього органу). А відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України безпосереднє обслуговування державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України. Крім того положення ст.19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», якими передбачено право на відшкодування шкоди, заподіяної громадян терористичним актом, не пов'язані з наявністю обвинувального вироку суду.

Проте повністю погодитися з такими висновками неможливо.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1суд першої інстанції, обґрунтовано виходив з того, що спірні правовідносини регулюються Законом України «Про боротьбу з тероризмом», матеріальну шкоду було завдано позивачеві внаслідок терористичного акту під час проведення антитерористичної операції та відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України, тобто покладається на Державу.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8).

Проте в порушення статті 41 Конституції України право приватної власності позивача порушено, належна їй на праві власності квартира не з її волі стала непридатною для подальшої експлуатації, що підтверджується актом обстеження нерухомого майна, пошкодженого внаслідок проведення антитерористичної операції від 16 .07.2014 року.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Проте, якщо мають місце спеціальні підстави відшкодування шкоди, застосуванню підлягають саме спеціальні правові норми.

Звертаючись до суду з позовом про відшкодування шкоди, позивач посилалась на те, що така шкода завдана їй внаслідок подій, які відбувалися у с. Серебрянка Артемівського (Бахмутського) району Донецької області 16 липня 2014 року, а саме, внаслідок обстрілів на території с. Серебрянка Артемівського району в період проведення антитерористичної операції.

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію.

Термін «антитерористична операція» визначено в статті 1 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» (в редакції Закону № 1313-VII від 05.06.2014 року), згідно якої антитерористична операція - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

Район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Згідно ст. 1 зазначеного Закону терористична діяльність - це діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму (у редакції Закону України від 18.05.2010 р. № 2258-VI).

Терористичний акт - це злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258 - 260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки в тому числі осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 7 жовтня 2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Донецька область - з 07 квітня 2014 року. На теперішній час рішення про завершення проведення антитерористичної операції на території Донецької області не прийнято.

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02 грудня 2015 року, яким затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, с. Серебрянка (Серебрянська сільська рада) Донецької області, в якому розташована квартира позивача, належить до населених пунктів, в яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно ст. 4 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції. Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» рішення щодо проведення антитерористичної операції приймається залежно від ступеня суспільної небезпеки терористичного акту, тобто проведення антитерористичної операції за відсутності терористичного акту є неможливим.

Є загальновідомим фактом, що в період проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей пошкоджені (зруйновані) об'єкти соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року № 1002-р було затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, яким було передбачено, зокрема:

- забезпечення роботи місцевих штабів з питань, пов'язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької та Луганської областей, на рівні районів і міст обласного значення Донецької та Луганської областей (виконавці: Державне агентство з питань відновлення Донбасу, Мінрегіон, Мінінфраструктури, інші заінтересовані центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування);

- забезпечення визначення обсягу руйнувань, обстеження несучої здатності будівель, що потребують першочергового відновлення, об'єктів інфраструктури, виготовлення відповідної проектної документації (виконавці: Державне агентство з питань відновлення Донбасу, Мінрегіон, Мінінфраструктури, місцеві штаби, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування (за згодою).

На виконання цього розпорядження Кабінету Міністрів головою Донецької обласної державної адміністрації видано розпорядження від 05.01.2015 року № 1 «Про створення штабу з організації відновлення об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області», яким створено штаб з організації відновлення об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області та головам райдержадміністрацій, міським головам було доручено створити та забезпечити роботу місцевих штабів з питань, пов'язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької області на відповідній території; організувати роботу зі складання переліку пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення на відповідній території та розробки проектно-кошторисної документації, отримання експертних висновків для подання на розгляд штабу.

Саме на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року № 1002-р, розпорядження голови Донецької обласної державної адміністрації від 05.01.2015 року № 1 24 вересня 2014 року був обстежений двоповерховий будинок по АДРЕСА_1, в якому знаходиться квартира позивачки, складено акт обстеження об'єкта, пошкодженого під час проведення антитерористичної операції, та встановлено, що обстежуваний житловий будинок був пошкоджений внаслідок влучання з артилерійської зброї під час бойових дій, що пов'язані з проведенням на території області антитерористичної операції, згідно наказу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подалання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014. Встановлено, що внаслідок цих подій належна позивачці квартира пошкоджена.

Виходячи з системного аналізу статей 1, 11 та 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі ст. 19 зазначеного Закону.

Стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає наступне стягнення суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, тобто після відшкодування шкоди потерпілому, у разі встановлення осіб, якими заподіяно шкоду, держава може стягнути суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою - ст. 19 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом», згідно якої відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Тобто обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особи, переходить право вимоги до винної особи.

Відповідно до ст. 56 ЦПК України Держава може виступати стороною у цивільному процесі. Проте Держава є особливим суб'єктом цивільного судочинства, оскільки не може здійснювати в суді свої права безпосередньо.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника, тобто свою цивільну процесуальну правосуб'єктність держава реалізує через відповідні органи державної влади за допомогою особливого інституту процесуального представництва держави.

Механізм представництва держави зумовлюється її внутрішньою побудовою: у цивільних відносинах носієм цивільних прав та обов'язків є держава, а виразником державного (публічного) інтересу - правомочні та зобов'язані особи.

Виступаючи стороною у цивільній справі, держава є носієм цивільних процесуальних прав та обов'язків, у той час як виразником інтересів держави в суді та безпосередніми учасниками відповідних правовідносин виступають уповноважені державою суб'єкти - органи державної влади, організації, посадові особи, яким держава делегує свої права та обов'язки, що закріплюються у відповідних нормативно - правових документах.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 в якості відповідача зазначила Державу Україна та відповідно до частини 4 ст. 58 ЦПК України як представника держави - Кабінет Міністрів України.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 27.02.2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) входить до системи органів державної влади України та є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Згідно ст. 4 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» саме Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції здійснюються організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами.

Враховуючи повноваження Кабінету Міністрів України в системі суб'єктів боротьби з тероризмом (організація боротьби з тероризмом, забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами), апеляційний суд вважає, що Кабінет Міністрів України як представник держави позивачем визначений правильно.

Відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України безпосереднє обслуговування державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України і саме тому відповідачем у суді від імені держави у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави повинні виступати і представники Державної казначейської служби України.

Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Проте реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Так, у рішенні від 8 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Бурдов проти Росії", № 59498/00, пар. 35, ECHR 2002-ІІІ) (п. 26).

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку , що позивач має право на відшкодування завданої їй шкоди за рахунок держави незалежно від її вини, що і передбачає ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» і Кабінет Міністрів України та Державна казначейська служби України є належними відповідачами у даній справі.

Решта суб'єктів боротьби з тероризмом, які зазначені в ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», зокрема Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України, Головне управління Національної Гвардії України та Антитерористичний центр при Службі безпеки України є лише суб'єктами, які безпосередньо у межах своєї компетенції здійснюють боротьбу з тероризмом.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 судом першої інстанції не враховано, що правовідносини щодо відшкодування шкоди, спричиненої пошкодженням, руйнуванням, знищенням майна (у тому числі житла) терористичним актом в період проведення антитерористичної операції регулюються, крім ст. 41 Конституції України, ст.ст. 319, 321 ЦК України, ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», також Кодексом цивільного захисту України, положеннями якого позивачка також обґрунтовувала свої позовні вимоги.

Так, відповідно до пункту 6 частини 1 статті 21 Кодексу цивільного захисту України громадяни України мають право на соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків.

Частиною 1 статті 86 Кодексу, на яку також посилається позивачка, передбачено забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання шляхом: 1) надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання; 2) позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адімінстрацій, органів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання; 3) будівництва житлових будинків для постраждалих; 4) закупівлі квартир або житлових будинків.

Проте, як вбачається з матеріалів справи позивачкою не надано належних та допустимих доказів непридатності її квартири для проживання.

Крім того, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що в результаті влучення снарядів, квартира була пошкоджена, що підтверджується актом обстеження технічного стану житлового фонду Серебрянської сільської ради з метою визначення збитків, понесених в результаті надзвичайної ситуації, що склалася 16 липня 2014 року в результаті обстрілу села Серебрянка реактивними снарядами. В результаті обстеження встановлено, що у двоповерховому АДРЕСА_1, пошкоджено 58 квадратних метрів скла віконного та 79 квадратних метрів шиферної покрівлі.

До матеріалів справи долучений звіт суб'єкта оціночної діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визначення розміру збитків, що призвели до завдання майнової шкоди ОСОБА_1, власнику квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зі змісту якого вбачається, що в «роботі визначається вартість заміщення - визначені на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) нового об'єкта, подібного до об'єкта оцінки, який може бути йому рівноцінною заміною». При цьому у звіті окремо зазначено, що оцінювач особисто не відвідував і візуально не досліджував об'єкт оцінки, а користувався даними, наданими замовником. Враховуючи те, що питання про встановлення реальної вартості відновлювального ремонту пошкодженої квартири оцінювачем не вирішувалось, замість цього оцінювачем визначалася вартість витрат на створення нового об'єкта без дослідження об'єкта оцінки, звіт про визначення розміру збитків, складений суб'єктом оціночної діяльності, не є належним доказом на підтвердження розміру збитків, що призвели до завданої майнової шкоди.

В апеляційному суді ні позивачка, ні її представник не заявляли клопотання про проведення судової будівельно-технічної експертизи, що відповідно до положень ст. ст. 76, 77 ЦПК є належним доказом щодо предмета доказування, а саме розміру відновлювального ремонту.

Крім того, забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок державного бюджету здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання (частина 9 ст.86 Кодексу цивільного захисту України).

Системний аналіз зазначених вище норм права свідчить про те, що, пред'являючи вимогу до держави про виплату компенсації за зруйноване під час антитерористичної операції майно, власник цього майна має спочатку, тобто до ухвалення рішення суду, погодитись на добровільну передачу пошкодженого чи зруйнованого внаслідок терористичного акту будинку місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивачка не зверталась до Артемівської райдержадміністрації із пропозицією про добровільну передачу пошкодженої квартири, чи можливості забезпечення її новим житлом замість пошкодженого.

Крім того, оскільки обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини, а після відшкодування до держави переходить право вимоги до винної особи, то у зв'язку з наведеним та на виконання вимог п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України суд не обговорив питання з метою залучення до участі у справі осіб, до яких у подальшому держава у разі доведення позову може пред'явити регресні вимоги про відшкодування шкоди. Зазначені обставини є загальновідомими (ч. 3 ст. 82 ЦПК України) та випливають як із національних законодавчих актів, так і з міжнародних актів про агресію проти України.

Викладене свідчить про допущення судом першої інстанції порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, що в силу ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 20 листопада 2017 року з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні прозовних вимог ОСОБА_1

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Головного територіального управління юстиції у Донецькі області, яке діє в інтересах Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України до якої приєдналось Міністерство внутрішніх справ України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної казначейської служби України задовольнити.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 20 листопада 2017 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної гвардії України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Артемівської районної державної адміністрації Донецької області, за участю третьої особи - Служби безпеки України, про відшкодування матеріальної шкоди, відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст виготовлений 19.03.2018 року.

ОСОБА_3 Санікова?