Рішення № 72799617, 07.03.2018, Богуславський районний суд Київської області

гСправа № 358/815/17 Провадження № 2/358/58/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2018 року м. Богуслав

Богуславський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Тітова М.Б.

за участю:

секретаря судового засідання Зеленько О.Д.,

позивачки ОСОБА_1,

представника позивачки ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Богуславі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут плюс» про визнання недійсним договору оренди землі та скасування його державної реєстрації, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут-Плюс», в якій просить визнати недійсним договір оренди землі від 29 грудня 2012 року укладений між ОСОБА_4 з одного боку та СТОВ «Добробут Плюс» з іншого боку, зареєстрований державним реєстратором реєстраційної служби Богуславського районного управління юстиції Київської області 23.06.2014 року та скасувати державну даного договору оренди землі.

Свої вимоги ОСОБА_1 обгрунтовує тим, що вона після смерті матері ОСОБА_4, яка померла 01 листопада 2015 року, прийняла спадщину та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, серії НАТ № 238793 від 14 липня 2016 року, згідно якого вона являється власником земельної ділянки площею 2,7172 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 3220685800:05:002:0038, яка розташована на території Побережківської сільської ради Богуславський район, Київська область.

Позивачка зазначає, що про існування вказаного договору оренди землі вона дізналася тільки в 2016 році під час оформлення спадщини у нотаріуса.

Договір оренди землі від 29.12.2012 року її мати ОСОБА_4 не підписувала, оскільки фізично не могла це зробити. Відповідно до довідки Побережківської медичної амбулаторії загальної практики - сімейної медицини за № 63 від 08.05.2017 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 19.11.2012 року по 07.12.2012 року знаходилась на стаціонарі на дому з приводу гіпертонічної хвороби ІІІ стадії, церебрального атеросклерозу, гострого порушення мозкового кровообігу, правобічного геміпарезу. Відповідно до довідки Побережківської медичної амбулаторії загальної практики - сімейної медицини за №66 від 15.05.2017 року ОСОБА_4 29 грудня 2012 року знаходилась в стабільно важкому стані, відсутні рухи в правих кінцівках, порушена мова, затрудене ковтання, порушена критика внаслідок перенесеного гострого порушення мозкового кровообігу. Відповідно вказаного діагнозу ОСОБА_4 взагалі не могла рухати рукою.

Посилаючись на положення ст.ст. 203, 215 ЦК України позивачка просить задовольнити її вимоги, оскільки підписанням спірного договору оренди землі від імені її матері ОСОБА_4 та здійснення державної реєстрації такого договору без її відому, було порушено право власника земельної ділянки на вільне укладення договору, вибір контрагента та визначення умов договору. Тому відсутність волевиявлення її матері при укладенні договору оренди землі, порушення її прав на свободу в укладенні договору є підставою для визнання спірного договору оренди землі недійсним.

Позивачка ОСОБА_1 та представник позивачки ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, посилаючись на вищевказані факти та висновок судової почеркознавчої експертизи, яким підтверджено той факт, що ОСОБА_4 не підписувала спірний договір оренди землі

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні висловила заперечення проти позову та просила залишити позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 без задоволення за спливом строку позовної давності, посилаючись на те, з матеріалів доданих до позовної заяви вбачається що СТОВ «Добробут Плюс» з 2012 року відкрито користується спірною земельною ділянкою, сплачуючи земельний податок та виплачуючи орендну плату за користування нею. Так, 2012, 2013, 2014, 2015 та 2016 року ОСОБА_4 отримувала орендну плату від СТОВ «Добробут Плюс» як в грошовій, так і в натуральній формі, претензій щодо сплати орендної плати не мала, а тому позивачка та її нині покійна мати знали про існування спірного договору, про порушення права та про особу, яка його порушила у 2012 році, і саме з цього часу у них виникло право вимоги.

Зазначені обставини підтверджуються довідкою від 23.06.2017 року №50 та відомостями про видачу плати за оренду земельного паю. Крім цього, всі ці обставини були підтвердженні під час дачі пояснень у якості свідка в судовому засіданні позивачкою ОСОБА_1

Сторона відповідача вважає, що позивачка була обізнана про спірний договір оренди з моменту його підписання, оскільки до матеріалів позовної заяви було додано копію даного договору що свідчить про те, що з 2012 року спірний договір був у позивачки на руках. Крім того, позивачка ОСОБА_1 повідомила суд про те, що з листопада 2012 року мати проживала в неї і з 2013 року більше ніяких договорів від СТОВ «Добробут Плюс» вони не отримували.

Крім того, представник відповідача звертає увагу на той факт, що об’єктом оренди згідно оскаржуваного договору оренди землі була земельна ділянка, на яку виникло право власності у ОСОБА_4 згідно державного акту на право власності на земельну ділянку з 28 грудня 2012 року, тобто в той час, коли спадкодавець ОСОБА_4 вже хворіла та проживала разом з позивачкою ОСОБА_1

Для укладення договору оренди земельної ділянки необхідно було отримати інформацію про об’єкт оренди землі, дану інформацію було надано самою позивачкою, в тому числі і дані що ідентифікували орендодавця як фізичну особу(паспортні дані та ідентифікаційний номер).

Тому в даному випадку представник відповідача вважає, що необхідно врахувати положення ч. 3 ст. 261 ЦК України, відповідно до якої перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Також, із спірних правовідносин вбачається, що відбулася заміна сторони договору оренди земельної ділянки від 29 грудня 2012 року, укладеного між СТОВ «Добробут Плюс» та ОСОБА_4, у зв’язку з прийняттям у спадок земельної ділянки позивачкою ОСОБА_1. А згідно положень ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов’язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Суд, заслухавши учасників справи та дослідивши письмові докази по справі, вважає за необхідне позов ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут плюс» про визнання недійсним договору оренди землі та скасування його державної реєстрації, залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Спадкодавець ОСОБА_4 була власником земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,7172 га, з кадастровим номером 3220685800:05:002:0038, яка розташована на території Побрежківської сільської ради Богуславського району Київської області, що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЙ №338742, виданого Богуславською районною державною адміністрацією Київської області 28 грудня 2012 року.

29 грудня 2012 року уповноваженою особою СТОВ «Добробут Плюс» складено три примірники договору оренди вищевказаної земельної ділянки, в якому орендодавцем зазначено ОСОБА_4, яка договір оренди землі особисто не підписала. Даний договір оренди землі був зареєстрований державним реєстратором реєстраційної служби Богуславського районного управління юстиції Київської області 23.06.2014 року (номер запису - 6147186).

Той факт, що орендодавець ОСОБА_4 не підписувала спірний договір оренди землі, підтверджується висновком експерта №19/8-4/369-СЕ/17 від 23.01.2018 за наслідками судової почеркознавчої експертизи, проведеної головним судовим експертом відділу технічного дослідження документів, почеркознавчих досліджень та обліків лабораторії криміналістичних видів досліджень Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України ОСОБА_5, якою зроблено висновок, що підписи від імені ОСОБА_4 в графах «Орендодавець» в трьох примірниках договору оренди землі від 29 грудня 2012 року та в трьох примірниках актів приймання-передачі земельної ділянки від 29 грудня 2012 року – виконані не ОСОБА_4, а іншою особою (а.с. 117-124).

Орендодавець ОСОБА_4 померла 01 листопада 2015 року. Спадкоємцем померлої ОСОБА_4 є її дочка ОСОБА_1, яка прийняла спадщину, подавши заяву про прийняття спадщини до Богуславської районної державної нотаріальної контори. На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серії НАТ № 238793 від 14 липня 2016 року, ОСОБА_1 являється власником земельної ділянки площею 2,7172 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 3220685800:05:002:0038, яка розташована на території Побережківської сільської ради Богуславський район, Київська область.

З урахуванням встановлених фактів суд приходить до висновку, що вимоги позивачки є обгрунтованими на вимогах закону та підтверджені дослідженими доказами по справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а відповідно до частини четвертої цієї статті правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

У відповідності до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі.

Зазначені вимоги закону не були дотримані СТОВ «Добробут Плюс».

Сторона відповідача не довела в судовому засіданні, що волевиявлення орендодавця ОСОБА_4 на укладення договору оренди земельної ділянки було вільним та відповідало її волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Оскільки орендодавець ОСОБА_4 оговору оренди земельної ділянки не підписувала і її волевиявлення на укладення цього договору не було, то відповідно такий правочин має визнаватись судом недійсним.

Щодо застосування строку позовної давності, передбаченого ст. 257 ЦК України, на чому наполягає представник відповідача, та у відмові в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд враховує наступне.

Так, статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об’єктивні (сам факт порушення права), так і суб’єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Системний аналіз ст. 638 ЦК України, ст. 2, п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» дає підстави для висновку про те, що моментом вчинення правочину слід вважати момент, коли сторони свого часу досягли згоди з усіх істотних умов. Реєстрація договору є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору, а тому порушення прав орендодавця ОСОБА_4 розпочалося з часу укладення договору оренди землі, коли відповідач без волевиявлення власника земельної ділянки склав оспорюваний договір оренди землі.

Оскільки норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб’єктивних прав, відтак обов’язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Верховний Суд України в правовому висновку Судової палати у цивільних справах від 11 листопада 2016 року у справі № 6-2419 цс16 висловив правову позицію та зазначив, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України (редакція від 18 березня 2004 року), про обов’язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Сторона відповідача довела в судовому засіданні, що позивачка та її мати орендодавець ОСОБА_4 могли отримати інформацію щодо оскаржуваного договору оренди землі раніше, починаючи з 2012 року, коли вчасно почали отримувати орендну плату за користування земельною ділянкою, що підтверджено відповідною довідкою СТОВ «Добробут плюс» від 23.06.2017 року (а.с. 40).

Також в судовому засіданні встановлено, що позивачка була обізнана про існування спірного договору оренди землі, оскільки позивачкою до матеріалів позовної заяви було додано копію даного договору, який був у неї на руках. Крім того, позивачка ОСОБА_1 повідомила суд про те, що з листопада 2012 року її мати ОСОБА_4 в зв’язку з тяжким захворюванням проживала в неї та вона здійснювала догляд за матір’ю.

Суд звертає увагу також на те, що об’єктом оренди згідно оскаржуваного договору оренди землі була земельна ділянка, на яку виникло право власності у орендодавця ОСОБА_4 згідно державного акту на право власності на земельну ділянку з 28 грудня 2012 року.

Для укладення договору оренди землі відповідач повинен був отримати інформацію про об’єкт оренди землі, яку могла надати йому власник земельної ділянки, в тому числі були надані відомості які ідентифікують орендодавця як фізичну особу ( паспортні дані та ідентифікаційний номер), а також наданий правовстановлюючий документ на об’єкт оренди, який був отриманий власником земельної ділянки за один день до укладення договору.

В даному випадку надання власником земельної ділянки вищевказаної інформації для оформлення договору оренди землі, отримання в послідуючому орендної плати у продовж 2012-2016 років, претензій щодо сплати якої орендодавець не мала, наявність у позивачки примірника спірного договору оренди землі та акту прийому - передачі земельної ділянки, об’єктивно свідчить проте, що за життя орендодавець ОСОБА_4 могла дізнатися про порушення свого права та про особу, яка його порушила у 2012 році, і саме з цього часу у неї виникло право вимоги.

Крім того, суд звертає увагу на те, що отримання орендної плати за користування земельною ділянкою можливе згідно Закону України «Про оренду землі» лише після укладення в письмовій формі договору оренди землі, а тому отримуючи від відповідача орендну плату за користування земельною ділянкою, позивачка та її мати ОСОБА_4 об’єктивно могли дізнатися про існування договору оренди землі на підставі якого нараховувалася оренда плата.

Із спірних правовідносин вбачається, що відбулася заміна сторони договору оренди земельної ділянки від 29 грудня 2012 року, у зв’язку з прийняттям у спадок земельної ділянки позивачкою ОСОБА_6

Згідно положень ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов’язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Позивачка не довела в судовому засіданні той факт, що її мати ОСОБА_4 за життя не могла дізнатися про порушення свого цивільного права, а тому за вказаних обставин суд приходить до висновку про відмову позивачці ОСОБА_1 у задоволенні позову до СТОВ «Добробут плюс» про визнання недійсним договору оренди землі та скасування його державної реєстрації, за спливом строку позовної давності.

З урахуванням викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 11, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 257, 261, 262, 267 ЦК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут плюс» про визнання недійсним договору оренди землі та скасування його державної реєстрації залишити без задоволення за спливом позовної давності.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлено 16 березня 2018 року.

Головуючий: суддя ОСОБА_7