Постанова № 72790316, 15.03.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2018 рокуЛьвів№ 876/775/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Большакової О.О., Макарика В.Я.,

за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Миколаївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області на постанову Миколаївського районного суду Львівської області від 07 грудня 2017 року, прийняту суддею Карбовнік І.М. у м. Миколаїв Львівської області о 10:39, у справі №447/2302/16-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Миколаївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області про зобов"язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

09 листопада 2016 року позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача - Управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Львівської області, у якому просила зобов'язати перерахувати та поновити виплату пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 з 07.10.2009 із врахуванням підвищень, індексації, надбавок та доплат, передбачених законодавством.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 06 листопада 1994 ОСОБА_1 перебувала на обліку в пенсійному органі як одержувач пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 та у зв'язку з виїздом в Ізраїль виплата пенсії їй була припинена. На думку позивача, з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2008 №25-рн/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена відповідно до п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки вказані норми визнані неконституційними.

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 25 квітня 2017 року відповідно до ст.55 Кодексу адміністративного судочинства України замінено первинного відповідача - Управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Львівської області на належного - Миколаївське об'єднане управління Пенсійного фонду України Львівської області.

Постановою Миколаївського районного суду Львівської області від 07 грудня 2017 року адміністративний позов задоволено. Зобов'язано Миколаївське об'єднане управління Пенсійного фонду України Львівської області поновити виплату раніше призначеної пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 ОСОБА_1 з 07.10.2009 із застосуванням всіх підвищень, надбавок та доплат, передбачених чинним пенсійним законодавством.

Постанова мотивована тим, відповідно до ст.152 Конституції України закони, або інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність. За таких обставин, з дня набрання чинності рішенням Коституційного Суду України від 07.10.2009 «25-рп/2009, яким визнано неконституційними положення п.2 ч.1 ст.49, друге речення ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного закону. При цьому індексація та перерахунок пенсії здійснюється автоматично як пенсіонерам, які отримують пенсію, так і тим, яким поновлюється виплата пенсії. Суд дійшов висновку, що позивач, проживаючи за межати України має ті ж конституційні права, що і громадяни України, що включають в себе право на виплату пенсії, на її індексацію та інші перерахунки.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що позивачем не було дотримано порядку звернення за поновленням пенсії. Так, порядок поновлення раніше призначеної пенсії з 07.01.2006 регулюється постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 «Про затверження порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунок) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846. Абзацом 2 п.3 вказаного Порядку визначено, що заява про поновлення виплати пенсії пенсіонером подається особисто до органу, що призначає пенсію, за місцем реєстрації та відповідно до п.37 Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про відновлення виплати раніше призначеної пенсії лише при зверненні особи з відповідною заявою та за наявності в неї всіх необхідних документів. Натомість позивач (опікун, піклувальник) із заявою встановленого зразка та необхідними для поновлення виплати пенсії документами до пенсійного органу особисто не зверталась.

Водночас скаржник покликається на неналежне дослідження судом обсягу та змісту повноважень представника позивача. Заява про поновлення виплати ОСОБА_1 пенсії була оформлена та надіслана за допомогою поштового зв'язку на адресу пенсійного органу її представником за довіреністю. Скаржник вказує, що ОСОБА_3 є представником позивача за довіреністю. Однак, відповідно до ст.238 ЦК України представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Таким чином, на думку скаржника, звертатися за поновлення пенсії ОСОБА_1 представник за довіреністю права не мала.

В судове засідання сторони не з'явились, хоча були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи у суді, а тому суд вважає за можливе розглянути справу без їх участі та відповідно до вимог ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон (а.с.24). Позивач постійно проживає в Ізраїлі. Рішенням Миколаївського РАЙСОБЕЗ УСЗ у Львівській області від 11.11.1994 №7/492 ОСОБА_1 призначено виплату пенсії за віком за Списком №1 довічно.

Виплату зазначеної пенсії відповідно до особової справи ОСОБА_1 №123945 було припинено у зв'язку з виїздом позивача на постійне місце проживання в Ізраїль.

21 вересня 2016 року представник позивача ОСОБА_3 на підставі довіреності звернулась до пенсійного органу із відповідною заявою про перерахунок та поновлення ОСОБА_1. виплати пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 (а.с.6).

Листом Управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Львівської області №43/М-8 від 10.10.2016, покликаючись на відсутність правових підстав у поновленні виплати пенсії, у задоволенні вимог поданої заяви відмовлено (а.с.4-5).

Відмова мотивована тим, що виплата пенсії позивачу припинена відповідно до вимог п.2 ч.1 ст. 49 та ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вказані норми рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 визнані неконституційними. При цьому, покликаючись на відсутність в Переліку наявних чинних двосторонніх договорів договору про соціальне (пенсійне) забезпечення між Україною та Ізраїлем, зазначає, що поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 може розглядатись пенсійним органом лише після прийняття відповідних нормативно-правових актів, які регулюватимуть проведення виплати пенсій вказаній категорії пенсіонерів. Водночас як обставину, що унеможливлює поновлення виплати пенсії позивачу, пенсійний орган зазначає відсутність пенсійної справи в Управлінні Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Львівської області, так як відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 №497 при передачі органами соціального захисту населення у 2002 році органам Пенсійного фонду функцій з призначення і виплати пенсії передавались архівні пенсійні справи, закриті протягом останніх трьох років. За інформацією управління соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області, даних пенсійної справи, позивач перебувала на обліку як одержувач пенсії за віком за Списком №1 з 06.11.1994 і виплата припинена у зв'язку з виздом в Ізраїль. При цьому не зазначена дата припинення виплати. Крім того відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» заяви про поновлення виплати пенсії не приймаються від представників пенсіонерів за довіреністю.

Позивач, вважаючи дії пенсійного органу щодо відмови у поновленні виплати пенсії протиправними, звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів виходить з наступного.

Судом першої інстанції вірно визначено належним відповідачем у справі Миколаївське об'єднане управління Пенсійного фонду України Львівської області, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 988 "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» реорганізовано деякі територіальні органи Пенсійного фонду України шляхом злиття окремих органів Пенсійного фонду України за переліком згідно з додатком 1 до Постанови № 988, зокрема утворено Миколаївське об'єднане управління Пенсійного фонду України Львівської області шляхом злиття Управління Пенсійного фонду України в Жидачівському районі Львівської області та Управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Львівської області.

Так, відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Такими законами є: Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та спеціальні закони, норми яких застосовуються при призначенні пенсії окремим категоріям громадян.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09 липня 2003 року виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІVвтратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

Таким чином, ОСОБА_1 як громадянка України має право на виплату призначеної їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

Слід зазначити, що поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов'язаних з поновленням виплати, серед яких подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2018 року (справа №723/2676/14-а), а відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду.

Відповідно до п.1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м.Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.

Отже, вказаним Порядком передбачена можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до пенсійного органу особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою. Колегія суддів звертає увагу, що до Управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Львівської області зверталась представник позивача на підставі нотаріально завіреної довіреності з проставленим апостилем (а.с.8-9).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про порушення позивачем встановленого порядку звернення до пенсійного органу за поновленням виплати пенсії

При цьому слід зазначити, що нормативно-правові акти, рішення Конституційного Суду України доводяться до відома населення у встановленому законом порядку та за загальним правилом набирають чинності з дня їх опублікування, з чим й слід пов'язувати момент, коли особа повинна була дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до положень ч.ч.1-3 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, що діяла на час звернення до суду з адміністративним позовом, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини 1 статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.

Оскільки законами з питань пенсійного забезпечення не встановлено інших строків звернення до суду за захистом порушених прав, до спірних правовідносин слід застосувати положення ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, якими передбачено шестимісячний строк звернення до суду.

Правова позиція щодо застосування до спірних правовідносин положень ст.ст.99,100 КАС України була висловлена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року (справа №408/2861/17-а) та від 20 лютого 2018 року (справа № 757/12134/14-а).

Аналогічні обмеження щодо застосування шестимісячного строку звернення до суду з адміністративним позовом містить ч.2 ст.122 КАС України, в редакції, чинній на час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції.

Даною нормою визначено, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.3 ст.3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Так, статтею 123 КАС України (в чинній редакції) визначено, що пропущення строків звернення до адміністративного суду має наслідком залишення позовної заяви без розгляду.

Водночас судом враховано, що у разі коли виплати є регулярними, про своє порушене право позивач дізнається при настанні дати проведення відповідної виплати.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про залишення позовних вимог за період, що знаходиться поза межами шестимісячного строку звернення до суду з адміністративним позовом - з 07 жовтня 2009 року по 08 травня 2016 року, без розгляду, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції в цій частині.

Суд апеляційної інстанції звертає також увагу на те, що згідно ст. 46 Конституції України, пенсія є одним із видів соціального захисту, право на яке громадянину гарантується.

Виходячи із самого визначення поняття «пенсія», щомісячні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання виплати (чи її перерахунок).

Кінцевий термін або строк, на який призначається такий вид забезпечення як пенсія не може встановлюватись, бо це суперечить самому визначенню та суті таким виплатам.

Відповідно до абзацу 3 частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону.

Частинами першою, другою статті 42 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсії, призначені за цим Законом, індексуються відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення.

Крім індексації пенсії, передбаченої частиною першою цієї статті, у разі якщо величина середньомісячної заробітної плати штатного працівника в Україні за даними центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, за минулий рік зросла, з 1 березня поточного року розмір пенсії підвищується на коефіцієнт, що відповідає не менш як 20 відсоткам темпів зростання середньомісячної заробітної плати штатного працівника в Україні порівняно з попереднім роком, крім випадків, коли підвищення пенсійних виплат за минулий рік перевищило цей коефіцієнт. Якщо коефіцієнт підвищення пенсійних виплат у минулому році був менший, ніж зазначений у цій частині, то збільшення пенсій здійснюється з урахуванням попереднього підвищення.

Відповідно до п. 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 р. №22-1 поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не було проведено перерахунок відповідно до статті 43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до статті 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 року.

Таким чином, колегія суддів вважає, що вірним способом відновлення порушеного права позивача в межах спірних правовідносин є зобов'язання Миколаївське об'єднане управління Пенсійного фонду України Львівської області поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 з урахуванням всіх підвищень, надбавок та доплат, передбачених чинним пенсійним законодавством, починаючи з 09 травня 2016 року.

Згідно з вимогами ч.1 ст.94 Кодексу адіністративного судочинства України в редакції, що діяла на час прийняття рішення судом першої інстанції, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Аналогічну вимогу щодо стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, містить ч.1 ст.139 КАС України в чинній редакції.

В контексті наведених правових норм, колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції при вирішенні питання про розподіл судових витрат було порушено вимоги ст.94 КАС України, зокрема суд стягнув із Миколаївського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Львівської області на користь ОСОБА_1 551,20 грн сплаченого судового збору, попри те, що судові витрати підлягали стягненню з бюджетних асигнувань суб'єкта владних плановажень.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 123, 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Миколаївського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Львівської області задовольнити частково, а постанову Миколаївського районного суду Львівської області від 07 грудня 2017 року у справі №447/2302/16-а - скасувати в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Миколаївське об'єднане управління Пенсійного фонду України Львівської області поновити виплату раніше призначеної пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 ОСОБА_1 із застосуванням всіх підвищень, надбавок та доплат, передбачених чинним пенсійним законодавством, за період з 07 жовтня 2009 року по 08 травня 2016 року та прийняти нову постанову про залишення позовних вимог без розгляду в цій частині.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Миколаївського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Львівської області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят один) грн 20 коп. сплаченого судового збору.

В решті постанову залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. О. Большакова В. Я. Макарик Постанова складена в повному обсязі 16.03.2018.