Рішення № 72794186, 15.03.2018, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2018р. Справа № 904/10676/17

За позовом: Дніпровської міської ради , м. Дніпро

До: Товариства з обмеженою відповідальністю «М.А.К.» , м. Дніпро

Третя особа без самостійних позовних вимог на стороні позивача : Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради, м. Дніпро

Про: визнання договору укладеним

Суддя Васильєв О.Ю.

Секретар судового засідання Сологуб А.М.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача: Максименко С.М. ( дов. №7/10-98 від 17.01.18 р.) , Пастернак В.В. ( дов. № 7/10-114 від17.01.18 р.);

Від відповідача: не з'явився ;

Від третьої особи : Шевцова С.Є. ( дов. № 10/13-808 від 28.12.17 р.)

СУТЬ СПОРУ:

Дніпровська міська рада (позивач) звернувся з позовом до ТОВ «М.А.К.» (відповідач) про «визнання укладеним між Дніпровською міською радою в особі Департаменту економіки , фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради та ТОВ «М.А.К.» договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Дніпра на умовах , передбачених Порядком залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі ( внесків ) у розвитку інфраструктури міста Дніпропетровська , затвердженого рішенням Дніпровської міської ради від 29.07.2011 № 5/14 в певній редакції». Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на ухилення відповідача від укладення вищезазначеного договору з позивачем за наявності прямої вказівки Закону на таке укладання.

Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради ( третя особа) в письмових поясненнях позовні вимоги Дніпровської міськради підтримала у повному обсязі з підстав , зазначених у позові.

ТОВ «М.А.К.» ( відповідач ) проти задоволення позовних вимог заперечував, стверджуючи наступне: позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, оскільки декларацію про готовність об'єкта до експлуатації відповідач надав позивачу і останній її отримав 11.03.2013 р. за вх.№201008-001917-008-2013 ( про що свідчить відповідна відмітка Дніпропетровської міської ради Центру дозвільних процедур «Єдине вікно»); а тому відповідач просить суд застосувати наслідки пропуску позивачем строку позовної давності.

Окрім того, зазначає, що згідно ч.9 ст. 40 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» з 01.01.13р. діє імперативне правило про те, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію; у зв'язку з чим ( на думку відповідача) Закон визначає обов'язковість укладення договору саме до введення об'єкту в експлуатацію і вимога укласти такий договір після введення об'єкту в експлуатацію суперечить нормам діючого законодавства.

Також зазначає, що ним виконано свій обов'язок передбачений ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту та перераховано до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку зазначеної інфраструктури на момент подання даного позову у повному обсязі ( сплачено кошти пайової участі на розвиток інфраструктури міста Дніпропетровська за об'єкт по вул. Прапорна, 3К загальною площею 24 кв.м. в загальній сумі 4800, 00 грн. ( 04.08.2015 р. - сплачено 2 000,00 грн., 21.09.2015р.- сплачено 1 000,00 грн., 05.11.2015 р. - сплачено 1000,00 грн. та 06.11.2016 р. - сплачено 800,00 грн.), що значно перевищує необхідну до сплати суму - 10% від кошторисної вартості об'єкта 1 125 ,00 грн.); а тому підстави для визнання договору пайової участі укладеним в судовому порядку відсутні.

Дніпровська міськрада ( позивач ) у відповіді на відзив вказувала на те , що не пропустила строк позовної давності ( оскільки надання міській раді інформації про видачу декларацій заявникам не є обов'язком представників дозвільних органів , що забезпечують надання послуг через Центр «Єдине вікно») . Не погоджується позивач із твердженнями відповідача стосовно необхідності укладання спірного договору лише до часу прийняття об'єкту в експлуатацію (посилаючи на відповідну судову практику в аналогічних справах ). Стосовно зауважень відповідача до розміру пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту позивач вказує, що оскільки ТОВ «М.А.К.» не було надано для розрахунку пайової участі зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва об'єкта , визначеного згідно з ДБН та копії звіту експертної організації ; Департаментом економіки , фінансів та міського бюджету міськради було здійснено розрахунок пайової участі ( внеску ) за нормативами створеної потужності об'єкта , внаслідок чого він був визначений в розмірі 8 812,00 грн. В той же час , вказана ТОВ «М.А.К.» у декларації про готовність об'єкта до експлуатації кошторисна вартість в сумі 11 250,00 грн. на думку позивача потребує перевірки .

Заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

04.03.13 р. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації №ДП142130590287 , а саме: «Будівництво торгового павільйону по вул. Прапорній,3-к м. Дніпропетровськ» , подану замовником - ТОВ «М.А.К.» . В розділі 10 Декларації наведена інформація про початок будівництва - 03.01.2001 р. та про його закінчення - 15.01.2001 р. В розділі 15 Декларації замовником наведена кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією - 11 250,00 грн. На лицьовому аркуші цієї Декларації міститься відмітка про отримання її копії Центром дозвільних процедур «Єдине вікно» Дніпропетровської міської ради 11.03.13 р. ( вх. № 201008-001917-008-2013 ) ( а.с.29-34 )

Позивач стверджує , що відповідач , як забудовник об'єкту «Будівництво торгового павільйону по вул. Прапорній,3-к м. Дніпропетровськ» , який введено в експлуатацію відповідно до Декларації про готовність об'єкта до експлуатації№ДП142130590287 , ухиляється від передбаченого ч.ч. 2, 9 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов'язку взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпро шляхом укладання із позивачем відповідного договору та сплати пайового внеску у розвиток інфраструктури міста. Також позивач вказує, що наявність декларації про готовність об'єкта до експлуатації було виявлено інспекторами Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області в результаті позапланової перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності Фінансово-економічного департаменту Дніпропетровської міської ради за період з 01.01.09 р. по 30.04.15 р. , за результатами якої було складено відповідний акт № 08-20/11 від 19.06.15 р. ( а.с.35-37)

Листом Департаменту економіки ,фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради №10/15-497 від 22.07.15 р. відповідачу з посиланням на приписи ст. 40 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» було запропоновано сплатити на користь міського бюджету 8 112,00 грн. в якості пайової участі на розвиток інфраструктури міста ( а.с.40 )

Відповідач після отримання цього листа сплатив за вказаними у ньому реквізитами 4 800,00 грн. в якості пайової участі на розвиток інфраструктури м. Дніпро.

В подальшому Управлінням економіки ,фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради двічі - листами від 22.06.17 р. та від 21.09.17 р. пропонувалося відповідачу укласти договір про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпро ( а.с.41-43 ) ; але відповідач до цього часу спірний договір не уклав та залишок коштів в розмірі 3 312,00 грн. не сплатив . У зв'язку з чим позивач вимушений був звернутися до суду з цим позовом.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлюються Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі Закон) . Згідно ч.2 ст.40 цього Закону замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених ч.4 цієї статті. В ч.4 ст.40 Закону наведений вичерпний перелік об'єктів у разі будівництва яких, замовник не залучається до пайової участі у розвитку інфраструктури. Об'єкт відповідача не відноситься до об'єктів, зазначених в даному переліку, отже він зобов'язаний був взяти участь у створені і розвитку інфраструктури. Відповідно до ч.1 ст.40 Закону порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

На виконання вимог Закону Дніпропетровською міською радою 29.07.2011 прийнято рішення №5/14 «Про внесення змін до рішення міської ради від 21.03.2007 №6/11 «Про порядок залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська» (далі Порядок) ( а.с.21-27) .

Згідно ч.ч.8, 9 ст.40 Закону розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором. Аналогічні норми наведено в п.2.6. Порядку.

Відповідно до ч.ч.3, 5 ст.40 Закону пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

З урахуванням наведеного господарський суд зазначає, що: укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язковим в силу імперативних приписів Закону; саме відповідач повинен був звернутися до міської ради з заявою про укладання договору; у частинах 8, 9 ст.40 Закону унормовано позасудову процедуру укладення органу місцевого самоврядування та замовника укласти договір про пайову участь.

Судом встановлено, що відповідач не звертався до міської ради з метою укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту до прийняття об'єкта нерухомого майна до експлуатації, що є порушенням обов'язку, який прямо передбачений Законом. В той же час , відповідач сплатив на користь позивача за вказаними у листі останнього реквізитами 4 800,00 грн. в якості пайової участі на розвиток інфраструктури м. Дніпро.

Господарський суд відзначає, що не укладання договору до введення об'єкта в експлуатацію, не є підставою для звільнення забудовника від пайової участі у розвитку інфраструктури, оскільки підстави звільнення встановлені ч.4 ст.40 Закону є вичерпними і така підстава, як не укладення договору до прийняття об'єкта в експлуатацію, відсутня, до того ж строк, визначений Законом для укладення договору пайової участі, - протягом 15 днів із дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, - встановлено саме для виконання сторонами приписів Закону за власним обопільним волевиявленням. Отже невиконання свого обов'язку замовником ( відповідачем ) в частині звернення з відповідною заявою до органу місцевого самоврядування, свідчить про порушення саме замовником ( відповідачем ) порядку, і, як наслідок, недотримання обома сторонами імперативу обов'язкового укладення договору, втім таке недотримання не позбавляє орган місцевого самоврядування звернутись поза межами встановленого у Законі строку до суду з відповідним позовом, оскільки зазначений у Законі строк для укладення договору та кінцевий термін укладення договору не є присічними, та не є позовною давністю.

Згідно ч.1 ст.173, ч.1 ст.174 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, зокрема безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 3 статті 179 ГК України передбачено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1 ст.187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Оскільки спір про укладання договору відносно якого існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості його укладення, господарський суд дійшов висновку щодо правильності обраного позивачем способу захисту .

Частиною 6 статті 40 Закону встановлено, що граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати 10% загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта для нежитлових будівель та споруд.

Як вбачається з Декларації про готовність об'єкта до експлуатації №ДП142130590287 кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією складає 11 250,00 грн. Таким чином цілком вірним є те, що розмір пайової участі у розвитку інфраструктури не може перевищувати 1 125,00 грн.

Доводи Дніпровської міської ради про те, що відповідно до «Порядку залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська» на основі нормативів одиниць створеної потужності, відповідно до п.2.1.-2.4. вказаного Порядку, відповідачу було визначено розмір внеску пайової участі в сумі 8 112,00 грн, не спростовують висновків господарського суду про те, що така сума перевищує 10% загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, відображеної в декларації про готовність об'єкта до експлуатації - 11 250,00 грн. , адже недостовірність відомостей зазначених в кошторисній документації та в декларації, не було доведено позивачем під час розгляду справи за допомогою належних та допустимих доказів.( Аналогічної правової позиції дотримується ВГСУ у своїй постанові від 05.09.17р.у справі № 904/10665/16 ) .

Відповідно до ч.3 ст.40 Закону : пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Таким чином , цим Законом встановлено , що пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає виключно у перерахуванні замовником до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Оскільки станом на час звернення з цим позовом до суду відповідач ( замовник ) вже виконав свої зобов'язання ( встановлені ст.40 цього Закону ) та перерахував на користь місцевого бюджету грошові кошти для створення і розвитку зазначеної інфраструктури в розмірі , більшому , ніж передбачено Законом , на 3675,00 грн. (4 800,00 грн. - (11 250,00 грн. х 10% = 1 125,00 грн. ) = 3 675,00 грн. ) ; а відтак , суд дійшов до висновку про те , що права та охоронювані законом інтереси Дніпровської міської ради ( позивача ) не були порушені відповідачем.

Відповідно ж до приписів ч.2 ст.45 ГПК України позивачами є особи , які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного ,невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу . А обов'язковою підставою для задоволення позову є саме встановлення судом факту порушення прав позивача . Враховуючи вищевикладене, господарський суд прийшов до висновку про відсутність підстав для укладення сторонами договору за рішенням суду на визначених позивачем умовах , оскільки зобов'язання відповідача вже виконані.

Що стосується заяви відповідача про застосування позовної давності, то слід зазначити наступне. Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки суд дійшов до висновку про те , що право позивача - Дніпровської міської ради та його охоронюваний законом інтерес ( встановлені ст. 40 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» ) не порушені відповідачем ; підстави для відмови у позові саме у зв'язку зі спливом позовної давності відсутні ; а в задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв'язку із його необґрунтованістю.

На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» ; ст.ст. 73-74,76-80,86,232,233, 236-238 ГПК України , господарський суд ,-

ВИРІШИВ :

В задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «М.А.К.» відмовити в повному обсязі ,судові витрати покласти на позивача .

Відповідно до вимог ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення . Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення .

Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції .

Суддя Васильєв О.Ю.

Повне рішення складено 19.03.2018р.