Постанова № 72807385, 02.03.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2018 р.м.ОдесаСправа № 821/1521/17

Категорія: 8.3.2 Головуючий в 1 інстанції: Войтович І.І.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кравець О.О.

суддів: Домусчі С.Д. , Коваля М.П.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Херсонської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 13.11.2017р.,прийнятої о 10.11 год. у складі судді Войтовича І.І., по справі № 821/1521/17 за позовом ОСОБА_1 до Херсонської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної Фіскальної служби у Херсонській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

ПРОЦЕДУРА :

15.10.2017 року ОСОБА_1 (ОСОБА_2) (далі - позивач) звернулася до суду із позовом до Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області (далі - відповідач, Херсонська ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області) та просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 25.10.2016 р. №0012001305, НОМЕР_1, від 26.10.2016 р. №0012021305.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 13.11.2017 р. у позов був задоволений у повному обсязі .

Не погоджуючись зі вказаною постановою, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального права , та просив її скасувати та прийняти нове рішення , яким у задоволенні позову відмовити .

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення.

Також апелянт зазначає, що наказ від 15.08.2016 р. № 652 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_3 був направлений платнику податків 15.08.2017 р . рекомендованим листом про вручення поштового відправлення.

Однак, працівникам ДП «Укрпошта» не вдалося вручити Позивачу, та 19.09.2016 р конверт повернуто до Херсонської ОДШ з «за закінченням терміну зберігання» , а з моменту відправлення до початку проведення перевірки пройшло 14 днів, що є достатнім для отримання пошти.

У порушення п.п.1.2. п.16 прим. 1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755- VI із змінами та доповненнями, встановлено заниження платником податків ОСОБА_3 військового збору за 2015 рік в сумі 6455,61 грн., а відповідач при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень - рішень діяв виключно в межах норм діючого законодавства, і тому ,зазначає апелянт , відсутні підстави для скасування останніх.

05.02.2018 року позивачем відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу , у яком зазначається ,що згідно копії поштового відправлення (в якому було направлено наказ про проведення перевірки). Херсонська ОДНІ ГУ ДФС у Херсонській області зазначено адрес ОСОБА_3,: АДРЕСА_1, але згідно Витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання, ОСОБА_3, (рнокпп НОМЕР_2) з 20.03.2015 року (тобто, за п'ять місяців до проведення перевірки) проживає за адресою: м, Херсон, АДРЕСА_2.

Також апелянт вказує, що при врученні наказу про проведення перевірки відповідач не виконав вимоги статті 79 Податкового кодексу України. Контролюючий орган виконав вимоги Податкового кодексу України, тільки при врученні акту про проведення перевірки від 30,08.2016 № 681/21-03-13- 05/НОМЕР_2 . Наказ та повідомлення про проведення перевірки належним чином вважається врученим тільки у разі фактичного вручення даного наказу або за закінченням терміну зберігання.

Тобто, при направленні копії наказу про проведення перевірки та податкових повідомлень-рішень. Херсонська ОДНІ ГУ ДФС у Херсонській області зазначала адресу, яка не відповідає місцю проживанню Позивача, а вже при направленні податкової вимоги від 26.06.2017 № 689-17 (копія якої є в матеріалах справи) Головним управлінням ДФС у Херсонській області вже вірно зазначено місце проживання ОСОБА_1, а саме; АДРЕСА_3.

Херсонська ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області допустила помилку в зазначенні місця проживання Позивача, у з в'язку з цим, оскаржувані податкові повідомлення-рішення вважаються таким, що не вручено платнику податків, а отже - є протиправними.

ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.124 -127 КАС України, але до судового засідання не з'явилися, а представником відповідача надано письмову заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження - тому суд , враховуючи , що в порядку ч.2 ст.313 КАС України ,неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, відповідно до п.2 ч 1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги ,законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, вважає, що вона підлягає не задоволенню з наступних підстав.

НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА СУДОВА ПРАКТИКА

Згідно вимог ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 22 Конституції України , права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно ст. 67 Конституції України , кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до п. 44.6 ст. 44 ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Пункт 73.3 статті 73 ПК України передбачає, що контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити:

1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує;

2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати;

3) печатку контролюючого органу.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків.

Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження (крім проведення зустрічної звірки) протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом).

У разі якщо запит складено з порушенням вимог, визначених абзацами першим - п'ятим цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

Підпункт 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України передбачає, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Відповідно до пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Згідно п. 79.1, п. 79.2 ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Пункт 79.3 ст. 79 ПК України визначає, що присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.

Відповідно до п. 42.2 статті 42 ПК , документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Згідно п. 5.3 статті 5 ПК України, інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до п. 92 постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку " з визначено, що підлягають доставці додому рекомендовані поштові картки, листи, секограми, рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів.

Згідно п. 116 вказаної постанови Кабінету Міністрів України , у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.

Згідно вимог п. 58.3. ст. 58 ПК України ,податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

У разі якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення-рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.

Відповідно до п.п. 4.1.4. п.4.1. ст. 4 ПК України (в редакції, діючої на момент прийняття рішення податковим органом), основним принципом податкового законодавства є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу

Відповідно до п.56.21 ст.56ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

Згідно ст.3 КАС України ( в ред.,діючої з 15.12.2017 року) порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно ч.3 ст.6 КАС України ,звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.7 КАС України ,суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. . Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1-5 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч.1-2 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України , за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Так, стаття 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч.4 ст.243 КАС України , судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно ч. 5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Згідно ч. 5 ст.242 КАС України ,при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно із правовим висновком , викладеним у Постанові ВСУ від 27 січня 2015 року по справі № 21-425а14, лише дотримання встановлених умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місцем проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Саме невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, а податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі незаконного або протиправного наказу може бути скасоване.

Вказаний висновок узгоджується із висновком ВС у постанові від 23.01.2018 року по справі № 804/12558/14.

Конец формы

МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ТА ПРАКТИКА ЄСПЛ:

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії»(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskalv. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав для призначення податкових штрафів має саме податкове управління» (див. п. 110 Рішення ЄСПЛ по справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (заява №36985/97).

Суд не може не помітити вимогу підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року( норма ідентична нормі , що міститься у п.п. 4.1.4. п.4.1. ст. 4 та п.56.21 ст.56ПК ПК України ), який передбачав, що в разі, коли національне законодавство припускало неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків платників податків національні органи були зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для платника податків.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін( див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.).

ФАКТИ:

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що на підставі наказу Херсонської ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області № 652 від 15.18.2016, виданому із посиланням на пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.78.1.2 п.78.1 ст.78, ст. 79 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - платника податків ОСОБА_3 (рнокпп НОМЕР_2). За результатами перевірки контролюючим органом складено акт №681/21-03-13-05/НОМЕР_2 від 30.08.16, висновком якого є порушення:

- пп.164.2.17 п.164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, платником податку у 2015 році не включена до загального річного оподатковуваного доходу і не задекларована сума доходу отриманого як додаткове благо у розмірі 344299,65 грн., що призвело до несплати податку на доходи фізичних осіб у сумі 61551,84 грн.;

- п.49.1, п.49.2 ст. 49, пп.49.18.5 п.49.18 ст. 49, п.179.1 ст.179 - неподання до Херсонської ОДПІ податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015 р.;

- пп.1.4 п.16 прим. 1 підрозд. 10 розд. ХХ Податкового кодексу України, що призвело до не нарахування та несплати військового збору за 2015 р. у сумі 5164,49 грн.

На підставі висновків акту перевірки №681/21-03-13-05/НОМЕР_2 від 30.08.16, відповідачем 25.10.2017 прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0012001305, яким до ОСОБА_3 ОСОБА_1) застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 170,00 грн. за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування.

- №0012011305, яким ОСОБА_3 ОСОБА_1) збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 76939,80 грн., у тому числі за податковим зобов'язанням - 61551,84 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями -15387,96 грн.

Також, 25.10.2017 контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення:

- №0012021305, яким ОСОБА_3 ОСОБА_1) збільшено суму грошового зобов'язання за платежем Військовий збір в сумі 6455,61 грн., у тому числі за податковим зобов'язанням - 5164,49 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями -1291,12 грн.

У податкових повідомлень-рішень, місце проживання ОСОБА_3 зазначено: АДРЕСА_1.

Згідно Витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання, ОСОБА_3 (рнокпп НОМЕР_2) з 20.03.2015 року (тобто, за п'ять місяців до проведення перевірки) проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

При направленні копії наказу про проведення перевірки та податкових повідомлень-рішень, Херсонська ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області зазначала адресу, яка не відповідає місцю проживанню Позивача, а вже при направленні податкової вимоги від 26.06.2017 № 689-17 Головним управлінням ДФС у Херсонській області вже вірно зазначено місце проживання ОСОБА_1, а саме: АДРЕСА_3.

Не погоджуючись з даними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду.

ОЦІНКА СУДУ :

Апеляційний суд частково погоджується із висновком суду 1-ої інстанції та вважає ,що у зв'язку з тим, що Податковий кодекс України не визначає дату вручення поштового відправлення ,яким спрямований наказ про проведення документальної позапланової перевірки , до вказаних правовідносин , в порядку ч.6 ст.7 КАС України ,слід застосувати аналогіє закону , а саме п. 58.3. ст. 58 ПК України , якою встановлено , що у разі повернення поштового відправлення за закінченням зберігання, то вважається що поштове відправлення належним чином вручено в день, коли повернувся поштовий конверт, у зв'язку з чим датою вручення позивачу копії наказу про проведення перевірки та повідомлення про проведення перевірки слід вважати 19.09.2016 р. , станом на яку Відповідач не тільки провів перевірку, але й склав акт про проведення перевірки від 30.08.2016 р. без додержання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК України.

Таким чином, апеляційний суд ,враховуючи принцип верховенства права та презумпції правомірності дій платника податків, практику ЄСПЛ ,як джерело права , правову позицію ВСУ ,погоджується із висновком суду 1-ої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, так як невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, а податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі незаконного або протиправного наказу мають бути скасовані.

Апеляційний суд доходить до висновку, що не має підстав для скасування чи зміни постанови суду 1-ої інстанції та вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні апелянтом фактичних обставин і норм матеріального права, так як судом 1-ої інстанції повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми матеріального та процесуального права , справу розглянуто повноважним складом суду, із належним повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі , судове рішення прийнятне та підписано суддями , які зазначені у судовому рішенні .

Апеляційний суд вважає, що застосування неправомірних штрафних санкцій фіскальним органом до позивача - є свавільним втручанням та підлягає захисту згідно статті 1 Першого протоколу Конвенції, як право мирно володіти майном , а фіскальний орган, який не дотримався своїх власних процедур, не повинен мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.

Керуючись ст.8,22 Конституції України, ст. 6 та ст. 1 Першого протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3,6,7,242,308,309,311,п.2 ч.1 ст.315, 317,321,322,325 КАС України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Херсонської об'єднанної Державної податкової інспекції Головного управління Державної Фіскальної служби у Херсонській області залишити без задоволення, а постанову постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 13.11.2017 р. без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів з дня складення повного судового рішення .

Повне рішення складене та підписане 02.03.2018 року

Суддя-доповідач Кравець О.О.Судді Домусчі С.Д. Коваль М.П.