Рішення № 72794593, 07.03.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.03.2018

Справа №910/725/18

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Князькова В.В., розглянувши у письмовому провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренус Ревайвел», м. Обухів, Київська обл.

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Український дистрибуційний центр», м. Київ

про стягнення 92 310,06 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ренус Ревайвел» (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український дистрибуційний центр» (відповідач) про стягнення 92 310,06 грн., з яких: 89 500,00 грн. – заборгованість за надані послуги, 2 545,24 грн. – пеня, 264,82 грн. – 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором про транспортно-експедиторське обслуговування №230117 від 23.01.2017 в частині здійснення оплати наданих послуг в сумі 89 500,00 грн., що стало підставою для нарахування пені та 3% річних.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв’язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу – для подання відповіді на відзив.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103020270385 ухвалу про відкриття провадження від 24.01.2018 було вручено відповідачу 29.01.2018. Однак, у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Український дистрибуційний центр» не скористалось наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

23.01.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ренус Ревайвел» (експедитор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український дистрибуційний центр» (клієнт, відповідач) укладено договір №230117 про транспортно-експедиторське обслуговування (далі – Договір), за умовами якого позивач зобов'язався організувати за рахунок відповідача транспортно-експедиторське обслуговування щодо перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів по території України і в міжнародному сполученні, а також надати інші транспортно-експедиторські послуги відповідачу за згодою сторін.

Згідно з п. 1.2 Договору умови перевезення, вид вантажу, вид транспорту, вартість послуг експедитора, а також інші умови, пов’язані з виконанням умов цього договору, погоджуються та відображаються сторонами в заявках, які є невід’ємними додатками до цього договору.

Строк дії Договору встановлено сторонами з моменту його підписання сторонами та скріплення їх печатками до 31.12.2018 (п. 8.1 Договору).

10.10.2017 відповідачем сформовано заявку на перевезення вантажу №11102017, за змістом якої позивачу було доручено перевезти вантаж – 5 плугів Kverneland з пункту завантаження у Норвегії до місця призначення у селі Біла Криниця Рівненської області за адресою: вул. Рівненська, 114. Датою завантаження визначено 13.10.2017. Вартість перевезення становить 89 500 грн.

На виконання умов отриманої заявки 11102017 від 10.10.2017 позивачем було взято на себе зобов’язання з організації перевезення вантажу. Так, згідно з міжнародною товарно-транспортною накладною CMR№P000207142 вантаж – 5 плугів було перевезено з пункту відправлення у Норвегії до пункту призначення на території України. 19.10.2017 вантаж було отримано вантажоодержувачем без зауважень та заперечень.

Спір у справі за первісним позовом виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошових зобов'язань з оплати наданих послуг перевезення, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості в розмірі 89 500,00 грн.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 909 Цивільного кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

В той же час, згідно зі статтею 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

За змістом ч. 1 ст. 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

У частині 4 цієї статті вказано, що допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Статтею 316 Господарського кодексу України визначено, що за договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Отже, транспортне експедирування є видом господарської діяльності, спрямованої на організацію процесу перевезення вантажів. Експедитор є таким суб'єктом господарювання, функціональне призначення якого полягає в організації та сприянні здійсненню процесу вантажів. Експедитором може бути, як суб'єкт господарювання (транспортно-експедиційна організація), так і безпосередньо перевізник. Транспортне експедирування - це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях.

Основні умови здійснення транспортно-експедиційного обслуговування зовнішньоторговельних і транзитних вантажів визначено у Законі України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою.

Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.

Враховуючи наведене, за своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором транспортного експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 розділу ІІІ книги 5 Цивільного кодексу України, статті 316 Господарського кодексу України. При цьому, міжнародне перевезення, щодо якого виник спір, регулюється положеннями Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, учасниками якої є Україна та Норвегія (далі – Конвенція).

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір №230117 від 23.01.2017 про транспортно-експедиторське обслуговування як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов’язків.

Матеріалами справи (міжнародна товарно-транспортна накладна CMR№Р000207142) підтверджується прийняття вантажу до перевезення на підставі заявки №11102017 від 10.10.2017 та здійснення його перевезення з Норвегії до пункту призначення у селі Біла Криниця Рівненської області за адресою: вул. Рівненська, 114.

Статтею 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

У пункті 4.1.1 Договору визначено, що перелік послуг, а також вартість послуг експедитора узгоджуються сторонами в заявках.

Згідно з пунктом 4.1.5 Договору клієнт оплачує послуги експедитора протягом 30 банківських днів від дня отримання від експедитора рахунку, на підставі підписаних сторонами актів виконаних робіт (послуг).

Як зазначалось судом, згідно з заявкою №11102017 від 10.10.2017 сторони погодили, що вартість фрахту становить 89 500,00 грн.

На підтвердження направлення відповідачу документів, передбачених пунктом 4.1.5 Договору, а саме рахунку на оплату №РР-1026/003 на суму 89 500,00 грн., а відповідного акту здачі-приймання виконаних робіт №РР-1026/003 від 26.10.2017, позивач надав суду копію повідомлення про вручення поштового відправлення №22-3444-5994, згідно з яким вказані документи отримані відповідачем 31.10.2017.

Пунктом 3.1.11 Договору передбачено, що відповідач зобов’язаний був підписати і направити експедиторові акт виконаних робіт (послуг) протягом семи банківських днів з моменту його отримання від експедитора, або надати протягом трьох робочих днів мотивовану відмову. Після закінчення зазначеного строку та при неотриманні експедитором від клієнта акту виконаних робіт (послуг) чи відмови, послуги вважаються прийнятими, а акт - узгодженим сторонами.

Матеріали справи не містять доказів підписання відповідачем акту здачі-приймання виконаних робіт №РР-1026/003 від 26.10.2017 або направлення останнім мотивованої відмови від підписання такого акту, у зв'язку з чим господарський суд погоджується з доводами позивача про те, що послуги на суму 89 500,00 грн. вважаються прийнятими відповідачем в порядку пункту 3.1.11 Договору.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та пункту 4.1.5 Договору, відповідач повинен був оплатити надані позивачем послуги в строк, що складає 30 банківських днів від дня отримання (31.10.2017) від експедитора рахунку на оплату. Відтак, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов’язань, щодо яких заявлено позов, настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем, який 29.01.2018 отримав ухвалу суду про відкриття провадження у справі, не було подано відзиву на позовну заяву та не спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів погашення заборгованості в розмірі 89 500,00 грн.

Враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе грошових зобов’язань, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за надані послуги в розмірі 89 500,00 грн. підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення 2 545,24 грн. пені та 264,82 грн. 3% річних за прострочення оплати наданих послуг у період з 12.12.2017 по 16.01.2018.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За змістом пункту 5.2 Договору у випадку несвоєчасного здійснення клієнтом оплати по виставленим рахункам експедитора клієнт сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, яка підлягає сплаті за кожний день та за весь час такого прострочення.

Судом встановлено, що відповідачем у встановлений строк свого обов'язку з оплати наданих послуг не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню.

При перевірці наданого позивачем розрахунку пені судом встановлено, що такий розрахунок є вірним, а сума пені за прострочення оплати 89 500,00 грн. у період з 12.12.2017 по 16.01.2018 становить 2 545,24 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов'язань з оплати наданих послуг, вимоги про стягнення 3% річних, нарахованих на підставі ст.625 Цивільного кодексу України, ґрунтуються на нормах закону.

За перерахунком суду, приймаючи до уваги визначений позивачем період прострочення, сума 3% річних за прострочення оплати 89 500,00 грн. у період з 12.12.2017 по 16.01.2018 складає 264,82 грн., а відповідні позовні вимоги задоволенню.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, судовий збір за розгляд даної справи в розмірі 1 762,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренус Ревайвел» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український дистрибуційний центр» (03115, м. Київ, пр. Перемоги, буд. 121В; ідентифікаційний код 37339531) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренус Ревайвел» (08702, Київська обл., місто Обухів, вул. Промислова, буд. 18; ідентифікаційний код 24893416) заборгованість за надані послуги в розмірі 89 500 (вісімдесят дев'ять тисяч п’ятсот) грн. 00 коп., пеню в сумі 2 545 (дві тисячі п’ятсот сорок п’ять) грн. 24 коп., 3% річних в сумі 264 (двісті шістдесят чотири) грн. 82 коп. та судовий збір у розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Князьков