Постанова № 72803701, 15.03.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

15 березня 2018 року справа № 804/5058/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Юрко І.В.,

суддів: Олефіренко Н.А. Чумака С.Ю. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, Державної фіскальної служби України на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року у справі №804/5058/17 (судді І-ї інстанції - Голобутовський Р.З., Бондар М.В., Царікова О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, Державної фіскальної служби України про стягнення коштів, визнання недійсним запису в трудовій книжці та зобов'язання внести зміни до трудової книжки, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач 12.11.2013 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, Державної фіскальної служби України, в якому просив визнати недійсним запис у трудовій книжці, зобов'язати внести зміни до трудової книжки, стягнути середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2014 року, позов задоволено частково, стягнуто з ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 1358,75 грн.; визнано недійсним запис №16 у трудовій книжці; зобов'язано Міністерство доходів і зборів України видати наказ, в якому вказати днем звільнення день видачі позивачу трудової книжки - 26 липня 2013 року та внести в трудову книжку відповідний запис; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 240,88 грн. В задоволенні решти позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 липня 2017 року скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2014 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні з 26 липня 2013 року по 03 жовтня 2013 року в розмірі 10135,68 грн.. Постанову суду звернуто до негайного виконання.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідачі подали апеляційні скарги, в яких просили постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційних скарг відповідачі зазначили, що судом першої інстанції при прийнятті постанови порушені норми матеріального та процесуального права.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом ДПС України від 12 липня 2013 року №0072-о/д ОСОБА_1 звільнено з посади та податкової міліції з 16 липня 2013 року у запас Збройних Сил України через скорочення штатів за підпунктом «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114 (а.с.82 т.1).

Трудова книжка, військовий квиток та витяг наказу про звільнення отримано позивачем 26 липня 2013 року, що підтверджується копією розписки.

Згідно ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 липня 2017 року у справі № К/800/34824/14, суди встановили, що датою звільнення позивача відповідно до наказу Державної податкової служби України від 12 липня 2013 року №0072-од є 16 липня 2013 року, проте з вини роботодавця позивач отримав трудову книжку лише 26 липня 2013 року.

У зв'язку з цим судом визнано недійсним запис №16 у трудовій книжці ОСОБА_1 та зобов'язано Міністерство доходів і зборів України видати наказ, в якому вказати днем звільнення день видачі позивачу трудової книжки - 26 липня 2013 року і внести в трудову книжку відповідний запис.

Отже, є визначеним судом факт, що ОСОБА_1 звільнений 26 липня 2013 року.

Крім того, наказом про звільнення передбачено виплату позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачу вказану одноразову грошову допомогу виплачено частково 19 серпня 2013 року, а остаточний розрахунок проведено 03 жовтня 2013 року, тобто, відбулась затримка розрахунку при звільнені.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, суд першої інстанції зазначив, що період затримки розрахунку складає 48 робочі дні з 26 липня 2013 року по 03 жовтня 2013 року (день остаточного розрахунку). Враховуючи розмір середньоденної заробітної плати 211,16 грн., грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, яке підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області складає: 211,16 грн. (в день) х 48 дн. = 10135,68 грн..

Колегія суддів не може повністю погодитись з таким рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відносини щодо проходження служби в органах податкової міліції, насамперед, регулюються Розділом ХVIII-2 «Податкова міліція» Податкового кодексу України та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року №114.

Разом з тим, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника з органів внутрішніх справ.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Аналогічна правова позиція викладене у постанові Верховного Суду України від 17 липня 2015 року у справі №21-8а15.

Таким чином посилання відповідачів щодо неправомірності застосування судом першої інстанції до даних правовідносин норм трудового законодавства є необґрунтованими та безпідставними.

Частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як зазначалось вище, рішеннями судів встановлено, що позивача звільнено з посади та податкової міліції 26 липня 2013 року.

З матеріалів справи вбачається та сторонами не оспорюється, що ОСОБА_1 у зв'язку зі звільненням проводились виплати:

- 19.08.2013 року - вихідна допомога в розмірі 10321,65 грн. (а.с.85 т.1);

- 03.10.2013 року - премія за липень 2013 року 299,53 грн. (а.с.89 т.1);

- 03.10.2013 року - кінцевий розрахунок 35,84 грн. (а.с.90 т.1).

Таким чином, фактичний кінцевий розрахунок з позивачем проведено 03 жовтня 2013 року.

З огляду на викладене та враховуючи зміст статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В апеляційних скаргах відповідачі посилаються на ту обставину, що ОСОБА_1 не звертався то бухгалтерії з метою отримання грошових коштів, тобто з власної ініціативи не отримував належні йому при звільненні кошти, а відтак у відповідача відсутня вина щодо порушення передбачених законом строків проведення розрахунку при звільненні працівника.

Колегія суддів не приймає до уваги таке посилання апелянтів, оскільки своєчасне проведення розрахунку при звільненні є обов'язком власника та не залежить від фактів звернення звільненої особи до роботодавця. Крім того, розрахунок може бути проведений шляхом зарахування відповідних сум на рахунок звільненої особи.

Апелянтами ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів щодо своєчасного повідомлення позивача про наявність невиплачених коштів у зв'язку з його звільненням або своєчасне перерахування грошових коштів на рахунок позивача, та в матеріалах справи так докази відсутні.

Щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні колегія суддів зазначає наступне.

Посилання апелянтів на ту обставину, що судом першої інстанції невірно застосовано методику та невірно проведено розрахунок середнього заробітку за несвоєчасну виплату позивачу належних при звільненні коштів, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки таке посилання взагалі не обґрунтовано нормами законодавства та не наведено доказів на його підтвердження.

Порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці»).

Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.

Згідно абзацу «л» пункту 1 Порядку №100 цей Порядок застосовується і в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати, а тому судом першої інстанції при обрахуванні позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку у відповідності до вимог ст.ст.116-117 КЗпП України правомірно застосований саме цей Порядок, з чим погоджується колегія суддів.

Далі, пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Частинами 3, 4 та 5 статті 91 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що для поліцейських установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями, а для курсантів (слухачів) вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які готують поліцейських, - шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. Вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всіх поліцейських, крім залучених до виконання службових обов'язків. Поліцейським, які виконували службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні, крім поліцейських, які працюють у змінному режимі, відповідний час для відпочинку в порядку компенсації надається протягом двох наступних місяців.

З наявного в матеріалах справи довідки витягу з розрахункових відомостей ОСОБА_1 вбачається, що нараховане грошове забезпечення позивача за травень 2013 року становить 3816,04 грн.(19 робочих днів), за червень 2013 року 3996,80 грн. (18 робочих днів) (а.с.189 - 191 т.1).

Загальна сума виплаченої позивачу заробітної плати за травень - червень 2013 року (всього 37 робочих днів) складає 7812,84 грн..

Таким чином, середньоденне грошове утримання позивача за осанні два місяці, що передували місяцю, в якому він був звільнений, складає, як вірно визначив суд першої інстанції, 7812,84 грн.: 37 днів = 211,16 грн..

Проте, колегія суддів не погоджується з загальною сумою грошового утримання за час затримки розрахунку.

На думку колегії суддів, в даному випадку період затримки розрахунку складається з двох етапів:

- з 26.07.2013 року по 19.08.2013 року, розмір затриманої суми складав 10321,65 грн.;

- з 20.08.2013 року по 03.10.2013 року, розмір затриманої суми складав 299,53 грн. +

35,84 грн. = 335,37 грн..

За період з 26.07.2013 року по 19.08.2013 року час затримки розрахунку складав 16 робочих днів, а відтак сума середнього грошового утримання за вказаний період складає 211,16 грн. х 16 дн. = 3378,56 грн..

Що стосується кінцевого розрахунку з позивачем в розмірі 335,37 грн., проведеного 03.10.2013 року, колегія суддів зазначає наступне.

Постановою Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року №6-113цс16 роз'яснено право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. В рішенні суду було зазначено, що розмір вказаної виплати залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Разом із тим, колегія суддів вважає, що при розгляді даної справи необхідно врахувати і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника.

За період з 20.08.2013 року по 03.10.2013 року розмір середнього грошового утримання за 32 робочих дні складав би 6757,12 грн..

Сума кінцевого розрахунку в розмірі 335,37 грн. не є істотною часткою в порівнянні з розміром вказаного вище середнього грошового утримання в розмірі 6757,12 грн..

Колегія суддів вважає належним та відповідним розміром виплати за затримку розрахунку за період з 20.08.2013 року по 03.10.2013 року в сумі, що не перевищує суму кінцевого розрахунку, тобто 335,37 грн..

Таким чином, загальна сума грошового утримання за час затримки розрахунку складає 3378,56 грн. + 335,37 = 3713,93 грн.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналізуючи зібрані по справі докази у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області не доведено правомірності дій щодо невиплати ОСОБА_1 грошового утримання за час затримки розрахунку.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткову невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, що у відповідності до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про можливість касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п.2 частини 5 статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

За приписами п.1 частини 6 статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, Державної фіскальної служби України на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року у справі №804/5058/17 задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року у справі №804/5058/17 скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, Державної фіскальної служби України про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку за період з 26 липня 2013 року по 03 жовтня 2013 року в розмірі 3713,93 (три тисячі сімсот тринадцять) гривень 93 копійки.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: І.В. Юрко

Суддя: Н.А. Олефіренко

Суддя: С.Ю. Чумак