Ухвала суду № 72800398, 15.03.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/891/17 Головуючий у І інстанції Вознюк С. М.Провадження № 11-кп/780/309/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 18 15.03.2018

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2018 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Габрієля В.О.

суддів Орла А.І., Полосенка В.С.

при секретарі Коломиченко А.С.

з участю прокурора Сагей Л.І.

захисника ОСОБА_2

обвинуваченої ОСОБА_3

представника потерпілої ОСОБА_4

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_3 на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 січня 2018 року, яким

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку ІНФОРМАЦІЯ_2, українку, громадянку України, ІНФОРМАЦІЯ_3, тимчасово не працюючу, позбавлену батьківських прав відносно трьох неповнолітніх дітей згідно рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11.10.2017 року, зареєстровану за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, та проживаючу за адерсою: Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Мала Підвальна, 46, -

визнано винною у вчинені злочинів, передбачених ч.ч.1,2 ст.185 КК України, та призначено покарання:

за ч.1 ст. 185 КК України у виді 1 (одного) року позбавлення волі;

за ч.2 ст. 185 КК України у виді 1 (одного) року 2 (двох) місяців позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, остаточно призначено покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 1 (одного) року 2 (двох) місяців позбавлення волі.

Звільнено на підставі ст.75 КК України ОСОБА_3 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі, з випробуванням, встановивши іспитовий строк терміном в 1 (один) рік, з покладенням на неї, відповідно до ст.76 КК України обов’язків: періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання чи роботи; працевлаштуватися або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися, якщо йому буде запропоновано відповідну посаду (роботу); не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Іспитовий строк ОСОБА_3 ухвалено рахувати з моменту проголошення вироку.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_5 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 39284 грн. 31 коп. завданих матеріальних збитків. У задоволенні іншої частини вимог ОСОБА_5 відмовлено.

Цим же вироком вирішено питання про судові витрати.

Згідно вироку суду ОСОБА_3 засуджено за скоєння кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1,2 ст.185 КК України, вчинених за наступних обставин.

07.10.2014 року ОСОБА_5 від’їжджаючи за кордон залишила на зберігання своєму синові ОСОБА_6 належні їй золоті вироби.

Після цього, у ОСОБА_3 в період часу з 07.10.2014 року по 31.12.2014 року у невстановлений день та час, виник злочинний умисел спрямований на таємне викрадення чужого майна, а саме золотих виробів належних ОСОБА_5

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_3, діючи умисно, із корисливих мотивів, усвідомлюючи, що її дії носять незаконний характер та за нею ніхто не спостерігає, перебуваючи за місцем проживання, що за адресою: АДРЕСА_1, остання викрала із шкатулки, що знаходилась у серванті належні ОСОБА_5 кулон із золота 585 проби вартістю 454 грн. 56 коп., каблучку із золота 585 проби вагою 3,75 грн. вартістю 1065 грн. 38 коп., каблучку із золота 585 проби загальною вагою 2,81 грами, вартістю 798 грн. 32 коп., золоту каблучку 585 проби з каменем вагою 2,9 грам вартістю 823 грн. 89 коп., кулон з камінням із золота 585 проби, загальною вагою 0,71 грам вартістю 201 грн. 71 коп., кулон з камінням із золота 585 проби загальною вагою 0, 71 грам вартістю 201 грн. 71 коп., ланцюг із золота 585 проби, загальною вагою 11,76 грам вартістю 3341 грн. 02 коп., тобто незаконно, безоплатно вилучила золоті вироби поза волею їх власника, чим вчинила таємне викрадення майна належне потерпілій ОСОБА_5, на суму 6886 грн. 59 коп.

Викраденим майном ОСОБА_3, розпорядилась на власний розсуд, здавши їх до ломбарду.

У результаті злочинних дій ОСОБА_3 потерпілій ОСОБА_5 завдано матеріальної шкоди на загальну суму 6886 грн. 59 коп.

Таким чином, ОСОБА_3 вчинила умисні дії, які виразились у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), тобто скоїла кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.185 КК України.

Крім того, у ОСОБА_3 в період часу з 01.03.2015 року по 30.09.2015 року, у невстановлений день та час, виник злочинний умисел спрямований на повторне, таємне викрадення чужого майна, а саме золотих виробів належних ОСОБА_5

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_3, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи, що її дії носять незаконний характер та за нею ніхто не спостерігає, перебуваючи за місцем проживання, за адресою: АДРЕСА_2, остання викрала зі шкатулки, що знаходилась в серванті належні ОСОБА_5 кулон з камінням із золота 585 проби загальною вагою 0,81 грам, вартістю 385 грн. 60 коп., сережки із золота 585 проби загальною вагою 0,92 грами, вартістю 437 грн. 97 коп., каблучку червоного кольору з камінням вагою 3,20 грам вартістю 1523 грн. 36 коп., золоті сережки 585 проби вагою 4,70 грам вартістю 2237 грн. 44 коп., хрестик із золота 585 проби загальною вагою 0,56 грами, вартістю 266 грн. 59 коп., золоті сережки 585 проби загальною вагою 1,29 грами. вартістю 614 грн. 10 коп., золоту булавку 585 проби загальною вагою 0,53 грами, вартістю 252 грн. 31 коп., хрестик 750 проби вагою 2 грами, вартістю 1292 грн., ланцюжок із білого золота 750 проби вагою 10,90 грам, вартістю 12535 грн. 00 коп., золотий ланцюжок 585 проби вагою 13 грам вартістю 6188 грн. 65 коп., золотий хрестик 750 проби вагою 6 грам вартістю 2856 грн. 30 коп., золоту каблучку 585 проби вагою 8,0 грам, вартістю 3808 грн. 40 коп.

Викраденим майном ОСОБА_3 розпорядилась на власний розсуд, здавши їх до ломбарду.

У результаті злочинних дій ОСОБА_3 потерпілій ОСОБА_5 завдано матеріальної шкоди на загальну суму 32397 грн. 72 коп.

Отже, ОСОБА_3 вчинила умисні дії, які виразились у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненому повторно, тобто скоїла кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.185 КК України.

Усього злочинними діями ОСОБА_3 завдано матеріальних збитків ОСОБА_5 на суму 39 284 грн. 31 коп.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції обвинуваченою ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу, у якій вона просить скасувати вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 січня 2018 року у зв’язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження та ухвалити виправдувальний вирок.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що місцевий суд дійшов висновку про заподіяння потерпілій ОСОБА_5 матеріальних збитків у сумі 39284 грн. 31 коп. Однак, вказане переконання ґрунтується на висновку товарознавчої експертизи, виконавець якої не був попереджений про кримінальну відповідальність.

Крім цього, суд першої інстанції не врахувавши показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 та ОСОБА_9, прийшов до помилкового висновку про відсутність доказів належності їй на праві власності здаваних ювелірних виробів. Натомість, потерпіла ОСОБА_5, на переконання міськрайонного суду, надала належні докази: свідчення її сина ОСОБА_6 та копії бірок, оригінали яких відсутні і не визнані речовим доказом у кримінальному провадженні.

Також, місцевим судом не надано оцінку того факту, що органом досудового розслідування не було проведено огляду місця події, який є обов’язковою умовою при розслідуванні крадіжок.

Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченої ОСОБА_3 та її захисника ОСОБА_2 на підтримку апеляційної скарги, думку прокурора та представника потерпілої – адвоката ОСОБА_10, які заперечували проти апеляційної скарги та вважали вирок суду першої інстанції правильним, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає із наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно з ч.2 ст.370 КПК України, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, прийшов до правильного висновку щодо обсягу та доведеності вини обвинуваченої ОСОБА_3, правильно кваліфікувавши її дії за ч.ч.1,2 ст.185 КК України.

В оскаржуваному вироку суд першої інстанції навів всі встановлені обставини, які, відповідно до ст.91 КПК України, підлягають доказуванню, а також виклав оцінку та аналіз досліджених у судовому засіданні доказів із зазначенням підстав, із яких приймає одні докази та відкидає інші.

Так, вина ОСОБА_3 у скоєнні інкримінованих правопорушень підтверджується доказами, які були безпосередньо досліджені в суді першої інстанції.

У суді першої та апеляційної інстанції обвинувачена ОСОБА_3 свою вину у скоєнні кримінальних правопорушень не визнала, та зазначила, що всі здані нею золоті ювелірні вироби до ломбарду самостійно чи через своїх знайомих, належали їй особисто, і були придбані нею особисто, подаровані колишнім чоловіком ОСОБА_6 чи його матір’ю – потерпілою ОСОБА_5 Необхідність здавання ювелірних виробів до ломбардів вона пояснила наявністю кредиту, який необхідно було погашати. При цьому, в подальшому такі ювелірні вироби, нею викупались і знову здавались в ломбард неодноразово.

Щодо перебування в неї в квартирі, де вона мешкала, як подружжя з ОСОБА_6, ювелірних виробів ОСОБА_5 на зберіганні на час її виїзду за кордон, - повідомила, що їй нічого не відомо і таких виробів вона не бачила та не брала взагалі. Вважає, що потерпіла її оговорює, оскільки вони розійшлись з її сином та не проживають разом.

Цивільний позов ОСОБА_5 обвинувачена не визнала та просила у його задоволенні відмовити за безпідставністю вимог.

Із показань потерпілої ОСОБА_5 у місцевому суді вбачається, що вона на початку жовтня 2014 року, при виїзді за кордон, принесла до свого сина, який на той час проживав з обвинуваченою, за адресою: с. Старе, вул. Герасименка, 185. кв. 5, ювелірні вироби, що були замотані у хустинку за переліком оголошеним в судовому засіданні, та залишила їх на зберіганні у сина, оскільки боялася залишати такі вироби у себе вдома на час її відсутності.

Після повернення до країни проживання, вона через деякий час попросила ОСОБА_6 повернути залишені нею ювелірні вироби, однак останній повідомив їй, що такі вироби відсутні, оскільки їх здала в ломбард його дружина ОСОБА_3, яка не може їх повернути на той час. Тоді, вона звернулась до ОСОБА_3 та остання підтвердила, що брала її ювелірні вироби без дозволу, оскільки їй потрібно було погасити заборгованість за кредитом у банку. Із цього приводу, вона надала відповідну розписку, що поверне всі ювелірні вироби потерпілій і вказала саме до якого часу. Однак, такі вироби повернуті не були, як і не були сплачені кошти за них, тому потерпіла звернулась до поліції та було порушено кримінальне провадження.

Заявлений цивільний позов підтримала та просила його задовольнити в повному обсязі.

Свідок ОСОБА_6 міськрайонному суду повідомив, що дійсно на початку жовтня 2014 року його мати передала на зберігання ювелірні вироби, кількість та вагу яких він не знає, однак вони були замотані в тканину та передані йому для зберігання, на час перебування матері за кордоном. Він поклав їх до шафи, де вони і зберігались. Про їх наявність він тоді ОСОБА_3 не повідомляв. Після повернення матері, остання попросила повернути ювелірні вироби, однак він їх не виявив на тому місці, де вони зберігались. Після цього він запитав колишню дружину про них, на що вона повідомила, що їх здала в ломбард. Особисто їй він із переданих ОСОБА_5 виробів нічого не дарував, і коли саме вони зникли йому не відомо. У подальшому, із цього приводу у нього з ОСОБА_3 виник конфлікт, а остання зобов’язувалась повернути викрадені ювелірні вироби вагою згідно розписки, оскільки йому не було відомо конкретних виробів та їх найменування. Вважає, що саме ОСОБА_3 поцупила указані потерпілою ювелірні вироби, а тривале не звернення до правоохоронних органів пояснює бажанням мирним шляхом врегулювати дану подію, однак це було марно.

Допитані свідки ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_11, суду першої інстанції повідомили, що вони за проханням ОСОБА_3 неодноразово здавали ювелірні вироби, що остання надавала їм для здачі в ломбарди в м. Києві та м. Борисполі Київської області. При цьому, такі прохання у них не викликали сумнівів, оскільки ОСОБА_3 зазначала, що вироби її особисті, і на той момент вона проживала сім’єю з ОСОБА_6 та трьома дітьми, і доглядала молодшу дитину. За такі дії вона їм нічого не обіцяла та не платила, оскільки вони це робили добровільно, із використанням власних паспортних даних та паспорту обвинуваченої. Деякі ювелірні вироби викупались ними і знову закладались. При цьому, певна сума коштів сплачувалась ними на рахунок погашення кредиту, оформленого на ім’я ОСОБА_3 Обвинувачена надавала їм іноді кошти на проїзд. Про те, що такі ювелірні вироби належать іншій особі, а не ОСОБА_3, свідкам нічого не відомо. Чоловіка обвинуваченої ОСОБА_6 вони бачили рідко, із ним не спілкувались, оскільки практично завжди вдома перебувала ОСОБА_3 із дітьми. Які саме вироби здавались ними детально не пам’ятають і на яку суму вони закладались теж сказати не можуть за збігом часу.

Разом із цим винуватість ОСОБА_3 у пред’явленому їй обвинуваченні підтверджується письмовими доказами, наявними у матеріалах кримінального провадження: висновком товарознавчої експертизи від 25.12.2016 року з відповідними додатками (т.1 а.п.33-61), відповіддю ПТ «Ломбард «Скарбниця» від 09.09.2016 року, «Ломбард Донкредит ТОВ «Інтер-Ріелті» і Компанія» від 17.01.2017 року, ПТ «»Ломбард Позика» ТОВ «Фінансовий двір і компанія» (т.1 а.п.62-66), розпискою ОСОБА_3 від 09.09.2015 року (т.1 а.п.67), додатком до протоколу допиту потерпілої від 31.08.2016 року (т.1 а.п.68).

Висновком товарознавчої експертизи від 25.12.2016 року з відповідними додатками визначено вартість викрадених ювелірних виробів, що встановлена на підставі відповідного переліку виробів, а саме: за період із 07.10.2014 року по 31.12.2014 року – 6886 грн. 59 коп., з 01.03.2015 року по 30.09.2015 року – 32397 грн. 72 коп.

При цьому, колегія суддів погоджується із доводами суду першої інстанції про те, що відсутність попередження експерта про кримінальну відповідальність не є достатньою підставою для визнання висновку експерта недопустимим, оскільки в даному випадку проводилось оцінювання, про що чітко зазначено в висновку товарознавчої експертизи. У той же час, стороною захисту не було надано доказів того, що це є перешкодою у визначенні вартості викраденого майна, зважаючи на застосування відповідних експертних досліджень експертом ОСОБА_12 та відомий факт того, що указаний суб’єкт оціночної діяльності є експертом в даній галузі, що підтверджено додатками до указаного висновку.

Свідок ОСОБА_6 та потерпіла ОСОБА_5 у місцевому суді зазначили, що саме ОСОБА_3 причетна та винна у зникненні ювелірних виробів, що були передані на зберігання ОСОБА_6, в повному обсязі, згідно поданої потерпілою заяви про вчинення злочину. Крім того, сам ОСОБА_6 подавав таку заяву до правоохоронних органів раніше, про що він повідомив суду в ході його допиту.

При цьому, відповідне здавання ювелірних виробів ОСОБА_3 підтверджується відповідями ломбардів м. Києва та м. Борисполя, де зазначено, що такі вироби здавались на ім’я саме ОСОБА_3 Зазначене підтверджується показами свідків ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_11, які теж зазначили, що здавали відповідні ювелірні вироби в інтересах ОСОБА_3

У той же час, ОСОБА_3 не надала доказів тому, що здавані ювелірні вироби належали їй на праві власності та були подаровані рідними чи близькими.

Також, як ОСОБА_6 так і ОСОБА_5, визнавши, що вчиняли подарунки ОСОБА_3 дорогоцінних виробів, зазначили, що це мало епізодичний характер і відбулось декілька разів, однак такої кількості виробів подарувати їй вони фізично не могли, за відсутності відповідного волевиявлення та бажання.

Крім того, наявність дій, пов’язаних із таємним викраденням ювелірних виробів у ОСОБА_5 саме ОСОБА_3 підтверджується відповідною розпискою від 09.09.2015 року про зобов’язання повернення 54,38 грам золотих виробів до 20.12.2015 року, що вона взяла у ОСОБА_6, проживаючи разом з ним.

Таким чином, стороною обвинувачення надано достатні та достовірні докази вчинення двох епізодів викрадення ювелірних виробів у ОСОБА_5 саме ОСОБА_3

Повторність вчинення викрадень ОСОБА_3 із відповідними періодами підтверджується відповідями з ломбардів, які засвідчують наявність відповідного проміжку часу, коли такі вироби не здавались.

Про те, що такі дії ОСОБА_3 були таємними свідчить той факт, що про свої дії остання чоловіка не повідомляла, як і не повідомляла когось іншого про вчинення таких дій у зв’язку із збігом тяжких матеріальних обставин чи скрутним матеріальним становищем, а тим більше і власника таких виробів – ОСОБА_5 ОСОБА_3 зізналась у скоєному близьким родичам лише після того, як її дії були викриті ними особисто, що також підтверджується відповідною дослідженою розпискою та поясненнями ОСОБА_6 і ОСОБА_5

Таким чином, на думку суду, ОСОБА_3 дійсно вчинила умисні дії, в тому числі і вчинені повторно, що полягали у таємному викраденні майна ОСОБА_5 – ювелірних виробів на суму 39284 грн. 31 коп.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що ОСОБА_3 дійсно вчинила злочин, передбачений ч.1 та ч.2 ст. 185 КК України, внаслідок чого у суду відсутні сумніви щодо притягнення обвинуваченої до кримінальної відповідальності за санкцією указаного кримінального закону.

Із огляду на зазначене, невизнання вини ОСОБА_3 апеляційний суд розцінює, як обрану лінію захисту обвинуваченої із метою уникнення нею відповідальності, а тому оцінює її показання критично.

При цьому, покази свідків, потерпілої протягом досудового розслідування, судового розгляду були логічні, послідовні та узгоджуються матеріалами кримінального провадження.

Судом першої інстанції також були досліджені докази, що свідчать про особу обвинуваченої та процесуальні витрати.

Оцінюючи всі вищенаведені обставини, суд апеляційної інстанції приходить до переконання про необґрунтованість апеляційних вимог обвинуваченої ОСОБА_3, адже вони не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду.

Відтак, підстав для виправдання ОСОБА_3 за пред’явленим їй обвинувачення колегія суддів не вбачає.

При вирішенні цивільного позову, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_5 підлягають задоволенню щодо завданої матеріальної шкоди в повному обсязі на суму 39284 грн. 31 коп., оскільки в ході судового розгляду знайшло своє підтвердження викрадення ОСОБА_3 саме вказаного переліку ювелірних виробів, належності цих виробів ОСОБА_5 та їх ринкової вартості.

Окрім цього, у зв'язку із викрадення ювелірних виробів, потерпілій ОСОБА_5 було завдано моральної шкоди, однак із урахуванням майнового стану обвинуваченої та наявності на її утриманні неповнолітньої дитини, необхідності сплати аліментів за судовим рішенням у зв’язку позбавленням батьківських прав, місцевий суд доцільно відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Таким чином, дослідивши матеріали провадження, та, враховуючи обставини кримінальних правопорушень, скоєних ОСОБА_3, і виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги потерпілої ОСОБА_5 лише в частині відшкодування останній завданої матеріальної шкоди.

Згідно положень ст.65 КК України, суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу та враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Суд першої інстанції, згідно положень п.п.2,3 ч.1 ст.65 КК України та п.п.1-3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року №7, при призначенні покарання в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Згідно з вимогами ч.1 ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

У відповідності до п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 року №7 звільнення від відбування покарання з випробуванням передбачене тільки для тих осіб, які засуджуються до виправних робіт, службового обмеження (для військовослужбовців), обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, тобто лише щодо основного покарання, що має бути належним чином вмотивовано у вироку.

Із аналізу вищевказаних норм вбачається, що суд за наявності для того обґрунтованих підстав, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

При призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_3 суд першої інстанції у відповідності до вимог ст.ст.65-67 КК України в повній мірі врахував ступінь тяжкості та конкретні обставини вчинених кримінальних правопорушень, наслідки, які настали, дані, що характеризують особу обвинуваченої, ставлення винної до вчиненого, наявність обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Зокрема, призначаючи покарання ОСОБА_3 місцевий суд взяв до уваги характер та ступінь суспільної небезпеки скоєних кримінальних правопорушень, котрі відповідно до ст.12 КК України є злочинами середньої тяжкості, мотиви вчиненого, спрямованість умислу, особу обвинуваченої, яка під час судового розгляду поводилась позитивно, дотримувався встановленого в суді порядку, зауважень головуючого не отримувала, раніше не судима, вперше притягується до адміністративної відповідальності, на обліку у лікарів психіатра та нарколога за місцем проживання не перебуває, офіційно не працевлаштована, має на утриманні одну неповнолітню дитину, а відносно трьох інших позбавлена батьківських прав згідно рішення суду (т.1 а.п.199-204), не є інвалідом, не досягла пенсійного віку.

У відповідності до ст.67 КК України, обставин, що обтяжує покарання ОСОБА_3 судом першої інстанції не встановлено.

Так само, відсутні пом’якшуючі відповідальність обставини, згідно з ст.66 КК України.

При цьому, вчинення кримінального правопорушення внаслідок скрутного матеріального становища під час судового розгляду та апеляційного перегляду не знайшло свого підтвердження, доказів цьому обвинуваченою надано не було.

Із урахуванням наведеного, суд першої інстанції мотивовано прийшов до висновку про необхідність призначення покарання ОСОБА_3 з урахуванням положень ст.70 КК України у вигляді 1 року 2 місяців позбавлення волі та на підставі ст.75 КК України звільнив її від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням на строк1 рік із покладенням обов’язків, передбачених ст.76 КК України, оскільки таке покарання без ізоляції від суспільства відповідає вимогам ст.ст.50,65 КК України, є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченої і попередження нових злочинів та домірним скоєному.

Підстав для застосування до ОСОБА_3 ст.69 КК України апеляційним судом встановлено не було.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість доводів і вимог апеляційної скарги обвинуваченої та не знаходить підстав для скасування або зміни вироку, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції – без зміни.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 січня 2018 року щодо ОСОБА_3 – без змін.

Головуючий:

Судді: