Постанова № 72803824, 14.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/25318/15 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Вівдиченко Т.Р.,

Федотова І.В.,

при секретарі: Нікітіній А.В.,

за участю:

представників позивача ОСОБА_3, ОСОБА_4,

представника відповідача Дудник А.О.,

представника третьої особи ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_7 на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 29 листопада 2017 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_7 до Міністерства юстиції України, третя особа: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Державне підприємство «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень», про визнання нечинним наказів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_7 звернулася до суду з даним позовом, в якому просила визнати нечинним наказ Міністерства юстиції України від 18.05.15 р. №713/5 «Про перейменування Державного підприємства «Державний інститут комплексних техніко-економічних досліджень» та затвердження нової редакції статуту» з наступними внесеними до нього та до статуту, затвердженого ним, змінами та доповненнями та про визнання нечинним наказу від 05.07.16 № 1837/5, яким затверджено нову редакцію Статуту Державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень».

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 29 листопада 2017 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на неповне з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В судовому засіданні представники позивача та представник третьої особи доводи апеляційної скарги підтримали і просили її задовольнити, в той час як представник відповідача проти цього заперечувала, просила залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що 06.04.1998 р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №453 «Про перелік підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства промислової політики», яким віднесено Державне підприємство «Державний інститут комплексних техніко-економічних досліджень» до сфери управління вказаного Міністерства.

31.10.2011 р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1114 «Про передачу цілісного майнового комплексу державного підприємства «Державний інститут комплексних техніко-економічних досліджень», згідно з якою прийнято пропозицію Державної реєстраційної служби щодо передачі цілісного майнового комплексу державного підприємства «Державний інститут комплексних техніко-економічних досліджень» до її сфери управління.

21.01.2015 р. Кабінетом Міністрів України з метою оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції, раціонального використання бюджетних коштів та на виконання п. 9 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України від 28.12.14 р. № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, законодавчих актів України» щодо скорочення чисельності працівників державних органів на 20 відсотків, - прийнято постанову №17 «Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції», п. 5 якої віднесено цілісні майнові комплекси державних підприємств «Інформаційно-ресурсний центр» та «Державний інститут комплексних техніко-економічних досліджень» до сфери управління Міністерства юстиції.

В подальшому, Міністерством юстиції України прийнято наказ від 18.05.15 р. №713/5 «Про перейменування Державного підприємства «Державний інститут комплексних техніко-економічних досліджень» та затвердження нової редакції статуту», яким перейменовано державне підприємство «Державний інститут комплексних техніко-економічних досліджень» у державне підприємство «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень»; затверджено нову редакцію статуту.

27.05.2015 до статуту державного підприємства «Державний інститут комплексних техніко-економічних досліджень» були внесені зміни.

Крім того, Наказом Міністерства юстиції України від 05.07.2016 № 1837/5 затверджено нову редакцію Статуту державного підприємства, проте головною метою діяльності підприємства залишено «задоволення потреб органів досудового розслідування, судових органів, інших державних органів, а також фізичних та юридичних осіб у забезпеченні їх незалежною, кваліфікованою та об'єктивною експертизою».

Вказані накази є предметом цього позову, оскільки, позивач вважає їх протиправними.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відмовляючи у задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень довів суду правомірність своїх дій та рішень, в той час, як позивач свої вимоги не обґрунтував належними та допустимими доказами.

З даного приводу колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 6 КАС України (в редакції станом на час розгляду справи у суді першої інстанції), а також ч.1 ст.5 КАС України в діючій редакції, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину щодо фактичного порушення суб'єктом владних повноважень - відповідачем його прав, свобод чи інтересів має довести, саме, позивач належними і допустимими доказами.

В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення, при цьому, задоволенню підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. То ж, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи рішень.

Аналогічна позиція підтверджується, зокрема, рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп/1997 від 25 листопада 1997 року за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України та № 9-рп/1997 від 25 грудня 1997 року за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України, зі змісту яких випливає, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку, що, оскільки, позивачка на момент подання позову працювала на державному підприємстві «Державний інститут комплексних техніко-економічних досліджень», вона є належним позивачем.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, разом з тим, звертає увагу на таке.

Як зазначив Верховний Суд України в ухвалі від 12.03.2009, відповідно до аналізу норм статей 11, 12, 15, 16 ЦК України слід зробити висновок, що право, яке захищає суд, повинно існувати на день ухвалення судового рішення.

Право на судовий захист, гарантоване Конституцією України, закріплене статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України, має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, суд повинен встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб'єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи.

Верховний Суд України, усуваючи розбіжності у застосуванні судами касаційної інстанції зазначених норм матеріального права в постанові від 15 грудня 2015 року (справа № 800/206/15) вказав, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Крім того, Верховний Суд України, аналізуючи положення статті 6, а також частини другої статті 171 КАС України, зазначив, що суб'єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів. Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Так, Вищий адміністративний суд України в пункті 21 постанови Пленуму від 06 березня 2008 року №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» зазначив, що судам слід мати на увазі, що за правилами частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта. Суд не може давати оцінку таким обставинам при відкритті провадження в адміністративній справі, а тому не має права відмовити у відкритті провадження у справі чи повернути позовну заяву з посиланням на частину другу цієї статті, якщо особа своє звернення обґрунтовує необхідністю захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не проводить перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).

Так, станом на час звернення до суду позивач обіймала посаду завідувачки відділу проблем зовнішньоекономічної діяльності державного підприємства «Державний інститут комплексних техніко-економічних досліджень», а з грудня 2015 року звільнена, при цьому, як вбачається з наявного в матеріалах справи наказу ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» від 09.12.2015 №135к (а.с.44 том 2) її звільнено на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (за прогули).

Отже, скасування оскаржуваних наказів (у разі визнання їх протиправними) ніяким чином не вплинуть на поновлення позивачки на посаді, про що наголошував у суді представник позивача, обґрунтовуючи наявність порушеного право позивачки та спосіб його судового захисту.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про необгтрунтованість позовних вимог та необхідність відмови в їх задоволенні є правильним, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 29 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанова в повному обсязі складена 16 березня 2018 року.

Головуючий-суддя Л.В.Губська

Судді Т.Р.Вівдиченко

І.В.Федотов

Головуючий суддя Губська Л.В.

Судді: Федотов І.В.

Вівдиченко Т.Р.