Постанова № 72789921, 13.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа: №826/6540/16 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А., судді Смолій І.В., Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Лічевецького І.О., Сорочко Є.О.

за участю секретаря Данилюк Л.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2017 року (прийняту в порядку письмового провадження)

у справі №826/6540/16

за позовом Приватного підприємства «Алкор Груп»

до відповідача Державної фіскальної служби України

Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2016 року Приватне підприємство «Алкор Груп» звернулось до суду з позовом до Державної фіскальної служби України та Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило:

- прийняти та зареєструвати звітну податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2016 року від 15.03.2016, розрахунок коригування сум податку на додану вартість (Д1), звітні розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів (Д5) за лютий 2016 року від 15.03.2016 днем їх фактичного отримання ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві;

- прийняти та зареєструвати датою (операційним днем) та часом, коли вони були направлені до ДФС України ПП «Алкор Груп» засобами електронного зв'язку для реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні №86 від 25.02.216, №87 від 25.02.2016, №88 від 25.02.2016, №99 від 29.02.2016, №100 від 29.02.2016.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачами в порушення діючих норм податкового законодавства України протиправно не прийнято податкові накладні позивача, а також податкову декларацію з податку на додану вартість, розрахунок коригування сум податку на додану вартість (Д1), звітні розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів (Д5), що у свою чергу, перешкоджає провадженню його господарської діяльності та блокує реєстрацію податкової накладної у Єдиному державному реєстрі податкових накладних. Так позивачем зазначено, що між ним та відповідачем укладено договір про визнання електронних документів. Між тим, при надісланні засобами телекомунікаційного зв'язку податкових накладних та декларації з податку на додану вартість за лютий 2016 року від 15.03.2016, розрахунок коригування сум податку на додану вартість (Д1), звітні розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів (Д5) за лютий 2016 року позивачем отримано квитанції, в яких зазначено про неможливість прийняття такої звітності, оскільки «Можливо, розірвано Договір про визнання електронної звітності».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2017 року позов задоволено. Зобов'язано Державну фіскальну службу України прийняти та зареєструвати у Єдиному державному реєстрі податкових накладних надіслані засобами електронного зв'язку податкові накладні №86 від 25.02.216, №87 від 25.02.2016, №88 від 25.02.2016, №99 від 29.02.2016, №100 від 29.02.2016 датою її фактичного подання. Зобов'язано Державну податкову інспекцію у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві прийняти та врахувати в обліку податкову декларацію ПП «Алкор Груп» з податку на додану вартість за лютий 2016 року від 15.03.2016, розрахунок коригування сум податку на додану вартість (Д1), звітні розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів (Д5) за лютий 2016 року від 15.03.2016 датою її фактичного надходження - 15.03.2016. Присуджено за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України на користь приватного підприємства «Алкор Груп» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2756 грн.

Не погоджуючись з прийнятою постановою Державна фіскальна служба України подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що відповідачем не було прийнято та зареєстровано звітну податкову декларацію з податку на додану вартість, а відповідач діяв цілком правомірно при розірванні договору про визнання електронних документів, оскільки позивачем було порушено істотні умови зазначеного договору.

Відзив (заперечення) на апеляційну скаргу позивачем не надано.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, проте у судове засідання не з'явилися та про причини неявки суду не повідомили. За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Частиною 4 статті 229 КАС України встановлено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 315, ст.316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Приватне підприємство «Алкор Груп» (код з ЄДР 39958117) зареєстровано та як платник податків з 19.08.2015 перебуває на податковому обліку у Державній податковій інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

12 вересня 2015 року між приватним підприємством «Алкор Груп» та ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві було укладено договір №120920151 про визнання електронних документів. Предметом вказаного договору є визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних з ПДВ та інших звітних податкових документів), поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до ДПІ засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу.

В матеріалах справи міститься копія квитанції №2, яка є підтвердженням, що договір №120920151 від 12.09.2015 податковим органом прийнято.

Відповідно до умов укладеного договору засобами електронного зв'язку позивач направив на адресу контролюючого органу звітну податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2016 року від 15.03.2016, розрахунок коригування сум податку на додану вартість (Д1), звітні розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів (Д5) за лютий 2016 року від 15.03.2016 днем їх фактичного отримання ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м.Києві, податкові накладні №86 від 25.02.216, №87 від 25.02.2016, №88 від 25.02.2016, №99 від 29.02.2016, №100 від 29.02.2016, на підтвердження чого у матеріалах справи містяться копії квитанцій №1, згідно яких звітну податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2016 року від 15.03.2016, розрахунок коригування сум податку на додану вартість (Д1), звітні розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів (Д5) за лютий 2016 року від 15.03.2016 днем їх фактичного отримання ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м.Києві, податкові накладні №86 від 25.02.216, №87 від 25.02.2016, №88 від 25.02.2016, №99 від 29.02.2016, №100 від 29.02.2016 доставлено до Державної фіскальної служби України.

Проте, станом на момент доставки документи не прийнято.

Не погоджуючись з зазначеними діями відповідача позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, прийшов до висновку про протиправність дій

податкового органу щодо неприйняття звітної податкової декларації з податку на додану вартість та розрахунку коригування сум податку на додану вартість та звітних розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

У відповідності до норм п.п. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний, зокрема, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно з п.46.1. ст.46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання (п.48.1 ст.48 Податкового кодексу України).

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Порядок подання податкової декларації до органів державної податкової служби регулюється статтею 49 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до пункту 49.8 статті 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу.

Контролюючий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію, подану платником податків в один із способів, передбачених пунктом 49.3 статті 49 Податкового кодексу України (особисто або через представника, поштою чи засобами електронного зв'язку).

Практична реалізація процедури прийняття податкової декларації визначається пунктами 49.8 та 49.9 статті 49 Податкового кодексу України

Як передбачено нормою абзацу першого пункту 49.9 статті 49 Податкового кодексу України, за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

Згідно з пунктом 49.8 статті 49 Податкового кодексу України під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

При цьому, як встановлено пунктом 49.10 статті 49 Податкового кодексу України, відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо), забороняється.

Водночас Податковим кодексом України передбачені спеціальні наслідки подання платником податків податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України. У такому разі на підставі пункту 49.11 статті 49 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний надати платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

У разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом (п.49.13 ст.49 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 49.12 статті 49 Податкового кодексу України, у разі отримання відмови контролюючого органу у прийнятті податкової декларації платник податків має право: подати податкову декларацію та сплатити штраф у разі порушення строку її подання; оскаржити рішення контролюючого органу у порядку, передбаченому статтею 56 цього Кодексу.

Загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису визначає Інструкція з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 № 233, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 16.04.2008 за № 320/15011, (далі по тексту - Інструкція).

Пунктом 1 розд. 2 зазначеної Інструкції встановлено, що платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу КЗІ, керуючись цією Інструкцією та договором.

При цьому, згідно положень п. 5 розд. 3 цієї Інструкції, для подання електронних податкових документів платник податків має попередньо укласти з органом ДПС за місцем реєстрації договір про визнання електронної звітності (за затвердженими формою та змістом - Додаток 1 до Інструкції) та отримати спеціальне програмне забезпечення.

Зокрема, розділом 6 додатку І Інструкції встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами (пункт 1).

З моменту укладання цього Договору всі попередні домовленості та укладені правочини між Платником податків та органом ДПС з питань електронного обміну інформацією втрачають чинність (пункт 2).

Договір діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів. Якщо платник податків подає до органу ДФС нові посилені сертифікати ЕЦП, цей договір вважається пролонгованим до закінчення терміну чинності нових посилених сертифікатів ключів (пункт 3).

Орган ДФС має право розірвати Договір в односторонньому порядку у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни Платником місця реєстрації (пункт 4).

У разі припинення дії Договору надісланий платником податків податковий документ в електронному вигляді не приймається (пункт 5).

В силу норми ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України правовим наслідком розірвання договору є припинення зобов'язань сторін такого договору.

З контексту наведених вище норм слідує, що адміністративний договір може бути розірвано або за згодою сторін, або за рішенням суду, або у випадках, встановлених у самому договорі.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що розірвання договору в односторонньому порядку можливе, у разі істотного порушення умов договору однією зі сторін договору.

В межах спірних правовідносин, законодавством встановлено виключні випадки, які дають право органу ДПС розірвати договір в односторонньому порядку, а саме: у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації.

Згідно з п.45.2 ст.45 Податкового кодексу України, податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

В розумінні норми ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Приписами п.п. 16.1.11 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України визначено, що платник податків, зокрема, зобов'язаний повідомляти контролюючі органи про зміну місцезнаходження юридичної особи та зміну місця проживання фізичної особи-підприємця.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи 15 березня 2016 року позивач направив на адресу контролюючого органу звітну податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2016 року, розрахунок коригування сум податку на додану вартість (Д1), звітні розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів (Д5) за лютий 2016 року від 15.03.2016 днем їх фактичного отримання ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м.Києві, податкові накладні №86 від 25.02.216, №87 від 25.02.2016, №88 від 25.02.2016, №99 від 29.02.2016, №100 від 29.02.2016, на підтвердження чого у матеріалах справи містяться копії квитанцій №1, згідно яких звітну податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2016 року від 15.03.2016, розрахунок коригування сум податку на додану вартість (Д1), звітні розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів (Д5) за лютий 2016 року від 15.03.2016 днем їх фактичного отримання ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м.Києві, податкові накладні №86 від 25.02.216, №87 від 25.02.2016, №88 від 25.02.2016, №99 від 29.02.2016, №100 від 29.02.2016 доставлено до Державної фіскальної служби України.

Однак ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві направило на адресу позивача лист від 16.03.2016 №10037/10, яким повідомлено про розірвання договору від 12.09.2015 №120920151, оскільки ПП «Алкор Груп» не знаходиться за своєю податковою адресою, про зміну адреси місцезнаходження контролюючий орган платника податків не повідомлено, та з метою врегулювання питання звернутися до податкового органу. Причиною для розірвання за ініціативою контролюючого органу договору про визнання електронних документів від 12.09.2015, стало допущення на думку податкової інспекції, ПП «Алкор Груп» факту порушення істотних умов цього Договору.

Більш того, як встановлено судом першої інстанції, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.03.2017 у справі №826/5730/16 визнано протиправними дії ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо розірвання в односторонньому порядку Договору про визнання електронних документів №120920151 від 12.09.2015 на тих же підставах

Постановою суду у справі №826/5730/16 було встановлено, що зміна місця реєстрації платника має підтверджуватись відповідним записом в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

З огляду на те, що під час розгляду справи встановлено, що на момент одностороннього розірвання відповідачем укладеного з позивачем договору про визнання електронних документів, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців був відсутній запис про зміну місцезнаходження останнього, у контролюючого органу не було законних підстав для вчинення таких дій.

Відповідно до частин 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили не доказується при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Положеннями ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час винесення рішення по справі) визначено, що постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Таким чином, на момент подання позивачем звітної податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2016 року від 15.03.2016, розрахунку коригування сум податку на додану вартість (Д1), звітних розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів (Д5) за лютий 2016 року від 15.03.2016, податкових накладних №86 від 25.02.216, №87 від 25.02.2016, №88 від 25.02.2016, №99 від 29.02.2016, №100 від 29.02.2016 у відповідача були відсутні підстави для відмови у їх прийнятті, оскільки рішенням суду, яке набрало законної сили, у справі №826/5730/16 визнано протиправними дії ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо розірвання в односторонньому порядку Договору про визнання електронних документів №120920151 від 12.09.2015. Тобто, у контролюючого органу не було законних підстав для вчинення таких дій.

За правилами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконано.

Нормами статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність та обґрунтованість задоволення позовних вимог Приватного підприємства «Алкор Груп» та відповідно зобов'язання відповідача вчинити дії щодо прийняти та реєстрації у Єдиному державному реєстрі податкових накладних надіслані засобами електронного зв'язку податкові накладні №86 від 25.02.216, №87 від 25.02.2016, №88 від 25.02.2016, №99 від 29.02.2016, №100 від 29.02.2016 датою її фактичного подання та прийняти та врахувати в обліку податкову декларацію ПП «Алкор Груп» з податку на додану вартість за лютий 2016 року від 15.03.2016, розрахунок коригування сум податку на додану вартість (Д1), звітні розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів (Д5) за лютий 2016 року від 15.03.2016 датою її фактичного надходження - 15.03.2016.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове - без змін.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст.329-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В. Земляна

Судді: І.О. Лічевецький

Є.О. Сорочко

Повний текст постанови виготовлено 13 березня 2018 року.

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Лічевецький І.О.

Сорочко Є.О.