Рішення № 72794620, 15.03.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2018Справа № 910/22889/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Чаплигіної А.А., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Приватного підприємства "Богдан"

до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"

про стягнення 100 000, 00 грн.,

Представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Лисенко Д.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Богдан" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (далі-відповідач) про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 100 000, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за полісом № АК/6308885 щодо виплати страхового відшкодування внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце - 15.04.2017 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2017 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання у справі № 910/22889/17 для розгляду справи по суті призначено на 25.01.2018.

22.01.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду від Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" надійшов відзив на позов, у якому представник відповідача зазначає, що у водія автомобіля «MAN» р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_2 не настала цивільно-правова відповідальність, оскільки він завдав матеріалу шкоду роботодавцю під час виконання ним службових (трудових) обов'язків, а тому, на думку відповідача, дана дорожньо-транспортна пригода не є страховим випадком.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2018 розгляд справи відкладено та призначено судове засідання на 15.02.2018.

У судовому засіданні 15.02.2018 оголошено перерву до 15.03.2018.

У даному судовому засіданні представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, під розписку.

Приймаючи до уваги, що представник позивача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників позивача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 15.03.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

03.04.2017 між Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" та ОСОБА_3 укладено поліс № АК/6308885 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідно до якого було застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом, а саме автомобіль «MАN ТGА 03», державний номер НОМЕР_2.

Як встановлено судом під час розгляду справи № 404/2465/17, 15.04.2017 о 06 год. 10 хв. ОСОБА_2 керуючи автомобілем «MАN ТGА 03», державний номер НОМЕР_2 по вул. Промислова, біля будинку № 4 у м. Кропивницький, в порушення вимог пункту 15.12 ПДР України, здійснив стоянку та залишивши транспортний засіб, не вжив всіх необхідних заходів, в результаті чого допустив його самовільний рух, внаслідок чого автомобіль скоїв наїзд на припаркований попереду транспортний засіб «MАN ТGХ 18.440», державний номер НОМЕР_3. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Так, постановою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12.06.2017 у справі № 404/2465/17 ОСОБА_2, водія транспортного засобу «MАN ТGА 03», державний номер НОМЕР_2, визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу «MАN ТGА 03», державний номер НОМЕР_2 його власником є ОСОБА_3 та згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу «MАN ТGХ 18.440», державний номер НОМЕР_3 його власником є Приватне підприємство "Богдан".

Як зазначає позивач, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля «MАN ТGА 03», державний номер НОМЕР_2 перебуває у трудових відносинах з Приватним підприємством "Богдан" з 23.03.2017.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до ремонтної калькуляції № 2126М від 25.05.2017, вартість ремонту автомобіля «MАN ТGХ 18.440», державний номер НОМЕР_3 складає 260 878, 14 грн.

Листом від 07.08.2017 № 3042/18 відповідач надав відповідь на заяву позивача від 23.06.2017 щодо виплати страхового відшкодування за пошкоджений транспортний засіб «MАN ТGХ 18.440», державний номер НОМЕР_3, що належить Приватному підприємству "Богдан", зазначивши, що пошкоджений транспортний засіб належить позивачу, а водій ОСОБА_2 перебуває в трудових відносинах з ПП "Богдан", який прийнятий на посаду водія автотранспортних засіб ПП «Богдан» з 23.03.2017, тож працівником ОСОБА_2 було завдано шкоду роботодавцю - ПП «Богдан» внаслідок виконання трудових обов'язків, у зв'язку з чим відповідач повідомив, що Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" не має юридичних підстав для визнання зазначеної події страховим випадком і виплати страхового відшкодування.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача суму у розмірі 100 000, 00 грн., за шкоду завдану майну.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Так, згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно п. 1 ст. 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.

У відповідності зі ст. 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з положеннями ст. 980 Цивільного кодексу України, предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).

Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Страховим ризиком, відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про страхування» визначається певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховим випадком, у відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування», є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про страхування», страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Згідно ч.1 ст. 25 Закону України «Про страхування», здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Як встановлено судом вище, 15.04.2017 о 06 год. 10 хв. ОСОБА_2 керуючи автомобілем «MАN ТGА 03», державний номер НОМЕР_2 по вул. Промислова, біля будинку № 4 у м. Кропивницький, в порушення вимог пункту 15.12 ПДР України, здійснив стоянку та залишивши транспортний засіб, не вжив всіх необхідних заходів, в результаті чого допустив його самовільний рух, внаслідок чого автомобіль скоїв наїзд на припаркований попереду транспортний засіб «MАN ТGХ 18.440», державний номер НОМЕР_3. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12.06.2017 у справі № 404/2465/17 ОСОБА_2, водія транспортного засобу «MАN ТGА 03», державний номер НОМЕР_2, визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.

Тож, факт настання страхового випадку зафіксований правоохоронними органами та особа, винна в ДТП, притягнута до адміністративної відповідальності.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу «MАN ТGА 03», державний номер НОМЕР_2 його власником є ОСОБА_3 та згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу «MАN ТGХ 18.440», державний номер НОМЕР_3 його власником є Приватне підприємство "Богдан".

Тож, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля «MАN ТGА 03», державний номер НОМЕР_2 перебував у трудових відносинах з Приватним підприємством "Богдан" з 23.03.2017, що не заперечується сторонами.

Відповідно до підпункту 33.1.4. пункту 33.1. ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

Як зазначає відповідач, 18.04.2017 ОСОБА_3 звернувся до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" з повідомленням про настання дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої було пошкодження транспортний засіб «MАN ТGХ 18.440», державний номер НОМЕР_3.

З матеріалів справи вбачається, що 19.04.2017 та 28.04.2017 відповідачем було складено акти огляду транспортного засобу, якій підписані представниками Приватного підприємства "Богдан".

Згідно ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; потерпілі - треті юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобом заподіяна шкода, цивільно-правову відповідальність за яку несе власник цього транспортного засобу; забезпечений транспортний засіб - наземний транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, залежно від умов договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, будь-який наземний транспортний засіб, який експлуатується особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, на законних підставах;

Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності, відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Так, відповідно до ремонтної калькуляції № 2126М від 25.05.2017, вартість ремонту автомобіля «MАN ТGХ 18.440», державний номер НОМЕР_3 складає 260 878, 14 грн.

Згідно п. 36.2. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний:

- у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна

(транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану

вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право

здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір

та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна;

- у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Листом від 07.08.2017 № 3042/18 відповідач надав відповідь на заяву позивача від 23.06.2017 щодо виплати страхового відшкодування за пошкоджений транспортний засіб «MАN ТGХ 18.440», державний номер НОМЕР_3, що належить Приватному підприємству "Богдан", зазначивши, що пошкоджений транспортний засіб належить позивачу, а водій ОСОБА_2 перебуває в трудових відносинах з ПП "Богдан", який прийнятий на посаду водія автотранспортних засіб ПП «Богдан» з 23.03.2017, тож працівником ОСОБА_2 було завдано шкоду роботодавцю - ПП «Богдан» внаслідок виконання трудових обов'язків, у зв'язку з чим відповідач повідомив, що Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" не має юридичних підстав для визнання зазначеної події страховим випадком і виплати страхового відшкодування.

Проте, суд не погоджується з твердженнями відповідача викладеними у відзиві на позовну заяву та у листі від 07.08.2017 № 3042/18, оскільки власником пошкодженого транспортного засобу «MАN ТGХ 18.440», державний номер НОМЕР_3 є Приватне підприємство "Богдан", в той час як ОСОБА_2 під час дорожньо-транспортної пригоди керував автомобілем «MАN ТGА 03», державний номер НОМЕР_2, що належить ОСОБА_3, а тому відсутні підстави стверджувати, що ОСОБА_2 було завдано матеріальну шкоду роботодавцю під час виконанням ним службових (трудових) обов'язків, адже останній не перебував за кермом службового автомобіля.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відтак, вирішуючи спір, пов'язаний з відшкодуванням шкоди, завданої взаємодією кількох джерел підвищеної небезпеки, слід виходити з того, що у цьому випадку шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з урахуванням принципу вини.

Згідно з ч. 2 ст. 999 Цивільного кодексу України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Частиною 3 статті 985 Цивільного кодексу України передбачено, що особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.

За змістом пункту 2.1 статті 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон), якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Системний аналіз положень Закону дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов'язкового страхування відповідальності страховик приймає на себе зобов'язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди на умовах, визначених саме цим законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

За загальним правилом, згідно з положеннями статті 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Однак, спеціальні норми Закону обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом покладено на страховика (винної особи) у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Крім того, у відповідності до п.36.4 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виплата страхового відшкодування здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Разом з тим, частиною 1 ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Проте, у матеріалах справи відсутні докази (платіжні доручення, квитанції тощо), що підтверджують понесені позивачем витрати з відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу «MАN ТGХ 18.440», державний номер НОМЕР_3 у розмірі 260 878, 14 грн., як підставу для звернення до відповідача з вимогою про виплату страхового відшкодування в межах ліміту відповідальності.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, суд відзначає, що позивачем не доведено належними та допустимими докази суму фактичних затрат понесених позивачем в результаті відновлення пошкодженого транспортного засобу «MАN ТGХ 18.440», державний номер НОМЕР_3.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Приватного підприємства "Богдан" до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення 100 000, 00 грн. не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено: 19.03.2018

Суддя Щербаков С.О.