Рішення № 72791789, 12.03.2018, Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 570/3559/17

Номер провадження 2/570/291/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2018 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Красовського О.О.

з участю:

секретаря судових засідань ОСОБА_1

представників сторін - адвокатів ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів та збільшення розміру аліментів, -

в с т а н о в и в :

До суду надійшла позовна заява про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів та збільшення розміру аліментів. В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що 23 серпня 2002 року між відповідачем ОСОБА_5 та позивачем ОСОБА_4 був укладений шлюб, який був зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану м. Рівне. Від цього шлюбу позивачка та відповідач мають доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. 18 листопада 2014 року шлюб між відповідачем ОСОБА_5 та позивачкою ОСОБА_4 був розірваний Рівненським районним судом Рівненської області. Після розірвання шлюбу 18 листопада 2014 року донька ОСОБА_6 залишилась проживати разом з позивачкою ОСОБА_4 Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 18 травня 2016 року відповідач ОСОБА_5 повинен сплачувати на користь позивачки ОСОБА_4 аліменти у розмірі 1/4 частини зі всіх видів заробітної плати (доходу) щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 21 березня 2016 року. Починаючи з 21 березня 2016 року відповідач ОСОБА_5 не проводив жодних виплат.

З метою отримання аліментів на дочку позивачкою ОСОБА_4 відкрито картковий рахунок в АТ «Ощадбанк», однак за період з 01.06.2016 по 19.07.2017 на даний рахунок не перераховано жодної грошової суми від ОСОБА_5 Даний факт підтверджується випискою з банку по картковому рахунку від 19.07.2017 року. Також факт неотримання позивачкою аліментів від ОСОБА_5 у період з 21.03.2016 по 21.07.2017 підтверджується довідкою про неотримання аліментів №12837 від 21.07.2017 року, виданою Рівненським районним відділом Державної виконавчої служби ГТУЮ в Рівненській області. Станом на 01 серпня 2017 року за період з 21.03.2016 року по 01.08.2015 року заборгованість по аліментам складає 14 649,63 грн. Розмір заборгованості за аліментами, визначений державним виконавцем, відповідачем ОСОБА_5 в судовому порядку не оскаржено. Відповідно до ч. 1 ст. 196 Сімейного кодексу України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Відповідно до п.22 постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 15 травня 2006 року “Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів” ст. 196 Сімейного кодексу України передбачено, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у вигляді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. Неустойка (пеня) за один місяць рахується так: заборгованість за аліментами за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць). Таким чином загальна сума пені за несвоєчасну сплату аліментів у період з 21.03.2016 року по 01.08.2017 року становить 4393,63 грн.виходячи із розрахунку:

за березень 2016 року: нарахована суми аліментів 317,79 грн., пеня (1%) – 3,18 грн., кількість днів 11 = сума пені = 34,98 грн.;

за квітень 2016 року: нарахована суми аліментів 895,74 грн., пеня (1%) – 8,95 грн., кількість днів 30 = сума пені = 268,5 грн.;

за травень 2016 року: нарахована суми аліментів 895,74 грн., пеня (1%) – 8,95 грн., кількість днів 31 = сума пені = 277,45 грн.;

за червень 2016 року: нарахована суми аліментів 895,74 грн., пеня (1%) – 8,95 грн., кількість днів 30 = сума пені = 268,5 грн.;

за липень 2016 року: нарахована суми аліментів 895,74 грн., пеня (1%) – 8,95 грн., кількість днів 31 = сума пені = 277,45 грн.;

за серпень 2016 року: нарахована суми аліментів 895,74 грн., пеня (1%) – 8,95 грн., кількість днів 31 = сума пені = 277,45 грн.;

за вересень 2016 року: нарахована суми аліментів 895,74 грн., пеня (1%) – 8,95 грн., кількість днів 30 = сума пені = 268,5 грн.;

за жовтень 2016 року: нарахована суми аліментів 895,74 грн., пеня (1%) – 8,95 грн., кількість днів 31 = сума пені = 277,45 грн.;

за листопад 2016 року: нарахована суми аліментів 895,74 грн., пеня (1%) – 8,95 грн., кількість днів 30 = сума пені = 268,5 грн.;

за грудень 2016 року: нарахована суми аліментів 895,74 грн., пеня (1%) – 8,95 грн., кількість днів 31 = сума пені = 277,45 грн.;

за січень 2017 року: нарахована суми аліментів 895,74 грн., пеня (1%) – 8,95 грн., кількість днів 31 = сума пені = 277,45 грн.;

за лютий 2017 року: нарахована суми аліментів 895,74 грн., пеня (1%) - 8,95 грн., кількість днів 28 = сума пені = 250,6 грн.;

за березень 2017 року: нарахована суми аліментів 895,74 грн., пеня (1%) – 8,95 грн., кількість днів 31 = сума пені = 277,45 грн.;

за квітень 2017 року: нарахована суми аліментів 895,74 грн., пеня (1%) – 8,95 грн., кількість днів 30 = сума пені = 268,5 грн.;

за травень 2017 року: нарахована суми аліментів 895,74 грн., пеня (1%) – 8,95 грн., кількість днів 31 = сума пені = 277,45 грн.;

за червень 2017 року: нарахована суми аліментів 895,74 грн., пеня (1%) – 8,95 грн., кількість днів 30 = сума пені = 268,5 грн.;

за липень 2017 року: нарахована суми аліментів 895,74 грн., пеня (1%) – 8,95 грн., кількість днів 31 = сума пені = 277,45 грн.;

Згідно ч. 2 ст. 182 СК України (частина друга статті 182 СК України із змінами згідно Закону України № 2037-VIII від 17.05.2017 року), мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Враховуючи вищевикладене позивачка просить суд постановити рішення, яким стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 4393,63 грн.; збільшити розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 на утримання доньки ОСОБА_6, із розміру 1/4 частини зі всіх видів заробітку щомісячно, однак не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку щомісяця, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення нею повноліття, починаючи стягнення з 01.08.2017 року.

Позивачка, згідно до поданої заяви, позов підтримує та просить справу розглядати без її участі.

Представник позивачки позов підтримав. Надав суду показання з приводу обставин, що описані вище. Додав, що вбачає вину відповідача у несплаті аліментів, адже він мав можливість добровільно сплачувати присуджені грошові кошти. А тому вважає правомірною вимогу про стягнення з відповідача пені в порядку ч. 1 ст. 196 Сімейного кодексу України.

Відповідач не з’явився в судове засідання. Згідно поданої заяви, просить справу розглядати без його участі.

Представник відповідача позов визнав частково. Подав суду відзив. Зазначає, що через зміни у законодавстві відповідач визнає позов в частині збільшення розміру аліментів. Щодо стягнення пені на підставі ч. 1 ст. 196 Сімейного кодексу України – позов не визнає. Така правова позиція зумовлена наступним. Після постановлення рішення про стягнення аліментів позивачка пред’явила виконавчий лист до виконання у примусовому порядку до Рівненського міського відділу ДВС ГТУЮ у Рівненській області. Відповідач з’явився на виклик державного виконавця та повідомив про те, що він отримує пенсію у зв’язку з інвалідністю. В подальшому виконавчий лист був переданий до Рівненського районного відділу ДВС ГТУЮ у Рівненській області. Відповідач з’явився на виклик державного виконавця та повідомив про те, що він працевлаштований, повідомив про своє місце роботи. Але державні виконавці не вчинили жодних дій, спрямованих на виконання виконавчого листа. Тому відсутня вина відповідача у тому, що ні з пенсії, ні з заробітної плати не проводилися відповідні відрахування, які б йшли на сплату аліментів. За наведеного просить суд відмовити в задоволенні позову в цій частині.

Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає до задоволення частково.

Як встановлено в судовому засіданні, 23 серпня 2002 року між відповідачем ОСОБА_5 та позивачем ОСОБА_4 був укладений шлюб, який був зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану м. Рівне. Від цього шлюбу позивачка та відповідач мають доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

18 листопада 2014 року шлюб між відповідачем ОСОБА_5 та позивачкою ОСОБА_4 був розірваний Рівненським районним судом Рівненської області. Після розірвання шлюбу 18 листопада 2014 року донька ОСОБА_6 залишилась проживати разом з позивачкою ОСОБА_4

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 18 травня 2016 року відповідач ОСОБА_5 повинен сплачувати на користь позивачки ОСОБА_4 аліменти у розмірі 1/4 частини зі всіх видів заробітної плати (доходу) щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 21 березня 2016 року.

Починаючи з 21 березня 2016 року відповідач ОСОБА_5 не проводив жодних виплат.

Позивачка покликається на ч. 1 ст. 196 Сімейного кодексу України та просить постановити рішення, яким стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 4393,63 грн.

Суд вважає, що немає підстав для задоволення заявленого позову в цій частині, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилась з незалежних від нього причин, зокрема, у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками тощо.

З роз'яснень, викладених у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" вбачається, що передбачена ст. 196 СК відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

Постановлення судом рішення про стягнення аліментів передбачає наступну стадію – бажання позивача (стягувача) отримувати такі аліменти.

Пред’явлення виконавчого листа до виконання з метою стягнення аліментів з відповідача у випадку, коли добровільне виконання рішення не відбулося – це суб’єктивне право стягувача.

Позивачка скористалася таким правом, і пред’явила виконавчий лист про стягнення аліментів до виконання.

Представники сторін не заперечували ту обставину, що після відкриття виконавчого провадження відповідач з’явився до державного виконавця Рівненського міського відділу ДВС ГТУЮ у Рівненській області та повідомив йому про те, що він має інвалідність, отримує призначену державою пенсію, та повідомив хто здійснює таку виплату пенсії.

Однак державним виконавцем не були вжиті заходи, спрямовані на виконання виконавчого листа.

Надалі матеріали виконавчого провадження були передані до Рівненського районного відділу ДВС ГТУЮ у Рівненській області.

Відповідач з’явився на виклик державного виконавця та повідомив про те, що він працевлаштований, повідомив про своє місце роботи.

Представники сторін не заперечували дану обставину.

Однак державним виконавцем не знову були вжиті заходи, спрямовані на виконання виконавчого листа.

За положеннями статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (що діяла на час виникнення відповідних правовідносин), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Стаття 7 Закону України «Про виконавче провадження» (що діяла на час виникнення відповідних правовідносин) визначала, що виконавчий документ про стягнення періодичних платежів може бути самостійно надісланий стягувачем безпосередньо підприємству, установі, організації, фізичній особі - підприємцю, фізичній особі, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи. Одночасно з виконавчим документом стягувач подає заяву, в якій зазначаються:

1) реквізити банківського рахунка, на який слід перераховувати кошти;

2) прізвище, ім'я, по батькові стягувача, реквізити документа, що посвідчує його особу.

У разі наявності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів або заперечення її розміру боржником стягувач має право пред'явити виконавчий документ для примусового виконання.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи - підприємці та фізичні особи, зазначені у частині першій цієї статті, за заявою стягувача зобов'язані здійснювати відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника у розмірі, визначеному виконавчим документом, з урахуванням положень статті 70 цього Закону.

Стаття 68 Закону України «Про виконавче провадження» (що діяла на час виникнення відповідних правовідносин) визначала що стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п'яти мінімальних розмірів заробітної плати. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

Таким чином, на підставі статті 7 Закону України «Про виконавче провадження» позивачка, знаючи про джерела отримання доходів відповідача, могла суттєво прискорити виконання рішення суду, так як за наявності інформації про місце роботи боржника стягувач має право самостійно звернутись з заявою про здійснення відрахувань на його користь безпосередньо за місцем роботи боржника (отримання ним інших виплат).

А державний виконавець, отримавши від відповідача відомості про джерела отримання пенсії та про місце роботи боржника не вчинив дій, що були передбачені статтею 68 Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, ні позивачка в повній мірі, ні державні виконавці не вчинили жодних дій, спрямованих на реальне виконання виконавчого листа.

Тому відсутня вина відповідача у тому, що ні з пенсії, ні з заробітної плати не проводилися відповідні відрахування, які б йшли на сплату аліментів.

Представник позивачки зазначає, що відповідачеві було відомо про відкриття рахунку, на які він міг би перераховувати грошові кошти в рахунок сплати аліментів.

Проте належних і допустимих доказів на підтвердження даної обставини суду не було надано.

За наведеного суд вважає, що відсутні підстави для застосування щодо боржника положень ч.1 ст. 196 СК України.

Щодо решти заявлених позовних вимог, то вони підлягають до задоволення частково, виходячи з наступного.

Відповідно до рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 18 травня 2016 року відповідач ОСОБА_5 повинен сплачувати на користь позивачки ОСОБА_4 аліменти у розмірі 1/4 частини зі всіх видів заробітної плати (доходу) щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 21 березня 2016 року, і до повноліття дитини.

Законом України від 17.05.2017 № 2037-VIII (набрав чинності з 08.07.2017 року) внесено зміни до Сімейного кодексу України, які стосуються аліментних зобов'язань. При цьому збільшено мінімальний розмір аліментів, що має стягуватися на одну дитину - 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (замість 30%, як було раніше).

Тому позов в частині зміни розміру аліментів з 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (як мінімально визначена величина) підлягає до задоволення.

Щодо дати початку стягнення аліментів за новим розміром, то таке стягнення має проводитися з часу набрання даним рішенням законної сили, а не з 01.08.2017 року, як про це просить позивачка. Тому не підлягають до задоволення позовні вимоги про стягнення нового розміру аліментів з 01.08.2017 року.

Розподіл судових витрат між сторонами відбувається за правилами статті 141 ЦПК України. Тому сплачений судовий збір у розмірі 640 грн. має бути стягнутий з відповідача на користь позивачки.

Керуючись ст. ст. 12, 14, 81, 82, 89,141, 259, 264, 265 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_4до ОСОБА_5 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів та збільшення розміру аліментів - задоволити частково.

Змінити розмір аліментів, що був стягнутий з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 на утримання доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, згідно рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 18.05.2016 року.

Стягнути з ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_4, працюючий в Комунальному закладі "Обласний центр екстренної медичної допомоги та медицини катастроф" Рівненської обласної ради (код ЄДРПОУ 26353256, вул. Ж. Кюрі, 19, м. Рівне) на користь:

●ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_5, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, мешканки ІНФОРМАЦІЯ_6), аліменти на утримання дитини:

дочки – ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2,

в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходів), щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з часу набрання рішенням суду законної сили, і до повноліття дитини;

●ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_5, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, мешканки ІНФОРМАЦІЯ_6) сплачений судовий збір в сумі 640 грн. 00 коп.

В задоволенні решти заявлених позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Рівненської області через Рівненський районний суд Рівненської області протягом 30 днів з дня проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя Красовський О.О.

Повне рішення суду складено 17.03.2018 року