Постанова № 72795056, 13.03.2018, Донецький апеляційний господарський суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2018р. справа № 905/3773/14-908/5138/14

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів: при секретарі судового засідання:Склярук О. І. Будко Н. В., Гези Т. Д. Бондаренко К. Ю.

за участю представників сторін: від позивача:Некляєв Ю. Г. (довіреність № 362 від 12.03.2018р.)від відповідача: від ДДВС МЮ України:Не з'явився Не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд», м. Київна ухвалу Господарського суду Запорізької області (суддя - Носівець В. В.)постановлену10.01.2018р. у м. Запоріжжі о 13:32 год. (повний текст складено та підписано 15.01.2018р.)по справі№ 905/3773/14-908/5138/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд», м. Київдо про за участюДержавного підприємства «Торезантрацит», м. Чистякове, Донецька область стягнення суми Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.01.2015р. у справі № 905/3773/14-908/5138/14 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд», м. Київ (далі - «Позивач») до Державного підприємства «Торезантрацит», м. Чистякове, Донецька область (далі - «Відповідач») задоволено.

Стягнуто з Державного підприємства «Торезантрацит» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» суму заборгованості зі сплати лізингових платежів згідно договору фінансового лізингу у розмірі 47 164 368,84 грн, суму пені в розмірі 3 843 539,38 грн, суму штрафу в розмірі 4 720 405,63 грн, суму 3% річних у розмірі 545 335,94 грн, суму інфляційного збільшення заборгованості в розмірі 3 520 190,75 грн та суму судового збору в розмірі 73 080,00 грн.

На виконання зазначеного рішення господарським судом було видано відповідний наказ від 03.02.2015р.

04.03.2015р. Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було відкрито виконавче провадження ВП № 46732499 з примусового виконання наказу № 905/3773/14-908/5138/14 від 03.02.2015р., про що винесено постанову.

08.02.2017р., на підставі п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження", постановою про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 46732499 було зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу № 905/3773/14-908/5138/14 від 03.02.2015р. у зв'язку з тим, що ухвалою Господарського суду Донецької області від 07.11.2016р. було порушено провадження у справі № 905/3003/16 про банкрутство Державного підприємства "Торезантрацит".

12.06.2017р. Господарським судом Донецької області провадження у справі № 905/3003/16 про банкрутство Державного підприємства "Торезантрацит" припинено, у зв'язку з чим, постановою від 17.10.2017р. виконавче провадження № 46732499 було поновлено.

07.11.2017р. до Господарського суду Запорізької області, в порядку ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла до 15.12.2017р.), звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" зі скаргою на бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі № 905/3773/14-908/5138/14, відповідно до якої скаржник просить суд визнати незаконною бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України щодо неподання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, що необхідні для перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" коштів відповідно наказу № 905/3773/14-908/5138/14 від 03.02.2015р. та зобов'язати начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" коштів відповідно наказу № 905/3773/14-908/5138/14 від 03.02.2015р.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 10.01.2018р. у задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" на бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі № 905/3773/14-908/5138/14 - відмовлено.

Не погодившись з постановленою ухвалою суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Донецького апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Запорізької області від 10.01.2018р. по справі № 905/3773/14-908/5138/14 та задовольнити скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» на бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі № 905/3773/14-908/5138/14 у повному обсязі.

Заявник апеляційної скарги вважає, що ухвалу Господарського суду Запорізької області у цій справі не можна вважати законною та обґрунтованою, оскільки остання ґрунтується на помилкових висновках суду і є такою, що прийнята з порушенням норм матеріального права.

В основу заперечень скаржника покладено твердження про те, що судом першої інстанції було порушено норми Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Скаржник зазначає, що з урахуванням ч. 3 ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» начальник Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України був зобов'язаний протягом 10 днів після спливу 6-місячного строку від дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № 46732499 подати до Казначейства документи та відомості, необхідні для перерахування заявнику коштів, відповідно до наказу Господарського суду Запорізької області від 03.02.2015р. по справі № 905/3773/14-908/5138/14, втім означені дії не були вчинені. Окрім того, апелянт зазначає, що тривале невиконання судового рішення про стягнення коштів з Державного підприємства «Торезантрацит» прямо суперечить Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та правовій позиції Конституційного Суду України та ЄСПЛ.

15.12.2017р. набув чинності Господарський процесуальний кодекс України в новій редакції відповідно до Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" № 2147-19 від 03.10.2017.

Так, згідно ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до приписів п.9 ч.1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України в редакції, що вступила в силу 15.12.2017р. згідно з Законом України №2147-19 від 03.10.2017р., розгляд зазначеної апеляційної скарги здійснюється в порядку Господарського процесуального кодексу України в редакції, що діє з 15.12.2017р.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 12.02.2018р. по цій справі було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» та зобов'язано відповідача та Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в строк до 02.03.2018р. включно надати суду відзив на апеляційну скаргу з доказами надсилання його копії та доданих до нього документів іншій стороні у справі.

03.03.2018р. Донецький апеляційний господарський суд отримав від представника Міністерства юстиції України за довіреністю № 3706/203-03 від 29.12.2017р. - ОСОБА_6 відзив № 905/3773/14-908/5138/14 від 26.02.2018р. (поданий у визначений апеляційним судом строк) на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд», за змістом якого відповідач просить залишити без змін ухвалу Господарського суду Запорізької області від 10.01.2018р. по справі № 905/3773/14-908/5138/14, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В обґрунтування зазначеного відзиву ОСОБА_6 зазначила, що після відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання наказу № 905/3773/14-908/5138/14 від 03.02.2015р. Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України здійснювались виконавчі дії шляхом винесення наступних постанов: про стягнення з боржника виконавчого збору від 03.06.2015р., про арешт коштів боржника від 03.06.2015р., про арешт коштів боржника від 16.12.2015р., про арешт коштів боржника від 07.07.2016р., про арешт коштів боржника від 08.07.2016р., а також направлялись вимоги до банків з метою виявлення рахунків боржника, що свідчить про вчинення Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залежних від останнього дій, спрямованих на забезпечення реального виконання рішення суду.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 05.03.2018р. по справі № 905/3773/14-908/5138/14 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» було призначено до розгляду на 13.03.2018р.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий (суддя-доповідач) Склярук О. І., судді - Будко Н. В., Геза Т. Д.

До початку судового засідання, 13.03.2018р. Донецький апеляційний господарський суд отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» клопотання б/н від 12.03.2018р. про здійснення фіксування судового процесу яке було розглянуто колегією суддів, задоволено та приєднано до матеріалів справи.

Фіксація судового процесу апеляційної інстанції здійснювалась за допомогою засобів аудиофіксації у порядку розгляду апеляційної скарги, встановленому ст.ст. 8, 222, 223, 269, 270 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у судовому засіданні у повному обсязі підтримав доводи апеляційної скарги.

Повноважні представники відповідача та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у судове засідання не з'явилися, поважність причин неявки апеляційному суду не повідомили.

Враховуючи те, що явка представників сторін (учасників судового процесу) судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строк для перегляду ухвали місцевого господарського суду, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки ухвали Господарського суду Запорізької області від 10.01.2018р. в апеляційному порядку за відсутності представників відповідача та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, дискреційні повноваження суду апеляційної інстанції щодо обсягів перегляду справ обмежуються доводами та вимогами апеляційної скарги. Виключення з цього правила можливе лише у разі, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає ухвалу господарського суду постановленою з порушенням норм чинного законодавства, а апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом судового розгляду по цій справі є вимоги стягувача про визнання незаконною бездіяльності державного виконавця, яка полягає у невиконанні відділом примусового виконання рішень вимог Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" щодо передачі виконавчого документа до органу Держказначейства для його виконання за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду; і зобов'язання державного виконавця подати до вказаного органу документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, стягуваних за рішенням суду.

Відмовляючи Товариству з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» у задоволенні скарги на бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, суд першої інстанції виходив з того, що погашення заборгованості боржника за рахунок бюджетної програми за наявності майна та відкритих рахунків боржника не відповідає приписам Закону України "Про виконавче провадження" та Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". У спірному рішенні Господарський суд Запорізької області також зазначив, що жодних посилань та доказів на бездіяльність державного виконавця щодо розшуку майна, на яке може бути звернуто стягнення, або рахунків боржника - матеріали справи не містять.

Донецький апеляційний господарський суд, дослідивши правову природу спірних правовідносин з урахуванням фактичних та правових підстав вимог скаржника, надаючи оцінку всім обставинам справи, оцінивши надані сторонами на підтвердження їх вимог докази, не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У частині 2 цієї статті передбачено, що у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Судом першої інстанції встановлено, що 04.03.2015р. Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 46732499 з примусового виконання наказу № 905/3773/14-908/5138/14 від 03.02.2015р.

Отже, 04.09.2015р. закінчився шестимісячний строк, в межах якого державний виконавець повинен був здійснити сукупність дій, що спрямовані на примусове виконання рішення, на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

З 05.09.2015р. примусове виконання цього рішення повинно здійснюватися за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, що прямо визначено у ч. 2 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", яка встановлює особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства.

Зміст норми, закріпленої у ч. 2 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", у системному зв'язку із змістом норми, закріпленої у ч. 3 цієї статті, дозволяє дійти висновку про те, що встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2 - 4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" та сплив шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження є окремими та самостійними підставами для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Таке тлумачення випливає із змісту норми, що прямо закріплена у ч. 2 ст. 4 Закону, а також змісту ч. 3, яка зокрема, передбачає, що керівник відповідного органу державної виконавчої служби зобов'язаний вчинити необхідні дії у будь-якому разі не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, тобто, не шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Висновок суду першої інстанції про те, що у матеріалах справи відсутні докази щодо наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до п. 2-4, 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", що виключає обов'язок керівника відповідного органу державної виконавчої служби вчинити дії згідно із ч. 3 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" - є необгрунтованим.

Так, п. 2-4, 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо:

- у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

- стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;

- стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа;

- законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

З матеріалів справи вбачається, що боржником є державне підприємство, на яке розповсюджується дія Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29 листопада 2001 року N 2864-III щодо мораторію на застосування примусової реалізації майна, отже, є встановлена заборона на відчуження майна державних підприємств для виплати їх заборгованостей.

Окрім того, відповідно до ст. 4 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням Державного підприємства «Торезантрацит» є: 86600, Донецька область, м. Чистякове, вул. Енгельсв, буд. 88.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014р. № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, що розташовані на лінії зіткнення» м. Чистякове віднесено до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Таким чином, факт місцезнаходження Державного підприємства «Торезантрацит» та й відповідно його майна, на тимчасово неконтрольованій території унеможливлює доступ до нього державним виконавцем та його опису.

Наведене свідчить, що стягувач, через законодавчі обмеження, не має можливість домогтися виконання рішень у розумний строк (протягом шести місяців) у порядку, який встановлений Законом України "Про виконавче провадження". У цьому випадку таке виконання можливе лише на підставі Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Суд апеляційної інстанції зауважує, що згідно з п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з одновних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.

Відповідно до ст. 129 1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За практикою Європейського суду з прав людини саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (див. згадане вище рішення у справі Войтенка; рішення у справі "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), N 67534/01, від 27 липня 2004 року; у справі "Дубенко проти України" (Dubenko v. Ukraine), N 74221/01, від 11 січня 2005 року; та у справі "Козачек проти України" (Kozachek v. Ukraine), N 29508/04, від 7 грудня 2006 року). Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (див. рішення у справі "Шмалько проти України" (Shmalko v. Ukraine), N 60750/00, п. 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), N 1811/06, від 19 лютого 2009 року).

У своєму пілотному рішенні Суд встановив, що було порушено п. 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Протоколу № 1 через невиконання або несвоєчасне виконання остаточних судових рішень. Суд зазначив, що затримки були спричинені комбінацією чинників, включаючи відсутність бюджетних коштів, бездіяльністю державної виконавчої служби та недоліками національного законодавства, внаслідок чого пан ОСОБА_7 та інші заявники у подібній ситуації не змогли добитись примусового виконання судових рішень (див. рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", від 15 жовтня 2009 року, N 40450/04, п. 83-84). Всі ці чинники належали до компетенції української влади, і, отже, Україна несе повну відповідальність за таке невиконання (там же, п. 85). Суд також постановив, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв'язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту (п. 4 резолютивної частини рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України").

У пункті третьому резолютивної частини рішення 12 жовтня 2017 у справі "Бурмич та інші проти України", заява № 46852/13, Велика палата Європейського суду з прав людини постановила, що п'ять заяв та 12143 заяв (всього 12148), перераховані в додатках I і II до цього рішення, а також ті, що можуть надійти вже після ухвалення цього рішення, повинні розглядатися відповідно до зобов'язань, які випливають із пілотного рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", в якому виявлено існування структурної проблеми, що спричиняє порушення параграфу 1 статті 6 і 13 Конвенції та статті 1 Протоколу № 1.

Отже, тривале невиконання або несвоєчасного виконання національних судових рішень, за виконання яких Україна несе відповідальність, є структурною та системною проблемою, яку визначено в пілотному рішенні Європейського суду з прав людини, і запровадження ефективних засобів юридичного захисту стосовно відповідних порушень є прямим обов'язком держави.

Як вже було зазначено, боржником в цій справі є державне підприємство, на яке розповсюджується дія Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29 листопада 2001 року N 2864-III щодо мораторію на застосування примусової реалізації майна, а отже, виходячи з практики з Європейського суду з прав людини держава відповідальна за виконання рішення, ухваленого на користь стягувача у цій справі.

Тривале невиконання рішення та відсутність засобів захисту прав стягувача на національному рівні спричиняє порушення параграфу 1 статті 6 і 13 Конвенції та статті 1 Протоколу № 1.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність порушень норм чинного законодавства при постановлені місцевим господарським судом ухвали Господарського суду Запорізької області від 10.01.2018р. по справі № 905/3773/14-908/5138/14.

Так, посилання позивача в апеляційній скарзі - є достатніми та винятковими для скасування спірної ухвали суду, оскільки повністю підтверджуються матеріалами справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 277, 281, 282, Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд», м. Київ на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 10.01.2018р. по справі № 905/3773/14-908/5138/14 - задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 10.01.2018р. по справі № 905/3773/14-908/5138/14 - скасувати.

Визнати незаконною бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо неподання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, що необхідні для перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (04205, м. Київ, пр-т Оболонський, буд. 35-А, оф. 301, ЄДРПОУ 37859096) коштів відповідно наказу Господарського суду Запорізької області № 905/3773/14-908/5138/14 від 03.02.2015р.

Зобов'язати начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (04205, м. Київ, пр-т Оболонський, буд. 35-А, оф. 301, ЄДРПОУ 37859096) коштів відповідно наказу Господарського суду Запорізької області № 905/3773/14-908/5138/14 від 03.02.2015р.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду впродовж двадцяти днів з дня складання повного тексту Постанови; у порядку п. 17.5 ч. 1 розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст постанови складено та підписано 14.03.2018р.

Головуючий суддя: О. І. Склярук

Судді: Н. В. Будко

Т. Д. Геза

Надруковано примірників: 1 - позивачу; 1 - відповідачу; 1 - ВДВС; 1 - до справи; 1 - ГСЗО.

ОСОБА_7, тел.: НОМЕР_1.