Рішення № 72800659, 15.03.2018, Фортечний районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 404/6671/17

Номер провадження 2/404/938/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2018 року м. Кропивницький

Кіровський районний суд м.Кіровограда в складі:

головуючої судді – Панфілової А.В.

при секретарі - Мосійчук А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кропивницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ « Агродар- Україна Плюс» третя особа Кіровоградський міськрайонний центр зайнятості про безпідставну відмову у прийнятті на роботу, зобов»язання прийняти на роботу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, втраченого прибутку та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про зобов'язання ТОВ «Агродар-Україна ПЛЮС»припинити порушення трудових прав ОСОБА_1 (ОСОБА_2 О.), встановлених ст.24, 43 Конституції України, ст.5-1, 22, 25КЗпП України; 1.2. Згідно ч.4, ст.24 КЗпП та ст.641 ЦК України - укласти з ОСОБА_1 (ОСОБА_2 О.), письмовий трудовий договір, зазначивши місячний розмір оплати праці у 3723 грн., визначений у ст.8 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2018 рік» №2246-19 від 07.12.2017р.; відповідно до постанови ВСУ N9 від 06.11.92р. - укласти письмовий трудовий договір з ОСОБА_1 з дати звернення до відповідача з приводу прийняття на роботу 03.08.2017р.; 1.4. Керуючись постановами ВСУ N9 від 06.11.92р. та КМУ N100 від 08.02.95р., ч.2, ст.235 КЗпП України - нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 (ОСОБА_2) оплату вимушеного прогулу у зв'язку з протиправною відмовою у прийнятті на роботу, з дня звернення до відповідача 03.08.2017р. по день прийняття рішення судом, що на момент розгляду справи складав 21 496 грн. 25 коп., згідно ст.22, 1166 та 1172 ЦК зобов'язати відповідача відшкодувати у повному обсязі доходи, які позивач міг би отримати у вигляді заробітної плати за час - з відмови у прийнятті на роботу по дату прийняття рішення судом, що на момент подачі заяви склав 5x3500+3723=21 223 грн. Згідно ст.237-1 КЗпП України та постанови Пленуму ВСУ N4 від 31.03.95р. сплатити компенсацію за нанесену моральну шкоду у розмірі 15000 грн. Всього стягнути з відповідача 57 719 , 25 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що 02.08.2017р. Кіровоградський міськрайонний Центр Зайнятості направив позивача працевлаштовуватися до ТОВ «Агродар-Україна Плюс», видавши корінець направлення на працевлаштування № 11061705040002017, на посаду секретаря керівника. Оголошення на вакансію керівника секретаря від ТОВ «Агродар», відповідач розмістив в Кіровоградському міськрайонному Центрі Зайнятості ще 04.05.2017р. де вказав розмір заробітної плати, задачі та побажання до кандидатів. Позивач має досвід роботи, та знання іноземних мов, які були бажані роботодавцем. 03.08.2017р. позивач прийшов зі своїм резюме до відповідача. Працівники відповідача давали компліменти, казали яке гарне резюме, та запропонували ознайомитися з робочим місцем, попрацювавши день. Після того, як позивач, попрацював і переконався, що роботу виконує легко, представники відповідача попросили прийти в понеділок, пояснивши, що керівництво у відряджені і потрібен час.

07.08.2017р., представник ТОВ «Агродар» повідомив, що на посаду секретаря їм потрібні виключно жінки, але відмова є порушенням закону, тому у корінці направлення на працевлаштування записали іншу причину: відмову в працевлаштуванні у зв'язку невідповідністю вимогам до вакансії .

Стверджується, що у відповідача відсутні докази недостатньої кваліфікованості позивача: нема доказів поганого виконання роботи або будь-яких тестових завдань, які б позивач не виконав. А позивачем подано дипломи про середню і фахову вищу освіту, копії нагород і відзнак позивача з юридичних конференцій і змагань, та дипломи від іноземних організацій , що підтверджують володіння іноземними мовами, та високу кваліфікацію позивача.

Позивач зазначив, що відповідає вимогам до посади, оскільки має і повну середню освіту і вищу юридичну, також має більш ніж 3 роки досвіду роботи з документами, а також досвід виконання обов'язків секретаря, коли працював на посаді помічника президента Спілки Орендарів і Підприємців України, що підтверджується записами у трудовій книзі. Своїми діями відповідач порушив права, визначені ст.5-1 та ст.22 КЗпП України, самовільно відмовивши у прийнятті на роботу, обмежив права залежно від статі. Також, відповідач порушив права, визначені ст.24 і 43 Конституції України: заборонено обмежувати права громадян за ознаками статі. «Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну тату». Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, відповідно до п.8. ч.І. ст.5 та ст.13 ЗУ «Про зайнятість населення».

Надалі в цій частині за ознаками статі позивач змінив позов і зазначив , про порушення трудових прав , які буде встановлено судом.

З посиланням на п.6 постанови ВСУ N9 від 06.11.92р. «Про практику розгляду судами трудових спорів»: суди розглядають позови про укладення трудових договорів осіб які вважають, що їм відмовлено в укладенні трудового договору всупереч гарантіям, передбаченим ст.22 КЗпП. При обгрунтованості позову суд зобов'язує відповідача укласти трудовий договір з особою, з дня звернення позивача до відповідача з приводу прийняття на роботу. Згідно ст.24 КЗпП України прошу суд зобов'язати відповідача укласти трудовий договір у письмовій формі. Керуючись ст.641 ЦК України «Пропозиція укласти договір» просить зазначити у трудовому договорі розмір заробітної плати, встановлений у оголошенні відповідача №11061705040002 на вакансію секретаря керівника, розміщеному у ЦЗ з 04.05.2017р.

Узв'язку із прийняттям ЗУ «Про Державний бюджет України на 2018 рік»

№2246-19 від 07.12.2017р., який ст.8 підняв розмір мінімальної заробітної плати з 1

січня до 3723 грн. на місяць, а заробітна плата зазначена в оголошенні

№11061705040002 менша від мінімального встановленого рівня, просить

зобов'язати відповідача встановити у договорі розмір заробітної плати у 3723 грн.

на місяць. У зв'язку з плином часу та зміною розміру мінімальної заробітної плати змінились

розміри відшкодування за час вимушеного прогулу ст.235 КЗпП та втраченого доходу

ст.22 ЦК.

У випадках вимушеного прогулу розмір середньої зарплати обчислюють відповідно до постанови КМУ N100 від 08.02.95р. «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» - підпункт «з», п.1 порядку обчислення середньої заробітної плати, прийнятого постановою КМУ N100 від 08.02.95р. Згідно оголошення відповідача заробітна плата складає 3500 грн. на місяць. Однак, з 01.01.2018р. мінімальна заробітна плата складає 3723 грн. на місяць - ст.8 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2018 рік» №2246-19 від 07.12.2017р.. Тому за січень місяць розрахунок вже йде з розрахунку 3723 грн. на місяць.

Зазначається, що оскільки відповідач порушив базові права людини, закріплені у конвенціях і ст.24, 43 Конституції України та забезпечують виживання - завданні моральні страждання рівні майновій шкоді. Через відмову у праці, позивач поставлений на грань виживання, змушений приймати додаткові зусилля по організації свого життя, відмовився від активного громадського життя. Зокрема: довелося звернутися до суду за захистом своїх прав, доводиться відмовитися від окремого проживання і жити у квартирі родичів, що принижує як дорослого 31-річного чоловіка, який по нормам моралі суспільства має жити самостійно. Ніхто з жінок не бажає зустрічатися з безробітним, що руйнує і відносини. Оскільки КЗпП має недоліки і не визначає точного розміру моральної шкоди, позивач при своїх розрахунках виходив із аналогії закону, визначеної у ст.8 ЦК України: якщо відносини не врегульовані актами законодавства, вони регулюються тими правовими нормами, що регулюють подібні за змістом відносини (аналогія закону). Так, у випадках порушення роботодавцем законодавства про працю, ст.44 КЗпП визначає розмір допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку, від цього розміру і розраховував.

Зазначені зусилля по організації свого життя, моральні страждання та фізичні обмеження, що вимушено переживає - оцінив у 15 000 грн., що відповідає міркуванням Суду з приводу відшкодування моральної шкоди, підсумованих у постанові пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995р. Вимоги законодавства дозволяють Суду зменшувати суму виплат, але ніяк не збільшувати. Тому у позові зазначена сума моральної шкоди, більша ніж вважає, що завдана, на той випадок, якщо суд вважає, що шкода завдана у більшому розмірі, а тому просить задовольнити позов повністю.

До судового засідання представником відповідача надано відзив на позовну заяву з посиланням, що 04.05. 2017 року ТОВ «АГРОДАР-УКРАЇНА ПЛЮС» було розміщено оголошення № 11061705040002 в Кіровоградському міськрайонному Центрі Зайнятості на вакантне місце секретаря керівника де були вказанні розмір заробітної плат, завдання та обов'язки, характер та режим роботи, основні вимоги до кандидата.

02.08.2017 року Кіровоградський міськрайонний Центр Зайнятості направив позивача працевлаштовуватись до ТОВ «АГРОДАР-УКРАЇНА ПЛЮС», видавши Корінець направлення на працевлаштування № 11061705040002017 на вільне робоче місце.

За умовами ст. 24 КЗпП України при укладенні трудового договору громадянин зобовязаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров»я та інші документи.

03 серпня 2017 року позивач прийшов до ТОВ «АГРОДАР-УКРАЇНА ПЛЮС» де йому було показано робоче місце та знайомство з колективом.

Позивачем було надано до підприємства своє резюме та у розмові зі штатним працівником відділу кадрів ТОВ «АГРОДАР-УКРАЇНА ПЛЮС» позивачем - було пояснено, що його цікавить виключно вільний робочий графік, 6-ти годинний робочий день та зарплата від 5000 грн.

Того ж дня, начальник відділу кадрів ТОВ «АГРОДАР-УКРАЇНА ПЛЮС» повідомив Позивача, що його вимоги щодо організації робочого часу та розміру заробітної плати потребує додаткового узгодження із керівником підприємства, а тому порадив ОСОБА_2, прийти в понеділок 07 серпня 2017 року.

Протягом цього часу керівником ТОВ «АГРОДАР-УКРАЇНА ПЛЮС» було детально проаналізовано резюме позивача та його вимоги до зайняття даної посади.

Твердження позивача про те, що йому було відмовлено у працевлаштуванні на посаду секретаря, а отже порушено права позивача за ознаками статті - не відповідає дійсності та не підтверджується жодними доказами.

Насправді, підставою відмови у прийнятті на роботу позивача стали його особисті вимоги до зайняття ним посади секретаря ТОВ «АГРОДАР-УКРАЇНА ПЛЮС», що проявляються у вільному робочому графіці, 6-ти годинному робочому дні та зарплаті у 5 000 (п'ять тисяч гривень).

Позивач висловився , щодо бажаної про-радянської позиції колективу і керівництва яке хоч і не послугувало підставою для відмови у прийнятті на роботу про те не збігається із моральними принципами колективу ТОВ «АГРОДАР-УКРАЇНА ПЛЮС», що у свою чергу значно ускладнило б адаптацію позивача в колективі.

Вимоги, що були наведенні у Вакансії № 11061705040002 від 04.05.2017 повністю відповідають трудовому законодавству України та жодним чином не порушували права позивача, проте, можливо, і не задовільняли амбіції позивача який фактично сам відмовився від даної посади, оскільки відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Вимоги позивача представник відповідача вважає безпідставними і не обгрунтованими , а тому просить відмовити в задоволенні позову повністю.

Представник третьої особи в судове засідання не з’явився, суду надано заяву про розгляд справи у їх відсутність ( а.с. 63).

Згідно ст.280 ЦПК України, суд визнає причини неявки неповажними і вирішує справу розглядати за даної явки і наявних матеріалів у справі.

Судом встановлено наступні факти.

04.05. 2017 року ТОВ «АГРОДАР-УКРАЇНА ПЛЮС» було розміщено оголошення № 11061705040002 в Кіровоградському міськрайонному Центрі Зайнятості на вакантне місце секретаря керівника де були вказанні розмір заробітної плат, завдання та обов'язки, характер та режим роботи, основні вимоги до кандидата.

02.08.2017 року Кіровоградський міськрайонний Центр Зайнятості направив позивача працевлаштовуватись до ТОВ «АГРОДАР-УКРАЇНА ПЛЮС», видавши Корінець направлення на працевлаштування № 11061705040002017 на вільне робоче місце.

За умовами ст. 24 КЗпП України при укладенні трудового договору громадянин зобовязаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров»я та інші документи.

03 серпня 2017 року позивач прийшов до ТОВ «АГРОДАР-УКРАЇНА ПЛЮС» де йому було показано робоче місце та знайомство з колективом.

Позивачем було надано до підприємства своє резюме та у розмові зі штатним працівником відділу кадрів ТОВ «АГРОДАР-УКРАЇНА ПЛЮС» позивачем -було пояснено, що його цікавить виключно вільний робочий графік, 6-ти годинний робочий день та зарплата від 5000 (п'яти тисяч гривень).

Того ж дня, начальник відділу кадрів ТОВ «АГРОДАР-УКРАЇНА ПЛЮС» повідомив позивача, що його вимоги щодо організації робочого часу та розміру плати потребує додаткового узгодження із керівником підприємства, а тому порадив ОСОБА_2, прийти в понеділок 07 серпня 2017 року.

07.08.17 року відмовлено у працевлаштуванні.

Підставою відмови у прийнятті на роботу Позивача стали його особисті вимоги до зайняття ним посади секретаря ТОВ «АГРОДАР-УКРАЇНА ПЛЮС», що проявляються у вільному робочому графіці, 6-ти годинному робочому дні та зарплаті у 5 000 (п'ять тисяч гривень).

Особливістю стало побажання позивача, щодо про-радянської позиції колективу і керівництві яке хоч і не послугувало підставою для відмови у прийнятті на роботу про те не збігається із моральними принципами колективу ТОВ «АГРОДАР-УКРАЇНА ПЛЮС», про що було зазначено представником відповідача.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Аналіз положень ст.22 КЗпП України дає підстави прийти до висновку, що необгрунтованою є лише така відмова у прийнятті на роботу, яка мотивована посиланнями на обставини, які не відносяться до ділових якостей працівника (походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, тощо).

Виходячи з вищенаведених норм необгрунтованою вважається відмова у разі наявності вакантної посади, відповідності працівника всім встановленим вимогам та неможливості роботодавця пояснити підставу відмови від укладення трудового договору.

За змістом ст. 22 КЗпП України, згадана норма матеріального права передбачає наявність двох окремих складів правопорушень трудового законодавства при відмові у прийнятті на роботу: 1) необгрунтована відмова у прийнятті на роботу і 2) відмова у прийнятті на роботу за ознаками дискримінації особи у випадках, як прямо передбачених у ч.2 ст. 22 КЗпП, так і в інших нормах трудового права.

З підстав котрі вищевикладені повністю відсутній склад правопорушень трудового законодавста як при необгрунтованій відмові у прийнятті на роботу так і у відмові у прийнятті на роботу за ознаками дискримінації особи у випадках, як прямо передбачених у ч.2 ст. 22 КЗпП.

А, тому суд вважає , що дії відповідача щодо відмови у прийнятті на роботу позивача жодним чином не порушують його прав, оскільки обставини на які посилався представник відповідача знайшли підтвердження в суді, позивач в наданому ним резюме чітко зазначив свої вимоги до вакансії , що роботодавець не міг забезпечити позивачу.

Згідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову повністю, оскільки висновки позивача щодо дискримінації працівника ґрунтуються на хибних уявленнях про дане поняття. Так, відповідно до ст.1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», дискримінація визначена як ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідним.

Також це суперечить положенням ст.ст. 2-1, 22 ч. 2 КЗпП України, ст. 21 ч. 3 Закону України «Про оплату праці», якою забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.

Частина 2 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України зазначено, що "У справах про дискримінацію позивач зобов'язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача".

Водночас, згідно зі статтею 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи, та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Так, ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. ст.1166,1167 ЦК України , підлягає відшкодуванню шкода , заподіяна винною особою в повному обсязі, якщо не доведе , що шкода заподіяна виникла не з її вини, та суду не надано доказів заподіяння моральної шкоди.

В даному випадку , позивачем не доведено що негативні наслідки які настали для нього з внаслідок його не працевлаштування пов»язані саме з неправомірними діями відповідача, тому позов є безпідставним та необґрунтованим і задоволенню не підлягає повністю.

Відповідно до ст. ст.134,142 ЦПК України, судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст.1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», ст.ст. 2-1, 22 ч. 2 КЗпП України, ст. 21 ч. 3 Закону України «Про оплату праці», ст. ст. 3,11, 15, 16, 22, 1166,1167 ЦК України, ст. ст. 13, 134-142, 265,268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( вул. Волкова буд. 26 корп. кв. 33, м. Кропивницький, 25031, ІПН- НОМЕР_1 ) до ТОВ « Агродар- Україна Плюс» ( вул. Архангельска буд. 89, м. Кропивницький, 25006, код ЄДРПОУ - 33423315 ) третя особа Кіровоградський міськрайонний центр зайнятості ( вул. Є. Маланюка, 15. м. Кропивницький, 25000, код ЄДРПОУ - 22218952) про безпідставну відмову у прийнятті на роботу, зобов»язання прийняти на роботу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, втраченого прибутку та моральної шкоди, відмовити повністю.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Кіровоградської області через Кіровський районний суд м. Кіровограда шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення .

Суддя Кіровського А. В. Панфілова

районного суду

м.Кіровограда